ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Постанова № 33599602

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2013 р. Справа № 907/601/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

Суддів Данко Л.С.

Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного територіально - галузевого об'єднання „Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу „Ужгородська дирекція залізничних перевезень", вих. № 268 від 17.07.2013р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 10.07.2013р.

у справі № 907/601/13 (суддя - В.С. Русняк)

за позовом Державного територіально - галузевого об'єднання „Львівська залізниця", м. Львів в особі Відокремленого підрозділу „Ужгородська дирекція залізничних перевезень", м. Ужгород

до відповідача1: Батівської селищної ради Берегівського району, смт. Батьово Берегівського району

до відповідача2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, смт. Батьово Берегівського району

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Держземагенства у Берегівському районі, м. Берегово

про визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 09.04.2010 року № 475 і визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку

за участю представників сторін:

від позивача: Кривяк Д.Р. - представник (довіреність від 01.01.2013 р. № НЮ-68);

від відповідача 1: Корінь А.В.- представник (довіреність за вих. №241 від 09.08.2013 р.);

від відповідача 2: ОСОБА_5 - представник (довіреність від 21.06.2013 р.);

від третьої особи: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 10.07.2013 р. у справі № 907/601/13 (суддя - Русняк В.С) відмовлено в задоволенні позовних вимог Державного територіально - галузевого об'єднання „Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу „Ужгородська дирекція залізничних перевезень" до відповідачів: Батівської селищної ради Берегівського району та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Держземагенства у Берегівському районі про визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 09.04.2010 року № 475 і визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку. Судові витрати покладено на позивача.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази надання у визначеному законом порядку спірної земельної ділянки позивачу чи іншим підприємствам залізничного транспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єкта транспорту, в той час, як відповідач 2 підтвердив правомірність та законність користування ним спірною земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності. Відтак, суд прийшов до висновку про відсутність в позивача прав на спірну земельну ділянку та їх порушення відповідачами.

Позивач, - Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу Ужгородська дирекція залізничних перевезень, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. В доводах апеляційної скарги зазначає, що рішення Батівської селищної ради від 09.04.2010 №475, яким надано дозвіл на викуп Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,01 га за адресою: АДРЕСА_1, підлягає до скасування судом, з огляду на його незаконність, оскільки згадана земельна ділянка належить залізниці, що підтверджено Планом полоси відводу лінії від 1984 року та Планом землекористування від 1989 року. Скаржник також зазначає, що судом першої інстанції не враховано законодавство СРСР, яке існувало при облаштуванні залізничного полотна та смуги відведення по ст. Батьово, саме яким обґрунтовувалася приналежність спірної земельної ділянки до земель залізниці, які не можуть передаватись у приватну власність.

Дані обставини, на думку скаржника, є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Батівська селищна рада Берегівського району Закарпатської області у запереченнях на апеляційну скаргу (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 05-14/254/13 від 07.08.2013 р.) зазначає про безпідставність покликання апелянта на той факт, що спірна земельна ділянка належить залізниці згідно Плану полоси відводу лінії від 1984 р. та Плану землекористування від 1989 р., оскільки такі не є документами, які надають залізниці право постійного користування земельною ділянкою. Крім того, вказав, що позивач, звертаючись до суду першої інстанції зазначив, що зараз знаходиться на етапі виготовлення державного акту на землю, що є доказом правомірності розпорядження селищною радою спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а вимоги апеляційної скарги - без задоволення.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 05-04/4585/13 від 07.08.2013 р.) зазначає, що з прийняттям основ земельного законодавства СРСР та союзних республік 1968 р., Земельного кодексу УРСР в 1970 р. єдиним документом, що посвідчує право користування на земельну ділянку є державний акт, проте позивач не подав жодного належного доказу на підтвердження своїх позовних вимог щодо приналежності йому спірної земельної ділянки. Незрозумілою є позиція позивача стосовно визнання незаконним рішення Батівської селищної ради по земельній ділянці, на яку видано державний акт на ім'я ОСОБА_2, адже з протилежної сторони адмінбудівлі станції Батьово розміщені декілька будівель приватних підприємців, які мають відповідні державні акти на землю і знаходяться значно ближче до залізничної колії, тобто в полосі відводу залізниці, але ніяких претензій до їх власників залізниця не висувала, а тому позивач не має чіткого визначення стосовно земель якими користується. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, скаргу - без задоволення.

12 серпня 2013 р. Управління Держземагенства у Берегівському районі заперечило позовні вимоги залізниці, оскільки така не має прав на спірну земельну ділянку та просило розглянути справу без участі його представника (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 05-14/260/13) (а.с. 107).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2013 року апеляційну скаргу Державного територіально - галузевого об'єднання „Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу „Ужгородська дирекція залізничних перевезень", вих. № 268 від 17.07.2013р. на рішення господарського суду Закарпатської області від 10.07.2013р. у справі № 907/601/13 прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судове засідання на 12.08.2013 року в складі колегії суддів: Давид Л.Л. (головуючий суддя), Данко Л.С., Юрченка Я.О.

12 серпня 2013 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду розгляд справи №907/601/13 відкладено в судове засідання на 16.09.2013 р.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 р. в зв»язку з відпусткою судді Юрченка Я.О. в склад колегії по розгляду справи № 907/601/13 господарського суду Закарпатської області введено суддю Кордюк Г.Т.

В судове засідання 16.09.2013 р. з'явились представники позивача (апелянта) та відповідачів 1 і 2, які підтримали свої вимоги та заперечення з мотивів, викладених у апеляційній скарзі та у відзивах на неї. Управління Держземагенства у Берегівському районі участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечило, однак надіслало факс (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 05-14/307/13), в якому просить суд розглянути справу без участі його представника.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивами на неї, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів 1, 2, оцінивши зібрані докази, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення господарського суду Закарпатської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Рішенням Батівської селищної ради Берегівського району 20 сесії IV скликання від 9 квітня 2010 року №475 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 надано дозвіл на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,01 га, на якій знаходиться будівля кіоску „ІНФОРМАЦІЯ_1", для ведення підприємницької діяльності, яка розташована на території селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22).

На підставі вказаного рішення між відповідачами у спорі укладено договір купівлі-продажу від 13.07.2010, який посвідчено державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за №1-265, відповідно до якого відповідач 1 продав, а відповідач 2 купив земельну ділянку площею 0,0099 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 46-47).

На підставі згаданого договору Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №073991, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0099 га, розташованої у АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг (а.с. 48).

Судом першої інстанції встановлено, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку Державному територіальному - галузевому об'єднанню «Львівська залізниця» не видавались, державна реєстрація права користування земельною ділянкою в порядку, визначеному законодавством за позивачем не проводилась, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія керувалась наступним.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, права власника від імені якого здійснюється органом місцевого самоврядування, в межах, визначених цією Конституцією. Дана спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту селища Батьово, право власника згідно зазначеної вище статті Конституції України здійснює орган місцевого самоврядування, тобто Батівська селищна рада. Відповідно до ст. 14 Конституції України, право власності на землю набувається і реалізується громадянами та юридичнимим особами і державою виключно відповідно до Закону.

Відповідно до ст.6 Закону України „Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України „Про транспорт".

Відповідно до приписів ст.19 Земельного кодексу України за цільовим призначенням землі поділяють, між іншим, на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони. Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії, а також зміна цільового призначення земель проводиться на підставі рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України, землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання цих земель встановлюється законом.

Відповідно до статті 67 Земельного кодексу України, до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Статтею 68 Земельного Кодексу України передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Безпосередньо в судовому засіданні судовою колегією встановлено, що кіоск відповідача 2 не розміщений в даній смузі, оскільки по спірній ділянці не проходить залізничне полотно, не знаходиться жодна споруда залізниці, а розміщення кіоску відповідача 2 не перешкоджає повноцінному функціонуванні та роботі позивача.

Слід зазначити, що ст.68 Земельного кодексу України та ст. 6 Закону України „Про залізничний транспорт", ст. 23 Закону України „Про транспорт" встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України.

Як свідчать матеріали справи, апелянт (позивач) не подав ні суду першої інстанції, ні апеляційному господарському суду доказів надання у визначеному законодавством порядку спірної ділянки позивачу чи іншим підприємствам залізничного транспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

В підтвердження своїх позовних вимог позивач надає суду та посилається, як на основний доказ, викопіювання з Плану полоси відводу лінії Лавочне - Батєво - Чоп Львівської залізниці від 1984 р. та План землекористування від 1989 р.

З даного приводу судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Згідно до ст.125 Земельного кодексу України, в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення відповідачем та видачі Державного акту про право власності на земельну ділянку), право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Таким чином, право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його реєстрації, тобто саме державний акт на право постійного користування земельною ділянкою дає право юридичній особі на користування нею.

Позивач як в позовній заяві так і у апеляційній скарзі керується та посилається на інструкції, положення, які діяли в 1928 р. , в 1933 р., в 1962 р., в 1963 р. та згідно яких вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалось. Зокрема, зазначає, що суд безпідставно в своєму рішенні покликається на ту обставину, що згідно ст..ст. 21, 22 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 р., згідно яких приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та держаної реєстрації забороняється, адже залізниця приступила до використання земельної ділянки по ст. Батьово до 1970 року.

Колегія суддів розглянувши доводи апелянта зазначає, що План полоси відводу, який наданий позивачем в підтвердження своїх вимог датований 1984 р. та План землекористування від 1989 р., в той час вже діяв Земельний кодекс Української РСР в редакції від 08.07.1970 року. Слід зазначити, що відповідно до ст. 22 Земельного кодексу Української РСР приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Проте, апелянт стверджує, що залізниця приступила до використання земельної ділянки по ст. Батьово до 1970 року, однак жодних доказів на підтвердження даного факту суду не подає. Тому, твердження апелянта в апеляційній скарзі, що оформлення прав органів шляхів сполучення на землі, що закріплювалися за ним проводилося шляхом відведення за схемою згідно інструкцій і положень 1963 р., 1933 р., 1962 р. є невірним. Позаяк згідно норм Земельного кодексу від 08.07.1970 р. користування залізницею земельною ділянкою вже повинно було бути зареєстровано згідно діючого на той момент законодавства, тобто Земельного кодексу Української РСР. Крім того, колегія суддів зазначає, що за юридичною силою нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти. Закон - нормативно - павовий акт, який має вищу юридичну силу. Таким чином, твердження апелянта, що на підставі інструкцій та положень не передбачалось виготовлення державного акту є незаконним, бо саме Кодекси мають вищу юридичну силу, а не положення та інструкції.

Отже, подані позивачем докази: План полоси відводу лінії від 1984 року та План землекористування від 1989 року, судова колегія вважає такими, що не підтверджують позовні вимоги позивача, оскільки у розумінні ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України вказані докази не підтверджують державної реєстрації права користування. З огляду на що зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку державному територіально-галузевому об'єднанню „Львівська залізниця" не видавались. Державна реєстрація права користування земельною ділянкою в порядку, визначеному законодавством, за позивачем не проводилась.

Згідно з пунктом б) частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить, зокрема, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За приписами ст. 81 цього Кодексу громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт „б" частини 1).

Відповідно до ч.4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Однією з гарантій права власності на земельну ділянку, передбачених ст. 153 Земельного кодексу України, є те, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Матеріалами справи повністю підтверджено, що спірна земельна ділянка виділена відповідачу 2 у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, а також те, що право власності на спірну земельну ділянку не припинене у порядку, передбаченому ст. 140 цього Кодексу.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення буд-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Так, 28 травня 2008 року Батівська селищна рада прийняла рішення «Про надання дозволу на оформлення права користування земельною ділянкою залізничної станції Батьово в межах села Батьово», яким було надано дозвіл позивачу на оформлення права користування земельною ділянкою згідно існуючої лінії розмежування земель селищної ради та станції Батьово (а.с. 21).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що протягом багатьох років позивач користується землею, не зареєструвавши належним чином, відповідно до діючого законодавства, право користування земельною ділянкою. Тому, спірна земельна ділянка у залізниці не вилучалась, бо вона їй не належить, оскільки у ВП «Ужгородська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця» відсутні документи, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою та державної реєстрації такого права.

Враховуючи відсутність у позивача станом на момент подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційному господарському суді документів, що посвідчують право постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою та державної реєстрації такого права за позивачем, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що надані позивачем і зібрані у справі документи і докази не дають підстав для висновку про наявність в позивача прав на спірну земельну ділянку та їх порушення відповідачами.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відповідно до приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставини, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку статтей 33,34 ГПК України, апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 10.07.2013 р. у справі № 907/601/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного територіально - галузевого об'єднання „Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу „Ужгородська дирекція залізничних перевезень", вих. № 268 від 17.07.2013р. - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 907/601/13 повернути господарському суду Закарпатської області.

повний текст постанови підписано 19.09.2013р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Кордюк Г.Т.