ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 99481446

Озвучення тимчасово недоступне

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/637/19 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Строяновської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІСТЕМІНЖИНІРІНГМЕНЕДЖМЕНТ» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СІСТЕМІНЖИНІРІНГМЕНЕДЖМЕНТ» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СІСТЕМІНЖИНІРІНГМЕНЕДЖМЕНТ» (далі - позивач, ТОВ «СІМ») звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, якими зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані рішення, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року зазначені судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Наголошено на необхідності дослідження усіх наявних в матеріалах справи доказів щодо ненадання позивачем документів первинного бухгалтерського обліку за господарськими операціями з ТОВ «Орсент» під час проведення повторної документальної позапланової виїзної перевірки.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне та необ`єктивне дослідження місцевим судом обставин справи, ненадання належної оцінки доказам та порушення норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що всі первинні документи, які підтверджують реальне виконання господарських операцій з ТОВ «Орсент» є в наявності. Зауважує, що акти, складені податковим інспектором у зв`язку з ненадання під час перевірки таких документів, не відповідають затвердженій формі, жодних запитів про надання документів або пояснень щодо їх відсутності інспектор не складав. Факт наявності документів підтверджується протоколом виїмки таких, складеним на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року. Наведене, на переконання позивача, спростовує факт ненадання ним первинних документів.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач акцентує увагу на тому, що у визначені Податковим кодексом України строки, позивач документи для перевірки не надав. Вилучення документів на підставі ухвали суду не перешкоджало позивачу надати такі після отримання акта перевірки разом із запереченнями.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що у період з 28 листопада по 04 грудня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «СІМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ «Орсент» за січень, лютий, березень 2018 року.

За наслідками перевірки 11 грудня 2018 року складено акт, яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3,198.6 статті 198, пунктів 200.1 та п.200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на загальну суму 2044580 грн., а саме січень 2018 року - 295930 грн., лютий 2018 року - 994630 грн. та березень 2018 року - 754020 грн.

27 грудня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві прийняло податкові повідомлення рішення №0067641404, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 2044580 грн. та №0067631404, яким за порушення пунктів 44.1, 44.6 статті 44 та пункта 85.2 статті 85 Податкового кодексу України на підставі підпункта 54.3.2 пункта 54.3 статті 54, пункта 121.1 статті 121 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1020 грн.

Уважаючи такі рішення необґрунтованими, платник податків звернувся з даним позовом до суду.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у визначені Податковим кодексом України строки не надав контролюючому органу первинні документи, що підтверджують реальне виконання господарських операцій з ТОВ «Орсент», а тому висновки про завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в період, що перевірявся, та ненадання документів для перевірки, є обґрунтованими.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Приписами пункта 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Відповідно до абзаца 1 пункта 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 ПК України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредита виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із пунктом 185.1 статті 185, пунктом 187.1 статті 187, пунктом 188.1 статті 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених пунктом 201.1. статті 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно із пунктом 198.1 статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів убачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV з наступними змінами та доповненнями в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин (далі - Закон України №996-XIV) цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України №996-XIV, є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункта 2.1 Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України закріплено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві у період з 16 по 22 серпня 2018 року провело документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «Орсент» за період січень, лютий, березень 2018 року.

За насідками вказаної перевірки складено акт від 30 серпня 2018 року, яким встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в період, що перевірявся на загальну суму 2044580 грн., а саме січень 2018 року - 295930 грн., лютий 2018 року - 994630 грн. та березень 2018 року - 754020 грн.

При цьому, підставою для встановлення таких порушень було ненадання позивачем документів первинного бухгалтерського обліку за господарськими операціями з ТОВ «Орсент» для перевірки.

05 вересня 2018 року ТОВ «СІМ» подало заперечення до акту перевірки від 30 серпня 2018 року де зазначило, що документи не були надані з підстав їх втрати. Просило продовжити позапланову документальну перевірку строком до 90 днів з наданням можливості відновити втрачені документи.

Розглянувши вказане заперечення, у зв`язку із необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки, відповідачем призначено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, яка відбулась в період з 28 листопада по 04 грудня 2018 року.

Однак, за наслідками такої перевірки документів первинного бухгалтерського обліку, які б підтверджували реальність господарських операцій з контрагентом ТОВ «Орсент», знову надано не було.

Пунктом 44.3 статті 44 ПК України встановлено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

За приписами пункта 44.5. цієї правової норми, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Таке повідомлення було подане позивачем 22 серпня 2018 року.

Повторна документальна позапланова перевірка ТОВ «СІМ» проведена в період з 28 листопада по 04 грудня 2018 року, тобто більше ніж через 90 днів, відведених нормами ПК України для відновлення втрачених документів.

Питання надання платниками податків документів до перевірки врегульовано статтею 85 ПК України, пунктом 85.2 якої передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункта 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо ж платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 44.7 статті 44 ПК України визначено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункта порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

При цьому, відповідно до підпункта 78.1.5 пункта 78.1 статті 78 ПК України у разі, якщо платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення і коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки, - здійснюється документальна позапланова перевірка. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Системний аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, до прийняття рішення за результатами такої перевірки, це зумовлює обов`язок податкового органу щодо призначення та проведення позапланової перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №802/1069/13-а.

Однак, як убачається з матеріалів справи, ТОВ «СІМ» документи первинного бухгалтерського обліку за господарськими операціями із ТОВ «Орсент» не надало ані під час перевірки в період з 16 по 22 серпня 2018 року, ані під час повторної перевірки в період з 28 листопада по 04 грудня 2018 року, ані після проведення таких перевірок.

На вимогу апеляційного суду позивачем надано копію витягу з Журнала реєстрації вхідної кореспонденції за листопад - грудень 2018 року, якою підтверджено факт отримання акта перевірки 13 грудня 2018 року.

Отже, до момента проведення виїмки документів на підставі ухвали суду - 23 грудня 2018 року позивач мав можливість ознайомитись із актом перевірки та надати заперечення з копіями відповідних первинних документів, які спростовують висновки контролюючого органа.

Однак, позивач такою можливістю не скористався.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання ТОВ «СІМ» на недоліки актів, якими зафіксовано відсутність документів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі не спростовують самого факта, що встановлений цими актами.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 33, 34, 139, 242-244, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІСТЕМІНЖИНІРІНГМЕНЕДЖМЕНТ» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька

(Повний текст постанови буде складений протягом п`яти днів.)