ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2021 року м. Київ № 640/23271/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі Мині І.І., за участі представника позивача Татунця В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
за позовомОСОБА_1 до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві провизнання протиправними дій та рішень
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд :
"Визнати неправомірними дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василюшко Владислава Валентиновича щодо винесення постанови № 25291631 від 20.07.2021 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 262640,63 грн.
Скасувати постанову державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василюшко Владислава Валентиновича № 25291631 від 20.07.2021 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 262640,63 грн.
Стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу адвоката."
Позовні вимоги мотивовано тим, що фактичного виконання виконавчого документу не проводилось, позивач є солідарним боржником.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність дій.
Також відповідачем було надано відзив на позовну заяву та засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження.
Ухвалою від 9 вересня 2021 року було вжито заходів забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - постанови про стягнення виконавчого збору.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 25291631 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1500 виданого 30.08.2010р. Подільським районним судом м. Києва на виконання рішення Подільського районного суду від 03.06.2010 року щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Спільного Українсько - Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАБЛ-ДЖІ ЛТД» солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» коштів в сумі 2 654 146грн.
20 липня 2021 року державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василюшком Владиславом Валентиновичем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, в якій зазначено, що у зв`язку з надходженням на адресу відділу заяви стягувача від 18.06.2021 про повернення виконавчого документа без подальшого виконання, виконавче провадження підлягає завершенню на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі заяви стягувача.
Також відповідачем винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 2654174,63 грн.
Вважаючи протиправною постанову та дії щодо її прийняття, позивач звернувся з цим позовом до суду. Суд, розглянувши позовні вимоги, висловлює наступну правову позицію.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (набув чинності 05 жовтня 2016 року, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин .
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Положеннями частин 1, 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
На підставі пункту восьмого Розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.
В той же час, частиною 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначені вичерпні підстави коли виконавчий збір не стягується, а саме:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6)за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також, відповідно до частини 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Суд звертає увагу, що згідно з частиною 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Беручи до уваги вказане, суд звертає увагу, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується лише у тому випадку, коли рішення суду боржником виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. У випадку, коли державним виконавцем було відкрито виконавче провадження за виконавчим документом, вимоги якого станом на час відкриття виконавчого провадження не виконані, та в подальшому закінчено виконавче провадження, нормами законодавства чинними станом на час прийняття оскаржуваної постанови, прямо передбачено обов`язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Таким чином, доводи позивача, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, судом не беруться до уваги, оскільки відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Вказану норму Закону України «Про виконавче провадження» викладено в такій редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року № 2475, який набрав чинності 28 серпня 2018 року.
Суд зауважує, що зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
Стягнення з боржника виконавчого збору є обов`язком виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 640/16620/19, від 28 січня 2021 року у справі № 640/24233/19.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Отже, з наведеного слідує, що після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2020 року у справі № 360/3324/19 та від 23 грудня 2020 року у справі № 620/334/20.
Крім того, у вищевказаній постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2020 року вказано, що «стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження».
Також, суд звертає увагу, що правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475 викладена в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 420/1373/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 480/1558/19, яку суд враховує при вирішенні цієї справи, згідно якої фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, доводи позивача про те, що у майбутньому з нього можуть бути стягнутий виконавчий збір при поданні повторно заяви стягувачем до виконання, судом не приймаються до уваги, оскільки вказані доводи є передчасними.
Судом не приймаються посилання позивача на те, що в межах даного виконавчого провадження вже приймалась постанова про стягнення виконавчого збору. При цьому суд виходить з того, що матеріали виконавчого провадження та матеріали справи такої постанови не містять, позивачем її не надано. Наявність відомостей про винесення такої постанови в автоматизованій системі виконавчого провадження, на думку суду, не свідчить про винесення такого рішення.
Судом не приймаються посилання позивача на те, що виконавчий документ видано щодо солідарного стягнення, як на підставу для задоволення позову.
Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.
При цьому, суд звертає увагу на те, що виконавче провадження ВП№25291631 було відкрито щодо позивача, та здійснювалося лише щодо позивача. Натомість позивачем доказів оскарження таких дій державного виконавця не надано.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору, у зв`язку з чим, керуючись статтями 2-5, 72-77 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва , -
ВИРІШИВ:
1.В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 09 вересня 2021 року по справі 640/23271/21.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною 1 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян