ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 85044202

Озвучення тимчасово недоступне

**ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД**

\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_\_

**ПОСТАНОВА**

**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**

17 жовтня 2019 року

м. Харків

справа № 623/1543/19

провадження № 22-ц/818 /3969/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: судді Тичкової О.Ю.,

суддів: Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Сидорчук М.О.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА\_1 ,

відповідач - Касаційний адміністративний суд,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА\_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 2 липня 2019 року, постановлену суддею Винниченко П.П.,

**УСТАНОВИВ:**

16 квітня 2019 року ОСОБА\_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним рішення Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року у зв\`язку із тим, що вказаним рішенням порушені конституційні права позивача на справедливий суд та судовий захист.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 2 липня 2019 року ОСОБА\_1 відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду мотивована тим, що суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя. Тому заява ОСОБА\_1 про визнання незаконним рішення органу державної влади не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА\_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд в оскаржуваній ухвалі посилався на норми, що не підлягають застосуванню до виниклих правовідносин. Рішення Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року оскаржується позивачем як рішення органу державної влади, що порушує конституційні права заявника на справедливий суд та доступ до правосуддя. Суди не здійснюють жодної іншої діяльності, окрім правосуддя, тому посилання суду першої інстанції на те, що суди (суддя) можуть бути відповідачами не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа), помилкові. Заявлений ОСОБА\_1 позов підкріплений відповідним правовим обґрунтуванням, тому в суду не було підстав відмовляти у відкритті провадження.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Суд, заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА\_1 , перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА\_1 звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовом до Касаційного адміністративного суду про визнання незаконною ухвали Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року з огляду на її невідповідність вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства та Закону України «Про судовий збір (а.с. 3-4, 92). Позов обґрунтований порушенням зазначеною ухвалою суду від 27.02.2019 конституційних прав позивача на справедливий суд і доступ до правосуддя.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

У розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб\`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв\`язку з розглядом судових справ.

Статтями 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов\`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

У зв\`язку з цим, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов\`язаних із розглядом по суті, перегляду судових рішень у визначеному процесуальним законом порядку і їх виконання, нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Також варто зазначити, що згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші судові порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17 та аналогічного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 454/2843/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 14 Закону № 1402-VIII).

ОСОБА\_1 в позові оскаржує дії Верховного Суду в складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Стародуба О.П., вчинені під час постановлення ухвали від 27.02.2019, з огляду на невідповідність висновків викладених в ухвалі чинним законам України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст.19 ЦПК України).

З викладеного вище вбачається, що оскарження дій суду при здійсненні ним правосуддя можливе лише шляхом подачі відповідних апеляційних та (або) касаційних скарг. Можливість оскарження процесуальних дій судді як органу державної влади шляхом подачі відповідного позову до суду не передбачена за винятком випадків завдання особі матеріальної та моральної шкоди в порядку передбаченому ст. ст. 1166, 1167 ЦК України. В суду першої інстанції відсутні повноваження розглядати позови про визнання незаконними дій судді іншого суду при здійсненні останнім правосуддя.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неможливість розгляду позовної заяви ОСОБА\_1 до Касаційного адміністративного суду в порядку цивільного судочинства та наявність підстав для відмови у відкритті провадження.

Доводи позивача про позбавлення його права на доступ до правосуддя, що передбачено статтею 6 Конвенції, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Під правоздатністю пред\`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов\`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «ЛеКонт, ОСОБА\_2 і Де Мейєр проти Бельгії», заяви № № 6878/75, 7238/75).

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії).

Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов\`язаних із підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів, гарантований статтею 129 Конституції України, і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв\`язку з цим, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження дій суду, пов\`язаних із розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено.

Зазначене відповідає вимогам статей 6, 13 Конвенції.

Враховуючи викладене вище, апеляційна скарга ОСОБА\_1 задоволенню не підлягає, ухвалу суду першої інстанції належить залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 6 ч.1 ст. 374, п.п. 3,4 ч.1 ст. 379, ст.ст. 381- 384, ст.ст. 389, 390 ЦПК України, суд

**ПОСТАНОВИВ:**

Апеляційну скаргу ОСОБА\_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 2 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 жовтня 2019 року.

**Головуючий О. Ю. Тичкова**

**Судді А.В. Котелевець**

** Р.М. Піддубний**