**Постанова**
**Іменем України**
06 серпня 2020 року
м. Київ
*справа № 155/1064/18*
_провадження № 51-436км20_
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА\_1 ,
суддів ОСОБА\_2 , ОСОБА\_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА\_4 ,
прокурора ОСОБА\_5 ,
захисника ОСОБА\_6 ,
засудженого ОСОБА\_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030000000199, за обвинуваченням
**ОСОБА\_7 , ІНФОРМАЦІЯ\_1 , уродженця м. Добромиля Львівської області, жителя АДРЕСА\_1 , такого, що згідно ст. 89 КК не має судимостей,**
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
**Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини**
За вироком Горохівського районного суду Волинської області від 15 квітня 2019 року ОСОБА\_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов\`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА\_7 визнано винуватим у тому, що він 13 червня 2018 року близько 12:10, керуючи автомобілем Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР\_1 , рухаючись автодорогою Н-17 Луцьк – Радехів – Львів зі сторони м. Горохова Волинської області в напрямку м. Львова, біля будинку № 1 на вул. Львівській у с. Журавниках Горохівського району порушив вимоги пунктів 1.10., 2.3. «б», 10.1., 12.1., розмітки 1.1 Правил дорожнього руху(далі – ПДР), виїхав на смугу зустрічного руху, а потім – на праве узбіччя, де здійснив наїзд на велосипед під керуванням ОСОБА\_8 , у результаті чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження у виді закритої тупої травми голови, тулуба, кінцівок, від яких померла.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА\_6 – без задоволення.
**Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу**
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м\`якості. Зазначає, що суд апеляційної інстанції проігнорував доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставності застосування положень ст. 75 КК до ОСОБА\_7 . Цей суд, на думку прокурора, не взяв до уваги ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, даних про особу ОСОБА\_7 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, а ураховані судом позитивні дані про особу засудженого не давали достатніх підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У запереченні на касаційну скаргу захисник ОСОБА\_6 вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення – без змін.
**Позиції учасників судового провадження**
Прокурор підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити, а захисник та засуджений заперечували проти задоволення скарги прокурора, просили оскаржене судове рішення залишити без змін.
**Мотиви Суду**
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА\_7 , правильності кваліфікації його дій прокурор у касаційній скарзі не оспорює.
Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов\`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов\`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб\`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом\`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб\`єкта.
За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, призначаючи ОСОБА\_7 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання. Врахував суд і те, що обвинувачений відшкодував потерпілому завдану шкоду, а останній просив не призначати ОСОБА\_7 суворе покарання. Обставинами, що пом\`якшують покарання ОСОБА\_7 , суд визнав щире каяття й активне сприяння розкриттю злочинів, а обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд не встановив.
Врахувавши вищезазначені обставини в сукупності, місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА\_7 від відбування призначеного йому основного покарання на підставі ст. 75 КК зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
Із такими висновками погодився апеляційний суд, навівши в ухвалі докладні мотиви свого рішення. Так, апеляційний суд врахував те, що ОСОБА\_7 вчинив необережний тяжкий злочин, що наявні вищевказані обставини, які пом\`якшують покарання, та відсутні обставини, що обтяжують покарання, зважив на молодий вік обвинуваченого, міцність його соціальних зв\`язків, відшкодування ним завданої шкоди.
Твердження прокурора про те, що судами взято до уваги, що ОСОБА\_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, є неспроможними, оскільки такий висновок у судових рішеннях відсутній. Навпаки, суди врахували, що ОСОБА\_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, згідно зі ст. 89 КК є особою, яка не має судимостей, а сукупність вищенаведених обставин, що пом\`якшують покарання, давала суду підстави для обґрунтованого висновку про необхідність і можливість застосування положень ст. 75 КК.
Доводи прокурора про те, що судами недостатньо враховано тяжкість вчиненого злочину, є безпідставними, оскільки ці обставини були враховані судами.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА\_7 відшкодував потерпілому матеріальну і моральну шкоду. Про відсутність претензій до засудженого представник потерпілого повідомив і суду касаційної інстанції, направивши відповідну заяву.
Отже, висновок апеляційного суду про можливість застосування положень ст. 75 КК до ОСОБА\_7 колегія суддів вважає обґрунтованим і вмотивованим, а доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м\`якості – непереконливими.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
**ухвалив:**
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року щодо ОСОБА\_7 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, – без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА\_1 ОСОБА\_2 ОСОБА\_3