ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/3662/20 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Приватного підприємства "Раном" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Феномен солюшнз" (PHENOMEN SOLUTIONS LTD) до Міністерство юстиції України, третя особа: Приватне підприємство "Раном" про визнання недійсним та скасування наказу, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Феномен Солюшнз" (Phenomen Solutions LTD) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Приватне підприємство "Раном" про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 12.02.2020 року №515/5 "Про скасування рішень".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2020 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі Приватне підприємство "Раном", посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та закрити провадження у справі.
Крім того, вважаючи необґрунтованим рішення суду першої інстанції, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та закрити провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі рішення державного реєстратора КП "Рєстратор" Нікітіної Ю.В. №45182932, з 23.01.2019 року за ТОВ "Феномен Солюшнз" зареєстровано об`єкт нерухомого майна: будівля прирізного цеху, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна, будинок 12, блок 1.
Розглянувши скаргу учасника (власника) ПП "Раном" ОСОБА_1 від 25.09.2019 року №Р-1.25 на рішення державного реєстратора від 23.01.2019 року №45182932, Колегією з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції рекомендовано Міністерству юстиції України скаргу задовольнити в повному обсязі та скасувати відповідне рішення.
Наказом Міністерства юстиції України від 12.02.2020 року №515/5 скаргу учасника приватного підприємства "Раном" ОСОБА_1 від 25.09.2019 року №Р-1.25 задоволено в повному обсязі, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.01.2019 року №45182932, прийняте державним реєстратором Нікітіною Юлією Володимирівною.
Вважаючи наказ Міністерства юстиції України від 12.02.2020 року №515/5 протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не заперечується, що питання правомірності державної реєстрації зазначеного права власності на вказаний об`єкт за заявою ПП "Раном" вже було предметом розгляду Міністерства юстиції України у 2019 році, у задоволенні якої наказом Міністерства юстиції України від 10 квітня 2019 року №1211/7 відмовлено у зв`язку з тим, що розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Міністерства юстиції України, оскільки щодо нерухомого майна наявний судовий спір, що свідчить про протиправність оскаржуваного позивачем наказу.
Разом з тим, розглядаючи даний спір по суті, суд першої інстанції не врахував наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом Мін`юсту України від 12.02.2020 року №515/5 "Про скасування рішень» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень". Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права ПП "Раном".
Враховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття позивачем, а також іншими особами, які подали апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси учасників справи, судова колегія приходить до висновку, що, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, такий спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.
Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.
Слід вказати, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчої-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21.11.2018 року у справі № 813/1362/16, 28.11.2018 року у справі № 825/642/18, 29.01.2019 року у справі № 803/1589/17, від 29.05.2019 року у справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. Дана позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.08.2019 року у справі №826/4236/17 та від 31.10.2019 року у справі №826/7002/17.
Окремо судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.10.2019 року у справі № 807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 року у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 року у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 року у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 року у справі № 04/20728/14, від 12.06.2018 року у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, помилково віднісши даний спір до публічно-правового.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
З урахуванням наведеного оцінка доводам апеляційних скарг не надавалася.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Приватного підприємства "Раном" - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2020 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Феномен солюшнз" (PHENOMEN SOLUTIONS LTD) до Міністерство юстиції України, третя особа: Приватне підприємство "Раном" про визнання недійсним та скасування наказу - закрити.
Вказати, що даний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Глущенко Я.Б.
Суддя Черпіцька Л.Т.