УХВАЛА
26 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/21031/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 липня 2021 року (головуючий - Тищенко А. І., судді - Михальська Ю. Б., Скрипка І. М.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 01 квітня 2021 року (суддя Босий В. П.) про повернення позовної заяви, у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод"
до: 1) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 2) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн", 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос"
про визнання електронних торгів та договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
06 серпня 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 липня 2021 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 01 квітня 2021 року у справі № 910/21031/20.
11 серпня 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі № 910/21031/20.
Перевіривши матеріали касаційної скарги на відповідність вимогам параграфу 1 глави 2 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.
Відповідно частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Так, Судом встановлено, що оскаржуваною постановою Північного апеляційного господарського суду від 07 липня 2021 року залишено без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 01 квітня 2021 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі № 910/21031/20.
Правовою підставою для повернення зустрічного позову без розгляду стала частина 5 статті 180 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.
Згідно з частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.
Положеннями частини 4 статті 180 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.
Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Частиною 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Звертаючись з позовом у якості третьої особи із самостійними вимогами, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що він є кредитором Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227209 від 24.11.2014, укладеного між заявником та ПАТ "Дельта Банк", оскільки останнім не було повернуто вклад, і, відповідно, продаж на відкритих торгах (аукціону) лоту № UKR-2019-03, який відбувся з порушенням положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що має наслідком заниження вартості активу, порушує інтереси заявника в частині задоволення вимог за рахунок продажу активів банку в процедурі ліквідації.
Згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізичних осіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їхня справа віднесена до юрисдикції господарського суду.
Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позовну заяву подано фізичною особою, яка не є підприємцем і предмет спору виник не у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, відтак права позивача не підлягають судовому захисту у господарському суді, а подана заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
За змістом положень статей 2 та 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що подана ОСОБА_1 позовна заява, як третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, за суб`єктним складом сторін та характером правовідносин підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а тому не може бути розглянута в межах цієї справи з огляду на положення статті 21 та частини 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 5 статті 180 Господарського процесуального кодексу України до зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що положення наведених правових норм є чіткими і однозначними, а тому немає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
З огляду на зазначене правильне застосування Північним апеляційним господарським судом і Господарським судом міста Києва частини 5 статті 180 Господарського процесуального кодексу України при прийнятті оскаржуваних судових рішень є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Тому Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою та відмовляє у відкритті касаційного провадження за цією скаргою на підставі частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, керуючись статтями 2, 234, 287, частиною 2 статті 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 липня 2021 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 01 квітня 2021 року у справі № 910/21031/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. С. Міщенко
Судді І. С. Берднік
В. А. Зуєв