USRCD

Unified State Register
of Court Decisions

Постанова № 9513816

Reading aloud is unavailable for now

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2010 р.

№ 30/79

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Муравйова О.В.,

суддів:

Кривди Д.С.,

Уліцького А.М.

розглянувши касаційне подання

Заступника прокурора м. Києва

на постанову

від 20.03.08 Київського апеляційного господарського суду

та на рішення

від 22.01.08

у справі

№30/79

господарського суду

м. Києва

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрайз Компані"

до

1. Київської міської ради

2. Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про

визнання укладеними договорів оренди земельної ділянки

за участю представників сторін

від позивача:

у засідання не прибули

від відповідачів:

1. Тхорик С.М., дов.

від ГПУ:

Рудак О.В., посв.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Апрайз Компані" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про визнання за ним права на оренду земельної ділянки на вул. Сімферопольській, 17-19 у Дарницькому районі м. Києва згідно з проектом відведення, вважати укладеним між позивачем та Київською міською радою договір оренди вказаної земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з вбудованими офісними приміщеннями та паркінгом в редакції позивача, а також зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати цей договір.

Позов мотивований посиланням на обставини виготовлення позивачем за згодою ради проекту відведення спірної земельної ділянки, погодження його з відповідними органами, але неприйняття радою рішення щодо його затвердження.

Київська міська рада проти позову заперечила, посилаючись на відсутність прийняття нею рішення про передачу позивачу відповідної земельної ділянки як підстави для укладення спірного договору оренди.

Головне управління земельних ресурсів проти позову заперечило, посилаючись на відсутність порушення з його боку прав позивача, який в установленому порядку не звертався щодо реєстрації підписаного обома сторонами договору оренди.

Рішенням від 22.01.08 господарський суд м. Києва (суддя Ващенко Т.М.) позов задовольнив у повному обсязі. Рішення мотивовано посиланням на положення ст. 181 ГК України, а також обставини непідписання радою запропонованого позивачем проекту договору без надіслання протоколу розбіжностей або певних заперечень.

Постановою від 20.03.08 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Зеленіна В.О. – головуючого, Синиці О.Ф., Рєпіної Л.О.) рішення суду першої інстанції змінив щодо зазначення в п. 4.2 спірного договору розміру орендної плати 3%.

Ухвалою від 10.03.10 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційним поданням Заступника прокурора м. Києва, в якому заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Касаційне подання мотивоване посиланням на порушення судами вимог ст. 116 ЗК України, яка передбачає набуття прав на земельні ділянки на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, яке Київською міською радою щодо спірної земельної ділянки не приймалось.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Предметом спору в даній справі є, зокрема, вимога вважати укладеним між позивачем та Київською міською радою договір оренди земельної ділянки на вул. Сімферопольській, 17-19 у Дарницькому районі м. Києва згідно з проектом відведення для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з вбудованими офісними приміщеннями та паркінгом.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Статтею 116 ЗК України (в редакції на момент вирішення спору) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Стаття 12 ЗК України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради –сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

З аналізу вказаних норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Як встановив суд першої інстанції, позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням про виділення в оренду спірної земельної ділянки та за наданим заступником Київського міського голови дорученням №12265(225) від 21.04.04 підготовив проект відведення, який погоджено з відповідними органами. У зв'язку з такими обставинами позивач звернувся до Київської міської ради з пропозицією укласти договір оренди цієї земельної ділянки.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач вчинив усі передбачені законодавством дії, спрямовані на оформлення землі, а рада в місячний строк не прийняла відповідного рішення та не надіслала протоколу розбіжностей до запропонованого позивачем договору. Суд апеляційної інстанції з таким висновком погодився.

Тобто визнаючи укладеним договір оренди спірної земельної ділянки, суди першої та апеляційної інстанцій виходили не з обставин прийняття Київською міською радою на сесії відповідного рішення. Навпаки, судами встановлено обставини неприйняття нею жодного рішення з цього приводу.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що Київська міська рада своєю бездіяльністю порушила права позивача на оформлення права користування землею. Проте такий висновок суду є безпідставним за відсутності встановлення обставин щодо визнання незаконною бездіяльності відповідача в судовому порядку, оскільки оскарження певних дій або бездіяльності відповідача не визначені предметом спору в даній справі. Предметом даного спору є саме вимога вважати укладеним договір оренди земельної ділянки, підставою для задоволення якої може бути лише встановлення обставин щодо наявності передбачених законом підстав для укладення такого договору.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання в якості такої підстави обставин відсутності направлення радою протоколу розбіжностей, оскільки з огляду на положення ст.ст. 4, 148, 151, 290 ГК України при врегулюванні правовідносин з оренди землі як основного національного багатства пріоритет мають норми спеціального законодавства.

Відповідно ж до положень земельного законодавства необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а відтак визнання договору оренди укладеним за відсутності такого рішення є порушенням виключного передбаченого Конституцією України права цього органу на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту. Проте судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні даного спору вказані вимоги не враховано, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Також позивачем при зверненні до господарського суду заявлено вимоги про зобов'язання Головного управління земельних ресурсів зареєструвати та видати договір оренди земельної ділянки, вимоги щодо визнання укладеним якого також заявлені в даному спорі.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили ці вимоги без зазначення підстав такого рішення та з'ясування, в чому полягає порушення прав позивача Головним управлінням земельних ресурсів, зокрема, суди не встановили фактичні обставини щодо ухилення цієї особи від реєстрації укладеного договору оренди спірної земельної ділянки, а також наявності у неї правових підстав для реєстрації цього договору за відсутності його підписання сторонами, а відтак і до вирішення даного спору щодо його укладення по суті.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, та правильного застосування законодавства.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне подання задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.08 та рішення господарського суду м. Києва від 22.01.08 у справі №30/79 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий О.Муравйов

Судді Д.Кривда

А.Уліцький