Ухвала
12 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 596/63/17
провадження № 61-18483зно19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В., Воробйової І. А., Лідовця Р. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Львівській області, Дрогобицької місцевої прокуратури, прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року залишено без змін.
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року. У зазначеній заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року та постанову Верховного Суду від 30 вересня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Також у листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В., Воробйової І. А., Лідовця Р. А., яка обґрунтована тим, що заява про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року передана для розгляду тому самому складу суду, який розглядав його касаційну скаргу. ОСОБА_1 вважає, що колегія суддів розглянула його касаційну скаргу упереджено. Зазначені підстави викликають сумніви у неупередженості суддів Черняк Ю. В., Воробйової І. А., Лідовця Р. А.
Згідно із частиною першою статті 427 ЦПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або виключними обставинами, що надійшла до суду, передається судді або колегії суддів, які визначаються у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.
Положеннями частини тринадцятої статті 33 ЦПК України передбачено, що розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення, що переглядається, якщо справа розглядалася суддею одноособово або у складі колегії суддів. Якщо такий склад суду сформувати неможливо, суддя або колегія суддів для розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами визначається в порядку, встановленому частиною першою цієї статті.
У відповідності до статті 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Згідно з частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу.
Зміст заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів не свідчить про наявність підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України, для відводу суддів.
Обставини та мотиви, викладені у заяві ОСОБА_1 , вказують на його незгоду із процесуальними діями та постановами колегії суддів, які, однак, самі по собі не можуть констатувати упередженість чи необ`єктивність суддів, а є реалізацією суддями своїх процесуальних повноважень, передбачених нормами ЦПК України.
Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого ОСОБА_1 . відводу колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В., Воробйової І. А., Лідовця Р. А., то у відповідності до частини третьої статті 40 ЦПК України питання про відвід суддів підлягає передачі на розгляд іншому судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Керуючись статтями 33, 36, 40 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В., Воробйової І. А., Лідовця Р. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Львівській області, Дрогобицької місцевої прокуратури, прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року визнати необґрунтованою.
Передати вирішення питання про відвід колегії суддів у порядку, встановленому частиною першої статті 33 ЦПК України, іншому судді.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ухвала № 88103363
У Х В А Л А
27 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 596/63/17
Провадження № 14-8зц20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
ознайомилася з касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 4 грудня 2019 року (далі - касаційна скарга) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дрогобицького відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області, Дрогобицької місцевої прокуратури, Прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкодита
в с т а н о в и л а:
12 листопада 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного судупостановив ухвалу, якою заяву позивача про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року залишив без руху для обґрунтування вимог заяви.
У листопаді 2019 року позивач звернувся на електронну адресу Верховного Суду із заявою про роз`яснення ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного судувід 12 листопада 2019 року.
4 грудня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою повернув заяву позивача про роз`яснення ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного судувід 12 листопада 2019 року.
13 січня 2020 року позивач подав до Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу (вх. № 11/0/255-20). Просить скасувати ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 4 грудня 2019 року і зобов`язати суд роз`яснити рішення за відповідною заявою.
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільний процесуальний кодекс України, далі - ЦПК України).
Право касаційного оскарження та судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, визначені у статті 389 ЦПК України.
В ухвалі від 4 грудня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду вказав, що вона оскарженню не підлягає.
З огляду на вказане у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для розгляду касаційної скарги, а тому в її прийнятті необхідно відмовити і з доданими до неї матеріалами повернути позивачу.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (див. mutatis mutandis рішення у справі Sokurenko and Strygun v. Ukraine, заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).
За відсутності повноважень для розгляду касаційної скарги наухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного судувід 4 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду не є у справі позивача судом, установленим законом.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70). «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Крім того, обмеження не входить до сфери застосування пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує «законну мету», і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. The United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1980 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. The United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Відмова у прийнятті до розгляду касаційної скарги не може підтверджувати порушення права позивача на доступ до суду, оскільки повернення у встановленому законом порядку Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду заяви про роз`яснення ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2019 року не перешкоджає повторному зверненню з відповідною заявою до касаційного суду після усунення її недоліків.
Установлене ЦПК України обмеження було передбачуваним для позивача, тим більше, що в резолютивній частині оскарженої ухвали Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду вказав, що його ухвала оскарженню не підлягає.
Окрім того, згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див., mutatis mutandis, рішення від 9 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України», заява № 41984/98, § 53).
Звернення із касаційною скаргою на постанову касаційного суду, яку в силу прямої вказівки закону не можна оскаржити, ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, Велика Палата Верховного Суду
у х в а л и л а :
1. Відмовити у прийнятті до розгляду Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 4 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області, Дрогобицької місцевої прокуратури, Прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
2. Касаційну скаргу та додані до неї матеріали повернути ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Д. А. Гудима
Судді:
Н. О. Антонюк
В. С. Князєв
Т. О. Анцупова
Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна
Н. П. Лященко
В. В. Британчук
О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців
В. В. Пророк
В. І. Данішевська
Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна
О. М. Ситнік
О. Р. Кібенко
О. С. Ткачук
О. Г. Яновська