ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 87147059

Озвучення тимчасово недоступне

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/1306/17 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Категорія ст. 286 ч.2 КК України Доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року Житомирський апеляційний суд

в складі: головуючого ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

представників потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

захисника ОСОБА_11 ,

обвинуваченого ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12016060170001488 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2019 року, щодо

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, який має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого інженером у ТОВ «РДЛ», раніше не судимого, -

обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України,-

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі та доповненні до неї захисник ОСОБА_11 просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_12 закрити, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпанні можливості їх отримання. Крім того, просить скасувати ухвалу Житомирського районного суду від 19 жовтня 2018 року, якою визнано недопустимим доказом висновок експерта №000228/1 від 15 червня 2017 року. Вважає вирок суду незаконним та необгрунтованим, вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, невірно встановив обставини події та невірно застосував норми ПДР до даної ситуації, не надав належної оцінки показам свідків та письмовим доказам по справі. Надає свою оцінку фактичним обставинам кримінального провадження та вважає, що сторона обвинувачення не надала суду будь-яких допустимих доказів, які вказують на винуватість ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Посилається на те, що суд порушив право обвинуваченого на захист та проявив упередженість до сторони захисту, оскільки допустив втручання у правову позицію адвоката, визнавши з формальних підстав окремо ухвалою від 19.10.2018 року недопустимим доказом, наданий ним висновок експерта № 000228/1 від 15.06.2017 року та безпідставно відмовив у задоволенні його клопотань про визнання недопустимими ряду доказів, наданих стороною обвинувачення, щодо яких таке рішення є обов`язковим у відповідності до норм КПК України.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом, кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його вини просить вирок суду змінити, призначити ОСОБА_12 покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, без застосування амністії та стягнути з ОСОБА_12 на її користь 14276,25 грн. матеріальної шкоди та 350000 грн. моральної шкоди. Вважає вирок суду в цій частині незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, таким, що підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що призначаючи покарання суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_12 вчинив тяжкий злочин, від якого загинула людина, свою вину у вчиненому не визнав, матеріальної та моральної шкоди не відшкодував, що свідчить про його байдужість до наслідків вчиненого злочину та відсутність щирого каяття. Вказує, що суд не мав правових підстав для застосування відносно обвинуваченого акту амністії. Крім того, вважає безпідставним посилання суду на те, що матеріальну та моральну шкоду за працівника повинен відшкодовувати виключно роботодавець.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_8 не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом, кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його вини просить вирок суду змінити, призначити ОСОБА_12 покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, без застосування амністії та стягнути з ОСОБА_12 на його користь 350000 грн. моральної шкоди. Решта доводів апеляційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_7 .

В запереченні на апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яке надійшло від захисника ОСОБА_11 йдеться про безпідставність доводів апелянтів та про залишення вказаних апеляційних скарг без задоволення.

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2019 року ОСОБА_12 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

Звільнено обвинуваченого ОСОБА_12 від призначеного основного та додаткового покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_7 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_12 14276 грн. 25 коп. матеріальної та 350000 грн. моральної (немайнової) шкоди відмовлено.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_8 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_12 350000 грн. моральної (немайнової) шкоди відмовлено.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_12 на користь держави 2198 (дві тисячі сто дев`яносто вісім) грн. 32 коп. витрат на залучення експертів під час проведення експертиз.

Вирішено питання щодо речових доказів.

За обставин встановлених судом та викладених у вироку, 21 листопада 2016 року о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_12 керував технічно справним автомобілем «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , належить ТОВ «МКМ СЕРВІС ЛТД». Рухаючись у напрямку м. Житомира по 6 км. + 300 м. автодороги Житомир-Сквира у с. Станишівка Житомирського району Житомирській області, ОСОБА_12 , порушуючи пункти 2.3 б), 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів №1306 від 10.10.2001р., проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, яку він об`єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, за яким по проїзній частині зліва на право по відношенню до напрямку його руху, переходила дорогу пішохід ОСОБА_14 , не зменшив швидкість, не зупинився, щоб її пропустити, у результаті чого передньою лівою частиною транспортного засобу здійснив на неї наїзд.

Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_14 померла.

Порушення водієм ОСОБА_12 вимог пунктів 2.3 б), 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України знаходиться у прямому причинному зв`язку зі створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_12 в підтримання апеляційної скарги захисника та в заперечення апеляційних скарг потерпілих, доводи потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та їх представників в підтримання апеляційних скарг потерпілих та в заперечення апеляційної скарги захисника, думку прокурора в заперечення апеляційних скарг захисника та потерпілих, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що дослідивши в судовому засіданні зібрані докази, які були оцінені судом у сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_12 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої. Дії обвинуваченого ОСОБА_12 за ч.2 ст. 286 КК України судом кваліфіковано вірно.

В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_12 винним себе у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та вважав, що причиною ДТП стало порушення правил дорожнього руху саме потерпілою ОСОБА_14 , яка переходила дорогу поза межами пішохідного переходу та була одягнена у темному одязі. З цього приводу пояснив, що наприкінці листопада 2016 року він рухався на автомобілі «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1 , у напрямку м. Житомира зі швидкість біля 60 км/год із ближнім світлом фар. У с. Станишівка він проїхав через пішохідний перехід і через дві-три секунди сталося зіткнення. Пішохода побачив у останню мить на розподільній смузі руху на відстані 15-20 м за пішохідним переходом, тому швидко зреагувати на небезпеку, яка несподівано виникла, не встиг. Відразу почав гальмувати і намагався змінити траєкторію руху автомобіля, щоб уникнути аварії. Зіткнення відбулося на лівій смузі руху. Було хмарно, тому на вулиці вже було темно, пішохідний перехід з його боку освітлювався краще, а з іншого гірше. Ділянка дороги, на якій сталося зіткнення, не освітлювалась. Після зіткнення він зупинив автомобіль на відстані 10-15 м. від місця наїзду. Пасажир його автомобіля - ОСОБА_15 вийшов із автомобіля та пішов до потерпілої, а він встановив знак аварійної зупинки. Швидку допомогу та поліцію викликали свідки, які знаходились на місці. Потім він дізнався, що було двоє пішоходів, які переходили дорогу. Будь-яких інших транспортних засобів в момент аварії не було. Автомобіль, на якому він рухався знаходився у працездатному стані. Пояснив, що зіткнення сталося лівою передньою частиною автомобіля, де залишились відповідні пошкодження. В`їхавши у с. Станишівка він бачив дорожній знак «назва населеного пункту» та наближаючись до пішохідного переходу бачив знак «пішохідний перехід», а далі вже була розмітка. Чи були дорожні знаки за розміткою сказати не може.

При апеляційному розгляді обвинувачений ОСОБА_12 надав аналогічні покази.

Проте, вина ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, підтверджується сукупністю доказів оцінених судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності.

Зокрема, висновки суду ґрунтуються на:

- показах потерпілої ОСОБА_7 , яка в судовому засіданні пояснила, що 21 листопада 2016 року близько 22 години до неї зателефонувала тітка та повідомила про те, що її матір збила машина. Вона відразу повідомила брата - ОСОБА_8 . На другий день біля 7 години вона приїхала на місце події у с. Станишівку, щоб дізнатись про обставини ДТП. Саме місце події було освітлене вуличними ліхтарями, дорожні знаки освітлювалися, пішохідний перехід був нерегульований, але позначений «зеброю». Її мати – ОСОБА_14 , була дисциплінованою людиною і завжди дотримувалася правил дорожнього руху. Померла у той вечір була одягнена у пальто сірого кольору, замшеві чоботи та фетрову шапку;

- показах потерпілого ОСОБА_8 , який пояснив, що безпосередньо не був свідком дорожньо-транспортної події, а про все дізнався від сестри. На місце ДТП він приїжджав після поховання матері. Пояснив, що добре знає місце де сталася аварія, зауважив, що пішохідний перехід позначений «зеброю» та добре освітлений;

- показах свідка ОСОБА_15 , який пояснив, що десь в кінці 2016 року на автомобілі «Фольксваген Поло» білого кольору він разом із ОСОБА_12 їхав по роботі із м. Вишгород у м. Вінниця. За кермом був ОСОБА_12 , а він сидів на передньому пасажирському сидінні. Коли проїжджали с. Станишівку було вже темно. Вони проїхали пішохідний перехід і в один момент побачили двох жінок, які переходили дорогу в бік села. Він закричав, а тому ОСОБА_12 відразу взяв кермо вправо і загальмував. Одна із цих жінок відскочила назад. Після зіткнення він побачив сумку потерпілої на лобовому склі. Далі він вийшов із автомобіля, щоб зателефонувати у швидку. Швидка допомога приїхала через 30-40 хвилин. Поліцію викликав хтось зі свідків. Потерпіла лежала на проїзній частині, перед нею лежала шапка, вони стояли біля тіла. У автомобілі було тріснуте лобове скло зі сторони водія. Поки чекали швидку та поліцію обстановка на місці залишалась незміненою. Дорога, на якій сталося ДТП частково освітлювалася, зокрема, пішохідний перехід освітлювався. Наїзд стався на неосвітленій ділянці дороги;

- показах свідка ОСОБА_16 , яка в суді першої інстанції пояснила, що у вказаний день, після 19 години вона приїхала на маршрутці до с. Станишівка. Переходила дорогу з зупинки до села по центру пішохідного переходу. Потерпіла із ще однією жінкою йшли за нею зліва на відстані п`яти-шести метрів. Жінки йшли звичайною ходою при цьому розмовляли. Коли вона підійшла до розподільної полоси, то справа побачила автомобіль, який ще був досить далеко, але зупинилась, щоб його пропустити. Далі повернула голову вліво, щоб подивитись чи не їдуть машини позаду неї, та побачила потерпілу та ще одну жінку, які підходили до розподільної смуги, далі знову повернула голову вправо і у цей момент у напрямку м. Житомира проїхав автомобіль, який вона пропускала, та почула удар. Повернувши голову вліво побачила, що потерпіла лежить на дорозі. Ця ДТП сталась у с. Станишівка напроти кафе «Кролік» на пішохідному переході. Автомобіль, який збив був білого кольору та їхав у сторону м. Житомира. Даний автомобіль рухався із середньою швидкістю. Перед пішохідним переходом є вивіска кафе «Кролік», і ліхтар, який знаходиться за місцем наїзду біля перехрестя. Потерпіла була одягнена у темно-сіре пальто;

- показах свідка ОСОБА_17 , яка безпосередньо переходила дорогу із потерпілою, та пояснила, що у згаданий день, о 19 години вона із Фещук Людою поверталися із Житомира. Приїхавши у с. Станишівка вони вийшли на зупинці навпроти кафе «Кролик» і пішли по пішохідному переходу до села. Потерпіла йшла за два метри попереду неї трохи лівіше, а вона йшла позаду і дивилася під ноги. Вона ще не дійшла до середньої розподільної полоси, як почула стук. Коли підняла голову, то побачила ОСОБА_18 , яка лежала на дорозі зліва від пішохідного переходу. Моменту наїзду на потерпілу вона не бачила. Чи йшла ОСОБА_19 саме по пішохідному переходу сказати не може. Вони обоє були одягнені у темний одяг;

- показах свідка ОСОБА_20 , який в суді першої інстанції пояснив, що ДТП сталось ввечері коли було холодно. Він разом із Матвієнком та Корчінським у с. Станишівка на зупинці чекали маршрутку на Житомир. У районі пішохідного переходу ближче до зупинки, на якій він знаходився, у світлі фар автомобіля побачив силует. Далі побачив, як цей автомобіль почав уходити вправо і почув удар. Характерного звуку гальмування не чув. Підійшовши до місця пригоди побачив, що збили людину і він відразу почав викликати швидку та поліцію. Зіткнення відбулося не на пішохідному переході, але на освітленому боці дороги. Проте, точну відстань від пішохідного переходу сказати не може, на його думку десь 5-7 метрів. Після ДТП тіло потерпілої лежало приблизно за 15 метрів від пішохідного переходу. Автомобіль, що збив потерпілу, був білого кольору, рухався із невеликою швидкістю у напрямку м. Житомира. Пішохідний перехід освітлюється прожекторами;

- показах свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , які в суді пояснили, що сам момент наїзду автомобіля на пішохода вони не бачили, але бачили як цей автомобіль під`їхав до зупинки, на якій вони стояли і зупинився. Це був «Фольксваген Поло» світлого кольору, у нього було розбите лобове скло та капот. Тіло жінки лежало на відстані близько десяти метрів за пішохідним переходом, на смузі руху до Житомира. Біля потерпілої лежала сумочка. На потерпілій був одяг темного кольору. Інших автомобілів у момент коли сталося ДТП, окрім цього, на дорозі не було;

- показах свідка ОСОБА_23 , який в суді першої інстанції пояснив, що ввечері він на автомобілі «Судзуки» повертався до с. Станишівка з м. Житомира. Безпосередньо бачив як автомобіль «Фольксваген Поло», який рухався йому назустріч, здійснив наїзд на пішохода. Наїзд відбувся десь за 50 метрів від перехрестя, на якому він зупинився, щоб пропустити цей автомобіль «Фольксваген Поло» та повернути наліво. Автомобіль обвинуваченого він побачив ще до моменту наїзду. Бачив як дві жінки переходили через дорогу, але не по самому пішохідному переходу, а десь біля 2-х метрів за ним, тобто ближче до м. Житомира. Спочатку із зупинки вони пішли на пішохідний перехід, але потім трохи скосили його. Першою йшла жінка яку збили, а за нею через 1,5 метри йшла ще одна жінка. За ними йшли ще люди. Автомобіль обвинуваченого рухався ближче до центру дороги, а потім він побачив момент, коли авто почало різко зміщатись вправо. При цьому звуків гальмування автомобіля «Фольксваген Поло» він не чув. Освітлення у місці ДТП є та дуже ярко світить рекламна вивіска. Потерпіла була одягнена у темному одязі та рухалася у звичайному темпі, може трохи швидше ніж інші пішоходи. Після того, як відбулося зіткнення, він включив «аварійку» і зупинився. Підійшов на місце ДТП, де йому повідомили, що вже викликали «Швидку» та поліцію. Зіткнення сталося на смузі руху у напрямку м. Житомира, ближче до роздільної смуги. Бачив як потерпілу підкинуло у повітря і вона впала на дорогу;

- показах свідка ОСОБА_24 , яка у судовому засіданні підтвердила, що 21.11.2016 року у с. Станишівка відбулася ДТП за участю автомобіля «Фольксваген Поло».

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_12 підтверджується наступними письмовими доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження та були предметом дослідження в судовому засіданні:

- протоколом огляду місця ДТП від 21.11.2016 року із фототаблицею та схемою до нього, з яких вбачається, що дана ДТП сталася за нерегульованим пішохідним переході у напрямку м. Житомира, а саме на 6 км. + 300 м. автодороги «Житомир-Сквира» у с. Станишівка Житомирського району, де виявлений автомобіль «Фольксваген Поло», державний номерний знак НОМЕР_1 , на якому рухався обвинувачений. Крім того, на лівій смузі руху у напрямку до м. Житомира на відстані 300 м. від кілометрового знаку «6км» та на відстані 24,8 м. від пішохідного переходу виявлений труп потерпілої ОСОБА_14 . Голова трупа знаходиться на відстані 2,5 м, а ноги на відстані 2,1 м. від лінії 1,5 горизонтальної дорожньої розмітки ПДР України, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають дві або три смуги. Біля голови загиблої виявлено пляма бурого кольору, схожа на кров, довжиною 2,8 м. Також на проїзній частині на відстані 25,7 м. від пішохідного переходу виявлене ліве дзеркало заднього виду автомобіля «Фольксваген Поло»; на відстані 16,3 м. від пішохідного переходу та 3,9 м. від лінії, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, що мають дві або три смуги, виявлена жіноча чорна шапка. Також, під час ОМП на вказаному автомобілі виявлено та зафіксовано механічні пошкодження у вигляді деформації капоту з лівої сторони, розбите вітрове скло, розбите ліве дзеркало заднього виду і передня ліва стійка. На капоті автомобіля наявне нашарування речовини чорного кольору (т.1 а.к.п. 165 – 186);

- висновком експерта №1099 від 07.02.2017 року, згідно якого під час проведення судово-медичної експертизи на тілі трупа потерпілої ОСОБА_14 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: трьох саден на правій гомілці, двох саден на обличчі по середині та справа та двох зліва, крововилив у м`які тканини волосистої частини голови зліва, поперечний перелом грудини переломи ребер по декільком анатомічним лініям з ушкодження обох листків плеври та легеневої тканини справа, перелом верхньої гілки правої лонної кістки, крововиливи у м`які тканини у проекції переломів, струс легень – крововиливи під легеневу плевру в прикореневих ділянках та по задній поверхні обох легень. Зазначені вище тілесні ушкодження у своїй сукупності та по механізму свого утворення є тупою поєднаною травмою, утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею у термін від декількох хвилин до 3 годин до часу настання смерті та за обставин, що вказані у постанові про призначення експертизи. Смерть ОСОБА_14 настала від тупої поєднаної травми, яка ускладнилась розвитком травматичного шоку у межах 1 доби до часу розтину трупа, тобто 21.11.2016 року.

З урахуванням локалізації та характеру тілесних ушкоджень, під час первинного контакту потерпіла ОСОБА_14 знаходилась у вертикальному положенні передньо-правими поверхнями тіла до травмуючого предмету. Після первинної дії травмуючого предмету, відбувся контакт задньо-лівими поверхнями тіла із тупим твердим предметом з переважаючою контактуючою поверхнею, не виключено при відкиданні тіла на дорожнє покриття.

При судово-токсикологічній експертизі трупа ОСОБА_14 етилового та інших спиртів у крові останньої не виявлено (т.1 а.к.п. 189-192);

- висновком експерта 3/1288 від 16.01.2017 року, згідно якого на момент огляду автомобіля «Фольксваген Поло», держаний номерний знак НОМЕР_1 , гальмівна система, рульове керування автомобіля та зовнішні світлові прилади знаходилися у технічно-працездатному стані. Ходова частина цього автомобіля знаходилися у технічно-працездатному стані, однак не відповідала вимогам п. 31.4.5(г) ПДР, а саме на одній осі встановлені шини різних моделей з різними малюнками протектора. Водночас, яких-небудь характерних ознак раптової відмови або технічних несправностей цієї системи, що вплинули б на безпеку дорожнього руху, не встановлено (т.1 а.к.п. 193-206);

- протоколом слідчого експерименту від 20.02.2017 року за участю потерпілої ОСОБА_7 та її представника, під час якого свідок ОСОБА_23 на місці показав про обставини ДТП, які відповідають його поясненням даним у суді першої інстанції (т.1 а.к.п. 207-211);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 23.03.2017 року за участю потерпілої ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_9 , на основі слідчого експерименту із свідком ОСОБА_23 , під час проведення якого було встановлено, що видимість пішохода ОСОБА_14 , яка була одягнена у темний одяг, у світлі фар автомобіля «Фольксваген Поло» при середніх обертах двигуна, становить 83,5 м., а видимість елементів проїзної частини становить 111,5 м. (т.1 а.к.п. 212-216);

- висновком експерта №3/252 від 06.04.2017 року, згідно якого місце наїзду обвинуваченим ОСОБА_12 на пішохода ОСОБА_14 знаходиться перед жіночою шапкою на відстані 16,3 м. від горизонтальної дорожньої розмітки 1.14.1 ПДР України, тобто від пішохідного переходу на проїзній частині дороги у напрямку руху до м. Житомира. Небезпека для руху водієві ОСОБА_12 виникає з моменту виходу пішохода на нерегульований пішохідний перехід, але не раніше його об`єктивної видимості. Враховуючи, що об`єктивна видимість перешкоди (пішохода) при увімкненому ближньому світлі фар автомобіля «Фольксваген Поло» н\з НОМЕР_1 становить 83,5 м. ; видимість елементів проїзної частини з увімкненим ближнім світлом автомобіля «Фольксваген Поло» при аналогічних умовах становить 111,5 м., що встановлено експериментальним шляхом, водій автомобіля «Фольксваген Поло» н\з НОМЕР_1 ОСОБА_12 в наведеній дорожній обстановці мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_14 шляхом застосування термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. З технічної точки зору дії водія ОСОБА_12 не відповідали технічним вимогам пунктів 12.3, 18.1 ПДР України та знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди (т.1 а.к.п. 222-231);

- висновком експерта №3/381 від 11.05.2017 року, згідно якого водій автомобіля «Фольксваген Поло», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_12 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_14 , шляхом застосування своєчасного термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. З технічної точки зору, при заданих вихідних даних, дії водія ОСОБА_12 не відповідали технічним вимогам пунктів 12.3 та 18.1 ПДР України та знаходяться у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди (т.1 а.к.п. 232-237);

- листом служби автомобільних доріг у Житомирській області №11-02/263, згідно якого на час скоєння даної ДТП на місці її вчинення були наявні усі дорожні знаки, які були зафіксовані у схемі до протоколу огляду місця ДТП (т.1 а.к.п. 238-239);

- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №830 від 21.11.2016 року, згідно якого ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_12 станом на 22 год. 25 хв. 21.11.2016 року не виявлено (т.2 а.к.п. 3);

- постановами слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_25 від 25.05.2017 року, якими уточнено час та місце вчинення ДТП за участі обвинуваченого ОСОБА_12 , а саме зазначено, що дорожньо-транспортна пригода сталася 21 листопада 2016 року о 19 години 30 хвилин на 6 км + 300 м автодороги Житомир-Сквира у с. Станишівка Житомирського району та області (т.1 а.к.п. 243-244).

Проаналізувавши сукупність зібраних доказів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України за обставин встановлених судом, доведена повністю.

З висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги (з доповненнями) захисника, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд безпідставно не визнав недопустимими доказами в даному кримінальному провадженні протоколи слідчих експериментів за участю свідків, висновки експертиз №3/252 від 06.04.2017 року, №3/1288 від 16.01.2017 року, висновок №3/381 від 11.05.2017 року, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки вказані доводи є аналогічними тим, що були надані стороною захисту у клопотанні від 23.10.2018 року під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції (т.2 а.к.п. 88-95).

Судом першої інстанції доводи захисника щодо недопустимості доказів були перевірені та у вироку суду їм надано належну правову оцінку.

Отже, довід захисника про те, що слідчій експеримент від 20.02.2017 року за участю потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_23 був проведений без участі ОСОБА_12 , тому є недопустимим доказом, не грунтується на законі, оскільки відповідно до ч.1 ст.240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Як вбачається з протоколу слідчого експерименту від 20.02.2017 року свідок ОСОБА_23 на слідчому експерименті підтвердив відомості, що мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а саме відстань пішохода від нерегульованого пішохідного переходу, що складає 16,3 м., зазначені дані узгоджуються із схемою до протоколу огляду місця ДТП від 21.11.2017 року (т.1 а.к.п.174), яку підписав ОСОБА_12 без заперечень, а тому участь в даному слідчому експерименті ОСОБА_12 не була обов`язковою.

Саме на підставі зазначених вихідних даних було проведено експертизи №3/252 від 06.04.2017 року та №3/381 від 11.05.2017 року, тому підстав для визнання зазначених доказів недопустимими в розумінні вимог ст.87 КПК України не має.

Доводи захисника про те, що результати, отримані під час слідчого експерименту від 23.03.2017 року за участю потерпілої ОСОБА_7 , які використовувалися для проведення експертиз №3/252 від 06.04.2017 року та №3/381 від 11.05.2017 року не відповідають умовам ДТП, тому є недопустимими доказами, апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки слідчій експеримент було проведено в темну пору доби приблизно за тими ж умовами, що були під час скоєння кримінального правопорушення 21.11.2016 року та встановлено, що видимість пішохода ОСОБА_14 , яка була одягнута в темний одяг у світлі фар автомобіля «Фольксваген Поло» при середніх обертах двигуна, становить 83,5 м., а видимість елементів проїзної частини – 111,5 м. (т.1 а.к.п. 212-216). Крім того, в розпорядження експерта було надано матеріали кримінального провадження, а саме: схему місця ДТП, яка підписана особисто ОСОБА_12 без заперечень (а.п.227 т.1) та з якої експертом були взяті вихідні дані щодо місця ДТП.

Крім того, експерт ОСОБА_26 , допитаний в суді першої інстанції підтвердив, що місцем наїзду обвинуваченого на пішохода є будь-яке місце за пішохідним переходом на відстані 16,3 м. до розташування головного убору потерпілої. Отже, висновок експерта №3/252 узгоджується із показами свідка ОСОБА_23 , протоколом слідчого експерименту із останнім та схемою місця ДТП, підписаною обвинуваченим без заперечень.

Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції експерт ОСОБА_27 (висновок експерта №3/381) підтвердив, що проводив дослідження за вихідних даних, які були задані у постанові про призначення експертизи, а також у матеріалах кримінального провадження. Зазначив, що час реакції водія брав із методичних рекомендацій. Під час проведення експертизи він брав відстань об`єктивної видимості перешкоди, тобто пішохода ОСОБА_19 - 83, 5 м., яка була встановлено під час слідчого експерименту від 23.03.2017 року. Водночас експерт зазначив, що при розрахунках помилково взяв відстань видимості елементів проїжджої частини 111,5 м. замість 83,5 м., але це не вплинуло б на результати експертизи, оскільки відстань об`єктивної видимості перешкоди, тобто потерпілої та видимість елементів на проїжджій частині більші ніж відстань зупиночного шляху автомобіля «Фольксваген Поло».

Доводи захисника про те, що ОСОБА_12 було визнано винним у злочині, який мав місце 21.11.2017 року, а обвинувачувався останній органом досудового розслідування у злочині, який мав місце 22.11.2017 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно постанов слідчого від 25.05.2017 року уточнено місце та час вчинення ДТП за участю обвинуваченого ОСОБА_12 та зазначено, що ДТП сталася 21 листопада 2017 року о 19 год. 30 хв. на 6+300 м. автодороги Житоми-Сквира у с.Станишівка Житомирського району Житомирської області (т.1 а.к.п. 243-244).

Вказаним доводам захисника судом першої інстанції дано належну оцінку у вироку суду, з якою погоджується і апеляційний суд. Одночасно слід зазначити, що сторона захисту не заперечує сам факт ДТП та її наслідки саме 21.11.2017 року. Крім того, зазначене не впливає на висновки експертиз, покази свідків, протоколи слідчих експериментів, протокол ОМП від 21.11.2017 року.

За вказаних обставин, апеляційний суд не погоджується з доводами сторони захисту і про те, що вищезазначені докази слід визнати недопустимими, оскільки відповідно до ч.1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Проте, колегією суддів не встановлено істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України при отриманні зазначених доказів та в апеляційній скарзі захисника даних обставин не наведено.

Доводи апеляційної скарги захисника щодо порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_12 , оскільки останньому повідомлено про підозру 29.05.2017 року, а 30.05.2017 року були відкриті матеріали кримінального провадження захисту, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки це не суперечить вимогам ст.ст. 276, 278, 290 КПК України.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд вийшов за межі обвинувачення, встановивши, що потерпіла переходила проїзну частину поза межами пішохідного переходу, а не як в обвинуваченні: переходила проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, апеляційний суд також вважає необгрунтованими, оскільки судом першої інстанції встановлено, що з урахуванням проведеного слідчого експерименту від 20.02.2017 року та 23.03.2017 року за участю потерпілої ОСОБА_7 , висновків експерта №3/252 від 06.04.2017 року про встановлення причинного зв`язку дій водія ОСОБА_12 із наслідками ДТП, місцем наїзду на пішохода бралося будь-яке місце за пішохідним переходом на відстані 16,3 м. до розташування головного убору потерпілої. І навіть за таких обставин, з урахуванням висновку експерта № 3/381 від 11.05.2017 року, ОСОБА_12 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_14 , шляхом застосування термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. З технічної точки зору дії водія ОСОБА_12 не відповідали вимогам п.18.1 та п.12.3 ПДР України та знаходяться в прямому причиному зв`язку із виникненням даної ДТП. (т.1 а.к.п. 232-237).

Така позиція узгоджується з висновками зазначених експертиз, поясненнями експертів в судовому засіданні суду першої інстанції та з показами свідка ОСОБА_15 , який перебував під час ДТП в салоні автомобіля під керуванням ОСОБА_12 і бачив як 2 жінки переходили дорогу за пішохідним переходом. Коли він закричав, одна жінка відскочила назад, а ОСОБА_12 взяв кермо вправо і загальмував, але зіткнення вже відбулося.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що в порушення п.18.1 та п.12.3 ПДР України внаслідок неуважності при наявності знаку «Пішохідний перехід» водій ОСОБА_12 не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.

Вказані обставини підтверджуються і показами свідка ОСОБА_23 та інших свідків. Зазначеним обставинам суд першої інстанції дав юридичну оцінку та навів вичерпні та переконливі висновки з цього приводу, з якими погоджується і суд апеляційної інстанції.

Також, слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 337 КПК України, суд вправі змінити формулювання обвинувачення за його фактичними обставинами, якщо це не вносить істотні зміни в обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, та не порушує право обвинуваченого на захист.

Так, в судовому засіданні встановлено, і з цим погоджується сторона захисту, що місце ДТП може знаходитися на відстані 16,3 м. за пішохідним переходом. Проте, зазначене не порушує права обвинуваченого на захист, оскільки сторона захисту погоджується із даним встановленим фактом. Крім того, такі дані узгоджуються з показами свідків як зі сторони обвинувачення, так і зі сторони захисту та висновками судових експертиз і протоколами слідчих експериментів.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини ДТП не погіршують становище обвинуваченого, оскільки не тягнуть зміну правової кваліфікації його дій за ч.2 ст. 286 КК України.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про порушення ОСОБА_12 п. 2.3 «б», п.18.1, п.12.3 ПДР України, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки у вироку суду з цього приводу наведені вичерпні мотиви прийняття рішення в обгрунтування данної позиції.

Так, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, характеризується діяннями, що полягають у порушенні правил безпеки руху, що призвело до суспільно-небезпечних наслідків, тобто до тілесних ушкоджень у потерпілого, у результаті яких настала його смерть, а також причинним зв`язком між діяннями і наслідками.

Пунктом 2.3 «б» ПДР України передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Згідно п. 12.3 ПДР України у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Відповідно п. 18.1 ПДР України водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Небезпека для руху - це зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися.

Отже, поява такого рухомого об`єкта як пішохід, що перетинає смугу руху, само по собі створює небезпеку для руху водія, при цьому немає значення чи перетинає пішохід дорогу по пішохідному переходу чи поза його межами.

Свідок ОСОБА_28 - очевидець ДТП, підтвердила, що вона знаходилася у центрі пішохідного переходу на розподільній полосі, коли побачила автомобіль ОСОБА_12 , проте, вона вирішила його пропустити. Через деякий час вона почула удар і побачила потерпілу, яка лежала на дорозі. Свідок ОСОБА_23 також підтвердив, що по пішохідному переходу та біля нього переходили дорогу пішоходи.

За таких обставин, посилання сторони захисту на те, що на пішохідному переходи не перебувало пішоходів, тому ОСОБА_12 і не зменшував швидкості безпідставні, оскільки вони суперечать показам зазначеного свідка та свідків ОСОБА_20 і ОСОБА_23 , які також підтвердили, що характерного звуку гальмування не було, освітлення у місці ДТП є, крім того, дуже ярко світить рекламна вивіска.

Таким чином, з показань свідків судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_12 , наближаючись до пішохідного переходу, а саме побачивши знак «пішохідний перехід» та пішоходів, не зменшив швидкості руху, як цього вимагає п. 18.1 ПДР України, а продовжив рух.

Також судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений рухався на автомобілі зі швидкістю 60 км/год. (що не заперечується і стороною захисту), а тому мав технічну можливість запобігти наїзду на потерпілу ОСОБА_14 , шляхом застосування своєчасного термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху, тобто з моменту виходу ОСОБА_14 на смугу руху, по якій рухався ОСОБА_12 , оскільки відстань об`єктивної видимості ОСОБА_14 була майже у два рази більша за відстань зупиночного шляху автомобіля «Фольксваген Поло».

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що у вироку не наведено аналізу порушення пішоходом ОСОБА_14 п.1.10 та п.4.4 ПДР України, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки висновками експертиз №3/252 від 06.04.2017 року та №3/381 від 11.05.2017 року встановлено, що з технічной точки зору дії водія ОСОБА_12 не відповідали вимогам пунктів 12.3 та 18.1 ПДР України. В причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди - є саме невідповідність дій водія автомобіля «Фольксваген Поло» р/н НОМЕР_1 , ОСОБА_12 технічним вимогам п.18.1 ПДР України та її наслідками.

Також, судом встановлено, що потерпіла дійсно рухалась не по самому пішохідному переходу, а на певній відстані від нього. Однак, цей факт не звільняє ОСОБА_12 від обов`язку дотримуватися ПДР України, а саме п.12.3 та п. 18.1. та не виключає відповідальності ОСОБА_12 за вчинений інкримінований йому злочин.

Відповідно до п.65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, при оцінці доказів, як правило, суд застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Таким чином, установивши в порядку статті 91 КПК України обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, належність та допустимість доказів, з урахуванням доводів сторони захисту та наведенням мотивів на їх спростування, місцевий суд дійшов висновку про доведеність поза розумним сумнівом вини обвинуваченого ОСОБА_12 у вчиненні даного злочину.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що судом безпідставно було відмовлено у призначенні автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи (т.2 а.к.п.113) з метою перевірки версії щодо наїзду на пішохода за межами переходу, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи фактично були предметом дослідження експертів (висновки експертиз №3/252 та №3/381) та вони зазначили, що місцем наїзду на пішохода є будь-яке місце за пішохідним переходом на відстані 16,3 м. Проте, зазначене не спростовує того, що ОСОБА_12 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_14 шляхом застосування термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. З технічной точки зору дії водія ОСОБА_12 не відповідали вимогам пунктів 12.3 та 18.1 ПДР України. В причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди - є невідповідність дій водія автомобіля «Фольксваген Поло» р/н НОМЕР_1 , ОСОБА_12 технічним вимогам п.18.1 ПДР України та її наслідками (т.1 а.к.п. 230, 237).

Крім того, ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 10.01.2019 року захиснику було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення зазначеної експертизи, оскільки під час досудового розслідування такі експертизи було проведено, а захисником не зазначено які саме вірні вихідні дані мають бути використані експертами при проведенні дослідження та останній не просив у порядку ст. 333 КПК України доручити органу досудового розслідування провести слідчий експеримент з метою отримання нових вихідних даних, за якими можна було б призначити іншу експертизу (т.2 а.к.п. 123-126).

Доводи захисника про те, що суд в порушення вимог закону визнав окремою ухвалою недопустимим доказом висновок №000228/1 від 15.06.2017 року, складений за результатами комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи, на підставі заяви адвоката ОСОБА_11 , апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки це не суперечить вимогам ч.2 ст. 89 КПК України.

Відповідно ч.2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Таким чином, постановлення судом в даному випадку ухвали, не може слугувати підставою для скасування вироку суду як незаконного та не впливає на правильність висновків суду за результатами розгляду кримінального провадження.

Разом з тим, за клопотанням захисника під час апеляційного розгляду колегію суддів було досліджено висновок №000228/1 від 15.06.2017 року та встановлено, що дана експертиза проведена експертами ТОВ «Українські незалежні судові експерти» на підставі заяви адвоката ОСОБА_11 (т.2 а.к.п. 40-62), тобто не державним експертним закладом в порушення вимог ч.3 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», де зазначено, що виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Крім того, вказана експертиза проведена після закінчення строків досудового розслідування даного кримінального провадження, а тому відповідно до положень ч.3 ст. 333 КПК України, експертиза може бути призначена лише судом за клопотанням сторони кримінального провадження.

Згідно положень ч.1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

Відповідно п.1 ч.2 ст. 87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання недопустимим доказом висновку експерта №000228 від 15.06.2017 року.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги захисника не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_12 слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_12 суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України, та врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, судом зазначено, що обвинувачений ОСОБА_12 позитивно характеризується за місцем роботи, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судом також враховано думку потерпілих та їх представників, які наполягали на суворості покарання, правову позицію прокурора.

Окрім того, при призначенні покарання суд врахував поведінку потерпілої ОСОБА_14 , яка, як було встановлено судом, переходила дорогу поза межами пішохідного переходу у темну пору доби будучи одягнена у одяг темного кольору без будь-яких знаків, які б дали змогу виявити її на дорозі.

На підставі викладеного, суд вважав за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_12 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами.

Доводи апеляційних скарг потерпілих про неврахування судом того, що ОСОБА_12 вчинив тяжкий злочин, від якого загинула людина, свою вину у вчиненому не визнав, матеріальної та моральної шкоди не відшкодував, спростовуються змістом мотивувальної частини вироку, оскільки вказані обставини враховані судом при призначенні покарання.

Інших доводів, які б вказували на необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_12 більш суворого покарання в апеляційних скаргах потерпілих не наведено.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності до вимог закону України про кримінальну відповідальність дійшов правильного висновку про задоволення клопотання обвинуваченого та його захисника – ОСОБА_11 про звільнення ОСОБА_12 від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року.

Так, відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, можуть бути звільнені особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Згідно ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України є необережним тяжким злочином.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_12 має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т.1 а.к.п.119).

Доводи потерпілих про те, що суд не мав жодних правових підстав для застосування відносно обвинуваченого акту амністії апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки згідно повідомлення служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, обвинувачений ОСОБА_12 не позбавлений батьківських прав відносно свого сина - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що вимоги апеляційних скарг потерпілих суперечать положенням ст. 404 КПК України, оскільки суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. Проте, потерпілі ставлять вимогу про зміну вироку суду шляхом погіршення становища обвинуваченого, що не передбачено нормами ст. 420 КПК України, оскільки у вказаному випадку, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Цивільні позови потерпілих вирішені судом першої інстанції у відповідності до вимог кримінального процесуального закону та положень Цивільного кодексу України.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілими заявлені цивільні позови про стягнення із обвинуваченого ОСОБА_12 на користь ОСОБА_8 350 000 грн. моральної (немайнової) шкоди та на користь потерпілої ОСОБА_7 14 276 грн. 25 коп. матеріальної шкоди і 350 000 грн. моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно ч.5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею у порядку регресу.

Згідно із ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Виходячи із вищенаведених норм права, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, автомобіль «Фольксваген Поло», д.н.з. НОМЕР_1 , належить ТОВ «МКМ – СЕРВІС ЛТД», з яким ОСОБА_12 перебував у трудових відносинах (т.1 а.к.п. 250, т.2 а.к.п. 10).

У відповідності до подорожнього листка службового легкового автомобіля серії НОМЕР_3 , ОСОБА_12 з 21 по 30 листопада 2016 року, тобто у період до якого відносяться інкриміновані йому злочинні дії, на автомобілі «Фольксваген Поло», державний номерний знак НОМЕР_1 , перебував у службовому відрядженні.

Отже, враховуючи, що під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди обвинувачений ОСОБА_12 керував службовим автомобілем у робочий час, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову потерпілим у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_12 .

Разом з тим, в судовому засіданні апеляційного суду потерпілі підтвердили факт відшкодування ТОВ «МКМ – СЕРВІС ЛТД», з яким ОСОБА_12 перебував у трудових відносинах, певних сум. Так, потерпілій ОСОБА_7 відшкодовано 225 000 грн., а потерпілому ОСОБА_8 175 000 грн. в рахунок матеріальної та моральної шкоди. Наведене, також, вбачається з мирової угоди від 02.11.2017 року між потерпілими ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «МКМ – СЕРВІС ЛТД», згідно якої потерпілі отримали від ТОВ «МКМ – СЕРВІС ЛТД» відшкодування матеріальної шкоди, а саме ОСОБА_8 25 000 грн., а ОСОБА_7 75 000 грн., та моральної шкоди по 150000 грн. кожен (т.2 а.к.п. 114).

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, відсутності істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які б безумовно тягнули за собою скасування судового рішення, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування вироку суду.

На підставі викладеного, вирок суду щодо ОСОБА_12 відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 залишити без задоволення.

Апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2019 року щодо ОСОБА_12 – без зміни.

Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 19 жовтня 2018 року – без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді: