ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 85268791

Озвучення тимчасово недоступне

РІШЕННЯ

Іменем України

23 жовтня 2019 року

Київ

справа №9901/433/19

адміністративне провадження №П/9901/433/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Дашутіна І.В., Жука А.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Фрідманн Н.А.,

представника позивача - Гречко Н.О.,

представника відповідача - Белінської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог та предмет спору

09 вересня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), у якій просив визнати неправомірним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя про звільнення позивача на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з посади судді апеляційного суду Чернігівської області від 01 серпня 2019 року.

Стислий виклад позицій позивача та відповідача

Позовні вимоги обґрунтовані невмотивованістю висновку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 квітня 2018 року, яким визначено, що позивач не склав іспит для суддів місцевих та апеляційних судів через оцінку виконання ним практичного завдання нижче мінімально допустимого балу у 50% від максимально можливого балу, у зв`язку з чим його визнано таким, що не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетенції. На думку позивача ці висновки Вищої кваліфікаційної комісії суперечать положенням пункту 18 розділу V Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, із змісту якого можна дійти висновку, що суми балів за результатами складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання мають сумуватися. Вказував, що резолютивна частина рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 квітня 2018 року є неконкретною та не зрозумілою, оскільки в ній не зазначені критерії невідповідності займаній посаді судді апеляційного суду Чернігівської області ОСОБА_1, які визначені Конституцією України. Зазначає, що положення абзацу другого пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фактично означають додаткову підставу для звільнення судді, яка не передбачена Основним Законом України та суперечать частинам першій і другій статті 8 та частині першій, п`ятій і шостій статті 126 Конституції України. Вказує, що перелік підстав для звільнення судді встановлений частиною 6 статті 126 Конституції України є вичерпним і не може бути розширений законами, а звільнення судді з посади не повинно бути наслідком негативних результатів оцінювання.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Гречко Н.О. підтримала вимоги позовної заяви, просила її задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Белінська О.В. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, наголошувала на тому, що підстави позовних вимог до ВРП ґрунтуються на незгоді позивача із рішеннями та діями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія або ВККСУ) у процедурі проведення кваліфікаційного оцінювання позивача. Однак, рішення ВККСУ від 26 квітня 2018 року про невідповідність судді апеляційного суду Чернігівської області ОСОБА_1 займаній посаді було предметом оскарження в судовому порядку, де в межах справи № 9901/580/18 Верховним Судом надано оцінку підставам незгоди позивача із оскаржуваним рішення ВККСУ. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККСУ про визнання протиправним та скасування рішення від 26 квітня 2018 року відмовлено.

03 жовтня 2019 року на адресу Верховного Суду через канцелярію суду надійшов письмовий відзив Вищої ради правосуддя на позовну заяву (а.с. 90-95). У письмовому відзиві відповідач вказує, що вичерпні підстави для оскарження рішення ВРП з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини 6 статті 126 Конституції України, встановлені частиною 2 статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Однак, позивач у позовній заяві не наводить означених підстав для оскарження рішення ВРП. Стосовно підстав звільнення позивача з посади судді ВРП зазначає, що положеннями підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України встановлено, що підставою для звільнення судді з займаної посади є виявлення за результатами оцінювання його невідповідності цій посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання.

Клопотання учасників справи та процесуальні дії у справі

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2019 року відкрито провадження у справі № 9901/433/19 та у відповідності до частини 2 статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні на 09 жовтня 2019 року.

У призначений час 09 жовтня 2019 року позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, направили суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання адвоката Гречко Н.О. через участь в іншому судовому засіданні у кримінальному провадженні, на підтвердження чого додано відповідні докази. Наведені причини судом були визнані поважними, а тому на підставі пункту другого частини 2 статті 205 КАС України розгляд справи відкладено на 23 жовтня 2019 року.

В ухвалі про відкриття провадження у справі задоволено клопотання позивача та витребувано у Вищої кваліфікаційної комісії суддів України завірену копію суддівського досьє ОСОБА_1 для приєднання до матеріалів справи. Дана ухвала не виконана Вищою кваліфікаційною комісією України.

Встановлені у справі обставини та зміст спірних правовідносин

Постановою Верховної Ради України від 04 червня 2009 року №1455-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано суддею апеляційного суду Чернігівської області безстроково.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 квітня 2018 року № 562/ко-18 (а.с. 110-112):

1) визначено, що суддя апеляційного суду Чернігівської області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 29 січня 2018 року № 7/зп-18;

2) відмовлено позивачу у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесід», призначеного рішенням Комісії від 20 жовтня 2018 року № 106/зп-17 за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів;

3) визнано суддю ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;

4) вирішено рекомендувати Вищі раді правосуддя розглянути питання про звільнення з посади судді апеляційного суду Чернігівської області.

У мотивувальній частині рішення Комісії від 26 квітня 2018 року № 562/ко-18 встановлено, що ОСОБА_1 отримав менше 50 % від максимально можливого балу за виконання практичного завдання, а отже не склав іспиту, а тому не може бути допущеним до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

За наведених обставин Комісія дійшла висновку, що суддя апеляційного суду Чернігівської області ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності.

Рішенням ВККСУ від 27 квітня 2018 року № 595/ко-18 вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Чернігівської області (а.с. 108-109).

Із рішенням ВККСУ від 26 квітня 2018 року № 562/ко-18 не погодився позивач та оскаржив його до адміністративного суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 липня 2018 року у справі № 9901/580/18 відмовив у задоволенні позову (а.с. 116-123).

Своє рішення суд мотивував, зокрема тим, що під час оцінювання відповідності судді займаній посаді така особа повинна підтвердити свою відповідність за усіма критеріями та показниками у тій послідовності, яку встановила Комісія. Для цілей проведення іспиту, призначеного рішенням ВККСУ від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 Комісія своїм рішенням від 29 січня 2018 року № 7/зп-18 встановила як мінімально допустимий бал для іспиту загалом, так і для анонімного письмового тестування і практичного завдання, як дві необхідні умови набрання мінімально допустимого бала в межах цього іспиту. З огляду на те, що ОСОБА_1 не набрав мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання, він вважається таким, що не підтвердив своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом, відповідно правові підстави для допуску його до наступного етапу відсутні.

За наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду постановою від 31 жовтня 2018 року № 9901/580/18 залишила рішення суду першої інстанції без змін, погодившись із висновками останнього, що суми за анонімне тестування та практичне завдання в межах іспиту під час оцінювання на відповідність судді займаній посаді не складаються, а особа повинна підтвердити свою відповідність окремо за усіма критеріями та показниками у тій послідовності, яку встановила Комісія (а.с. 124-129).

Членом Вищої ради правосуддя Говорухою В.І. складено висновок від 23 липня 2019 року з пропозицією звільнення ОСОБА_1 з посади апеляційного суду Чернігівської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України (а.с. 138-140).

Подання ВККСУ з рекомендацією про звільнення позивача з посади судді розглядалося на засіданні ВРП 01 серпня 2019 року. Згідно витягу з протоколу засідання ВРП від 01 серпня 2019 року № 58 головуючий Говоруха В.І. поінформував, що від судді апеляційного суду Чернігівської області ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду питання щодо його звільнення. В той же час присутній на засіданні ВРП представник позивача - адвокат Гречко Н.О. зауважила, що суддя ОСОБА_1 не заперечує проти розгляду питання про його звільнення з посади за її участю (а.с. 102-103).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 01 серпня 2019 року № 2006/0/15-19 за результатом розгляду рекомендації ВККСУ ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Чернігівської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України (а.с. 99-100).

З даним рішенням не погодився позивач та оскаржив його до суду.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

З набранням чинності 30 вересня 2016 року Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ) та у Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) в Україні розпочалася судова реформа, яка передбачає, серед іншого, й підвищення вимог та професійних стандартів для суддівського корпусу.

Частинами першою та третьою статті 92 Закону № 1402-VІІІ визначено, що ВККС є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України. Порядок роботи ВККС визначається цим Законом.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VІІІ ВККС проводить кваліфікаційне оцінювання.

Як зазначено у параграфі 42 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, з метою сприяння ефективному здійсненню правосуддя та постійному підвищенню його якості відповідно до параграфа 58 держави-члени мають впроваджувати систему оцінювання суддів органами судової влади. А згідно з параграфом 58 зазначеної Рекомендації має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Положенням частини першої статті 83 Закону № 1402-VIII визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Згідно із підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом № 1401-VІІІ відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності цим Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

Відповідно до загальної спрямованості Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться щодо усіх суддів, які призначені або обрані без конкурсу. Частиною першою статті 83 цього Закону передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Зазначена норма не містить будь-яких виключень щодо тієї чи іншої категорії суддів.

Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

За приписами пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII) питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні Вищої ради правосуддя в пленарному складі на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

Стаття 56 Закону №1798-VIII визначає порядок розгляду питання про звільнення судді з посади за особливими обставинами.

Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.

Питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 2 частини шостої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності), Вища рада правосуддя розглядає в порядку розгляду справи щодо порушення вимог щодо несумісності, визначеному главою 3 розділу II цього Закону.

Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

При розгляді питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України (незгода на переведення до іншого суду в разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду), Вища рада правосуддя встановлює факт відмови судді від переведення до іншого суду (у тому числі факт ухилення від виконання відповідного рішення про переведення) на підставі заяви судді або повідомлення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про таку заяву судді, або повідомлення голови відповідного суду чи його заступника про неприбуття судді до суду для здійснення правосуддя.

Запрошення на засідання Вищої ради правосуддя судді, стосовно якого розглядається питання про звільнення його з посади з підстави, визначеної пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України, є обов`язковим. Суддя та/або його представник має право бути заслуханим на засіданні Вищої ради правосуддя та надати відповідні пояснення. У разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Вищої ради правосуддя суддя може заявити клопотання про відкладення розгляду питання про звільнення його з посади. Повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.

У відповідності до положень статті 57 Закону № 1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом.

Рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених частиною другою цієї статті, або у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя, на якому було ухвалене рішення.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду

Верховний Суд зазначає, що ані позивачем в позовній заяві, ані представником позивача в наданих протягом судового розгляду даної справи поясненнях не наведено жодної передбаченої статтею 57 Закону №1798-VIII підстави для оскарження рішення ВРП від 01 серпня 2019 року № 2006/0/15-19.

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 слідує, що підставою для подання позову була його не згода з результатами проведеного відносно нього кваліфікаційного оцінювання, на підставі яких ВККСУ прийнято рішення від 26 квітня 2018 року №562/ко-18 про його невідповідність займаній посаді судді, яке, в свою чергу, стало підставою прийняття ВРП оскаржуваного рішення про звільнення з посади судді апеляційного суду Чернігівської області.

У пункті 81 Висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року звернуто увагу, що суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.

З цього приводу суд зазначає, що позивач скористався процедурою судового оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 квітня 2018 року № 562/ко-18. Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року у справі №9901/580/18 за позовом ОСОБА_1 до ВККСУ, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року, у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 квітня 2018 року №562/ко-18 було відмовлено.

Тобто означеними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що підстави для скасування рішення ВККСУ відсутні, тому при розгляді даної справи вказані обставини доведенню не підлягають.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України, пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» саме Вища рада правосуддя наділена повноваженнями ухвалювати рішення про звільнення судді з посади.

Колегія суддів погоджується із доводами представника позивача, що надходження до ВРП подання ВККСУ з рекомендацією про звільнення судді з посади не є безумовною підставою для прийняття ВРП рішення про звільнення такого судді з посади. ВРП здійснює перевірку даних, які встановлюються під час проходження суддею кваліфікаційного іспиту. За результатами перевірки, незважаючи на наявність рекомендації Комісії, ВРП може і не погодитися з таким рішенням.

Суд враховує, що для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватися з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об`єктивність і неупередженість, та встановлені у національному законодавстві.

При цьому, важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому є можливість оскаржити рішення по суті.

Перевіряючи обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя колегія суддів виходить також з того, що частиною другою статті 57 Закону «Про Вищу раду правосуддя» передбачено підстави, за яких може бути оскаржене та скасоване рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

Враховуючи зазначені підставі, під час розгляду справи суд повинен перевірити чи мала повноваження ВРП ухвалювати оскаржуване рішення, чи підписане оскаржуване рішення всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні, а також, чи містить оскаржуване рішення визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.

Щодо повноважного складу ВРП суд зазначає наступне.

За частиною першою статті 56 Закону № 1798-VІІІ питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.

Частиною другою статті 30 цього Закону встановлено, що засідання ВРП у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя або Дисциплінарної палати відповідно.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, зокрема витягом з протоколу засідання ВРП від 01 серпня 2019 року № 58, у засіданні ВРП брали участь 12 її членів, тобто більшість від її складу; «за» звільнення позивача проголосувало 10 членів ВРП, проти - « 2», не брали участі у голосуванні - « 0».

Таким чином оскаржуване рішення від 01 серпня 2019 року № 2006/0/15-19 ухвалено повноваженим складом ВРП та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні.

Щодо зазначення в оскаржуваному рішенні визначених законом підстав звільнення судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, то проаналізувавши зміст такого судом встановлено його відповідність критеріям обґрунтованості та вмотивованості.

Із змісту оскаржуваного рішення ВРП слідує, що у зв`язку з не набранням ОСОБА_1 за результатами виконання практичного завдання мінімально допустимого балу (менше 50 відсотків від максимально можливого бала - 52,5 бала), який би надавав останньому право допуску до наступного етапу оцінювання «Дослідження досьє та співбесіда», рішенням ВККС від 26 квітня 2018 року № 562/ко-18 позивача визнано таким, що не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності, та рекомендовано Вищій раді правосуддя розглянути питання про його звільнення з посади судді. Рішення ВККСУ на момент постановлення оскаржуваного рішення ВРП було перевірено в судовому порядку та визнано судом правомірним. На підставі цього рішення ВРП, керуючись підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, абзацом другим пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, статтями 3, 30, 34, 56, пунктом 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII, прийняла рішення про звільнення позивача.

Щодо посилань позивача на відсутність у статті 126 Конституції України такої підстави звільнення судді, як виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання його невідповідності займаній посаді чи відмова останнього від оцінювання.

Позивач в обґрунтування зазначених доводів вказує на вичерпність підстав для звільнення судді з посади і наводить висновки Конституційного Суду України у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013.

Колегія суддів зазначає, що вказане рішення ухвалено за результатами розгляду подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529) з наступними змінами (далі - Закон № 2453)

Зважаючи на реформування судової системи шляхом прийняття змін до Конституції України у 2016 році та викладення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції (Закон №1402-VIII), беручи до уваги характер та природу спірних правовідносин, які виникли внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання, Суд вважає безпідставним посилання позивача на вищенаведені висновки Конституційного Суду України

Суд зазначає, що підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є самостійною окремою, відмінною від наведених в статті 126 Конституції України, підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критеріями компетентності.

Таким чином, оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази, зваживши всі аргументи та доводи сторін, Суд вважає, що Вища рада правосуддя, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов вірного висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Чернігівської області.

Суд зазначає, що мета, процедура та правові наслідки кваліфікаційного оцінювання суддів чітко визначені та врегульовані Конституцією України, Законами №1402-VIII та №1798-VIII. Положення цих законів, що регулюють спірні правовідносини, є зрозумілими, точними і передбачуваними. Цим законодавством, зокрема, передбачена можливість звільнення судді в тому випадку, коли об`єктивні результати його оцінювання прямо підтверджують нездатність чи небажання судді виконувати свої обов`язки на мінімально прийнятному рівні. Позивач був не тільки ознайомлений з вимогами законодавства, а й виявив бажання пройти відповідну процедуру оцінювання та міг передбачити, що наслідки такої могли бути як позитивні так і негативні.

Верховний Суд вважає, що приписи підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII були передбачуваними для позивача.

З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин Суд встановив, що оскаржене рішення відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 КАС України, Суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде виготовлено протягом п`яти днів.

Рішення складене та підписане 28.10.2019.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько,

І.В. Дашутін,

А.В. Жук,

Н.М. Мартинюк,

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду