ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Постанова № 86131574

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

Справа № 346/1305/19

Провадження № 22-ц/4808/1352/19

Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Мелінишин Г.П., Девляшевського В.А.

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукий Олег Васильович про звільнення майна з під арешту за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 28 серпня 2019 року, ухвалене у складі судді Веселова В. М. у м.Коломия,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукий Олег Васильович про звільнення майна з під арешту.

Позовна заява мотивована тим, що 29 серпня 2007 р. між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №0805/0807/71-040 про надання відповідачу кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії лімітом 21 000,00 доларів США. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір за реєстровим номером 1-154, згідно якого предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 . ПАТ «Сведбанк» став правоноступником Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» згідно договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки. 25.02.2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за вказаним кредитним договором та договором іпотеки. 18 січня 2019 р. до ОСОБА_1 перейшли всі права вимоги ПАТ «Дельтабанк» до ОСОБА_2 за кредитним договором №0805/0807/71-040 та іпотечним договором від 29 серпня 2007 року були згідно договору купівлі-продажу майнових прав №1111/К від 18 січня 2019 р. та договору відступлення прав за договором іпотеки від 18 січня 2019 року укладеними між ПАТ «Дельтабанк» та позивачем. На підставі вказаних договорів 18 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаровою О.П. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45117258 від 18.01.2019 р. зареєстрований в реєстрі про державну реєстрацію іпотек під номером запису в спеціальному розділі 29914524, відомості про суб`єктів: боржник: ОСОБА_2 , іпотекодержатель: ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1 . Таким чином вона стала новим іпотекодержателем за договором іпотеки про що відповідач ОСОБА_2 був письмово повідомлений 18.01.2019 р. Проте, відповідач, як боржник порушив своє основне зобов`язання за кредитним договором №0805/0807/71-040 від 29.08.2007 р. та іпотечним договором №1-154 від 29.08.2007 р. не здійснюючи своєчасне погашення кредиту на її користь, як нового кредитора, внаслідок чого станом на 18 січня 2019 року загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем без урахування штрафних санкцій склала 752 471,70 грн. Однак, 04.04.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Безруким О.В. було відкрито виконавче провадження №56109385 на підставі виконавчого листа від 27.02.2017 р. №346/1545/16-2 виданого Коломийським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості по договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №18-34.8/356 від 04.04.2008 року за період з 04.03.2008 р. по 24.02.2016 р. в сумі 3 409 736 грн. 71 коп. В межах даного виконавчого провадження приватним виконавцем був накладений арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 в тому числі і на квартиру АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що накладений арешт на майно суперечить основним положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», а також перешкоджає реалізації її, як іпотекодержателя, законного права, просить суд звільнити з під арешту квартиру АДРЕСА_1 , що накладений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 40533618 від 06.04.2018 р., зареєстрований в реєстрі речових прав на нерухоме майно під номером запису в спеціальному розділі: 25631368, який виник на підставі постанови про арешт майна боржника, серія та номер: 56109385, приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого О.В. від 04.04.2018 р..

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 28 серпня 2019 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукий Олег Васильович про звільнення майна з під арешту відмовлено.

Не погоджуючись рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення, з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що згідно договору купівлі-продажу майнових прав №1111/К від 18 січня 2019 р. та договору відступлення прав за договором іпотеки від 18 січня 2019 року укладеними між ПАТ «Дельтабанк» та ОСОБА_1 до останньої перейшли всі права вимоги ПАТ «Дельтабанк» до ОСОБА_2 за кредитним договором №0805/0807/71-040 та іпотечним договором від 29 серпня 2007 року. Даний договір є дійсним та не оскаржувався в судовому порядку сторонами. Крім того, відомості про відступлення прав за іпотечним договором від 28 серпня 2007 року зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки №153166832 від 18 січня 2019 року. Таким чином, стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості по договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №18-34.8/356 від 04.04.2008 року за період з 04.03.2008 р. по 24.02.2016 р. в сумі 3409736 грн та постанова приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого О.В. про арешт майна боржника ОСОБА_2 , серія та номер: 56109385, від 04.04.2018 року є незаконним.

22 жовтня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукий О.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване рішення суду є законним, обгрунтованим та відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Вказує, що ОСОБА_1 не надано розрахунок вартості предмета іпотеки за якою іпотекодержатель має право набути право власності. Арешт на майно боржника у виконавчому провадженні було накладено в забезпеченні права стягувача у виконавчому провадженні, який претендує на різницю у сумі між вартістю предмета іпотеки та заборгованістю перед іпотекодержателем.

Учасники справи у встановленому законом порядку повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, що відповідно ч.2ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, право вимоги за кредитом в даній справі було відступлене фізичній особі, а не банку (згідно договору купівлі-продажу майнових прав №1111/К від 18 січня 2019 р. та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 18.01.2019 року, ПАТ «Дельтабанк» передало позивачці ОСОБА_1 всі права вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором №0805/0807/71-040 та договором іпотеки від 29 серпня 2007 року. Фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор — банк або інша фінансова установа.

Такий висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи, так як суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, встановленІ обставини є доведеними, та правильно застосував норми матеріального права.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 29 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0805/0807/71-040 за умовами якого, ОСОБА_2 було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії лімітом 21 000,00 дол. США (а.с.16-19).

29 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір за реєстровим №1-154 відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.14-15)

Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав №1111/К від 18 січня 2019 р. ПАТ «Дельтабанк» передало позивачці ОСОБА_1 всі права вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором №0805/0807/71-040 та договором іпотеки від 29 серпня 2007 року (а.с. 22-24, 31-32)

На підставі вказаних договорів 18 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаровою О.П. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45117258 від 18.01.2019 р. зареєстрований в реєстрі про державну реєстрацію іпотек під номером запису в спеціальному розділі 29914524, відомості про суб`єктів: боржник: ОСОБА_2 , іпотекодержатель: ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1 . (а.с.34).

Відповідно до частини першої статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Аналогічні положення закріплені в ст. 1 Закону України «Про заставу», згідно з приписами якої в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

22.01.2019 ОСОБА_2 як боржнику, пред`явлена письмова вимога та повідомлено про порушення основного зобов`язання за кредитним договором №0805/0807/71-040 та договором іпотеки від 29 серпня 2007 року, а саме про необхідність сплатити заборгованість, яка станом на 18 січня 2019 року становить 752471,70 грн. на користь позивачки у не менш ніж тридцяти денний строк з дня отримання даної вимоги та попереджено, що у разі невиконання відповідачем цієї вимоги позивачкою, як новим кредитором, буде прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки(а.с.35-36)

Також установлено, що рішення Коломийського міськрайонного суду від 24.11.2016 року стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по договору про надання не відновлювальної кредитної лінії №18-34.8/356 від 04.03.2008 р. за період з 04.03.2008 р. по 24.02.2016 р. в сумі 3409736 (три мільйони чотириста девять тисяч сімсот тридцять шість) грн 71 (сімдесят одну) коп.

Під час примусового виконання виконавчого листа №346/1545/16-ц виданого 27.02.2017 року Коломийським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №18-34.8/356 від 04.03.2008 р. за період з 04.03.2008 р. по 24.02.2016 р. в сумі 3409736 грн. 71 коп., постановою приватного виконавця від 04.04.2018 р. накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 3340910,6 грн. (а.с.37-38).

Предметом спору у цій справі є дії приватного виконавця під час вчинення виконавчих дій, зокрема, щодо накладення 04.04.2018 року арешту на майно боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні N56109385.

За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Юридичний статус приватних виконавців та правові засади їхньої діяльності врегульовані законами України "Про виконавче провадження" та "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

У частинах першій та другій статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень (одним з яких згідно з пунктом 1 частини першої статті 10 цього Закону є звернення стягнення на майно боржника), неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

За змістом частин першої - третьої та сьомої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п`ять робочих днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Аналогічна позиція вже висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року (справа № 909/968/16).

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що у ОСОБА_1 не може бути кредитодавцем в кредитних правовідносинах.

Так як позивачка не може бути кредитодавцем в кредитних правовідносинах, то під час примусового виконання виконавчого листа №346/1545/16-ц виданого 27.02.2017 року Коломийським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №18-34.8/356 від 04.03.2008 р. за період з 04.03.2008 р. по 24.02.2016 р. в сумі 3409736 грн. 71 коп., постановою приватного виконавця від 04.04.2018 р. правомірно накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 3340910,6 грн. (а.с.37-38).

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 28 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 05 грудня 2019 року.

Судді: В.Д. Фединяк Г.П.Мелінишин

В.А.Девляшевський