ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Постанова № 92360998

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/3617/20 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Ратмир-Соло» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Феномен Солюшнз» (Phenomen Solutions LTD) до Міністерства юстиції України, треті особи: Приватне підприємство «Ратмир-Соло», ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Феномен Солюшнз» (Phenomen Solutions LTD) звернулося з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №450/5 від 06 лютого 2020 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №451/5 від 06 лютого 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що приймаючи спірні рішення відповідач діяв з порушенням вимог Закону, оскільки наявність судового спору щодо нерухомого майна виключає компетенцію Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на дії та рішення реєстратора щодо такого нерухомого майна.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що приймаючи спірні рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошує, що даний спір не відносить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спір стосується правомірності переходу права власності на об`єкти нерухомого майна. При цьому, розгляд адміністративної справи окремо щодо наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано реєстраційні дії, може призвести до неспівпадіння реєстраційних записів у Єдиному державному реєстрі. Позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття права власності на об`єкт нерухомого майна і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб.

Треті особи не погоджуючись з судовим рішенням, подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційні скарги обґрунтовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошують, що предметом перевірки в даній справі є дотримання Міністерством юстиції України як суб`єктом владних повноважень, під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій, при цьому позовні вимоги не є похідними від приватно правових вимог. Вказують, що жодних вимог щодо майна або майнових прав не заявлялось. Зазначають, що накази відповідача прийнятті у відповідності до норм чинного законодавства, тому відсутні підстави для їх скасування.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є правомірним, судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Також, третьою особою подано клопотання про зупинення провадження у справі, однак колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме:

- квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1748961380000);

- комплексу будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1748946280000).

Право власності зареєстровано 23 січня 2019 року державним реєстратором Нікітіною Ю.В. про що свідчать відповідні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Колегією з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції розглянуто скаргу учасника приватного підприємства «Ратмир-Соло» ОСОБА_2 від 25 вересня 2019 року № РС-1, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 27 вересня 2019 року за № 33704-33-19, на рішення від 23 січня 2019 року № 45182677, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіною Юлією Володимирівною стосовно комплексу будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1748946280000) та рекомендовано:

1. Скаргу задовольнити частково.

2. Скасувати рішення від 23 січня 2019 року № 45182677, прийняте державним реєстратором Нікітіною Ю.В.

Крім того, Колегією з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції розглянуто скаргу ОСОБА_2 від 25 вересня 2019 року № С7а-1, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 27 вересня 2019 року за № 33706-33-19 на рішення від 23 січня 2019 року № 45183033, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіною Юлією Володимирівною стосовно квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1748961380000) та рекомендовано:

1. Скаргу задовольнити частково.

2. Скасувати рішення від 23 січня 2019 року № 45183033, прийняте державним реєстратором Нікітіною Ю.В.

За результатом розгляду вказаних скарг Міністерством юстиції України на підставі висновків Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 16 січня 2020 року прийнято спірні рішення у формі наказів № 450/5 та № 451/5 від 06 лютого 2020 року «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.01.2019 №45182677 та № 45183033, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіною Ю.В.».

Позивач вважаючи накази відповідача протиправними, прийнятими з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем заінтересованої особи про наявність відповідних скарг, тому оскаржувані накази прийняті з порушенням вимог Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015. Міністерство юстиції України приймаючи оскаржувані накази №450/5 та №451/5 діяло поза межами повноважень та спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказами Міністерства юстиції України від 06 лютого 2020 року №450/5 та №451/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.01.2019 №45182677 та № 45183033, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіною Ю.В.». Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача).

Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття позивачем, а також іншими особами, зокрема, Приватним підприємством «Ратмир-Соло», права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси учасників справи, судова колегія приходить до висновку, що, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, такий спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.

Колегія суддів зауважує, що хоча формально предметом спору є скасування спірних наказів, фактично позов заявлено з метою захисту цивільного права, що свідчить про приватноправовий характер спору та його непідсудність адміністративному суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №826/6372/18, від 04 серпня 2020 року у справі № 826/13706/17.

Слід вказати, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчої-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21.11.2018 року у справі № 813/1362/16, 28.11.2018 року у справі № 825/642/18, 29.01.2019 року у справі № 803/1589/17, від 29.05.2019 року у справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. Дана позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.08.2019 року у справі №826/4236/17 та від 31.10.2019 року у справі №826/7002/17.

Окремо судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.10.2019 року у справі № 807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 року у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 року у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 року у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 року у справі № 04/20728/14, від 12.06.2018 року у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №396/2550/17, від 17.04.2018 у справі №815/6956/15, від 04.04.2018 у справі №817/1048/16, від 18.04.2018 у справі №804/1001/16, від 04.09.2018 у справі №915/127/18.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 січня 2019 року у справі №823/460/16 зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі №П/811/1884/17 зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №826/26802/15 зазначила «Крім того, на підставі оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, яке, на думку позивачки, прийнято внаслідок допущення держреєстратором протиправних дій, у третіх осіб виникло речове право, правомірність набуття якого також оспорюється позивачем. Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій обов`язково будуть впливати на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано, оскільки питання правомірності укладення та належності виконання цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено реєстрацію, обов`язково постане перед судом, який буде вирішувати цей спір».

Така правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 821/592/16.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, помилково віднісши даний спір до публічно-правового.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

З урахуванням наведеного оцінка доводам апеляційних скарг не надавалася.

Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Ратмир-Соло»- задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Феномен Солюшнз» (Phenomen Solutions LTD) до Міністерства юстиції України, треті особи: Приватне підприємство «Ратмир-Соло», ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів - закрити.

Вказати, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 22.10.2020.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна