ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" травня 2021 р. Справа№ 910/13034/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Корсака В.А.
Попікової О.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Яровий Я.В., Булаєва Я.В.
від відповідача: Онищенко О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Державного підприємства "Гарантований покупець"
на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2020 (повний текст складено 22.12.2020) (суддя Привалов А.І.)
та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2020 (повний текст складено 23.12.2020) (суддя Привалов А.І.)
у справі № 910/13034/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотехнік-Віньківці"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 7 480 582, 43 грн.
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої інстанції
В серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Екотехнік-Віньківці" (далі по тексту - позивач; ТОВ "Екотехнік-Віньківці") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі по тексту - відповідач; ДП "Гарантований покупець") про стягнення 7 480 582,43 грн, з яких: 7 234 192, 74 грн заборгованості за електричну енергію; 66 493, 21 пені; 161 149, 64 грн штрафу; 12 287, 63 грн 3 % річних; 6 459, 21 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 194/01/20 від 10.02.2020 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за «зеленим» тарифом отриманої у лютому - червні 2020 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі №910/13034/20 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ТОВ "Екотехнік-Віньківці" 7 234 192 грн 74 коп заборгованості, 33 246 грн 61 коп пені, 12 287 грн 63 коп 3 % річних, 6 459 грн 21 коп інфляційних втрат, 80 574 грн 82 коп штрафу та 112 208 грн 74 коп витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 7 234 192, 74 грн на підставі договору за поставлену електричну енергію, тоді як відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано. Щодо вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу, то суд визнав їх обґрунтованими, водночас, з огляду на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у спірний період, а також специфіку відносин, які існують на ринку електричної енергії в Україні, суд дійшов висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 50 %.
Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 910/13034/20 заяву позивача про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ТОВ "Екотехнік-Віньківці" 15 400, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В іншій частині вимог відмовлено.
Приймаючи додаткове рішення суд першої інстанції зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 400, 00 грн є доведеними, співмірними з предметом позову, наданими адвокатом послугами, часом, витраченим на надання цих послуг, а також обсягом таких послуг. При цьому судом враховано те, що в матеріалах справи відсутній жодний документ, підписаний адвокатом Яровим Я.В., і фактично вказаний адвокат лише надав послуги представництва свого клієнта безпосередньо в судових засіданнях. Щодо заперечень відповідача відносно заявленого розміру витрат на правничу допомогу суд дійшов висновку, що роздруківка інформації щодо вартості послуг адвоката в господарського судочинстві з двох веб-сайтів юридичних фірм та на яких до того ж зазначено ціни, не є належними доказами, які підтверджують не співмірність заявленого позивачем розміру таких витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями, ДП "Гарантований покупець" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційними скаргами, в яких просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі №910/13034/20 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити, здійснити розподіл судових витрат, та скасувати додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у цій справі в частині стягнення 15 400 грн та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про розподіл судових витрат у повному обсязі.
Апеляційні скарги обґрунтовані такими доводами:
- спеціальні обов`язки із забезпечення збільшення виробництва електричної енергії з альтернативних джерел покладено як на відповідача, так і на ПрАТ НЕК "Укренерго". Джерелом надходження грошових коштів для розрахунків з продавцями електричної енергії за «зеленим» тарифом є платежі, пов`язані з оплатою НЕК "Укренерго" послуг гарантованого покупця із забезпеченням збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Оскільки остання не здійснює своєчасних розрахунків з відповідачем, це виключає фактичну можливість здійснення ним розрахунків з позивачем. Матеріали справи не містять доказів недотримання гарантованим покупцем встановленого порядку виконання грошового зобов`язання у спірному періоді, передбаченого чинним законодавством;
- виконання грошових зобов`язань відповідача перед позивачем повинно здійснюватися протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п`ять років відповідно до п. 4 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України про удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії";
- вимоги щодо нарахованих сум неустойки, що здійснені позивачем на «заборгованості» згідно оперативних даних товарної продукції за 10 та 20 днів спірних періодів, задоволенню не підлягали;
- діяльність гарантованого покупця щодо купівлі у позивача електричної енергії не можна розглядати як підприємництво, тобто діяльність суб`єкта господарювання на власний ризик з метою отримання прибутку, оскільки такий товар придбавався відповідачем у позивача на виконання покладених на нього спеціальних обов`язків із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії;
- судом не було встановлено дати отримання позивачем актів купівлі-продажу у спірному періоді, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт його направлення та дату отримання гарантованим покупцем, у зв`язку з чим суд не встановив, а позивач не довів наявність прострочення оплати спірного періоду у відповідності до п. 10.4 Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП № 641 від 26.04.2019.
- не погоджуючись із розподілом судових витрат на професійну правничу допомогу скаржник вказує на залишення судом першої інстанції поза увагою ненадання позивачем доказів оплати гонорару, недоведеність реальності адвокатських витрат та завищення їх розміру у порівнянні з ринковою вартістю послуг в м. Києві.
Позиції інших учасників справи
У відзивах на апеляційні скарги позивач просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції без змін, як законні та обґрунтовані.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2021 апеляційну скаргу на рішення у справі №910/13034/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 19.02.2021 апеляційну скаргу на додаткове рішення у справі № 910/13034/20 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.
Ухвалою суду від 24.02.2021 у визначеному складі колегії суддів відмовлено в задоволенні клопотання ДП "Гарантований покупець" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі №910/13034/20; апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 09.03.2021 у визначеному складі колегії суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Гарантований покупець" на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 910/13034/20 та призначено її до розгляду на 07.04.2021.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1342/21 від 05.04.2021, у зв`язку з перебуванням суддів Владимиренко С.В. та Демидової А.М. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та передачі судової справи(апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 05.04.2021 апеляційні скарги у справі №910/13034/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Корсак В.А., Попікова О.В.
Ухвалою суду від 05.04.2021 у визначеному складі колегії суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Гарантований покупець" на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі №910/13034/20 та призначено її до розгляду на 19.05.2021.
Ухвалою суду від 05.04.2021 апеляційну скаргу ДП "Гарантований покупець" на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 910/13034/20 прийнято колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Ходаківська І. П. - головуючого судді, суддів: Попікова О.В., Корсак В.А. до свого провадження.
Ухвалою суду від 07.04.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 19.05.2021.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 19.05.2021 з`явилися представники позивача та відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційних скарг, просив їх задовольнити, оскаржені судові рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нові рішення про відмову в позові та відмову у заяві про розподіл судових витрат.
Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційних скарг, просили їх відхилити, а оскаржені судові рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розгляд заяв та клопотань учасників справи
07.04.2021 відповідач звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що Конституційним Судом України розглядається справа за поданням 47 народних депутатів України №3/332(20) від 17.07.2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців першого-четвертого частини другої, частини третьої, частини шостої-дев`ятої, частини дванадцятої-двадцять другої, частини двадцять шостої, частин двадцять восьмої-тридцять третьої статті 9-1, положень статті 9-2 Закону України "Про альтернативні джерела енергії" від 20.02.2003 № 555-IV, положень частин другої, четвертої, пункту 3 частини дев`ятої статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 № 2019-VIII.
У клопотанні відповідач зазначив те, що встановлення на законодавчому рівні діючих розмірів «зеленого» тарифу на електроенергію, вироблену на території України та з використанням її природних ресурсів, які є економічно необґрунтованими і покладають на державу невиправдано високі витрати, є грубим порушенням права власності українського народу (ч. 1 ст. 13 Конституції України), суперечить соціальній спрямованості економіки (ч. 4 ст. 13 Конституції України) та завдає шкоди інтересам суспільства (ч. 7 ст. 41 Конституції України).
Отже, на думку відповідача, існує об`єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення вказаного конституційного провадження, з огляду на те, що питання конституційності зазначених положень закону не може бути вирішено в межах даної справи.
30.04.2021 позивачем подані заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні 19.05.2021 колегія суддів заслухала представників сторін та дійшла висновку відмовити в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, з таких підстав.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, господарський суд має з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Заявником жодним чином не обґрунтовано, а колегією суддів не встановлено обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі та які б унеможливлювали розгляд даної справи до розгляду вищезазначеного подання.
При цьому, колегія суддів враховує, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (ч. 2 ст. 152 Конституції України).
Таким чином, навіть у випадку визнання Конституційним Судом України окремих положень Закону України "Про альтернативні джерела енергії" та Закону України "Про ринок електричної енергії", вказані положення втратять чинність не раніше дня ухвалення такого рішення.
Водночас, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, може бути підставою для перегляду рішення суду за виключними обставинами (п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК України).
При цьому, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 152 Конституції України).
Отже, чинним законодавством передбачено механізм відновлення порушених прав юридичних та фізичних осіб, у випадку завдання їм шкоди у зв`язку з визнанням окремих положень закону неконституційними.
За таких обставин, враховуючи, що заявником не доведено обставин об`єктивної неможливості розгляду даної справи до розгляду вищезазначеного подання Конституційним Судом України, а законом передбачено механізм відновлення прав особи, у випадку завдання їй шкоди положеннями закону, що визнані неконституційними, колегія суддів дійшла висновку про відмову у зупиненні провадження у даній справі.
Також 07.04.2021 від відповідача надійшли клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - Кабінету Міністрів України та ПрАТ "НЕК "Укренерго".
11.05.2021 позивачем подані письмові заперечення на вказані клопотання відповідача.
В судовому засіданні 19.05.2021 представник відповідача підтримав клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - Кабінету Міністрів України та ПрАТ "НЕК "Укренерго", просив їх задовольнити. Представник позивача заперечував проти цих клопотань, просив відмовити в їх задоволенні.
Розглянувши вказані клопотання, з урахуванням підстав та предмету заявлених позовних вимог, колегія вирішила відмовити в їх задоволенні, з огляду на те, що відповідачем не доведено яким чином рішення суду у даній справі може вплинути на права та/або обов`язки ПрАТ «НЕК «Укренерго» та Кабінету Міністрів України.
Також, колегія суддів вирішила відхилити клопотання відповідача від 29.03.2021, яке подано до суду 30.03.2021, про долучення до матеріалів справи копій адвокатського запиту від 19.02.2021 та листа ДП «Гарантований покупець» № 15/1035 від 03.03.2021, оскільки такі докази датовані вже після прийняття рішення судом першої інстанції. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. У цьому висновку суд апеляційної звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин
10.02.2020 між ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (гарантований покупець - за договором) та ТОВ "ЕКОТЕХНІК-ВІНЬКІВЦІ" (продавець за «зеленим» тарифом - за договором) був укладений Договір № 194/01/20 (далі - договір).
За цим договором виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 2.3 договору, продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Згідно з п. 2.4 договору, сторони погодили, що продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України.
Пунктом п. 2.5 договору передбачено, що вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.3 договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами.
Відповідно до п. 3.1 договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами.
Згідно з п. 8.3 Порядку (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фактичний обсяг відпущеної/відібраної продавцем електричної енергії визначається в кожному розрахунковому місяці, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору.
У п. 7.4 договору сторони також погодили строк дії договору та вказали, якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, та Регулятором вже встановлено йому зелений тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії зеленого тарифу (до 01.01.2030).
Згідно з п. 10.1 Порядку (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Пунктом 10.4 Порядку передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного акта купівлі-продажу.
Таким чином, відповідач зобов`язаний здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у позивача у три етапи: перший - до 15 числа (включно) розрахункового місяця, другий - до 25 числа (включно) розрахункового місяця, третій (остаточний - протягом двох робочих днів з дати затвердження Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг розміру вартості послуги).
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи (т.1, а.с. 91-95), сторонами підписані акти купівлі-продажу електроенергії за лютий 2020 року від 29.02.2020 на суму 196 651,61 грн, за березень 2020 року від 31.03.2020 на суму 1 551 428,02 грн, за квітень 2020 року від 30.04.2020 на суму 2 525 352,11 грн, за травень 2020 року від 31.05.2020 на суму 1 926 145,78 грн, за червень 2020 року від 30.06.2020 на суму 2 267 073,52 грн.
Вироблену позивачем, як виробником за «зеленим» тарифом, за вказаними актами, відповідач оплатив частково на загальну суму 1 498 221, 44 грн, що підтверджується доданими до справи виписками по особовому рахунку позивача.
Посилаючись на те, що відповідач не сплатив заборгованість за придбану ним протягом березня-червня 2020 року електричну енергію, позивач просив суд стягнути з відповідача 7 480 582,43 грн, з яких: 7 234 192, 74 грн заборгованості за електричну енергію; 66 493, 21 пені; 161 149, 64 грн штрафу; 12 287, 63 грн 3 % річних; 6 459, 21 грн інфляційних втрат, розрахованих за лютий, березень та квітень 2020 року.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У силу положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно з ч. 2 ст. 714 ЦК України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною першою статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України).
Згідно з приписами ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні за змістом положення містяться у ст. 712 ЦК України, відповідно до яких за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Зазначене кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Внаслідок укладення договору між сторонами, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов`язки.
За умовами укладеного між сторонами договору (п. 3.3) оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачам.
Згідно з правилами глави 10 Порядку, а саме п. 10.4, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Отже, 100 % оплати відпущеної електричної енергії здійснюється протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у лютому 2020 року, затверджена Регулятором постановою НКРЕКП від 20.03.2020 № 715.
За таких обставин, відпущена позивачем у лютому 2020 року електроенергія на загальну суму 196 651, 01 грн з ПДВ мала бути сплачена відповідачем у повному обсязі в термін до 24.03.2020 (включно).
Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у березні 2020 року, затверджена Регулятором постановою НКРЕКП від 29.04.2020 № 902.
За таких обставин, відпущена позивачем у березні 2020 року електроенергія на загальну суму 1 551 428, 02 грн з ПДВ мала бути сплачена відповідачем у повному обсязі в термін до 04.05.2020 (включно).
Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у квітні 2020 року, затверджена Регулятором постановою НКРЕКП від 27.05.2020 № 995.
Отже, відпущена позивачем у квітні 2020 року електроенергія на загальну суму 2 525 352, 11 грн з ПДВ мала бути сплачена відповідачем у повному обсязі в термін до 29.05.2020 (включно).
Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у травні 2020 року, затверджена Регулятором постановою НКРЕКП від 24.06.2020 № 1211.
За таких обставин, відпущена позивачем у травні 2020 року електроенергія за на загальну суму 1 926 145, 78 грн з ПДВ мала бути сплачена відповідачем у повному обсязі в термін до 26.06.2020 (включно).
Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у червні 2020 року, затверджена Регулятором постановою НКРЕКП від 22.07.2020 № 1435.
Таким чином, відпущена позивачем у червні 2020 року електроенергія на загальну суму 2 267 073, 52 грн з ПДВ мала бути сплачена відповідачем у повному обсязі в термін до 24.07.2020 (включно).
З урахуванням встановлених обставин, заборгованість за електроенергію, отриману у березні 2020 року, становить 827 276, 06 грн, отриману у квітні 2020 року - 2 400 385, 70 грн, отриману у травні 2020 року - 1 826 543, 35 грн, отриману у червні 2020 року - 2 179 987, 63 грн.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що загальна сума неоплаченої відповідачем електроенергії, враховуючи часткові оплати, становить 7 234 192, 74 грн.
Доказів сплати відповідачем заборгованості у цій сумі матеріали справи не містять.
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, відповідач посилався на те, що оплата вартості електричної енергії за "зеленим" тарифом залежить від надходження коштів від НЕК "Укренерго", яке неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання.
Разом з тим, за умовами договору саме відповідач взяв на себе зобов`язання купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку.
Таким чином, саме відповідач є зобов`язаною особою за виконання обов`язку щодо здійснення своєчасних розрахунків за куплену в позивача електричну енергію.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невиконання обов`язку перед відповідачем третіми особами не звільняє відповідача від виконання ним обов`язку за укладеним договором щодо повної та своєчасної оплати вартості обсягу виробництва електричної енергії за "зеленим" тарифом.
З урахуванням викладеного, колегією суддів апеляційної інстанції відхиляються посилання відповідача, викладені в апеляційній скарзі, на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі, в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за "зеленим тарифом", отриманої у березні-червні 2020 року.
Колегія суддів зазначає, що сам факт відсутності бюджетного фінансування, в тому числі через ненадходження коштів від НЕК "Укренерго", у будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати придбаної електроенергії, оскільки вказані обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.
Ані умовами договору, ані положеннями Порядку обов`язок гарантованого покупця з оплати вартості купленої у виробника електричної енергії не ставиться в залежність від виконання НЕК "Укренерго" своїх зобов`язань перед гарантованим покупцем.
Таким чином, недодержання своїх обов`язків НЕК "Укренерго" не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх договірних зобов`язань з оплати вартості обсягу виробництва електричної енергії за "зеленим" тарифом.
Крім того, позивач не є стороною договору, укладеного між відповідачем та НЕК "Укренерго".
Також, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено твердження відповідача про те, що порядок виконання грошових зобов`язань відповідача перед позивачем встановлений на законодавчому рівні та погашення заборгованості повинно здійснюватися протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п`ять років.
Так, відповідно до п. 4 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії" від 21.07.2020, що набрав чинності 01.08.2020, зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом з метою погашення заборгованості державного підприємства "Гарантований покупець" перед суб`єктами господарювання, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії, що утворилась станом на 1 серпня 2020 року, розробити та подати до Верховної Ради України законопроект щодо відшкодування такої заборгованості протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п`ять років.
Проте наразі відсутній будь-який нормативний акт, який би на законодавчому рівні встановлював інший порядок та спосіб виконання зобов`язань ДП "Гарантований покупець" перед позивачем, ніж передбачено договором та Порядком.
З цих же підстав колегію суддів апеляційної інстанції відхиляються аналогічні доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо погашення заборгованості шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики.
З урахуванням обставин даної справи та наявних у матеріалах справи доказів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача обов`язку зі сплати заборгованості у сумі 7 234 192, 74 грн за поставлену позивачем електроенергію в період з березня по червень 2020 року на підставі договору, у зв`язку з чим правомірно задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача 7 234 192, 74 грн основного боргу повністю.
Крім суми основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення трьох процентів річних у розмірі 12 287, 63 грн, інфляційних втрат у розмірі 6 459, 21 грн, пені у розмірі 66 493, 21 грн та штрафу у розмірі 161 149, 64 грн, нарахованих за лютий, березень та квітень 2020 року. Відповідний розрахунок залучено до матеріалів справи (т.1, а.с.134).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки оплата поставленої позивачем у лютому 2020 року електроенергії мала бути здійснена відповідачем у строк до 24.03.2020, то з 25.03.2020 відповідач є таким, що прострочив.
Оскільки оплата поставленої позивачем у березні 2020 року електроенергії мала бути здійснена відповідачем у строк до 04.05.2020, то з 05.05.2020 відповідач є таким, що прострочив.
Оскільки оплата поставленої позивачем у квітні 2020 року електроенергії мала бути здійснена відповідачем у строк до 29.05.2020, то з 30.05.2020 відповідач є таким, що прострочив.
Оскільки оплата поставленої позивачем у травні 2020 року електроенергії мала бути здійснена відповідачем у строк до 26.06.2020, то з 27.06.2020 відповідач є таким, що прострочив.
Оскільки оплата поставленої позивачем у червні 2020 року електроенергії мала бути здійснена відповідачем у строк до 24.07.2020, то з 25.07.2020 відповідач є таким, що прострочив.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних втрат, доданий до позовної заяви, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що він є арифметично правильним. Такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції.
З урахуванням викладеного, з огляду на встановлений факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати електричної енергії, поставленої позивачем протягом лютого-червня 2020 року, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 12 287, 63 грн та інфляційних втрат у розмірі 6459, 21 грн за період з лютого по квітень 2020 року.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Відповідно до п. 4.6 договору гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку або главі 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1 % від неоплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7 % від неоплаченої згідно з Порядком або Порядком продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки виробників за "зеленим" тарифом.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18).
Перевіривши розрахунки позивача пені та штрафу, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вони є арифметично правильними, а отже, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими.
Водночас, з огляду на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у спірний період, а також специфіку відносин, які існують на ринку електричної енергії в Україні, суд першої інстанції за клопотанням відповідача зменшив розмір заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 50 %.
З таким висновком погоджується і суд апеляційної інстанції, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/1
Як вбачається з матеріалів справи, клопотання відповідача про зменшення розміру пені обґрунтовано неспіврозмірністю або відсутністю збитків, понесених позивачем, значним розміром неустойки, фінансовим становищем боржника та значною кількістю зобов`язань перед третіми особами, складною ситуацією в державі та негативним економічним становищем, заборгованістю контрагентів перед відповідачем, вжиттям останнім заходів з виконання зобов`язання, неприбутковістю діяльності відповідача, виконанням гарантованим покупцем спеціальних обов`язків із забезпечення доступності електроенергії для населення, фактичним виконанням зобов`язання.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2021 у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір неустойки, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
Оцінюючи обґрунтованість доводів ДП "Гарантований покупець", суд першої інстанції врахував, що відповідач є державним підприємством, на якого державою покладено спеціальні обов`язки на ринку електричної енергії, відповідно до статуту відповідача майно підприємства є державною власністю, функції з управління якою виконує Кабінет Міністрів України, який передбачає у державному бюджеті видатки на фінансову підтримку гарантованого покупця для оплати електричної енергії, специфіку відносин, що існують на ринку електричної енергії, а також ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у спірний період.
Крім того, порушення виконання зобов`язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).
Отже, беручи до уваги вищенаведені обставини, колегія вважає достатньо обґрунтованим зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 50 % за відповідним клопотанням відповідача.
Щодо доводів скаржника про те, що позивачем не наведено та не підтверджено доказами дати отримання гарантованим покупцем підписаних позивачем актів купівлі-продажу електричної енергії за спірний період, а отже, не обґрунтовано дати виникнення зобов`язань відповідача з остаточної оплати електричної енергії, та відповідно, дати виникнення прострочення зобов`язання з оплати електричної енергії спірних періодів, слід зазначити таке.
Акти купівлі-продажу електроенергії за лютий-червень 2020 року підписані позивачем та відповідачем, зокрема, зі сторони відповідача - директором Петриковцем К.Я., та скріплені печатками сторін.
При цьому, в силу положень п. 10.4 Порядку дата виникнення зобов`язань відповідача обраховується з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Таким чином, строк оплати електричної енергії визначено п. 10.4 Порядку, а тому він не може бути змінений сторонами.
З урахуванням викладеного, доводи скаржника в цій частині не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
Не погоджуючись із розподілом судових витрат на професійну правничу допомогу відповідач в апеляційній скарзі вказує на залишення судом першої інстанції поза увагою ненадання позивачем доказів оплати гонорару, недоведеність реальності адвокатських витрат, їх неспіврозмірність та завищення їх розміру у порівнянні з ринковою вартістю послуг в м. Києві.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про розподіл судових витрат, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 204 400, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач подав свої заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, пославшись серед іншого на те, що заявлені позивачем витрати є необгрунтованими, завищеними та не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.
Колегією також враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, відповідно якої, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду в копіях:
- договір про надання правової допомоги від 03.08.2020, укладеного між адвокатом Яровим Я.В. та ТОВ "ЕКОТЕХНІК-ВІНЬКІВЦІ";
- акт приймання наданих послуг (правової допомоги) від 03.12.2020 на суму 204 000,00 грн, підписаного між адвокатом Яровим Я.В. та ТОВ "ЕКОТЕХНІК-ВІНЬКІВЦІ";
- витяг з Єдиного реєстру адвокатів відносного адвоката Ярового Я.В.
Як вбачається зі змісту, п. 1.1. договору про надання правової допомоги від 03.08.2020, адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу, зокрема, щодо: складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства.
Пунктами 3.1. - 3.3. договору про надання правової допомоги від 03.08.2020 визначено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами в актах наданих послуг, що підписуються сторонами; розмір гонорару визначається, виходячи із загальних витрат часу адвоката на надання правової допомоги і погодинної ставки адвоката, що дорівнює 8400,00 грн (без ПДВ) за одну годину; оплата наданих послуг здійснюється протягом 90 (дев`яноста) днів із підписання акту приймання наданих послуг (правової допомоги).
При цьому, в акті приймання наданих послуг (правової допомоги) від 03.12.2020 сторони визначили наступні види послуг адвоката та їх вартість, а саме: за збір та аналіз доказів, аналіз законодавства та судової практики, підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію, розрахунок штрафних санкцій і нарахувань, підготовка пакету документів для відправки відповідачу - 17 год. -142800,00 грн; підготовка відповіді на відзив ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" , пояснень та клопотань - 5 год. 30 хв. - 46200,00 грн; участь у судових засіданнях в рамках підготовчого провадження (3 рази) - 1 год. 20 хв. - 11 200,00 грн; участь у судовому засіданні в рамках основного провадження - 30 хв. - 4 200,00 грн.
Суд першої інстанції встановив, що представництво відповідача у суді здійснювалось адвокатом Яровим Я.В. лише у судових засіданнях.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 204 400, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
Однак такі витрати в сумі 204 400, 00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг, з урахуванням часу здійснення представництва у суді першої інстанції, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Отже з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії витрат колегія вважає достатньо обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 400 грн.
Надані відповідачем роздруківки інформації щодо вартості послуг адвоката в господарського судочинстві з двох веб-сайтів юридичних фірм, не є достатніми доказами неспівмірності заявленого позивачем розміру судових витрат на професійну правничу допомогу. Слід зазначити, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
За таких обставин, решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині даної постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують висновків суду першої інстанції.
У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі судових рішень відсутні.
У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи (ч. 6 ст. 233 ГПК України).
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у даній справі покладаються на скаржника.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду першої інстанції про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не є об`єктом справляння судового збору, відповідно розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційні скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2020 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у справі №910/13034/20 залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі № 910/13034/20 покласти на Державне підприємство "Гарантований покупець".
Матеріали справи № 910/13034/20 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови підписано 31.05.2021 (у зв`язку з перебуванням головуючого судді Ходаківської І.П. у відпустці з 24.05.2021 по 28.05.2021).
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді В.А. Корсак
О.В. Попікова