Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Антонюк Н. О.
справа № 753/22860/17(провадження № 14-88 цс 20)
15 вересня 2020 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула справу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 та державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвої Тетяни Михайлівни, - про встановлення факту родинних відносин, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення розміру частки у цьому майні члена подружжя, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним заповіту за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року і постановою від 15 вересня 2020 року касаційну скаргу залишила без задоволення, а оскаржувану постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року - без змін.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можемо повністю погодитися з огляду на таке.
1. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 18 травня 2020 року передав зазначену справа на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України),вважаючи за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 щодо можливості оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановленої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову.
2. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, обґрунтовуючи свою ухвалу, зазначив, що не може бути оскаржена в касаційному порядку постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, якщо судом апеляційної інстанції було скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову і постановою суду апеляційної інстанції вжиті заходи забезпечення позову, оскільки її оскарження у статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.
3. Розглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що підстав для відступу від її попереднього висновку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18) немає, одночасно відступивши від висновку, який сформулював Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 755/10786/16-ц та вказавши, що крім ухвали суду апеляційної інстанції про забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України), у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні.
4. Водночас стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
5. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
6. Апеляційний суд міста Києва своєю постановою від 19 вересня 2018 року зазначену ухвалу суду першої інстанції скасував та наклав арешт на ј частину будинку, що належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 19 січня 2018 року.
7. Відповідно до частин першої та третьої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8. Разом із цим згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
9. Частиною другою статті 382 ЦПК України встановлено, що постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом.
10. Оскільки відповідно до основних засад судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення здійснюється у визначених законом випадках, виключно Законом, зокрема ЦПК України, встановлені випадки зазначеного оскарження.
11. У статті 389 ЦПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначений перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у цивільному процесі.
12. Згідно пунктів 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
13. Отже, касаційному оскарженню підлягають постанови суду апеляційної інстанції, прийняті за результатами апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, а також в інших випадках, прямо передбачених ЦПК України.
14. Пунктом 4 частини першої статті 353 ЦПК України встановлено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову у забезпеченні позову.
15. Таким чином, враховуючи те, що пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню після їх перегляду в апеляційному порядку, та те, що ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України) не віднесена до цього переліку, оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову,а тим паче постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками перегляду такої ухвали суду першої інстанції, в касаційному порядку ЦПК України не передбачено.
16. Також погоджуємося із позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в ухвалі від 18 травня 2020 року про передачу справи № 753/22860/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а саме з тим, що на підставі пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України в касаційному порядку переглядаються саме ухвали суду апеляційної інстанції, які стосуються питань забезпечення позову, прийнятих у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, а не постанови суду. У касаційному порядку можуть переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції, якими позов був забезпечений вперше, не в порядку оскарження відповідної ухвали суду першої інстанції з цих питань, а під час розгляду апеляційної скарги на рішення суду, що відповідає змісту частини другої статті 149 ЦПК України, де зазначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Судді В. В. Пророк
Н. О. Антонюк
Окрема думка складена 19 жовтня 2020 року.
Постанова № 73628070
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Апеляційне провадження Доповідач у суді апеляційної інстанції -
№ 22-ц/796/3698/2018 БорисоваО.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 квітня 2018 року місто Київ
справа № 753/22860/17
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Борисової О.В.,
суддів Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви, постановлену під головуванням судді Коренюк А.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Тетяна Михайлівна, ОСОБА_5 про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту,-
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 14.12.2017 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31.01.2018 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку із не усуненням недоліків.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 31.01.2018 року, позивач ОСОБА_2 01.03.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції по суті.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ухвала суду є незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права та не з'ясуванням всіх обставин справи.
Вказував, що в ухвалі про залишення позову без руху від 14.12.2017 року зазначалось, що: «в позові не зазначені всі належні особи, на права та обов'язки яких впливають спірні правовідносини». При цьому, суд не зазначав конкретно, яких осіб на права та обов'язки яких впливають спірні правовідносини, суд має на увазі та не зазначав про необхідність надання нотаріально завірених копій перекладу.
Посилався на те, що ні ст.175 діючого ЦПК України, ні ст.119,120 попередньої редакції ЦПК України не містить вимог, щодо необхідності надання нотаріально посвідчених перекладів копій документів для особи, що проживає за межами України.
Зазначав, що Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, на яку суд посилається в ухвалі, не містить вимог щодо надання саме позивачем нотаріально посвідчених перекладів документів.
Вказував, що посилання суду на те, що позов не відповідає вимогам ст.ст.175,177 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року суперечить пункту 11 Перехідних положень даного Кодексу.
У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Згідно з п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, в тому числі про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.3 ЦПК України у редакції кодексу 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ч.1 ст.20 ЦК України у редакції кодексу 2004 року право на захист особа здійснює на власний розсуд.
Порядок звернення до суду за судовим захистом врегульовано ЦПК України. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК України (в редакції кодексу 2004 року, який був чинний на час звернення позивача з даним позовом до суду).
Відповідно до ч.2 ст.119 ЦПК України у редакції кодексу 2004 року позовна заява повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.
Згідно з ч.5 ст.119 ЦПК України у редакції кодексу 2004 року до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.
Якщо заява не відповідає вимогам ст.ст.119, 120 ЦПК або не сплачено судовий збір, суддя відповідно до вимог статті 121 ЦПК постановляє ухвалу, в якій зазначає конкретні підстави залишення заяви без руху і надає строк для усунення недоліків, тривалістю протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.
Частиною 2 ст.121 ЦПК України передбачено, зокрема, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 грудня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа: державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Т.М. про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 14.12.2017 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_2 без руху, суддя виходив з того, що позовна заява подана без додержання вимог, викладених у ст.ст.119, 120ЦПК України у редакції кодексу 2004 року, а саме:
не зазначена дійсна ціна позову на час звернення до суду (не проведена оцінка нерухомого майна станом на час звернення), а визначена - не відповідає дійсності (1/4 частина житлового будинку в місті Києві не може оцінюватися в 84775 грн.);
не надано платіжного документа про належну сплату судового збору згідно дійсної ціни позову відповідно до Закону України «Про судовий збір», сплачені на рахунок УДК у Дарницькому районі мсті Києва - 31218206700003, - 8 000 грн.;
не надані платіжні документи про належну сплату судового збору за п'ять самостійних вимог немайнового характеру, сплачені на рахунок УДК у Дарницькому районі місті Києва - 31218206700003, - 640 грн. х 5 = 3200 грн.;
не зазначені всі й належні особи, на права та обов'язки яких впливають спірні правовідносини (спадкоємці за законом/за заповітом, якщо є);
не надано копії заяви та всіх доданих до неї документів для вказаних осіб.
Таким чином, ухвалою від 14.12.2017 року суд першої інстанції обґрунтовано залишив позовну заяву ОСОБА_2 без руху з наданням строку для усунення недоліків.
Копія вказаної ухвали була направлена ОСОБА_2 та отримана ним 11.01.2018 року.
На виконання вимог ухвали від 14.12.2017 року позивачем ОСОБА_2 надана заява від 16.01.2018 року, квитанції про сплату судового зборута позовна заява у новій редакції від 16.01.2018 року.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31.01.2018 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку із неусуненням недоліків.
Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачу, суд виходив з того, що недоліки не усунені у цілому, а саме:
не дотримані вимоги ст.175 ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року) та Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, оскільки спірні правовідносини виникли зі сторонами, які мають іноземний елемент (третя особа, участь якої доповнено позов у новій редакції від 16.01.2018 року, ОСОБА_5 проживає в Республіці Білорусь), відповідно, позивачем не виконані вимоги ст.175 ЦПК України у відповідності до Розділу ІІ Інструкції;
не надано позовної заяви з додатками до неї в офіційному перекладі на мову держави, в якій знаходиться третя особа ОСОБА_5 (нотаріально посвідчений переклад), для їх вручення через представницькі дипломатичні установи вказаній особі, з урахуванням вимог ст.177 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується в повній мірі з висновком суду про визнання позовної заяви неподаною та її повернення, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 11 Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява ОСОБА_2 була подана до суду у 07 грудні 2017 року, тобто до набрання чинності Закону України від 03.10.2017 року №2147-VІІ, яким було внесено зміни до ЦПК України.
Усуваючи недоліки, які викладені в ухвалі суду від 14.12.2017 року позивач ОСОБА_2 подав заяву від 16.01.2018 року, в якій обґрунтував ціну позову та вказав про інших спадкоємців, надав квитанції про сплату судового збору та позовну заява у новій редакції від 16.01.2018 року, тобто виконав всі вказівки суду, які були викладені в ухвалі про усунення недоліків від 14.12.2017 року.
Посилання суду першої інстанції в ухвалі від 31.01.2018 року, як на підставу невиконання позивачем вимог ст.175 ЦПК України у відповідності до Розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки судом вказані вимоги не були зазначені в ухвалі від 14.12.2017 року.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тому, повернення позивачу позовної заяви з підстав, викладених в ухвалі від 31.01.2018 року є передчасним.
При цьому, слід зазначити, що суд першої інстанції не позбавлений права у разі невідповідності позовної заяви поданої у новій редакції від 16.01.2018 року, вимогам ЦПК України залишити її без руху з наданням терміну для усунення недоліків.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: