УХВАЛА
15 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/2009/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 (головуючий суддя Поляк О.І., судді Кропивна Л.В., Пашкіна С.А..)
за заявою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
про забезпечення позову
у справі № 910/2009/20
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Інвестохіллс Веста"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 2) Державне підприємство "Прозорро.Продажі", 3) Приватне акціонерне товариство "ВТБ Банк", 4) Приватне акціонерне товариство "Дельта Банк", 5) Приватне акціонерне товариство "Фідобанк", 6) Товарна біржа "Універсальна товарно-сировинна біржа"
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги
ВСТАНОВИВ:
27.01.2021 Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" надіслало через Північний апеляційний господарський суд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 у справі № 910/2009/20.
Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 910/2009/20 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 у вказаній справі в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про забезпечення позову у справі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у справі № 910/2009/20 скасовано в частині відмови у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про забезпечення позову у справі шляхом - заборони ТОВ «Озон Інвестментс» вчиняти будь-які дії та/або приймати рішення щодо майна (активів) у вигляді прав вимоги та інших майнових прав до позичальників та поручителів за кредитним договором № 1210м-01-07 від 19.11.2007 та договором забезпечення № 2320ЦИК/1007 від 31.10.2007. Заяву Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про забезпечення позову у справі № 910/2009/20 у цій частині задоволено. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 залишено без змін.
Як вбачається з касаційної скарги, скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 у справі № 910/2009/20 в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення заяви. При цьому наведена постанова в частині задоволення заяви про забезпечення позову скаржником не оскаржується.
Так, пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Пунктом 1 статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Водночас Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06).
Відповідно до частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на:
1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
2) ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали;
4) ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Аналіз наведених норм свідчить про те, що не всі судові рішення, пов`язані із розглядом питань щодо забезпечення позову можуть бути оскаржені у касаційному порядку.
Так, ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, визначену пунктом 4 частини першої статті 255 ГПК України, не віднесено до переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку.
Наведене не дає законних підстав оцінювати рішення суду апеляційної інстанції на відповідність його вимогам норм матеріального права або, чи було воно постановлено з порушенням норм процесуального права.
Касаційний суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним із елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд враховує, що на момент розгляду даної справи існує практика Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами, поданими на ухвали суду першої інстанції, відсутні в наведеному в пункті 2 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу переліку, після їх перегляду в апеляційному порядку.
З огляду на викладене, з метою забезпечення єдності та стабільності судової практики, забезпечення передбачуваності застосування правових норм, недопущення порушення прав інших учасників даної справи, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020, якою здійснений апеляційний перегляд ухвали Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у справі № 910/2009/20, в частині відмови у задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293, 296, 314 ГПК України, Суд
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 у справі № 910/2009/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил
Ухвала № 103466210
УХВАЛА
17 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 910/2009/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 (суддя Баранов Д. О.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.2.2021 (головуючий суддя Тищенко О. В., судді Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.)
у справі № 910/2009/20
за позовом Приватного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 2) Державне підприємство "Прозорро.Продажі", 3) Приватне акціонерне товариство "ВТБ Банк", 4) Приватне акціонерне товариство "Дельта Банк", 5) Приватне акціонерне товариство "Фідобанк" і 6) Товарна баржа "Універсальна товарно-сировинна біржа",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 7) Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнесресурс-Україна" і 8) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтакт",
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги
і за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до 1) Товарної біржі "Універсальна товарно-сировинна біржа" і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"
про визнання недійсними результатів електронного аукціону та договору про відступлення права вимоги,
ВСТАНОВИВ:
02.06.2021 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.
01.02.2022 надіслав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 у справі № 910/2009/20.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 04.02.2022 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам статей 288, 290 Господарського процесуального кодексу України, Суд встановив, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.
Колегія суддів зазначає, що скаржник подав касаційну скаргу з порушенням вимог, установлених статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 288 Господарського процесуального кодексу України).
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
У своїй касаційній скарзі скаржник заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021.
Розглянувши клопотання про поновлення процесуального строку на подання касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Постанова Північного апеляційного господарського суду була проголошена 07.12.2021, повний текст підписано 20.12.2021, тобто останнім днем оскарження зазначеної постанови є 10.01.2022.
За змістом пункту 7 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинна бути зазначена дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.
Відповідно до вимог пункту 1 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.
Скаржник до касаційної скарги додав лише копію листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про направлення позивачу копії оскаржуваної постанови, що не може вважатися належним доказом про отримання копії постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 саме 27.01.2022 (як стверджує скаржник). Доказів звернення скаржника із заявою про отримання копії оскаржуваної постанови в суді першої або апеляційної інстанції скаржник не надав. При цьому, Верховний Суд не може перевірити надсилання або ненадсилання копії оскаржуваної постанови скаржникові, оскільки матеріали справи № 910/2009/20 відсутні у суді касаційної інстанції.
Касаційну скаргу скаржник надіслав до суду касаційної інстанції лише 01.02.2022, тобто з порушенням встановленого Законом строку на касаційне оскарження без належних доказів про отримання копії оскаржуваної постанови та без належних обґрунтувань пропуску строку.
Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Оскільки наведені обставини не обґрунтовані неналежними доказами, вони не можуть вважатися причиною, яка дійсно б перешкоджала звернутися в передбачений законом строк до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у зв`язку з чим наведені підстави для поновлення процесуального строку визнаються неповажними.
Частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву (клопотання) не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.
За змістом пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:
пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;
пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
пункт 3) - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу (підстави) для касаційного оскарження.
Частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
У касаційній скарзі скаржник чітко не зазначив передбачену (передбачені) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (із посиланням на відповідний пункт) підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга (з дотриманням вимог, про які йдеться вище у цій ухвалі). Скаржник лише наголошує на відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, однак у контексті вказаної підстави касаційного оскарження, не зазначає конкретну (конкретні) норму (норми) права, щодо якої (яких) відсутній висновок про її (їх) застосування та не конкретизує правовідносин, в яких цей висновок відсутній, а також не вказує, у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно. Водночас наведення в касаційній скарзі посилання на відсутність висновку Верховного Суду без взаємозв`язку з посиланням на неправильне застосування або тлумачення зазначених правових норм при ухваленні оскаржуваних судових рішень та без посилання на відповідний пункт частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не може свідчити про належне викладення підстав касаційного оскарження судового рішення, що порушує пункт 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Інші викладені в касаційній скарзі доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" необхідно залишити без руху із наданням скаржникові строку на (1) подання заяви (клопотання) про поновлення строку на касаційне оскарження разом із наведенням підстав для поновлення такого строку із, зокрема (але не виключно), наданням доказів отримання копії оскаржуваної постанови (копія поштового конверту суду апеляційної інстанції) і (2) приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
При цьому Суд звертає увагу, що уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши Суду докази такого надіслання.
Керуючись статтями 174, 234, 287, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.2.2021 у справі № 910/2009/20 залишити без руху.
2. Надати Акціонерному товариству "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог даної ухвали, касаційна скарга буде повернута скаржникові або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил