ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 87522723

Озвучення тимчасово недоступне

[image: ]

УХВАЛА

11 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 910/6052/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. – головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Державної іпотечної установи

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 у справі Господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Державної іпотечної установи

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"

про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2020 поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито провадження за касаційною скаргою Державної іпотечної установи (далі – Відповідач) на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019; призначено розгляд справи на 11.02.2020.

Як свідчать матеріали справи, предметом розгляду у цій справі є вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" (далі – Позивач) про визнання недійсним договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014, укладеного між Позивачем та Відповідачем (далі – Договір застави); визнання недійсним договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладеного між Позивачем та Відповідачем (далі – Договір відступлення).

Задовольняючи позовні вимоги у цій справі Київський апеляційний господарський суд у постанові від 15.11.2016, з висновками якої погодився Вищий господарський суд України, виходив з того, що Договір застави та Договір відступлення права вимоги укладені всупереч вимогам постанови Національного банку України (далі – НБУ) № 348/БТ, яка була отримана Позивачем у встановленому законом порядку та була обов’язковою для виконання, в період існування у банку відповідних заборон, зокрема, щодо здійснення кредитних операцій, операцій щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами без погодження з представником НБУ. Уклавши спірні договори, Позивач прийняв на себе зобов'язання щодо виконання грошових вимог Відповідача у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Укладені з Відповідачем правочини ставлять інших кредиторів Позивача з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови Договору застави та Договору відступлення права вимоги передбачають передачу Відповідачу як кредитору та заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами), що в свою чергу свідчить про надання останньому переваг перед іншими кредиторами, що суперечить пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину.

16.09.2019 Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у цій справі, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 та призначити до розгляду апеляційну скаргу Позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016.

Вказана заява мотивована тим, що після прийняття апеляційним господарським судом у цій справі рішення Відповідачу стали відомі обставини, які є істотними для цієї справи, не були і не могли бути відомі під час розгляду цієї справи. Так, у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2019 у справі № 826/1298/17 за адміністративним позовом Державної іпотечної установи до НБУ, за участю третіх осіб – Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – ФГВФО) про визнання постанов правління № 102/БТ від 26.02.2014 та № 348/БТ від 12.06.2014 протиправними, суд дійшов висновку про те, що зазначені постанови НБУ не є нормативно-правовими актами, а є розпорядчими актами НБУ, які відповідно до положень частини третьої статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, що, на думку заявника, має значення щодо надання юридичної сили обмеженням повноважень представника юридичної особи відповідно до частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 заяву Відповідача про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 за нововиявленими обставинами залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 залишено в силі.

Приймаючи зазначену ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що характеристика виду актів, якими є постанови НБУ жодним чином не спростовують фактів, які покладених в основу судового рішення стосовно тих обставин, що укладення між сторонами оспорюваних договорів без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника НБУ суперечить вимогам постанови НБУ № 348/БТ від 12.06.2014 та статтям 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тобто є самостійною підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними. Ця характеристика не впливає на статус відповідної постанови як такої, що є обов'язковою для застосування та не є нововиявленою обставиною в розумінні частин першої, другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), отже наведені заявником обставини не спростовують фактів, які були покладені в основу судового рішення, а врахування таких обставин судом не мало б наслідком прийняття іншого судового рішення. При цьому, вказане судове рішення від 04.09.2019 у справі № 826/1298/17 не існувало на час розгляду та ухвалення постанови від 15.11.2016 у цій справі.

Водночас, 19.12.2019 ухвалою Верховного Суду справу № 920/653/18 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з мотивів наявності різної практики застосування судовими палатами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду положень статті 56 Закону України "Про Національний банк України", а також частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Суд зазначив, що у вказаній справі суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність ознак нікчемності спірного договору, передбачених пунктами 1, 2, 7, 8 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Зокрема, відхиляючи доводи позивача про порушення сторонами при укладенні Договору постанови № 293/БТ, суди виходили з того, що постанова № 293/БТ містить гриф "Банківська таємниця", є актом індивідуальної дії та стосується виключно позивача, а наслідком порушення такого акта може бути лише застосування до банка-порушника заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до вимог статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346, однак не визнання правочину недійсним.

Спростовуючи доводи позивача про те, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, оскільки розрахунки за спірним договором було проведено через внутрішній рахунок банка, тоді як постановою № 293/БТ встановлено обов'язок ПАТ "УПБ" під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, суди встановили, що за купівлю нерухомого майна, яке було предметом договору, оплату за відповідача здійснила третя особа, що мала відкриті рахунки у ПАТ "УПБ", а саме ТОВ "Розвиток-2012" згідно з договором доручення, яке в період укладення договору та здійснення ним оплати було кредитором позивача, оскільки мало залишки грошових коштів на своїх рахунках, відкритих у ПАТ "УПБ".

Суди визнали помилковими твердження позивача про те, що за умов відсутності коштів на кореспондентському рахунку, ПАТ "УПБ" не мало можливості виконати платіжне доручення від 28.05.2015 № 204 з перерахування коштів, відтак реально кошти до банка не надходили, натомість відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, що нібито свідчить про безоплатність такого правочину та обумовлену цим його нікчемність, оскільки укладення договору і спосіб його виконання не є тотожним.

Суди вказали, що проведення банком операції з перерахування коштів з поточного рахунка ТОВ "Розвиток-2012" у ПАТ "УПБ" не є правочином у розумінні статей 202, 626 ЦК України та Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб", а є його виконанням, тому такі обґрунтування нікчемності договору є помилковими (аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №911/3880/15).

Суд касаційної інстанції зазначив, що висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі стосовно застосування постанови № 293/БТ, оплатності спірного правочину, а також щодо того, що проведення банком операції щодо перерахуванням коштів є виконанням правочину і не може бути підставою нікчемності цього правочину узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №911/1123/18, від 02.07.2019 у справі №911/1122/18, від 28.11.2019 у справі №920/654/18.

Разом з тим, колегія суддів зазначила, що існує інший підхід до вирішення питання щодо застосування постанов правління НБУ, якими встановлюються обмеження щодо діяльності банка, віднесеного до категорії проблемного, а саме стосовно того, що такі постанови є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом, які є обов'язковими до виконання (постанови Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №911/924/16, від 16.05.2018 у справі №910/10916/16, від 27.11.2018 у справі №910/4123/16, від 14.06.2018 у справі №910/14617/16, від 12.11.2019 у справі №917/720/18).

Окрім того, існує інший підхід у вирішенні питання щодо здійснення розрахунків за спірними правочинами кредиторами банка шляхом перерахування коштів, які знаходилися на рахунку в тому ж банку. Зокрема, у постановах від 14.08.2018 у справі №911/924/16, від 27.11.2018 у справі №910/4123/16, від 29.05.2019 у справі №910/939/16 Верховний Суд підтвердив висновки судів, що при здійсненні такої операції відбувається лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошового зобов'язання без реального зовнішнього надходження коштів на рахунок банка.

Ухвалою від 14.01.2020 справа №920/653/18 прийнята до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

З огляду на викладене, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду у зазначеній справі можуть мати значення для правильної кваліфікації обставин, які стали підставою для подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у даній справі №910/6052/16.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об’єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

За наведених обставин Суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі №910/6052/16 до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду справи №920/653/18.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 7 частини 1 статті 228, статтею 234 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Зупинити провадження у справі №910/6052/16 до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №920/653/18 Господарського суду Сумської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т.Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак