ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2020 р.
Справа № 520/223/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Сіренко О.І. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 23.03.20 року по справі № 520/223/20
за позовом Фермерського господарства "ЮГ"
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Фермерське господарство "ЮГ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000740511 від 06.12.2019 про збільшення (донарахування) суми грошовою зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 3148442.00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 787110.50 грн., загалом на суму 3935552.50 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що при проведенні перевірки позивача встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності контрагентами позивача у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, а отже позивачем неправомірно сформовані показники податкової звітності, внаслідок чого йому донараховані грошові зобов`язання та визначені штрафні санкції.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб`єкта господарювання юридичної особи, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культурі насіння олійних культур (а.с.28, т.1)
У період з 31.10.2019 по 13.11.2019 фахівцями відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За результатами перевірки складено акт від 20.11.2019 № 818/20-40-05-11-10/31936159, яким зафіксовано, в тому числі порушення вимог п.44.1 ст.44, п.198.1-198.3 ст.198 ПК України, внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит та зменшено показник з податку на додану вартість у сумі 3148442.00 грн.
Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 06.12.2019 № 00000740511 (а.с.214, т.1), яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 3935552.50 грн., в тому числі сума грошового зобов`язання з ПДВ 3148442.00 грн., штрафні санкції 787110.50 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що придбання позивачем у контрагентів послуг безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів.
За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що між позивачем та ТОВ “Продтайм” укладено договір поставки нафтопродуктів № 5/10 від 05.10.2017, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю нафтопродукти, а покупець прийняти та сплатити їх вартість на умовах Договору.
Також, між поживачем та ТОВ “Синергія” укладено договір поставки добрив № 09/10 від 09.10.2017, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю ТМЦ, а покупець прийняти та сплатити їх вартість на умовах, визначених у Договорі.
Потреба в укладенні згаданих правочинів обумовлена необхідністю здійснення господарської діяльності позивача.
На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що проведені в межах вказаних правочинів позивачем надані до матеріалів справи податкові накладні (а.с.155-213, т.1) , які зареєстровані в ЄРПН та відповідають приписам наказу МФІ України від 31.12.2015 № 1307, а отже у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.
Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень № 608 від 06.10.2017, від 30.01.2018 № 59, від 18.07.2018 № 456, від 31.07.2018 № 581, від 10.08.2018 № 660, від 16.08.2018 № 673 - встановлено факт виконання позивачем зобов`язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти.
За правилами Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявність у сторін правочину спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов`язаності цих осіб), податковим органом не доведено, як і не встановлено судом в порядку, визначеному ст.9 КАС України.
На підставі долучених до матеріалів справи документів (а.с.35-75, 78-149 т.1) судом встановлено, що товар, придбаний за вказаними договорами, отриманий підприємством згідно видаткових накладних, копії яких містяться у матеріалах справи, вказані ТМЦ взяті на облік, що підтверджується даними Журналу обліку надходження ПММ та в подальшому використані у власній господарській діяльності, що підтверджується даними Журналів обліку надходження ПММ, формою сільськогосподарського обліку №67-6 “обліковий лист тракториста-машиниста”, затвердженого наказом Міністерства сільського господарства СРСР від 13.12.77 № 269-2, актами використання добрив за відповідні періоди, затверджених наказом Мінагрополітики від 21.12.07 № 929.
Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення здійснено вказаними контрагентами позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти), копії яких містяться у матеріалах справи.
Враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій, що позивач надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій із зазначеним контрагентами, в свою чергу доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі №814/2202/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Суд апеляційної інстанції вважає хибними доводи контролюючого органу, на підтвердження своєї позиції, про наявність кримінального провадження порушеного відносно контрагентів позивача за статтею 205 Кримінального кодексу України та протокол допиту свідка, як керівника контрагента позивача про його непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності даного підприємства, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого статтями 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другої статті 74 якого визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Сам факт отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
В свою чергу, апелянтом не подано жодних доказів на підтвердження наявності кримінальних справ або рішення суду, яке набрало законної сили, яким встановлено фіктивність контрагентів позивача, доказів щодо того, в рамках якої кримінальної справи та за чиєю вказівкою були відібрані вказані письмові пояснення у свідка, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючого суб`єкта.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи в судах (першої та апеляційної інстанції) контролюючим органом не надано відомості про рух кримінального провадження та наявність вироку суду щодо контрагентів позивача, а отже посилання виключно на податкові узагальнення, інформації, отримані від податкових органів на обліку в яких перебувають контрагенти позивача, а також ухвали про тимчасовий доступ до речей є безпідставними та необґрунтованими.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року по справі №1640/2783/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Суд апеляційної інстанції також вважає хибними доводи скаржника про нереальність проведених позивачем господарських операцій з контрагентами, оскільки такі висновки не підтверджені належними доказами. Інформація, що наявна в інформаційних базах даних ДФС чи надана іншими контролюючими органами, на яку посилається контролюючий орган, не заслуговують на увагу, оскільки будь - яка податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь - які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимими та достовірними доказом в розумінні процесуального Закону.
Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.
Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на момент розгляду справи судами) також не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив посилання контролюючого органу на недоліки товарно - транспортних накладних, як підставу для невизнання реальності господарських операцій, оскільки, документи на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування ПДВ не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянта є необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог законодавства.
Крім того, колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року по справі № 520/223/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя
В.А. Калиновський
Судді
З.О. Кононенко О.І. Сіренко
Повний текст постанови складено 05.11.2020 року