ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 91745501

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 461/3244/20 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 22-ц/811/2534/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

У Х В А Л А

про повернення справи

16 вересня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних Ніткевича А.В., перевіривши виділені матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2020 року в справі за заявою Львівської міської ради про забезпечення позову,-

встановив:

Оскаржуваною ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2020 року у задоволенні заяви Львівської міської ради про забезпечення позову – відмовлено.

Ухвалу суду оскаржила Львіська міська рада, подавши 19.08.2020 апеляційну скаргу.

Перевіривши виділені матеріали справи, приходжу висновку, що їх необхідно повернути до суду першої інстанції для належного оформлення, враховуючи таке.

Статтею 353 ЦПК України встановлено перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду.

Так, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову(п. 4 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

Відповідно до п. 15.10 Перехідних положень ЦПК України у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-9, 11, 14-16, 19-23, 37-39 частини першої статті 353 цього Кодексу, чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються усі матеріали.

В інших випадках - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності суд апеляційної або касаційної інстанції може витребувати також копії інших матеріалів справи.

В свою чергу, згідно із п. 22 Розділу VII «Формування і оформлення судових справ» Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (зі змінами, наказ ДСА України від 24.12.2019 № 1196) у разі подання апеляційної скарги на ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, суд самостійно, виходячи з конкретних обставин справи та змісту апеляційної (касаційної) скарги, вирішує питання про перелік матеріалів, копії яких йому необхідно надіслати до суду апеляційної (касаційної) інстанції для розгляду скарги.

При цьому, у абзаці 3 цього пункту зазначено, що матеріали оскарження ухвали формуються лише з копій матеріалів, необхідних для розгляду скарги. До матеріалів оскарження ухвали приєднується копія оскаржуваної ухвали, яка виготовляється з оригіналу ухвали з підписом судді (підписами суддів) та засвідчується суддею, а за його відсутності - одним із заступників голови суду або головою суду. При цьому копія оскаржуваної ухвали засвідчується в установленому порядку. Оригінал оскаржуваної ухвали залишається в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, такі не у повній мірі відповідають вимогам пункту 22 Розділу VII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що з позовною заявою та одночасно із заявою про забезпечення позову Львівська міська рада звернулася 14.04.2020, при цьому направляючи дану цивільну справу для розгляду апеляційної скарги у вересні 2020 року, суд першої інстанції не долучив до такої жодних процесуальних рішень з приводу руху справи, зокрема, ухвали про відкриття провадження у справі, відсутні такі і у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім цього, долучена до контрольного провадження завірена копія оскаржуваної ухвали є нечитабельною.

Згідно із ч. 3 ст. 365 ЦПК України якщо під час вивчення матеріалів справи суд виявить нерозглянуті зауваження на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами, нерозглянуті письмові зауваження щодо повноти чи неправильності протоколу судового засідання, невирішене питання про ухвалення додаткового рішення, суд постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» при вирішенні питання про повернення до суду першої інстанції справи, яка надійшла разом з апеляційною скаргою, для усунення недоліків у її оформленні апеляційні суди повинні враховувати, що перелік недоліків у оформленні справи, про які йдеться в частині четвертій статті 297 ЦПК (ч. 3 ст. 365 ЦПК України - в редакції від 15.12.2017 року), як про підставу для повернення справи до суду першої інстанції з метою їх усунення, не є вичерпним.

Враховуючи наведене, цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2020 року необхідно повернути до суду першої інстанції для усунення зазначених недоліків та належного оформлення.

Керуючись ст. 365 ЦПК України,-

ухвалив:

Цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2020 року повернути до Галицького районного суду м. Львова для виконання вимог зазначених в мотивувальній частині ухвали протягом трьох днів з часу надходження справи.

Після дооформлення справу повернути Львівському апеляційному суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, в касаційному порядку не оскаржується.

Суддя А.В. Ніткевич

Ухвала № 88799574

Відкрити повний перегляд

Справа № 461/3244/20

У Х В А Л А

"15" квітня 2020 р. суддя Галицький районний суд м.Львова Радченко В.Є., дослідивши заяву Львівської міської ради про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

14 квітня 2020 року Львівська міська рада, одночасно із пред`явлення позову до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, подала заяву про забезпечення позову. Просить заборонити відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, здійснення інших юридичних правочинів, реєстрації речових прав щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлового приміщення під. інд. 19-1, 19-2, 19-3, загальною площею 52,2 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 56791446101). В обґрунтування поданої заяви покликається на те, що вказане нерухоме майно вибуло з володіння власника, Львівської міської ради, поза його волею. На час подання позову воно перебуває у власності ОСОБА_1 . Вважає, що існують ризики продажу спірного нерухомого майна, що в подальшому зробить неможливим чи утруднить виконання можливого рішення суду у даній справі.

Дана заява передана судді Радченку В.Є. 15.04.2020 р.

Відповідно до вимог ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті. Тому розгляд заяви про забезпечення позову проводиться без виклику учасників справи.

Дослідивши подані документи, на яких ґрунтуються вимоги про забезпечення позову, суд встановив наступне.

У відповідності з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті зазначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечено, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому при виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання можливого рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Співмірність у застосуванні заходів забезпечення позову передбачає дотримання судом такого балансу інтересів сторін, що виключає як надмірні негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову для приватних прав та інтересів відповідача, так і негативні наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів для прав та інтересів позивача, пов`язаних із публічними інтересами правосуддя, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

За загальним правилом, заявник зобов`язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази, що невжиття заходів забезпечення позову може привести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує те, що заявник не довів намірів відповідача відчужити нежитлові приміщення під. інд. 19-1, 19-2, 19-3, загальною площею 52,2 кв.м. на АДРЕСА_1 , або чинити перешкоди у виконанні рішення суду. Доводи заявника зводяться фактично до обгрунтування позовних вимог, а не до мотивування необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Позивачем не наведено достатніх підстав для забезпечення позову, не вказано відомостей що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, оскільки позивач не навів достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову, суд вважає вимогу про забезпечення позову безпідставною, необґрунтованою та передчасною, тому відмовляє у задоволенні заяви.

Керуючись ст.ст.149-153, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Львівської міської ради про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м.Львова протягом п`ятнадцять днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя В.Є. Радченко