ПОСТАНОВА
Іменем України
22 листопада 2019 року
Київ
справа №360/1631/19
адміністративне провадження №К/9901/23955/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року (суддя - Басова Н.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року (судді Казначеєв Е.Г., Ястребова Л.В., Компанієць І.Д.) у справі № 360/1631/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУ Національної поліції в Луганській області) про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У квітні 2019 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з вказаним позовом та просив визнати неправомірною бездіяльність ГУ Національної поліції в Луганській області яка полягає у невиплаті середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнені, стягнути на його користь компенсацію за затримку такого розрахунку у розмірі 9249,24 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме: одноразова грошова допомога при звільненні виплачена лише 30 жовтня 2018 року, у той час, як він звільнений із органів поліції з 03 жовтня 2018 року, що є підставою для стягнення компенсації за затримку розрахунку відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач в порушення статті 116 КЗпП України не здійснив із позивачем повного розрахунку у день звільнення, що, у відповідності до статті 117 КЗпП України, породжує обов`язок для роботодавця сплатити на користь працівника середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суди врахували, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому застосували до даних правовідносин норми КЗпП України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ГУ Національної поліції в Луганській області подало касаційну скаргу.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи касаційну скаргу ГУ Національної поліції в Луганській області посилається на те, що судом першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що регулювання правового становища осіб, які проходять службу урегульовано спеціальним законодавством, яке не передбачає виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Національної поліції в Луганській області.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 22 листопада 2019 року у відповідності до вимог частини третьої статті 340 КАС України.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. Посилається на те, що судом першої та апеляційної інстанції дано належну оцінку обставинам справи, правильно застосовано законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалено правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, у період з 05 серпня 2001 року по 06 листопада 2015 року перебував на службі в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року по 03 жовтня 2018 року проходив службу в Національній поліції України.
Наказом ГУ Національної поліції в Луганській області від 28 вересня 2018 року №456 о/с, ОСОБА_1 з 03 жовтня 2018 року звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».
03 жовтня 2018 року позивач отримав виписку з наказу про звільнення, трудову книжку та інші документи.
При цьому, у день звільнення виплата одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем не була проведена, що підтверджується випискою з карткового рахунку.
Фактична виплата означеної допомоги була проведена 29 жовтня 2018 року, що підтверджується платіжним дорученням №4912 від 29 жовтня 2018 року та зведеною відомістю для зарахування на картрахунки за жовтень 2018 року від 29 жовтня 2018 року.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції чинній на момент звільнення позивача) передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (частина четверта статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).
На виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» і постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».
Згідно пункту 10 даної Постанови, в редакції чинній на момент звільнення позивача, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
02 березня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №154, якою внесено зміни до постанови №393, якою передбачено і виплату одноразової грошової допомоги поліцейським при звільненні їх зі служби в поліції.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.
Аналогічні правові позиції наведені у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №806/217/17, від 18 квітня 2019 у справі №806/889/17.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №360/1631/19- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду