ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 91680634

Озвучення тимчасово недоступне

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 752/17779/15-ц

провадження № 61-7245св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва

від 30 березня 2017 року у складі судді Ладиченко С. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року ускладі колегії суддів:

Шахової О. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений договір про надання споживчого кредиту № МL-0АR/050/2007 за умовами якого вона отримав грошові кошти в іноземній валюті в сумі 223 000,00 доларів США. У забезпечення виконання вказаного кредитного договору укладено договір іпотеки від 05 вересня 2007 року на передачу в іпотеку житлового будинку та земельної ділянки, загальною площею 0,150 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

07 червня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, що зареєстрований за № 3492 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України».

ОСОБА_1 не отримував даного виконавчого напису. На підставі виконавчого напису № 3492 державним виконавцем ВДВС Овідіопольського РУЮ відкрито виконавче провадження. Зазначена у виконавчому написі сума заборгованості не відповідає фактичному стану розрахунків між нею та стягувачем, а сам виконавчий напис вчинено з порушенням встановленого законодавством порядку. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня

1999 року № 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Стверджувала, що оскільки право власності на

223 000,00 доларів США до неї не перейшло, валютний рахунок на

223 000,00 доларів США не відкривався, заявки на конвертацію доларів США в грошову одиницю України вона не подавала.

ОСОБА_1 просила визнати виконавчий напис № 3492 від 07 червня 2013 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Встановивши, що кредитором нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про дострокове повернення кредиту, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову

ОСОБА_1 в позові, а та обставина, що зазначена в виконавчому написі сума заборгованості за кредитом більша ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору, що кореспондується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі №6-158цс15.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

23 листопада 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року та направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем до суду надано докази про направлення вимоги про необхідність погашення заборгованості протягом тридцяти днів з дня отримання такої вимоги, проте, банком не надано доказів про її отримання позивачем. Заборгованість, зазначена в у виконавчому написі не є безспірною.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов .

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 лютого 2018 року касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року п оновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Голосіївського районного суду мста Києва.

У березні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва

від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

05 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений договір про надання споживчого кредиту № МL-0АR/050/2007 року за умовами якого позивач отримав грошові кошти в іноземній валюті в сумі 223 000,00 доларів США.

У забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між сторонами у цей же день укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка, загальною площею 0,150 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

27 липня 2012 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір про відступлення прав вимоги, зокрема і за вказаним кредитним договором, згідно умов якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло всіх прав та обов?язків кредитора.

У зв`язку з тим, що позивач не здійснювала вчасно оплату кредиту згідно графіка платежів, відповідно не дотримувалась умов кредитного договору,

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на виконання положень пункту 1.9 кредитного договору, статей 1049, 1054 ЦК України, статті 35 Закону України «Про іпотеку», боржнику було надіслано досудову вимогу від 04 квітня 2013 року

вих. № 04042013/23 (т. 2, а. с. 11, 91) де повідомлялось про відступлення права вимоги та вказувалось необхідність погашення заборгованості, а у противному випадку - намір ТОВ «ОТП Факторинг України» звернутися до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису.

Оскільки застереження, вказані у досудовій вимозі, не були виконані, 07 червня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, що зареєстрований за № 3492 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що кредитором нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про дострокове повернення кредиту, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову ОСОБА_1 в позові, а та обставина, що зазначена в виконавчому написі сума заборгованості за кредитом більша ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору, що кореспондується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі №6-158цс15.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку в чинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти та ких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого на пису ві дб уваєтьс я у спосіб, передбачен ий підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з пі дс тав пор ушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав не правомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Встановивши факт надіслання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ОСОБА_1 досудову в имогу про погашення заборгованості за кредитним договором

від 05 вересня 2007 року № ML-OAR/050/2007 за вих. № 04042013/23

від 04 квітня 2013 року про необхідність погашення заборгованості по кредитному договору, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено факт отримання ОСОБА_1 вказаної вимоги.

Проте, висновок судів попередніх інстанцій щодо отримання ОСОБА_3 вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором від 05 вересня

2007 року № ML-OAR/050/2007 за вих. № 04042013/23 від 04 квітня 2013 року про необхідність погашення заборгованості по кредитному договору зроблено на припущеннях, що в силу правил частини четвертої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій), що також кореспондує з частиною шостою статті 81 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), є не припустимим, оскільки матеріали справи не містять належного та допустимого доказу отримання ОСОБА_1 вказаної вимоги, що давало б можливість боржнику усунути наявні порушення.

Як порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушень порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Тому Верховний Суд не вбачає необхідності вдаватись до вирішення питання про безспірність вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Вказане також узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду

від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) (пункт 52 вказаної постанови).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи щодо отримання позивачем вимоги про негайне повернення заборгованості по кредитному договору, перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Щодо заявлених клопотань

28 січня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п?ятою статті 403 ЦПК України, оскільки цивільна справа № 752/17779/15-ц містить у собі виключну правову проблему так як все більше банківські установи користуються позасудовим порядком стягнення заборгованості, а саме через виконавчий напис нотаріуса. Проте, більшість таких виконавчих написів видаються із порушенням чинного законодавства. На даний час відсутня стала судова практика щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Заявник вказує, що судами попередніх інстанцій по даній справі відступлено від правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах: від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 12 вересня

2012 року у справі № 6-57цс12 та від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15.

Колегія суддів вивчивши заявлене клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, так як обґрунтованих правових підстав щодо розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики не наведено та судом не встановлено.

Аргументи заявника щодо відступу судів попередніх інстанцій у цій справі

від правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах:

від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12 та від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки Верховний Суд переглядаючи справу в порядку касаційного провадження, застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 червня 2020 року у справі

№ 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) предметом розгляду якої було питання взаємовиключної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України у подібних правовідносинах.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи № 752/17779/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун