ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 89564113

Озвучення тимчасово недоступне

Ухвала

18 травня 2020 року

м. Київ

справа № 753/22860/17

провадження № 61-46016сво18

Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Шкардун Маргарита Володимирівна,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

треті особи: нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Тетяна Михайлівна, ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Чорнієм Дмитром Олександровичем, на постанову Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Левенця Б. Б. від 19 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Т. М., ОСОБА_4 , про встановлення факту родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання заповіту недійсним.

15 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 січня 2018 року.

В обґрунтування заяви посилався на те, що в грудні 2017 року він звернувся до суду із зазначеним позовом, предметом якого є спадкове майно, а саме, домоволодіння АДРЕСА_1 , яке залишилось після смерті його батьків. За час перебування справи в провадженні суду відповідач ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на спірний будинок. Після отримання спірного будинку в одноособову власність відповідача, вона може у будь-який момент здійснити його відчуження, що значно ускладнить або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову. У зв`язку з цим позивач просив вжити заходів забезпечення позову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив із тотожності заходів забезпечення позову, які просив застосувати позивач, із заявленими позовними вимогами, що є неможливим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на ј частини домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 65,8 кв. м, житловою площею 34,4 кв. м, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 19 січня 2018 року Шістнадцятою київської державною нотаріальною конторою, серія та номер: 6-29.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутність заходів забезпечення, про які просить заявник, може ускладнити або зробити неможливим подальше виконання рішення суду в зв`язку з існуванням можливості реалізації відповідачем нерухомого майна.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що жодних дій, які б давали підстави вважати загрозу відчуження майна та утруднення виконання рішення суду реальною відповідачем не вчинялося; у постанові суду апеляційної інстанції фактично відсутнє будь-яке обґрунтування реальної загрози відчуження спірного майна, а тому відсутні підстави для застосування заходів забезпечення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 753/22860/17 з Дарницького районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу № 753/22860/17 передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року справу № 753/22860/17 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 , поданої представником - адвокатом Чорнієм Д. О., на постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована необхідністю формування єдності у практиці застосування одних й тих самих норм процесуального права щодо оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановленої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

Так, у справі, яка переглядається, Верховний Суд у складі колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановлена за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, може бути предметом перегляду судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України.

Аналогічних висновків, розглянувши касаційні скарги на постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановлених за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 01 серпня 2019 року у справі № 308/5395/19 (провадження № 61-13604ск19), від 15 квітня 2019 року у справі № 754/8595/18 (провадження № 61-6922ск19), від 24 вересня 2019 року у справі № 404/330/19 (провадження № 61-16138ск19); у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 308/1/15 (провадження № 61-15883ск19), від 29 травня 2019 року у справі № 522/23242/17 (провадження № 61-2065св19); у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 24 жовтня 2019 року у справі № 379/226/19 (провадження № 61-9321св19).

У той же час, вирішуючи спори за подібних обставин застосування норм процесуального права, суд вищої інстанції приймав інші за змістом судові рішення.

Так, постановами Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 461/3072/19 (провадження № 61-19199ск19), від 07 листопада 2019 року у справі № 752/9160/19 (провадження № 61-19101ск19), від 04 листопада 2019 року у справі № 520/11876/19 (провадження № 18952ск19) відмовлено у відкритті касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України з тих підстав, що постанови апеляційного суду про забезпечення позову, постановлені за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, не підлягають касаційному оскарженню, оскільки ухвала суду першої інстанції, переглянута апеляційним судом, якою відмовлено у забезпеченні позову, відсутня в переліку ухвал, які підлягають оскарженню у касаційному порядку відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України. Не може бути предметом перегляду у касаційному порядку і постанова апеляційного суду, прийнята за результатами апеляційного перегляду такої ухвали суд першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що існує необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному в ухвалах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 461/3072/19 (провадження № 61-19199ск19), від 07 листопада 2019 року у справі № 752/9160/19 (провадження № 61-19101ск19), від 04 листопада 2019 року у справі № 520/11876/19 (провадження № 18952ск19).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, вирішуючи питання щодо права касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановленої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпечені позову, дійшов таких висновків.

Статтею 2 ЦПК України однієї із засад цивільного судочинства передбачено забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. Отже, таке обмеження права на доступ до суду касаційної інстанції має ґрунтуватись на спеціальній нормі процесуального законодавства.

Порядок та підстави касаційного оскарження судових рішень урегульовано зокрема у главі 2 розділу V ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;

3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною десятою статті 153 ЦПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпечення позову може бути оскаржено.

Відповідно до пунктів 3-5 частини першої статті 353 ЦПК України в апеляційному порядку можна оскаржувати такі ухвали суду першої інстанції, які стосуються питань забезпечення позову: ухвали про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову (пункт 3); ухвали про скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову (пункт 4); ухвали про зустрічне забезпечення або зміну чи скасування зустрічного забезпечення (пункт 5).

Відповідно до статті 389 ЦПК України з тих ухвал, які стосуються питань забезпечення позову, до касаційного перегляду належать лише ті ухвали, що підпадають під пункт 3 частини першої статті 353 ЦПК України, а саме, ухвали суду першої інстанції, які стосуються забезпечення позову або заміни заходу забезпечення позову. При цьому, в разі залишення без змін таких ухвал постановою суду апеляційної інстанції, об`єктом перегляду в касаційному суді є як ухвала суду першої інстанції, так я постанова апеляційної інстанції.

Ухвали суду першої інстанції, що постановлені з приводу скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову, зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення, передбачені пунктами 4 та 5 частини першої статті 353 ЦПК України, можуть бути переглянуті лише в апеляційному порядку. В касаційному порядку такі ухвали суду не підлягають перегляду, як і постанови суду апеляційної інстанції, якими вони залишені без змін.

Водночас, згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України в касаційному порядку переглядаються ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення. Проте ця норма закону стосується ухвал апеляційної інстанції, постановлених вперше, а не за наслідками перегляду судових рішень першої інстанції.

Слід врахувати, що згідно з частинами першою та другою статті 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, на підставі пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України переглядаються саме ухвали суду апеляційної інстанції, які стосуються питань забезпечення позову, прийнятих у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, а не постанови суду. У касаційному порядку можуть переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції, якими позов був забезпечений вперше, не в порядку оскарження відповідної ухвали суду першої інстанції з цих питань, а під час розгляду апеляційної скарги на рішення суду. Це відповідає змісту частини другої статті 149 ЦПК України, де зазначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Поширення на постанови апеляційного суду за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України нівелює положення пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, яким звужено перелік об`єктів касаційного оскарження.

Системний аналіз пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України дозволяє дійти висновку про те, що в касаційному порядку може бути оскаржена ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову після її апеляційного перегляду. Визначальним у цій правовій ситуації, виходячи із тлумачення цієї норми права, є не те, яке судове рішення ухвалив суд апеляційної інстанції, а те, що апеляційний суд переглядав ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, яка після апеляційного перегляду може бути оскаржена в касаційному порядку.

Тобто, не може бути оскаржена в касаційному порядку постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, якщо судом апеляційної інстанції було скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову і постановою суду апеляційної інстанції вжиті заходи забезпечення позову, оскільки її оскарження у статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.

Разом з тим розглянути справу і вирішити поставлене процесуальне питання Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не може, оскільки існує інше вирішення цього питання Великою Палатою Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі за аналогічних застосованих норм процесуального права й подібних правовідносин дійшла протилежних висновків у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду залишила без змін постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року про задоволення заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову, постановленої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Обраний судом апеляційної інстанції вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» на постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року по суті, дійшовши висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановлена за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене свідчить про різний підхід щодо правового висновку про оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановленої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, а тому не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики та забезпечити розумну передбачуваність судових рішень.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

У зв`язку із наведеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) щодо оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановленої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

Керуючись статтями 389, 400, 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 753/22860/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Тетяна Михайлівна, ОСОБА_4 , про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Чорнієм Дмитром Олександровичем, на постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. С. Висоцька

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

В. М. Сімоненко

Постанова № 73628070

Відкрити повний перегляд

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Доповідач у суді апеляційної інстанції -

№ 22-ц/796/3698/2018 БорисоваО.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 року місто Київ

справа № 753/22860/17

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Борисової О.В.,

суддів Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви, постановлену під головуванням судді Коренюк А.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Тетяна Михайлівна, ОСОБА_5 про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 14.12.2017 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31.01.2018 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку із не усуненням недоліків.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 31.01.2018 року, позивач ОСОБА_2 01.03.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції по суті.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ухвала суду є незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права та не з'ясуванням всіх обставин справи.

Вказував, що в ухвалі про залишення позову без руху від 14.12.2017 року зазначалось, що: «в позові не зазначені всі належні особи, на права та обов'язки яких впливають спірні правовідносини». При цьому, суд не зазначав конкретно, яких осіб на права та обов'язки яких впливають спірні правовідносини, суд має на увазі та не зазначав про необхідність надання нотаріально завірених копій перекладу.

Посилався на те, що ні ст.175 діючого ЦПК України, ні ст.119,120 попередньої редакції ЦПК України не містить вимог, щодо необхідності надання нотаріально посвідчених перекладів копій документів для особи, що проживає за межами України.

Зазначав, що Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, на яку суд посилається в ухвалі, не містить вимог щодо надання саме позивачем нотаріально посвідчених перекладів документів.

Вказував, що посилання суду на те, що позов не відповідає вимогам ст.ст.175,177 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року суперечить пункту 11 Перехідних положень даного Кодексу.

У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно з п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, в тому числі про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України у редакції кодексу 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч.1 ст.20 ЦК України у редакції кодексу 2004 року право на захист особа здійснює на власний розсуд.

Порядок звернення до суду за судовим захистом врегульовано ЦПК України. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов.

Позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК України (в редакції кодексу 2004 року, який був чинний на час звернення позивача з даним позовом до суду).

Відповідно до ч.2 ст.119 ЦПК України у редакції кодексу 2004 року позовна заява повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.

Згідно з ч.5 ст.119 ЦПК України у редакції кодексу 2004 року до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Якщо заява не відповідає вимогам ст.ст.119, 120 ЦПК або не сплачено судовий збір, суддя відповідно до вимог статті 121 ЦПК постановляє ухвалу, в якій зазначає конкретні підстави залишення заяви без руху і надає строк для усунення недоліків, тривалістю протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.

Частиною 2 ст.121 ЦПК України передбачено, зокрема, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 грудня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа: державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Т.М. про встановлення фактів родинних відносин, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визначення його частки, визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 14.12.2017 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_2 без руху, суддя виходив з того, що позовна заява подана без додержання вимог, викладених у ст.ст.119, 120ЦПК України у редакції кодексу 2004 року, а саме:

не зазначена дійсна ціна позову на час звернення до суду (не проведена оцінка нерухомого майна станом на час звернення), а визначена - не відповідає дійсності (1/4 частина житлового будинку в місті Києві не може оцінюватися в 84775 грн.);

не надано платіжного документа про належну сплату судового збору згідно дійсної ціни позову відповідно до Закону України «Про судовий збір», сплачені на рахунок УДК у Дарницькому районі мсті Києва - 31218206700003, - 8 000 грн.;

не надані платіжні документи про належну сплату судового збору за п'ять самостійних вимог немайнового характеру, сплачені на рахунок УДК у Дарницькому районі місті Києва - 31218206700003, - 640 грн. х 5 = 3200 грн.;

не зазначені всі й належні особи, на права та обов'язки яких впливають спірні правовідносини (спадкоємці за законом/за заповітом, якщо є);

не надано копії заяви та всіх доданих до неї документів для вказаних осіб.

Таким чином, ухвалою від 14.12.2017 року суд першої інстанції обґрунтовано залишив позовну заяву ОСОБА_2 без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Копія вказаної ухвали була направлена ОСОБА_2 та отримана ним 11.01.2018 року.

На виконання вимог ухвали від 14.12.2017 року позивачем ОСОБА_2 надана заява від 16.01.2018 року, квитанції про сплату судового зборута позовна заява у новій редакції від 16.01.2018 року.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31.01.2018 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку із неусуненням недоліків.

Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачу, суд виходив з того, що недоліки не усунені у цілому, а саме:

не дотримані вимоги ст.175 ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року) та Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, оскільки спірні правовідносини виникли зі сторонами, які мають іноземний елемент (третя особа, участь якої доповнено позов у новій редакції від 16.01.2018 року, ОСОБА_5 проживає в Республіці Білорусь), відповідно, позивачем не виконані вимоги ст.175 ЦПК України у відповідності до Розділу ІІ Інструкції;

не надано позовної заяви з додатками до неї в офіційному перекладі на мову держави, в якій знаходиться третя особа ОСОБА_5 (нотаріально посвідчений переклад), для їх вручення через представницькі дипломатичні установи вказаній особі, з урахуванням вимог ст.177 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується в повній мірі з висновком суду про визнання позовної заяви неподаною та її повернення, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 11 Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява ОСОБА_2 була подана до суду у 07 грудні 2017 року, тобто до набрання чинності Закону України від 03.10.2017 року №2147-VІІ, яким було внесено зміни до ЦПК України.

Усуваючи недоліки, які викладені в ухвалі суду від 14.12.2017 року позивач ОСОБА_2 подав заяву від 16.01.2018 року, в якій обґрунтував ціну позову та вказав про інших спадкоємців, надав квитанції про сплату судового збору та позовну заява у новій редакції від 16.01.2018 року, тобто виконав всі вказівки суду, які були викладені в ухвалі про усунення недоліків від 14.12.2017 року.

Посилання суду першої інстанції в ухвалі від 31.01.2018 року, як на підставу невиконання позивачем вимог ст.175 ЦПК України у відповідності до Розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки судом вказані вимоги не були зазначені в ухвалі від 14.12.2017 року.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тому, повернення позивачу позовної заяви з підстав, викладених в ухвалі від 31.01.2018 року є передчасним.

При цьому, слід зазначити, що суд першої інстанції не позбавлений права у разі невідповідності позовної заяви поданої у новій редакції від 16.01.2018 року, вимогам ЦПК України залишити її без руху з наданням терміну для усунення недоліків.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: