УХВАЛА
23 березня 2021 року
м. Київ
справа № 280/5190/19
адміністративне провадження № К/9901/7647/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шишова О.О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2020 року у справі № 280/5190/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, треті особи: Олександрівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Управління Державної казначейської служби України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Запорізькій області в питанні формування висновку для повернення з бюджету належних ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 71366,10 грн, які були помилково перераховані до Державного бюджету України Олександрівським ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області за платіжним дорученням №2603 від 28 травня 2013 року;
2) зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області невідкладно сформувати висновок за формою згідно з додатком 1 до Порядку взаємодії територіальних органів ДФС України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 15 грудня 2015 року за № 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за № 1679/28124, і невідкладно направити його до Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо не формування та ненаправлення «Електронного висновку про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язані та пені» для повернення з бюджету належних ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 71366,10 грн, які були перераховані до Державного бюджету України Жовтневим відділом Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції платіжним дорученням № 2603 від 28 травня 2013 року. Зобов`язано Головне управління ДПС у Запорізькій області сформувати та направити «Електронний висновок про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені» до Управління Державної казначейської служби України в Олександрівському районі м. Запоріжжі Запорізької області щодо коштів у сумі 71366,10 грн, перерахованих платіжним дорученням № 2603 від 28 травня 2013 року Жовтневим відділом Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції відповідно до вимог Порядку взаємодії територіальних органів ДФС України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 15 грудня 2015 року за № 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за № 1679/28124, і невідкладно направити його до Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що судові рішення у цій справі прийняті з порушенням норм процесуального права (суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів) при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення: норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник чітко не вказав, яку норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду (в контексті предмета спору у цій справі).
Крім того, скаржником не зазначено, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.
Подана касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитати нормативних актів та незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.
Отже, касаційна скарга не містить належного обґрунтування зазначеної підстави для касаційного оскарження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2020 року у справі № 280/5190/19 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Шишов