**ПОСТАНОВА**
**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**
20 лютого 2020 р.
**Справа № 520/133/19**
**Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:**
Головуючого судді: Старосуда М.І.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. ,
при секретарі судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 11.12.19 року по справі № 520/133/19
**за позовом** ОСОБА\_1
**до ** Державної міграційної служби України ** **
**третя особа** - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області ** **
**про** скасування рішення та зобов\`язання вчинити певні дії,
**ВСТАНОВИВ:**
ОСОБА\_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 07.12.2018 №410-18; зобов\`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА\_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2019 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА\_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов\`язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем 11.04.2019 подано апеляційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2019.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2019 апеляційну скаргу ОСОБА\_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2019 по справі №520/133/19 - залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2019 по справі №520/133/19 - залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА\_1 01.07.2019 подав касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2019.
Рішенням Верховного суду від 23.09.2019 касаційну скаргу ОСОБА\_1 задоволено, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року у справі №520/133/19 - скасовано. Справу №520/133/19 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 позовні вимоги задоволено.
Із таким судовим рішенням не погодилася Державна міграційна служба України та подала апеляційну скаргу. В обґрунтування вимог зазначила, що рішення є правомірним та прийнятими з дотриманням вимог законодавства.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА\_1 в місті Тураїф Королівства Саудівська Аравія. У 2011 році позивач вирішив здобути вищу освіту в Україні. Після тримання запрошення від Харківського національного університету радіоелектроніки, позивач відкрив візу в посольстві України в місті Дамаск та 25 жовтня 2011 року залишив територію Сирії автомобільним транспортом (пропускний пункт на кордоні між провінцією Алеппо та турецькою провінцією Кіліс), прибув до турецького міста Газіантеп, звідки літаком спрямував до міста Стамбул, і в цей же день вилетів до України.
26 жовтня 2011 року позивач перетнув кордон України в аеропорту міста Харків.
У червні 2012 році позивач закінчив підготовче відділення Харківського національного університету радіоелектроніки, однак подальше навчання у Харківському національному університеті радіоелектроніки не продовжив через фінансові складнощі. Проте, територію України позивач не залишив та, перебуваючи нелегально, працював у кафе в місті Харкові.
Вперше із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 30 жовтня 2014 року.
Рішенням Державної міграційної служби України від 3 квітня 2015 року №284-15 позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку, за результатами розгляду якого постановою Харківського окружного адміністративного суду від 1 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року, у справі №820/4048/15, в задоволенні позову відмовлено.
Вдруге із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області 13 серпня 2018 року, перебуваючи на території України нелегально.
13 серпня 2018 року Немишлянським РВ у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення правил перебування в Україні.
В обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, під час опитування та заповнення реєстраційного листа 13 серпня 2018 року, а також під час співбесіди 26 жовтня 2018 року, позивач вказував на наявність у нього побоювань зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань, а також бути призваним до проходження військової служби в урядовій армії країни, оскільки він не відслужив строкову службу. В той же час, позивач повідомив, що він є старшим сином в сім\`ї і за законами країни громадянської належності це звільняє його від проходження військової служби, так як він повинен утримувати сім\`ю. При цьому, за відомостями позивача, рідні продовжують проживати у місті Дейр-ез-Зор, батьки перебувають на пенсії, сестри живуть зі своїми сім\`ями, молодший брат працює викладачем у школі.
Враховуючи встановлені факти, рішенням Державної міграційної служби України від 7 грудня 2018 року №410-18 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області направило позивачу повідомлення від 21 грудня 2018 року №109.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті спірного рішення, не надав оцінки ситуації, яка склалася в країні походження позивача, а саме триваючому військовому конфлікту, який охоплює всю територію країни, а тому на даний час існують всі підстави вважати, що при поверненні позивача в країну походження існує реальна небезпека його життю у зв\`язку із збройним конфліктом у Сирії, інтенсивність якого має істотну тенденцію до збільшення.
Таким чином, позивач повністю відповідає критеріям встановленим національним законодавством та міжнародними нормативно-правовими актами для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентовано Законом України №3671-VI, Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом МВСУ №649 від 07.09.2011 року (далі Правила №649).
Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Частина 5 ст.5 Закону України №3671-VI встановлює, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Перевіряючи законність рішення ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідноз\`ясувати, чи має позивач суб\`єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.
Оцінка таким побоюванням обов\`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.
Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб\`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об\`єктивним положенням у країні.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
При цьому, "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб\`єктивної та об\`єктивної сторін. Суб\`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб\`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об\`єктивна сторона пов\`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Згідно п. 6.1 та 6.2 Розділу VI Правил №649 у разі надходження до ДМС України особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об\`єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів; г) повертати справу на доопрацювання до територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за умови наявності недостатніх відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, неналежного оформлення особової справи.
Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Відповідно до статті 4 Директиви Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Крім того, відповідно до п. 196-197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, стосовно особи, яка клопоче про отримання статусу біженця, загальний правовий принцип полягає у тому, що обов\`язок надати докази лежить на особі, яка подає клопотання. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, приїжджає у країну у бідуючому стані, часто навіть без документів. Таким чином, хоча обов\`язок надавати докази лежить на заявнику, задача встановлення та відпрацювання відповідних фактів вирішується разом з перевіряючою особою. В деяких випадках саме перевіряюча особа має використовувати засоби, якими вона володіє, щоб зібрати усі необхідні докази, які підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може бути успішним і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. В таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючий повинен тлумачити сумніви на користь заявника. Таким чином, вимога надати докази не повинна сприйматися занадто буквально через складність зробити це в тій ситуації, в якій знаходиться особа, яка клопоче про надання статусу біженця.
Згідно п. 20 Позиції УВКБ ООН «Про обов\`язки і стандарти доказів в заявах біженців»: «Відносно доказів, заяви біженців відрізняються від кримінальних справ та цивільних позовів. Дуже важко довести суб\`єктивні елементи, і рішення щодо правдоподібності як правило не ґрунтується на «голих» фактах. Суддя часто буде вимушений покладатися на усні твердження заявника і зробити оцінку у світлі об\`єктивної ситуації в країні походження».
Також, відповідно до п. 170 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця вказано, що в деяких випадках необхідність нести військову службу може бути єдиною причиною для подачі клопотання про надання статусу біженця, наприклад, якщо особа може довести, що несення військової служби вимагає його участі у військових діях, що суперечать його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркувань совісті.
Згідно з п.171 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає приймати участь, засуджується міжнародним співтовариством, як такий що суперечить елементарним правилам людської поведінки, кара яка передбачена за дезертирство чи ухилення від призиву, може з урахуванням усіх інших вимог визначення може бути розцінено як переслідування.
Відповідно до п.1.2 Правил №649 інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.
У Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (редакція V від 03.11.2017) зазначено: «З огляду на серйозних і масштабних порушень МГП, порушень законодавства про права людини і зловживань в цій галузі, а також триваючого збройного конфлікту в багатьох частинах країни УВКБ ООН, як і раніше характеризує втеча цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців, причому переважна більшість шукачів притулку сирійців продовжують потребувати міжнародного захисту як біженці і відповідають вимогам визначення «біженець», що міститься в ст. 1А (2) Конвенції 1951».
У доповідях Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН), Незалежної міжнародної комісії з розслідування і правозахисних організацій урядові сили звинувачуються в скоєнні військових злочинів, злочинів проти людства, а також серйозних порушень законодавства про права людини. Невибіркові прямі напади на цивільних осіб і на об\`єкти цивільної інфраструктури, на медичні установи і медичних робітників, а також на співробітників гуманітарних організацій і гуманітарні об\`єкти, за повідомленнями, стали характерною особливістю системних порушень, скоєних сирійськими урядовими силами.
Згідно з повідомленнями, урядові сили невибіркову застосовували зброю, в тому числі артилерію, авіацію, бочкові бомби, запальна зброя, касетні бомби і хімічну зброю. Крім того, урядові сили, за повідомленнями, тримають в облозі ряд районів, контрольованих опозицією, використовуючи голод серед цивільного населення як метод ведення війни, і регулярно піддають ці обложені райони тривалим обстрілу і бомбардуваннями.
За інформацією ООН і правозахисних організацій-спостерігачів, сирійський уряд систематично і повсюдно застосовує довільні арешти і насильницькі зникнення, утримання під вартою в умовах, що загрожують життю, тортури та інші форми жорстокого поводження, сумарні і позасудові страти, в першу чергу відносно супротивників уряду і осіб, вважаються такими.
Незалежні оглядачі відзначають, що ухилення від призову на військову службу може розцінюватися урядом як політичний, антиурядовий акт, що може привести до додаткового покарання особи, який спробував ухилитися від призову, крім відповідних санкцій за вчинення кримінального злочину у вигляді ухилення від призову, включаючи більш суворе поводження при арешті, допиті і утримання під вартою, а також, в разі направлення у війська, під час військової служби.
Під час утримання під вартою ухиляються від призову і наражаються на небезпеку тортур та інших форм жорстокого поводження, причому ця практика в Сирії, за повідомленнями, придбала повсюдний характер.
УВКБ ООН вважає, що особи, які ухиляються від призову на обов\`язкову військову службу або в якості резервістів або дезертирували зі збройних сил, в залежності від індивідуальних обставин конкретної справи, ймовірно, мають потребу в міжнародному захисті як біженці на підставі фактичних або приписуваних їм політичних переконань і ( або) на інших відповідних підставах.
З урахуванням переважаючих в Сирії умов, зокрема з урахуванням різноманіття і складності конфліктів, нестабільності ситуації з безпекою, повідомлень про високий рівень порушень прав людини і зловживань в цій галузі, глибоко укорінених підозр щодо осіб іншого походження або іншої приналежності, УВКБ ООН не вважає, що державам доцільно відмовляти в міжнародному захисті особам з Сирії на підставі альтернативи втечі або переміщення всередині країни.
Мораторій на примусове повернення. Оскільки повідомляється про те, що всі регіони Сирії прямо або побічно порушені одним або декількома конфліктами, УВКБ ООН закликає держави не повертати примусово громадян Сирії та інших осіб, країною колишнього звичайного проживання яких є Сирія, в тому числі палестинців, які раніше проживали в Сирії.
У Доповіді Незалежної міжнародної комісії по розслідуванню подій у Сірійській Арабській Республіці від 01.02.2018, вказується, що: 65. Цивільні особи як і раніше піддаються довільних затримань, тортурам і утриманню під вартою в нелюдських умовах на всій території Сирійської Арабської Республіки. Всі сторони конфлікту регулярно відмовляють особам, яких тримають під вартою, в праві на належну судову процедуру і справедливий судовий розгляд. 72. З самого початку сирійського конфлікту однієї з його гротескних рис є напади усіх боків на цивільні об\`єкти, що охороняються в порушення міжнародного гуманітарного права. Лікарні, місця відправлення культу, центри цивільної оборони, густонаселені житлові райони, будинки, булочні, ринки і в меншій мірі школи руйнуються дощенту в результаті невибіркових нападів або, що трапляється ще більш часто, навмисно стають мішенню для нападу.
У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015) та 2332 (2016) від 16.11.2017 вказано, що в результаті бойових дій, що ведуться в цих районах і на всій території Сирії, як і раніше завдається шкода цивільним особам та об\`єктам цивільної інфраструктури, таким як школи і лікарні. Протягом усього звітного періоду бойові дії тривали в мухафазах Дамаск, Риф-Дамаск, Хама, Дераа, Ель- Кунейтра , Алеппо, Ідліб, Хомс, Латакія, Ракка і Дейр-ез-Зор.
У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015), 2332 (2016) 2393 (2017) та 2401 (2018) від 22.05.2017 вказано, що 24 лютого 2018 року Рада Безпеки прийняла резолюцію 2401 (2018), в якій зажадав припинити бойові дії, проте військові операції в різних районах тривали. Повідомлялося про удари з повітря, артилерійські обстріли та снайперський вогні в ході бойових дій між сирійським урядом і проурядовими силами з одного боку та недержавними збройними опозиційними групами - з іншого в мухафазах Алеппо, Ідліб, Латакія, Дейр - ез -Зор, Хомс, Хама, Дамаск, Риф - Дімашк , Дар\`я і ОСОБА\_2 - ОСОБА\_3 .
Норми Конвенції тлумачаться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ; Суд). Практика використання рішень ЄСПЛ врегульована Законом України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статтею 17 якого визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 2 ст.6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
За загальною практикою ЄСПЛ ситуація загального насильства також може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. І при цьому заявник не повинен демонструвати особливі відзначні деталі інакші, ніж загальна ситуація насилля в країні походження.
Так, ЄСПЛ у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які були переміщені в результаті боротьби. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14.03.2018 у справі №813/901/16, від 18.04.2018 у справі №815/1808/16, від 26.04.2018 у справі №815/2038/17.
У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Л. М. та інші проти Росії» від 15.10.2015 та «С.К. проти Росії» №52722/15 від 14.02.2017 зазначено, що повернення заявників в Сирію призведе до порушення статей 2 та (або) 3 Конвенції.
Конфлікт в Сирії характеризується високою інтенсивністю загального насилля. У цьому контексті, серйозні порушення прав людини є поширеним явищем і існує реальний ризик застосування поводження забороненого статтею 3, 2 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за його життя та безпеку.
Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення. З цього приводу надано належні докази, з яких встановлено, що на території Сирійської Арабської Республіки досі триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.
Крім того, при прийнятті рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ДМСУ посилається на інформацію 2017 року, однак існує інформація по країні походження позивача станом на момент прийняття висновку, яка підтверджує про небезпечну ситуацію із дотриманням прав людини та можливість стати жертвою переслідувань через небажанням проходити військову службу у лавах урядової армії під час громадянської війни. Відповідач використовує інформаційні джерела, які не є інформацією про країну походження.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від\`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від\`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від\`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання є на цей час.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування рішення Державної міграційної служби України від 07.12.2018 №410-18 та зобов\`язання Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА\_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
**ПОСТАНОВИВ:**
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 року по справі № 520/133/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя
М.І. Старосуд
Судді
 
Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 25.02.2020 року
Ухвала № 83175412
**УХВАЛА**
22 липня 2019 року
Київ
справа №520/133/19
адміністративне провадження №К/9901/18134/19
**Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду**:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів - Єресько Л.О., Калашнікової О.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА\_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року у справі 520/133/19 за позовом ОСОБА\_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов\`язання вчинити дії
**УСТАНОВИВ:**
Ухвалою Верховного Суду від 3 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА\_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року у справі 520/133/19 залишено без руху у зв\`язку з несплатою судового збору та запропоновано усунути недоліки ухвали шляхом надання суду квитанції про сплату судового збору.
18 липня 2019 року ОСОБА\_1 подав до Верховного Суду клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Розглянувши клопотання колегія суддів приходить до висновку, що воно є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 3 статті 169 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду.
Керуючись статтями 169, 329-332, 334, 335, 338 КАС України,
**УХВАЛИВ:**
1\.Клопотання ОСОБА\_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.
2\.Звільнити ОСОБА\_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі у справі № 520/133/19 .
3\.Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА\_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року у справі 520/133/19 за позовом ОСОБА\_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов\`язання вчинити дії.
4\.Витребувати з Харківського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №520/133/19.
5\.Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
6\. Установити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та роз\`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
**...........................**
**...........................**
**...........................**
М.В. Білак
Л.О. Єресько
О.В. Калашнікова,
Судді Верховного Суду