ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
07 жовтня 2019 року
м. Дніпро
справа № 280/788/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційні скарги Запорізького окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 р. (суддя Лозицька І.О., повне судове рішення складено 10.06.2019 р.) в справі № 280/788/19 за позовом ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом Запорізького окружного адміністративного суду (далі - ЗОАС), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) про:
визнання протиправними дій ЗОАС в частині визначення розміру надбавки за вислугу років в період з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р. у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за вказаний період відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку;
зобов`язання ЗОАС перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р. надбавку за вислугу років в розмірі, визначеному ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме від окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, доплати за науковий ступінь, додаткового посадового окладу до щорічної відпуски, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу та з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов`язання ЗОАС перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р. заробітну плату за час відпуски, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди включно з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов`язання ДСА здійснити фінансування ЗОАС з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати недоплаченої заробітної плати, виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, доплати за науковий ступень, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2019 р. справа передана голові Запорізького окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо передачі справи за підсудністю.
Розпорядженням голови Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2019 р. справа передана до Третього апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності справи.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.03.2019 р. справа передана на розгляд Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 р. позов задоволено, визнано протиправними дії Запорізького окружного адміністративного суду в частині визначення розміру надбавки ОСОБА_1 за вислугу років у період з 22.05.2008 року по 31.12.2011 року включно у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; визнано протиправною бездіяльність Запорізького окружного адміністративного суду, що полягала у непроведенні нарахування та виплати надбавки ОСОБА_1 за вислугу років до заробітної плати за період у відповідності до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції, чинній у період з 22.05.2008 року по 31.12.2011 року включно) у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку; зобов`язано Запорізький окружний адміністративний суд перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 22.05.2008 року по 31.12.2011 року включно надбавку за вислугу років у розмірі, визначеному ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції, чинній у період з 22.05.2008 року по 31.12.2011 року включно), з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, саме: окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, доплати за науковий ступінь, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, та з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; зобов`язано Запорізький окружний адміністративний суд перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 22.05.2008 року по 31.12.2011 року включно заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказаний період включно, з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Запорізькому окружному адміністративному суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_1 заробітної плати, виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції, чинній у період з 22.05.2008 року по 31.12.2011 року включно), з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: з урахуванням окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, доплати за науковий ступінь, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу з урахуванням компенсації, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2011 року включно.
В апеляційній скарзі відповідач ЗОАС просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт вказує на не надання судом першої інстанції правової оцінки доводам відповідача, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема:
на момент виникнення спірних правовідносин визначальним критерієм для обчислення надбавки за вислугу років був посадовий оклад з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а не загальна сума щомісячного заробітку;
відсутності доказів виплати позивачу надбавки за виконання особливо важливої роботи та доплати за науковий ступень саме з 22.05.2008 р.;
при обчисленні допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань використовується одна величина - середня заробітна плати, а компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати не враховується при обчисленні середньої заробітної плати, відповідно, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати не включається до допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирушення соціально-побутових питань.
На думку апелянта, відсутність розрахунку суми, яку просить стягнути позивач, унеможливлює досягнення ефективного захисту прав позивача.
Також вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність дій суду в частині визначення розміру надбавки за вислугу років у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Вказує на необґрунтованість розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також що резолютивна частина рішення в порушення п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України не містить місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДР, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи.
В апеляційній скарзі відповідач ДСА просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт вказує, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не містило визначення поняття «загальна сума щомісячного заробітку», а у спірному періоді діяли законодавчі норми, що передбачали нарахування та виплати надбавки з посадового окладу. На думку апелянта, судом першої інстанції неправильно розтлумачено Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки всупереч статті 3 цього Закону позивачем заявлено вимоги про нарахування компенсації щодо оспореної заробітної плати, а не нарахованої. Крім того, звертає увагу на приписи бюджетного законодавства щодо того, що зобов`язання, взяті за коштами Державного бюджету України, без відповідних бюджетних асигнувань або є перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом про Державним бюджет, не вважаються бюджетними зобов`язаннями, а витрати державного бюджету на покриття таких зобов`язань не можуть здійснюватися.
У відзиві на апеляційну скаргу ЗОАС позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу ДСА відповідач ЗОАС просить її задовольнити.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд доходить до висновку, що апеляційні скарги не можуть бути задоволені з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 20.05.2008 р. по 29.09.2016 р. позивач працював суддею Запорізького окружного адміністративного суду.
Наказом Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2008 р. № 28-к позивача зараховано до штату суду та встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ в редакції, чинній станом на момент встановлення надбавки.
Відповідно до листа ЗОАС від 16.01.2019 р. № 06-50/2637/19 у період з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р. позивачу виплачувались такі складові заробітної плати як: посадовий оклад, доплата за кваліфікаційний клас, доплата за вислугу років, доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з квітня 2009 року по грудень 2011 року, надбавка за виконання особливо важливої роботи за період з січня 2009 року по грудень 2011 року, премії місячні, премії по державних, професійних свят та ювілейних дат, відрядження, щорічна відпустка, лікарняний за рахунок підприємства, індексація, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Враховуючи, що у разі встановлення судом наявності підстав для здійснення перерахунку сум, які входять до складових заробітної плати, перерахунку підлягають також суми, які були обраховані на основі зазначених вище складових, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дії Запорізького окружного адміністративного суду в частині визначення розміру надбавки за вислугу років у період з 22.05.2008 року по 31.12.2011 року у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та бездіяльності, що полягала у не проведенні нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за період у відповідності до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання Запорізького окружного адміністративного суду перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 22.05.2008 року по 31.12.2011 року надбавку за вислугу років у розмірі, визначеному ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, саме: від окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, доплати за науковий ступінь, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, та з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; зобов`язання Запорізького окружного адміністративного суду перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 22.05.2008 року по 31.12.2011 року заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди включно, з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», виходячи з того, що з 1 січня 2007 року щомісячна надбавка за вислугу років мала нараховуватися відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (втратила чинність з 01 січня 2012 року), від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, тобто з урахуванням посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та інших надбавок.
Задовольняючи позовні вимоги про зобов`язання ДСА здійснити фінансування Запорізькому окружному адміністративному суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати недоплаченої позивачу заробітної плати, суд врахував вимоги Бюджетного кодексу України, ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VІ та Положення про Державну судову адміністрацію України, вказавши, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи.
Суд визнає такий висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 20.05.2008 р. по 29.09.2016 р. працював на посаді судді Запорізького окружного адміністративного суду.
Наказом Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2008 р. № 28-к позивача зараховано до штату суду та встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ в редакції, чинній станом на момент встановлення надбавки.
Складовими заробітної плати ОСОБА_1 в спірному періоді були: посадовий оклад, доплата за кваліфікаційний клас, відсоткова надбавка за вислугу років, премії, надбавка за виконання особливо важливої роботи (з січня 2009 р.), доплата за науковий ступінь (з квітня 2009 р.) (а.с. 14-15).
Спірним є питання правильності визначення розміру надбавки за вислугу років за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р., а саме у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а не у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку, та, як наслідок, наявності правових підстав для здійснення перерахунку інших виплат, розрахунковою величиною у яких застосовується, в тому числі, така надбавка за вислугу років.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Статтею 95 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Частинами 1 та 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII, встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Відповідно до статті 113 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 №3235-IV у 2006 році суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах, передбачених частиною четвертою статті 44 Закону України "Про статус суддів", від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Неконституційним Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» в частині виплати суддям щомісячної надбавки за вислугу років не визнавався, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що у 2006 році щомісячна надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
З 01.01.2007 р. вказана вище надбавка мала нараховуватися відповідно до частини 4 статті 44 Закону № 2863.
Положеннями пп. «б» пп. 2 п. 61 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. № 107-VІ змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, проте не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 р. № 19, якою затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865, зазначену постанову доповнено п. 2-2 такого змісту: «Суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п`ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 положення пп. «б» пп. 2 п. 61 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, в спірному періоді з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р. включно надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції про протиправність дій ЗОАС в частині визначення розміру надбавки за вислугу років в період з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р. у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за період відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку.
Зважаючи на протиправність не проведення нарахування та виплати надбавки за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку, позивач має право на здійснення перерахунку надбавки за вислугу років в розмірі, визначеному ч. 4 ст. 44 Закону № 2863, а саме з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку - окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, доплати за науковий ступінь.
Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції, що на момент виникнення спірних правовідносин визначальним критерієм для обчислення надбавки за вислугу років був посадовий оклад з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а не загальна сума щомісячного заробітку, спростовані приведеними вище висновками суду.
Суд погоджується із доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції, що позивачу надбавка за виконання особливо важливої роботи та доплата за науковий ступень не виплачувались саме з 22.05.2008 р., оскільки надбавка за виконання особливо важливої роботи виплачувалась, починаючи з січня 2009 р., а доплата за науковий ступень - з квітня 2009 р.
Проте, оскільки предметом позову є перерахунок складових заробітної плати, а перерахунку підлягають виплати, нараховані та одержані позивачем, то саме відповідач має перераховувати конкретні складові заробітної плати, які нараховувались та одержувались позивачем.
Стосовно позовних вимог про здійснення зобов`язання та виплати за той же період (з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р.) надбавки за вислугу років в розмірі, визначеному ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме від окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, доплати за науковий ступінь, додаткового посадового окладу до щорічної відпуски, матеріальної допомоги на вирішення соціальне-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу та з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п`ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.
Частиною 5 статті 44 Закону № 2862 встановлено, що суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу.
Відповідно до пп. 2 п. 2-1 цієї постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п`ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів», а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, пунктами 2, 7 якого визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки. Нарахування виплат за час щорічної відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року. Одержаний результат, перемножується на число календарних днів відпустки.
Тобто, приведені положення ставлять у залежність суму заробітної плати за період відпустки від виплат, які нараховуються особі за 12 календарних місяців роботи.
Судом встановлено, що додатковий посадовий оклад та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у спірному періоді виплачені позивачу при наданні щорічної основної відпустки відповідно до пп. 2 п. 2-1 Постанови про оплату праці суддів № 865 від 03.09.2005 року.
Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції, що вказані вище виплати заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань взаємозалежні від заробітної плати судді.
При цьому у разі встановлення судом наявності підстав для здійснення перерахунку сум, які входять до складових заробітної плати, перерахунку підлягають також суми, які були обраховані на основі зазначених вище складових.
Таке правозастосування відповідає тлумаченню, наданому у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого під заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;
Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
За змістом статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статей 3, 7 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Статтями 33 та 34 Закон3 України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), за змістом пункту 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Пунктом 1-1 Порядку № 1078 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року №1427, пунктами 2 та 3 якого унормовано, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 Суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2,3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16.
Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування та виплати на суму недоплаченої надбавки за вислугу років та недоплачених сум заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період роботи з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р. включно індексацію відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а також компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»
Доводи апелянта ЗОАС, що при обчисленні допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань використовується одна величина - середня заробітна плати, порядок обчислення якої компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати не враховується при обчисленні середньої заробітної плати, відповідно, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати не включається до допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирушення соціально-побутових питань, спростовані приведеними вище висновками суду, які відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 18.12.2018 р. в справі № 816/301/16, в постановах Верховного Суду України від 13.01.2015 р. в справі № 2а-582а14, від 20.09.2017 р. в справі № 2а-19282/10/0570, та повинні враховуватися судами відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Стосовно позовних вимог про зобов`язання ДСА здійснити фінансування ЗОАС з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати недоплаченої заробітної плати, виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, доплати за науковий ступень, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за періоди з 22.05.2008 р. по 31.12.2011 р., суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 151 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно, зокрема, за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 року № 12 (в редакції рішення Ради суддів України від 04.06.2010 року № 50), Державна судова адміністрація України (ДСА України) є органом у системі судової влади, діяльність якого підзвітна з`їзду суддів України, а в період між з`їздами суддів - Раді суддів України в межах, визначених законом.
ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом.
Таким чином, оскільки ДСА є головним розпорядником бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для зобов`язання ДСА здійснити фінансування ЗОАС з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу зазначених вище сум.
Доводи апелянта ЗОАС в своїй більшості зводяться до ненадання судом першої інстанції правової оцінки доводам, викладеним у відзиві на позов, проте суд зазначає, що позиція суду першої інстанції та суду апеляційної відповідає правозастосуванню в аналогічних правовідносинах, викладеному у приведених вище рішенням Верховного Суду та Верховного Суду України.
Стосовно посилання апелянта ЗОАС на відсутність розрахунку суми, яку просить стягнути позивач, що унеможливлює досягнення ефективного захисту прав позивача, суд зазначає, що позивачем не заявлено вимог про стягнення конкретних сум, а обраний судом спосіб захисту права позивача відповідає заявленим позовним вимогам.
Також є необґрунтованими доводи апелянта ЗОАС про неправильність розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною 4 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки ця справа не належить до категорій справ, перелічених у частині 4 статті 257 КАС України, судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
При цьому суд вказує, що судом першої інстанції справа не визнавалась справою незначної складності.
Не значення судом першої інстанції в резолютивній частині рішення в порушення п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України місцезнаходження (для юридичних осіб) або місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційного коду юридичної особи в ЄДР, реєстраційного номеру облікової картки платника податків - фізичної особи є формальним порушенням норм процесуального права та не тягне за собою скасування судового рішення.
Доводи апелянта ДСА стосовно неправильного тлумачення судом першої інстанції приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та стосовно того, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не містило визначення поняття «загальна сума щомісячного заробітку», а у спірному періоді діяли законодавчі норми, що передбачали нарахування та виплати надбавки з посадового окладу, спростовані приведеними вище висновками суду, які узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду з аналогічного питання.
Доводи апелянта ДСА стосовно не врахування судом першої інстанції приписів бюджетного законодавства також суд вважає незмістовними та вказує, що саме ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи має повноваження на здійснення фінансування ЗОАС з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу зазначених вище сум.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Запорізького окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 р. в справі № 280/788/19 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 р. в справі № 280/788/19 за позовом ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 07.10.2019 р. та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07.10.2019 р.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак
суддя Н.І. Малиш