ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 90366481

Озвучення тимчасово недоступне

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/3041/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

за участю секретаря Островської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа: Приватне акціонерне товариство Національна енергетична компанія «Укренерго» про визнання протиправною та скасування постанови №360,-

В С Т А Н О В И Л А :

Акціонерне товариство «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправною та нечинною з моменту прийняття Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.

Разом з адміністративний позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року заяву про забезпечення позову Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» задоволено. До моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/3041/20 зупинено дію Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.

Суд першої інстанції виходив з того, що застосуванням заходів забезпечення позову не буде завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» подано апеляційні скарги, у яких просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та винести нове рішення, яким у задоволенні заяви АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсності. Наголошує, що заявником не доведено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» до ухвалення рішення по справі, або того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів. Зазначає, що не вказано на ознаки, які б свідчили про очевидність протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» наведені лише припущення щодо можливих наслідків заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, однак не доведено існування обставин, визначених у ст.150 КАС України.

Позивачем подано відзив на апеляційні скарги, в якому вказує на безпідставність доводів апеляційних скарг, недоведеність викладених в них обставин та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню.

Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник обґрунтовує наступним.

Внаслідок прийняття оскаржуваних змін, Кодекс системи передачі перестав відповідати положенням права Енергетичного співтовариства та Європейського Союзу, що в свою чергу є порушенням ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» та є безумовною підставою для визнання Постанови НКРЕКП протиправною та нечинною, зміни до Кодексу системи передачі примушують суб`єктів господарювання укладати договори з природнім монополістом ПрАТ «НЕК Укренерго» щодо надання послуг, які фактично не надаються.

Крім того, було порушено процедуру прийняття оскаржуваного рішення, протиправність оскаржуваного рішення на переконання позивача є очевидною. Позивачем зазначено, що у разі незастосування заходів забезпечення позову ефективний захист порушених та оспорюваних прав та інтересів позивача, за яким він звернувся до суду буде унеможливлений.

За твердженням позивача, у зв`язку з економічною недоцільністю здійснення експортних операцій Товариство повинно розірвати договори в односторонньому порядку, внаслідок чого позивач понесе значні збитки. Таким чином, задля відновлення порушених прав Товариство буде змушене звертатись до суду з новим позовом про відшкодування збитків, спричинених нормативно-правовим актом

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відтак, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії індивідуального акта.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що 07.02.2020 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг була прийнята Постанова від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі», якою пункти 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI Кодексу системи передачі, були доповнені та/або викладені в наступній редакції:

1) «І. У розділі XI: 1. У главі 5:

1) в абзаці другому пункту 5.1 слова «її експорту, імпорту та транзиту» замінити словами «експорту електричної енергії»;

2) пункти 5.3 та 5.4 викласти в такій редакції:

« 5.3. Послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та:

ОСР;

електропостачальником;

споживачем електричної енергії, який має намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку незалежно від точки приєднання;

споживачем електричної енергії, оператором системи якого є ОСП. незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку);

виробником електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП. а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації;

трейдером/електропостачальником/виробником. що здійснює експорт електричної енергії в обсягах експорту електричної енергії.

Зі споживачами, які приєднані до мереж ОСП та купують електричну енергію в електропостачальника за Правилами роздрібного ранку, ОСП укладає договір споживача про надання послуг з передачі електричної енергії відповідно до Правил роздрібного ринку.

3) абзац третій пункту 5.6 замінити дев`ятьма новими абзацами такого змісту: «Обсяг послуг з передачі електричної енергії визначається:

для ОСР - на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР;

для електропостачальників - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника. крім обсягів споживання електричної енергії споживачами, оператором системи яких є ОСП;

для електропостачальників, які постачають електричну енергію споживачам, оператором системи яких є ОСП. та які відповідно до договору електропостачальника про надання послуг з передачі електричної енергії (укладеного відповідно до Правил роздрібного ринку) оплачують послуги з передачі електричної енергії ОСП через електропостачальника, - на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами електропостачальника;

для споживачів електричної енергії, які купують електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання - на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами (з урахуванням втрат електричної енергії в мережах споживача);

для споживачів електричної енергії, оператором системи яких с ОСП, які купують електричну енергію в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку та відповідно до договору споживача про надання послуг з передач електричної енергії самостійно (напряму) оплачують послуги з передачі електричної енергії ОСП, - на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами по точках приєднання, по яких оператором системи с ОСП (з урахуванням втрат електричної енергії в мережах споживача);

для виробників електричної енергії - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації; для трейдерів - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії. З цією метою використовуються дані комерційного обліку Адміністратора комерційного обліку.

2) «У главі 6:

1) абзац четвертий пункту 6.2 замінити двома абзацами такого змісту:

«трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює імпорт та/або експорт електричної енергії в обсягах імпорту/експорту електричної енергії; споживачем, для якого оператором системи є ОСП.»

У зв`язку з цим абзац п`ятий вважати абзацом шостим;

2) пункт 6.5 доповнити новими абзацами такого змісту:

«Обсяг послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління визначається:

для виробників - як обсяг відпущеної електроенергії, обсяг імпорту та/або експорту електричної енергії;

для операторів систем розподілу - як обсяг розподіленої електричної енергії, обсяг купівлі електричної енергії для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами оператора системи розподілу та обсяг електричної енергії для господарчих потреб ОСР; для споживачів, оператором системи яких є ОСП, - як обсяг спожитої електричної енергії; для електропостачальників та трейдерів - як обсяг імпорту та/або експорту електричної енергії. Для визначення обсягу наданої Послуги використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку.

Споживачі, електроустановки яких приєднані до мереж ОСР, окремо не сплачують послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління».

Обґрунтовуючи неможливість ефективного захисту прав позивача у разі відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову, позивачем наголошено, що з прийняттям Постанови НКРЕКП встановлено обов`язковість оплати експортерами тарифу на передачу електричної енергії і оплати експортерами та імпортерами електричної енергії тарифу на диспетчерське (оперативно-технологічне) управління в супереч Закону України «Про ринок електричної енергії» та взятих на себе Україною міжнародних зобов`язань.

Відповідно, Акціонерне товариство «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», у зв`язку із економічною недоцільністю здійснення експортних операцій, може нести значні збитки.

Перевіривши зазначені в заяві про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності вищевикладеним нормам та обставинам, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення на даному етапі, оскільки, запропонований заявником спосіб забезпечення адміністративного позову, у даному випадку, є передчасним, заява не містить посилання на беззаперечні мотиви, з яких заявник вважає, що захист прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль.

Колегія суддів вважає, вказані в заяві доводи не містять тих положень, реалізація яких може мати саме невідворотні наслідки для самого позивача, що слугують підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.

Продовження дії оскаржуваного рішення відповідача протягом розгляду спору по суті в суді, не матиме невідворотних наслідків для позивача.

У межах розгляду даної заяви, судом не може даватись оцінка доводам заявника про очевидну протиправність рішення відповідача, адже встановлення ознак протиправності рішення, у даному випадку, без розгляду справи по суті, є неприпустимим, оскільки саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.

Крім того, для визнання очевидної протиправності оскаржуваного рішення, суду необхідно її встановити на етапі розгляду заяви про забезпечення позову та надати значне обґрунтування позиції, що, фактично, підмінятиме розгляд спору по суті та матиме форму «рішення по суті спору».

На переконання суду, очевидна протиправність рішень суб`єкта владних повноважень - це прийняття ним таких рішень, які не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб`єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері.

Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну протиправність оскаржуваного рішення на стадії відкриття провадження у справі.

При цьому, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/16269/17 зазначив наступне: «…В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам».

Отже, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також, вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі №640/4769/19 зазначено наступне: «… заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії».

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, зокрема, зазначено, що судам необхідно враховувати, що, згідно з частинами третьою та четвертою статті 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Колегія суддів вказує, що у заяві про забезпечення позову, відзиві на апеляцій скарги та численних поясненнях та доповненнях, позивач стверджує про можливе понесення збитків та економічну недоцільність здійснення експортних операцій, однак на підтвердження зазначених обставин позивач не надав жодного чіткого та обґрунтованого розрахунку на підставі якого можна було б дійти такого висновку, при цьому наведені заявником числові значення є гіпотетичними та не підтверджуються документально.

Крім того, під час судових дебатів, заявником було заявлено декілька клопотань, зокрема про залучення третіх осіб та про витребування доказів.

Разом із тим, колегія суддів вказує, що відповідно до ч.1 ст.255 КАС України у судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, які досліджені в судовому засіданні.

Таким чином питання про витребування доказів чи залучення третіх осіб на стадії судових дебатів не розглядається. Крім того, судом апеляційної інстанції переглядається ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, тому зазначені клопотання можуть бути заявлені в суді першої інстанції при розгляді справи по суті.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку, що станом на час розгляду вказаної заяви про забезпечення позову, позивач не надав доказів очевидної протиправності дій суб`єкта владних повноважень та не доводить, що невжиття заходів забезпечення позову може значно ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, тому відсутні підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року - скасувати, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» про забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 14.07.2020.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна