ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 83216204

Озвучення тимчасово недоступне

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/18796/18 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Степанюка А.Г., Кучми А.Ю.

за участю секретаря Мідянки А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2019 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Одесагаз" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Одесагаз" з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просв:

- визнати протиправною бездіяльність Національної комісії з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Одесагаз» до економічно обґрунтованого;

- зобов`язати Регулятора встановити для Товариства економічно обґрунтований тариф на послуги розподілу природного газу.

Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що ПАТ «Одесагаз» неодноразово зверталося до НКРЕКП із заявами про встановлення економічно обґрунтованого тарифу, проте відповідач не вчинив дій щодо встановлення такого тарифу на послуги розподілу природного газу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2019 р. адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт зазначає, що розгляд заяв позивача було призупинено у зв`язку із відсутністю кворуму в НКРЕКП, що унеможливлює прийняття рішень Регулятором.

Також апелянт зазначив, що затвердити Тимчасову методику та здійснення перегляду тарифів на послуги розподілу природного газу для операторів ГРМ та здійснення перегляду тарифів на послуги розподілу природного газу для операторів ГРМ неможливо до відновлення кворуму.

Окрім того, апелянт зазначає, що відповідно до п. 1.3 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 23.11.2011 р. № 737 "Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах" Міністерство енергетики та вугільної промисловості затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції протиправно та грубо втрутився у дискреційні повноваження НКРЕКП, зокрема, в частині зобов`язання НКРЕКП встановити для Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Одесагаз» економічно обґрунтований тариф.

У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга НКРЕКП не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що станом на листопад 2018 року для Товариства діє тариф, який не передбачає необхідних для позивача компенсацій витрат, що виникли внаслідок неврахування НКРЕКП в тарифах 2011-2018 років необхідних обсягів природного газу для потреб виробничо - технологічних витрат та нормованих втрат (по тексту - ВТВ) і різниці в цінах на ВТВ та недоотримання тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу газу з 2011 року, і такі витрати залишаються некомпенсованими. Тобто, тариф, затверджений у 2016 році, не є економічно обґрунтованим

Так, ПАТ «Одесагаз» неодноразово протягом 2011 - 2017 років зверталося до НКРЕКП із заявами про встановлення/перегляд економічно обґрунтованого тарифу, втім відповідей у встановлений законодавством 30-ти денний строк не отримувало

впродовж 2011 - 2018 років Заявник звертався до Регулятора з листами: № 08/46 від 16.03.2011 (надавши економічно обґрунтовані розрахунки на розподіл та постачання природного газу на 2011 рік, просив привести розмір тарифів у відповідність витрат підприємства), № 08/84 від 22.03.2012 (виклав вимогу щодо перегляду обсягу газу при затвердженні тарифу на розподіл на 2012 рік), № 08/89 від 29.08.2014 (примітивши про різке зменшення обсягів транспортування газу споживачам Одеської області та погіршення фінансового стану підприємства, заявив про врахування зміни обсягів з транспортування природного газу розподільними трубопроводами при перегляді тарифів, затв. для ПАТ «Одесагаз» постановою НКРЕ від 30.04.2014 № 603), № 08/67 від 22.06.2015 (зауважив про надання пакету документів для перегляду тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами), № 02/09-636 від 17.10.2016 (зауваживши про пошкодження газопроводів, не відшкодування виробничих витрат і не компенсації витрат, пов`язаних з відновленням пошкодженого майна, згідно тарифу, просив розглянути питання щодо передбачення у структурі тарифу з розподілу природного газу на 2017 рік компенсації витрат ПАТ «Одесагаз» на проведення робіт з ліквідації наслідків стихійного лиха), № 08/97 від 21.10.2016 (вказав про розгляд питання щодо компенсації недоотриманої тарифної виручки для виконання у повному обсязі робіт згідно Інвестиційної програми, закупівлі у повному обсязі ВТВ, виплати заробітної плати працівникам підприємства та забезпечення сплати обов`язкових зборів та платежів), № 02/023 від 10.01.2017 (звернувши увагу про поступове зниження споживання газу, заявив про розгляд питання можливості приведення до відповідності розміру тарифу фактичним обсягам розподілу природного газу), № 02/024 від 10.01.2017 (виокремив про необхідність проведення поточних та капітальних ремонтів; підвищення податку на землю, зростання інших витрат, просив розглянути питання щодо підвищення в структурі тарифу ПАТ «Одесагаз» суми коштів на матеріальні витрати у частині вартості матеріалів та суми, необхідної за показником «Інші витрати»), № 02/08-049 від 17.01.2017 (відмітив про недоотримання тарифної виручки за перший квартал поточного 2017 року, через припинення ПАТ «Одеський припортовий завод» відбору газу в якості сировини для виробничого процесу, існування заборгованості теплогенеруючих підприємств перед ПАТ «Одесагаз», звернув увагу про розгляд питання щодо перегляду у бік збільшення для Товариства відсотків нормативу перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата за вироблену організаціями теплову енергію), № 02/08-141 від 21.02.2017 (примітивши, що відбувається зменшення обсягів природного газу споживачами м. Одеси та Одеської обл., просив, у зв`язку із падінням розподілу природного газу в 1 кварталі 2017 року та невідшкодуванням коштів в частині пільг та субсидій, розглянути питання щодо можливості включення в тариф компенсації тарифної виручки), № 02/08-144 від 22.02.2017 (зауваживши про проведені розрахунки з НАК «Нафтогаз України» в частині пільг та субсидій, заявив про корегування на березень 2017 нормативу перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання на поточний рахунок ПАТ «Одесагаз» до розміру 19,35%), № 08/13 від 16.03.2017 (за обставин значного перевищення фактичних витрат підприємства в порівняні зі структурою тарифу, просив при перегляді тарифу розглянути питання збільшення суми коштів за статтею «матеріальні витрати» до 27 млн. грн.), № 08/14 від 16.03.2017 (зазначивши про погіршення фінансового стану, просив розглянути питання щодо збільшення суми витрат за елементом тарифу «вартість газу на технологічні та власні потреби», а також передбачити при розгляді тарифу можливість щодо компенсації витрат за цим елементом структури за 2016 рік), № 05/54 від 21.08.2017 (відзначивши про недотримання тарифної виручки, зрив Інвестиційної програми, вказав про розгляд можливості вирішення питання з перегляду тарифу для ПАТ «Одесагаз» з врахуванням зменшення обсягів розподілу природного газу ПАТ «Одеський припортовий завод», № 08/62 від 06.09.2017 (надав інформацію та документи для встановлення/перегляду тарифу на розподіл природного газу), № 08/31 від 16.03.2018 (відмітивши про недоотримання тарифної виручки через зменшення розподілу газу (ОПЗ), просив розглянути питання щодо розрахунку річного обсягу надання послуги з розподілу природного газу для ПАТ «Одесагаз» з урахуванням річного обсягу споживання природного газу ПАТ «Одеський припортовий завод», а також передбачити включення в тариф компенсації за недоотримання тарифної виручки у зв`язку із зупинкою або зменшенням обсягів споживання природного газу ОПЗ за 2016-2017 роки), № 08/35 від 21.03.2018 (надав інформацію та документи для встановлення/перегляду тарифу на розподіл природного газу на 2018 рік), № 08/36 від 28.03.2018 (додатково долучив інформацію та документи для перегляду тарифу на розподіл природного газу на 2018 рік).

Факт отримання Регулятором цих заяв разом з пакетами долучених Заявником документів відповідачем не заперечується.

З матеріалів справи випливає, що у листі № 10434/16/7-17 від 02.10.2017 Регулятор, посилаючись на листи Товариства за №№: 08/54 від 21.08.2017, 21/17-274 від 07.09.2017, 08/73 від 26.09.2017, відмітив, що листом № 08/62 від 06.09.2017 ПАТ «Одесагаз» подало заяву на перегляд тарифу з розподілу природного газу і НКРЕКП здійснює розгляд такої заяви, про результати чого Товариство буде повідомлено додатково.

У листі № 3566/16/7-18 від 11.04.2018 Національна комісія, надаючи відповідь на листи: від 12.03.2018 № 08/26, від 16.03.2018 № 08/31, 16.03.2018 № 08/32, від 21.03.2018 № 08/35 та від 28.03.2018 № 08/36, повідомила Товариство про призупинення розгляду заяви до моменту відновлення кворуму складу Регулятора.

За таких обставин, з огляду на звернення позивача із відповідними заявами, враховуючи, що в силу п. 3.1. «Процедури встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу», необхідним є визначення НКРЕ строку для надання додаткових пояснень та обґрунтувань суб`єкта господарювання, а при додатковому вивченні і доопрацюванні структурними підрозділами НКРЕ структури тарифу або інвестиційної програми, визначається необхідний строк призупинення розгляду заяви суб`єкта господарювання, зважаючи, що у листах, з огляду на їх зміст, не визначено чіткого строку надання Товариством пояснень і обґрунтувань, приймаючи до уваги, що за обставин відновлення 01.06.2018 кворуму НКРЕКП, не здійснено/не поновлено розгляд заяви ПАТ «Одесагаз», вмотивованими, на думку суду, є доводи позивача щодо протиправної бездіяльності Національної комісії щодо перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Одесагаз» до економічно обґрунтованого.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо встановлення економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу розподільними трубопроводами протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ціни на надавані позивачем послуги з розподілу природного газу є державними регульованими, і на процедуру їх встановлення поширюються вимоги законодавства щодо державних регульованих цін. Органом, уповноваженим на формування цінової - встановлення тарифу на розподіл природного газу - є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Процедура встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженій постановою НКРЕ від 03 квітня 2013 року №369.

З врахуванням викладеного необхідність формування вказаного тарифу з огляду на його економічну обґрунтованість прямо передбачена законодавством і встановлює для Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідний обов`язок при встановленні та зміні тарифів, зокрема, і для позивача.

Судом встановлено, що заяви про встановлення (перегляд) тарифу, надіслані ПАТ «Одесагаз» відповідають формі, наведеній в додатку 1 до Процедури № 369, та до неї додані передбачені підпунктами 2.1.1-2.1.12 цієї Процедури документи.

Таким чином, отримавши вказану заяву та додані до неї документи НКРЕКП повинна була розглянути їх протягом 30 календарних днів з дня надходження та прийняти або рішення про перегляд тарифу, або рішення про відмову суб`єкту господарювання у перегляді тарифу внаслідок необґрунтованості складових витрат. Також, у разі потреби відповідач міг звернутися до позивача щодо надання додаткових пояснень та обґрунтувань, які подаються суб`єктом господарювання до НКРЕКП у визначений нею строк, підписані керівником та засвідчені печаткою суб`єкта господарювання, та призупинити розгляд заяви на строк, необхідний для доопрацювання структури тарифу або інвестиційної програми, якщо при розгляді структурними підрозділами НКРЕКП виникають питання, що потребують додаткового вивчення і доопрацювання, про що НКРЕКП письмово повідомляє суб`єкта господарювання.

Колегія суддів погоджується із вищевказаними висновками, про що вважає за необхідне зазначити наступне.

Ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення" від 21 червня 2012 року № 5007-VI (надалі - Закон № 5007-VI) встановлено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Згідно ст. 8 Закону України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 року №1682-III (надалі - Закон №1682-III) предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ПАТ "Київоблгаз" є суб`єктом природної монополії з розподілу природного газу та включений до переліку суб`єктів природних монополій Антимонопольним комітетом України, розміщеному в публічному доступі на сайті АМК України.

Відповідно, ціни на надавані позивачем послуги з розподілу природного газу є державними регульованими, і на процедуру їх встановлення поширюються вимоги законодавства щодо державних регульованих цін.

Зокрема, згідно ч. 2 ст. 12 Закону №5007-VI державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1682-III державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів, в тому числі, самоокупності суб`єктів природних монополій.

Ч. 6 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу" від 09 квітня 2015 року №329-VIII (надалі - Закон № 329-VIII) передбачено, що ціни на ринку природного газу, що регулюються державою (зокрема тарифи на послуги з розподілу), повинні бути: 1) недискримінаційними; 2) прозорими; 3) встановленими з урахуванням вимог цілісності газотранспортної системи виходячи із економічно обґрунтованих та прозорих витрат відповідного суб`єкта ринку природного газу та з урахуванням належного рівня рентабельності, а також, де це можливо, встановленими з урахуванням зіставлення з показниками аналогічних категорій регульованих цін, встановлених Регулятором для інших суб`єктів ринку природного газу, або таких, що діють на ринках природного газу інших держав.

Органом, уповноваженим на формування цінової політики - встановлення тарифу на розподіл природного газу - є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а саме.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII (надалі - Закон № 1540-VIII) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Роботу Регулятора забезпечують його центральний апарат і територіальні органи.

Згідно ст. 3 Закону № 1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, в тому числі, 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.

Основними завданнями Регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.

Відповідно до п. 13 ч. 1, абз. 2 ч. 4 ст. 17 Закону № 1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом. У разі застосування будь-якого способу державного регулювання цін порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення тарифів повинні забезпечити покриття економічно обґрунтованих витрат, залучення необхідних інвестицій, дотримання екологічних вимог, вимог якості та безпеки, обґрунтованої прибутковості. Такі порядки (методики) повинні сприяти використанню місцевих, відновлюваних та вторинних енергетичних ресурсів, а також сприятливих до навколишнього природного середовища технологій.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 січня 2000 року №12 (втратила чинність на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №201 від 16 лютого 2017 року), в пункті 3.8 встановлювали, що ліцензіат одержує плату за послуги з транспортування газу розподільними трубопроводами від замовників цих послуг за встановленим НКРЕ тарифом. Тариф на транспортування газу розподільними трубопроводами розраховується ліцензіатом на наступний (плановий) період та затверджується НКРЕ. Тариф установлюється таким чином, щоб забезпечити ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат та отримання прибутку, а також стимулювати його до скорочення цих витрат і підвищення рентабельності його діяльності.

Вимога щодо встановлення НКРЕ (повноваження якого станом на час розгляду справи покладено на НКРЕКП) економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами, який би забезпечував ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат виробництва, сплату всіх податків, обов`язкових платежів та бюджетних відрахувань відповідно до чинного законодавства України, а також отримання обґрунтованого рівня прибутку міститься і в постановах НКРЕ, що регулюють питання встановлення відповідних тарифів, а саме: в пункті 2.1 Порядку формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженого постановою НКРЕ від 28 липня 2011 року №1384 (втратив чинність на підставі постанови НКРЕКП №391 від 14 червня 2018 року); в пунктах 1.5, 1.7, р. 4., 5 Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою НКРЕ від 04 вересня 2002 року №983 (втратила чинність на підставі Постанови НКРЕКП N 237 від 25 лютого 2016 року з 01 квітня 2017 року; в пунктах 3, 4 розділу ІІ, пункт 4 розділу ІІІ, розділ IV Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою НКРЕКП від 25 лютого 2016 року №236 (надалі - Методика № 236), є чинною на час прийняття рішення; в Процедурі встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженій постановою НКРЕ від 03 квітня 2013 року №369.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що необхідність формування вказаного тарифу з огляду на його економічну обґрунтованість прямо передбачена законодавством і встановлює для Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідний обов`язок при встановленні та зміні тарифів, зокрема, і для позивача.

В той же час, необхідність звернення до суду виникла у зв`язку з невиконанням вказаного обов`язку, що завдає збитків позивачу.

Так, згідно пункту 4 розділу І Методики № 236 розрахунок тарифу та документи і матеріали надаються суб`єктами господарювання з розподілу природного газу для розгляду до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до Процедури встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 03 квітня 2013 року №369, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2013 року за № 685/23217 (надалі - Процедура № 369).

Згідно пункту 4.1-4.2 р. IV Процедури № 369 перегляд рівня тарифу здійснюється як за ініціативою суб`єкта господарювання, так і НКРЕ за умови відповідного обґрунтування такого перегляду.

Суб`єкт господарювання має право звернутися до НКРЕ щодо перегляду рівня тарифу у разі: 4.2.1. Зміни обсягів надання послуг з відповідного виду ліцензованої діяльності (обсягів транспортування, розподілу, постачання, зберігання природного газу) у планованому періоді відносно врахованих при розрахунку тарифу більше ніж на 5%. 4.2.2. Зміни собівартості, передбаченої структурою тарифу, внаслідок підвищення цін на паливо, сировину, матеріали, послуги, зростання витрат на оплату праці у зв`язку зі зміною законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати відносно врахованих при розрахунку тарифу більше ніж на 5%.

Таким чином, тариф може бути переглянутий, зокрема, у разі зростання цін, зменшення обсягів постачання природного газу та інших витрат суб`єкта господарювання.

Вимоги до оформлення та подання заяви, документів, що додаються до неї визначено розділом ІІ Процедури №369.

Порядок розгляду заяви визначено розділу ІІІ Процедури №369, і він передбачає, зокрема,

- перевірку їх структурним підрозділом НКРЕ, до компетенції якого належить формування цінової, тарифної та інвестиційної політики в нафтогазовому комплексі, щодо її відповідності вимогам цієї Процедури;

- повідомлення про їх нерозгляд та повернення у разі надання неповного пакета документів, визначеного пунктом 2.1 розділу ІІ цієї Процедури;

- розгляд заяви протягом 30 календарних днів з дня надходження до НКРЕ у разі відповідності заяви та доданих до неї документів, визначених пунктом 2.1 розділу ІІ цієї Процедури;

- звернення у разі потреби до заявника щодо надання додаткових пояснень та обґрунтувань, які подаються суб`єктом господарювання до НКРЕ у визначений нею строк, підписані керівником та засвідчені печаткою суб`єкта господарювання;

- призупинення розгляду заяви на строк, необхідний для доопрацювання структури тарифу, якщо при розгляді структурними підрозділами НКРЕ виникають питання, що потребують додаткового вивчення і доопрацювання, про що НКРЕ письмово повідомляє суб`єкта господарювання;

- підготовку висновків згідно п. 3.2, 3.3 р. ІІІ Процедури № 369;

- включення питання встановлення тарифу на засідання НКРЕ.

Підставою для відмови у встановленні або перегляді тарифів може бути встановлення факту нецільового використання коштів, передбачених структурою встановленого тарифу, або фінансової неспроможності та економічної недоцільності здійснення відповідного виду ліцензованої діяльності суб`єктом господарювання, який має намір його провадити; надання до НКРЕ недостовірної інформації або необґрунтованості складових витрат, визначених розділом ІІ цієї Процедури.

В даному випадку, позивачем подано до НКРЕКП заяви з перегляду тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами для ПАТ "Одесагаз" в бік економічно обґрунтованого.

Факт отримання цих заяв, разом з пакетом документів, відповідачем не заперечується, натомість він стверджує про невідповідність наданих позивачем заяв, що саме НКРЕКП визначає їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, вказані відповіді фактично є рішенням про призупинення розгляду питання та звернення до позивача в порядку пункту 3.1 розділу ІІІ Процедури № 369 щодо надання додаткових пояснень та обґрунтувань, проте, без визначення строку надання таких пояснень і обґрунтувань.

Крім того, листом НКРЕКП від 11.04.2018 №3566/16/7-18 повідомлено позивача про призупинення розгляду питання про перегляд тарифу на послуги розподілу природного газу до моменту відновлення кворуму НКРЕКП.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не вживав передбачених законодавством заходів для розгляду заяв позивача, проте вони не були розглянуті по суті з прийняттям відповідного рішення про затвердження (перегляд) тарифу або відмову у встановленні (перегляді) тарифу, оскільки їх розгляд був призупинений у зв`язку з відсутністю кворуму НКРЕКП, чим було допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду звернень позивача по суті.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно пунктів 3.2, 3.3 розділу ІІІ Процедури № 369 мають бути підготовлені відповідні висновки та включено питання встановлення тарифу на засідання НКРЕ для його вирішення по суті.

Зокрема, у випадку відсутності підстав для задоволення заяви позивача це має знайти своє відображення у відповідному рішенні НКРЕКП, яке позивач міг би оскаржити, тоді як за відсутності розгляду питання по суті позивач змушений обирати спосіб захисту порушеного права шляхом визнання бездіяльності протиправною, що не є ефективним способом захисту права з огляду на відсутність у суду компетенції затверджувати структуру тарифу або визначати його складові.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, необхідність звернення до суду у позивача виникла у зв`язку із невиконанням НКРЕКП своїх обов`язків - не надання відповідей на заяви позивача.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що НКРЕКП не виконує своїх законодавчо визначених повноважень в частині ефективного державного регулювання тарифів у сфері енергетики та комунальних послуг.

Станом на момент звернення позивача до суду, діяла постанова НКРЕКП від 15.12.2016 р. № 2290, якою для ПАТ "Одесагаз" встановлений тариф на розподіл природного газу.

Позивач зазначає, що позбавлений можливості компенсувати необхідні для ведення власної господарської діяльності виробничі витрати, зокрема, здійснювати оплату природного газу на потреби виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат власнику - Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України».

Жодного рішення, передбаченого Процедурою № 369, за заявами про встановлення (перегляд) тарифу, надісланою ПАТ «Одесагаз» листами, відповідачем прийнято не було, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача у питаннях перегляду структури тарифу на послуги розподілу природного газу, які віднесені до його виключної компетенції.

Неприйняття НКРЕКП жодного рішення за заявами позивача про встановлення (перегляд) тарифу, надісланою ПАТ «Одесагаз» листами, у строк, закріплений абзацом третім пункту 3.1 розділу ІІІ Процедури № 369 (протягом 30 календарних днів з дня надходження до НКРЕКП), ставить позивача у правову невизначеність, що є недопустимим відповідно до змісту та сутності принципів верховенства права та законності, а також порушує його конституційні права щодо розгляду його звернення органом державної влади.

В наслідок таких дій НКРЕКП, у позивача виникає заборгованість на користь власника природного газу (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») з незалежних від дій та волі позивача причин, що ставить його та власника природного газу в нерівні умови господарювання за договором на купівлю-продаж природного газу для потреб ВТВ та відсутності компенсації недоотриманої тарифної виручки у зв`язку зі зменшенням обсягів розподілу природного газу.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач не має змоги без порушення законодавства розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ з інших джерел, ніж відповідна складова на ВТВ в затвердженому тарифі, оскільки всі кошти, які надходять до Позивача в оплату за розподіл природного газу мають відповідне цільове призначення, якого Позивач повинен дотримуватись.

Як наслідок підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП з перегляду тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами для ПАТ «Одесагаз» у бік економічно обґрунтованого; зобов`язати НКРЕКП встановити для ПАТ «Одесагаз» економічно обґрунтований тариф на розподіл природного газу.

Надаючи оцінку необґрунтованості затвердженим граничним розмірам витрат, колегія суддів бере до уваги постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.09.2015 р. у справі № 826/15132/15 (набрала законної сили), якою було скасовано додаток до наказу № 122 за позовами 30 газорозподільних підприємств. Вказаною постановою судом визнано неправомірними дії Міненерговугілля щодо встановлення розмірів ВТВ та НВтр в розмірі меншими, ніж розраховані газорозподільними підприємствами відповідно до Методик. Судом зазначено про перевищення Міністерством повноважень під час заниження розмірів річних обсягів ВТВ та НВтр.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria"), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France"), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява "№ 20372/11).

Ведучи мову про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі "Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки" (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96).

Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98). У цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29-30 рішення від 24 березня 2009 року у справі "Тудор Тудор проти Румунії" (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03; пункти 34-37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі "Стефаніка та інші проти Румунії" (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02).

З урахуванням вищевикладеного, слід дійти висновку, що Міненерговугілля, затвердивши розміри ВТВ та НВтр для позивача на 2017 рік, не дотримано принципу належного урядування та пропорційності, відповідно до яких держава може встановлювати певні обмеження, проте останні не повинні призводити до збитковості підприємств в постійних змінах умов постачання природного газу, а навпаки стимулювати ефективність їх роботи та здійснювати економічну підтримку, позаяк граничні розміри понесених витрат позивача не відповідають фактичним.

Беручи до уваги вищенаведене, а також зважаючи на те, що чинними нормативно-правовими актами чітко не передбачено прямого обов`язку Міненерговугілля затверджувати величини ВТВ та НВтр, а тому затверджені величини останніх не можуть бути обов`язковими для врахування НКРЕКП при встановленні тарифу, оскільки НКРЕКП, в даному випадку, повинно керуватися економічними розрахунками обсягів витрат на природний газ для потреб ВТВ та НВтр відповідно до чинних Методик та розрахунків наданих ПАТ "Одесагаз".

За таких обставин, посилання НКРЕКП на обов`язковість врахування лише затверджених Міненерговугілля нормативів не може бути визнане судом обґрунтованим.

Згідно пункту 2.5 Процедури №369 суб`єкт господарювання обґрунтовує кожну складову витрат з відповідного виду ліцензованої НКРЕ діяльності, пов`язаних з операційною діяльністю, фінансових витрат (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) та прибутку документами, визначеними пунктом 2.1 цього розділу.

Згідно пункту 5 розділу І Методики №236 економічно обґрунтовані витрати на планований період - витрати суб`єкта господарювання з розподілу природного газу, планування яких здійснюється з дотриманням вимог стандартів, нормативів, норм, технологічних регламентів, обмежених Податковим кодексом України, які складаються з витрат, пов`язаних з операційною діяльністю, та фінансових витрат (крім витрат на створення кваліфікаційних активів); структура тарифу на послуги розподілу природного газу (планованої тарифної виручки) - перелік елементів витрат, що групуються за елементами витрат собівартості відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, та витрат із прибутку; тариф на послуги розподілу природного газу - виражена у грошовій формі вартість забезпечення у планованому періоді замовнику обсягу приєднаної потужності, вираженої в одиницях енергії та/або м-3 до одиниці часу.

Згідно пунктів 4, 5, 7 розділу ІІ Методики № 236 планована тарифна виручка для фінансування обґрунтованих витрат визначається ліцензіатом з урахуванням даних форми звітності № 4-НКРЕКП-розподіл природного газу (квартальна) "Звітні та розрахункові дані про ліцензовану діяльність суб`єктів господарювання з розподілу природного газу", затвердженої постановою НКРЕКП від 04 жовтня 2012 року № 1258, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2012 року за № 1818/22130, за попередні три роки.

Витрати, які не використовуються для визначення об`єкта оподаткування відповідно до вимог Податкового кодексу України або перевищують межі відповідних витрат, не враховуються при визначенні планованої тарифної виручки, необхідної для забезпечення фінансування планованих витрат операційної діяльності, планованих фінансових витрат та планованого прибутку суб`єкта господарювання з розподілу природного газу.

Перехідний період, протягом якого здійснюватиметься розрахунок тарифів на послуги розподілу природного газу окремо для побутових та непобутових споживачів, триває три роки, починаючи з дати набуття чинності тарифів на послуги розподілу природного газу.

Згідно пункту 4 розділу ІІІ Методики № 236 до складу планованих прямих матеріальних витрат включаються витрати, пов`язані, в тому числі, з використанням природного газу на виробничо-технологічні витрати, нормативні та питомі втрати. Величина таких витрат визначається з урахуванням діючих цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб`єктів господарювання та обсягів ВТВ. Обсяг ВТВ визначається з урахуванням динаміки використання природного газу на зазначені цілі за попередні періоди та максимально допустимих їх розмірів, розрахованих відповідно до методик, затверджених центральним органом виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі.

Таким чином, включення до структури тарифу витрат ВТВ та НВтр не є чітко визначеними, а є очікуваними, тобто приблизними, оскільки їх розрахунок подається фактично на рік вперед. З урахуванням нестабільної ситуації на ринку природного газу та постійних цінових коливань суб`єкт господарювання не завжди може чітко передбачити, в якому розмірі можуть бути понесені його витрати. Тобто, знову ж таки, йдеться про очікувані витрати. При цьому, як зазначив представник позивача в судовому засіданні, рівень фактично понесених витрат та очікуваних значно відрізняються, їх остаточний розмір можливо визначити лише в кінці поточного року. І як правило розмір фактично понесених витрат значно перевищує розмір очікуваних (затверджених) витрат.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджуючи тариф на розподіл, затверджує і структуру цього тарифу (додаток 23 до Процедури №369), яка містить перелік елементів витрат суб`єкта господарювання при здійсненні відповідного виду діяльності, що групуються за елементами витрат собівартості відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року N 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, та витрат із прибутку. Структура тарифу, форма якої міститься в додатку 23 до Процедури 369, містить окрему строку 2.1.1.1 "вартість газу на технологічні та власні потреби", тобто обсяги ВТВ включаються до структури тарифу на розподіл.

Відповідно до пп. 4.1.2 п. 4 додатку 2 до Процедури 369 обсяги природного газу для ВТВ та НВтр розраховуються суб`єктом господарювання відповідно до чинного законодавства, а саме: наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 23 листопада 2011 року №737 "Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах", Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №570/7891, Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №571/7892.

Відповідно до постанови НКРЕКП від 15 грудня 2016 року №2290 основними аналітичними показниками при визначенні тарифів на послуги з транспортування і постачання природного газу є витрати підприємства і обсяги протранспортованого та поставленого споживачам природного газу.

Витрати підприємства на транспортування та постачання природного газу визначаються згідно з національним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" та Методичним положенням по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) за економічними елементами витрат на підприємствах з газопостачання та газифікації та їх структурних підрозділах.

Згідно наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 23 листопада 2011 року №737 "Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах" установлено такий порядок визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах, згідно якого Річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах розраховуються відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 березня 2003 року №264 та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21 жовтня 2003 року №595.

Згідно пункту 1.2-1.5 наказу №737 газорозподільні підприємства самостійно згідно з методиками, зазначеними в підпункті 1.1 пункту 1 цього наказу, розраховують річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік та не пізніше ніж за 2 місяці до початку року подають їх на затвердження до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

На підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств щодо розрахованих річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України впродовж місяця затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік.

Затверджені розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу є максимально допустимими для певного року.

У разі непогодження розрахованих газорозподільним підприємством річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надає йому вмотивовану відмову.

Підпункт 3.8.2 літера "б" Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 січня 2010 року №12, які діяли до 26 березня 2017 року, зобов`язує позивача використовувати кошти, отримані за рахунок надання послуг з транспортування газу розподільними трубопроводами, за цільовим призначенням.

Так, підпунктом 16 пункту 2.2 розділу 2 "Вимоги до провадження господарської діяльності з розподілу природного газу" Ліцензійних умов з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16 лютого 2017 року №201 (чинні з 26 березня 2017 року) також містить вимогу до позивача при провадженні ліцензованої діяльності дотримуватися такої вимоги як використовувати кошти, отримані за рахунок надання послуг розподілу природного газу, передбачені структурою тарифу (річної планованої тарифної виручки) у визначеному розмірі та за цільовим призначенням.

Пункт 6 розділу V Методики №236 передбачає, що суб`єкт господарювання з розподілу природного газу може використовувати кошти, передбачені структурою тарифу на фінансування витрат, пов`язаних із закупівлею обсягів природного газу на ВТВ, для фінансування послуг балансування, що надаються Оператором газотранспортної системи відповідно до розділу IX Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2497, в обсягах, що не перевищують обсяг природного газу на ВТВ, врахований при розрахунку тарифу.

Тобто, позивач не має змоги розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ з інших джерел, ніж відповідна складова на ВТВ в затвердженому тарифі, оскільки всі кошти, які надходять до позивача в оплату за розподіл природного газу мають відповідне цільове призначення, якого позивач повинен дотримуватись.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що допущена НКРЕКП бездіяльність щодо затвердження (перегляд) тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами у бік економічно обґрунтованого, не забезпечує позивачу відшкодування його обґрунтованих витрат в частині компенсації витрат природного газу для потреб ВТВ.

Вказане призводить до зростання заборгованості позивача перед власником природного газу за договором купівлі-продажу природного газу для потреб ВТВ з незалежних від дій та волі позивача причин.

Згідно глави 6 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року №2494 (в редакції станом на час розгляду справи), з урахуванням специфіки переміщення природного газу газорозподільною системою, що пов`язана з умовною нормативною герметичністю газопроводів, з`єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, інших приладів та обладнання (тобто стан, за якого можливий витік газу, що не може бути зафіксований органолептичним методом) та витоками газу під час технічного огляду чи обслуговування, поточного ремонту, заміни арматури, приладів, обладнання, устаткування, Оператор ГРМ укладає договір (договори) на закупівлю природного газу для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ для забезпечення фізичного балансування ГРМ та власної господарської діяльності.

Очікувані річні об`єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМвизначаються НКРЕКП на рівні передбачених об`ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ у тарифі на послуги з розподілу природного газу на 2016 рік відповідного Оператора ГРМ.

Очікувані річні об`єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ на наступні роки (після 2017 року) визначаються НКРЕКП на рівні передбачених об`ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ у тарифі на послуги з розподілу природного газу поточного року, зменшених на показник ефективності, який встановлюється НКРЕКП щороку до 31 грудня і не може перевищувати 5 %.

Місячні очікувані об`єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ визначаються Оператором ГРМ, виходячи з потреб власної господарської діяльності, зокрема для забезпечення місячного фізичного балансування ГРМ.

Оператор ГРМ у порядку, встановленому Регулятором, зобов`язаний надавати Регулятору звітні дані про фактичні втрати природного газу за підсумками відповідного періоду.

Об`єм (обсяг) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу за підсумками місяця та календарного року визначається Оператором ГРМ відповідно до глави 1розділу ХІI цього Кодексу та розраховується як різниця між об`ємом (обсягом) надходження природного газу, до ГРМ у відповідний період і об`ємом (обсягом) природного газу який розподілений між підключеними до/через ГРМ споживачами та переданий в суміжні ГРМ протягом зазначеного періоду.

Оператор ГРМ для забезпечення власної господарської діяльності (в тому числі для фізичного балансування ГРМ, власних виробничо-технічних потреб та для покриття фактичних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ) закуповує природний газ у власника природного газу (в тому числі ГДП, ВБГ, оптового продавця, постачальника) на загальних підставах та ринкових умовах.

ПАТ «Одесагаз», вказує, НКРЕКП допускає бездіяльність у здійсненні своїх повноважень з перегляду тарифів на розподіл природного газу та приведення їх до рівня економічно обґрунтованих, що призводить до штучного нарощування дефіциту обігових коштів ПАТ «Одесагаз». Крім того, така бездіяльність із боку НКРЕКП призвела до того, що оператором газотранспортної системи (АТ «Укртрансгаз) подано відповідний позов про примусове стягнення боргу та нарахування штрафних санкцій за послуги з балансування.

З наведеного вбачається, що ПАТ "Одесагаз" поніс за спірний період реальні збитки, які повинні бути відшкодовані шляхом включення до складу економічно обґрунтованого тарифу обсяги природного газу для потреб ВТВ, розраховані відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування розподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №570/7891, Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №570/7892, а саме: компенсації за рахунок зміни вартості природного газу для виробничо-технологічних витрат і власних потреб за 2017 рік в розмірі 100513,8 тис.грн. без ПДВ, компенсації недоотриманої тарифної виручки у зв`язку зі зменшенням обсягів розподілу природного газу за 2017 рік в розмірі 122500,2 тис.грн. без ПДВ,

Щодо твердження представника НКРЕКП, що вимога позивача про зобов`язання встановити для ПАТ "Одесагаз" економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу, є втручанням в дискреційні повноваження НКРЕКП, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1, 2, 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні Справа "Кумпене і Мазере проти Румунії" (Заява N 33348/96) 17 грудня 2004 року зазначив, що "Критерій "необхідності у демократичному суспільстві" вимагає від Суду визначити, чи відповідало оскаржуване втручання "нагальній суспільній потребі". Договірні держави, оцінюючи, чи існує така потреба, користуються певною свободою розсуду, але при цьому пам`ятаючи про європейський нагляд, що охоплює як законодавство, так і рішення з його застосування, навіть ті, які ухвалили незалежні суди. Тобто Суд уповноважений винести остаточну ухвалу стосовно того, чи є відповідне "обмеження" сумісним зі свободою вираження поглядів, яку гарантує стаття 10 (див., серед багатьох інших рішень Суду, згадане вище рішення у справі "Перна проти Італії", п. 39, та рішення у справі "Об`єднання "Екін" проти Франції", N 39288/98, п. 56, ECHR 2001-VIII).

Здійснюючи наглядову юрисдикцію, Суд не ставить своїм завданням підміняти компетентні національні органи, але має перевірити, чи відповідають статті 10 рішення, які ці органи винесли, користуючись своїм дискреційним правом (див. "Фрессоз і Руар проти Франції" [GC], N 29183/95, п. 45, ECHR 1999-1). Це не означає, що нагляд обмежується з`ясуванням того, чи здійснила держава-відповідач своє дискреційне право розумно, обмірковано й добросовісно; для цього Суд має розглянути оскаржуване втручання у світлі всієї справи, включаючи зміст висловлювань, у зв`язку з якими було засуджено заявників, і контекст, у якому вони пролунали (див. "Компанія "Ньюс Ферлаґз і КоКҐ" проти Австрії", N 31457/96, п. 52, ECHR 2000-I).

Зокрема, Суд має визначити, чи були підстави, наведені національними органами на виправдання цього втручання, "доречними і достатніми" і чи був відповідний захід "пропорційним поставленим легітимним цілям" (див. "Шові та інші проти Франції", N 64915/01, п. 70, ECHR2004-VI). При цьому Суд має переконатися, що національні органи влади, спираючись на прийнятну оцінку відповідних фактів, застосували критерії, які відповідають принципам, проголошеним статтею 10 (див., серед багатьох інших рішень Суду, рішення у справі "Зана проти Туреччини" від 25 листопада 1997 року, Reports of Judgments and Decisions 1997-VII, с 2547-48, п. 51)".

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Зокрема, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 р.).

У Рішенні по справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Так, виконання дискреційних повноважень надає суб`єкту владних повноважень можливість здійснювати вибір варіанта рішення відповідно до власних міркувань, не обмежуючись чітко визначеним варіантом вирішення, але в межах і в спосіб, що визначені законом, з урахуванням наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 цієї статті).

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Зі змісту положень, закріплених у п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі N 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд враховує положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Олссон проти Швеції" (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії), суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо нормативно-правовий акт визнано протиправним з огляду на недостатню правову урегульованість відповідних публічно-правових відносин чи порушення порядку його прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався своїм право звернення до відповідача із заявами про встановлення економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу, натомість відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо перегляду та встановлення такого тарифу, що встановлено судом та не заперечується відповідачем. Позивачем було надано пакет усіх необхідних документів для перегляду тарифу, зокрема, протокол відкритого обговорення, проте відповідач свого обов`язку щодо перегляду тарифу не виконав.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що посилання відповідача на неможливість зібрання кворуму Регулятора з перегляду структури тарифів без зазначення підстав та причин, є штучно створеними та свідчать про дискримінаційні дії НКРЕКП.

Представник НКРЕКП зазначає про неможливість втручання судом у повноваження суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним своєї компетенції, оскільки рішення приймається колегіально (шляхом особистого голосування членів такого органу), тобто голосування здійснюється за внутрішнім переконанням кожного члена. Апелянт посилається на рішення Верховного Суду від 14.05.2018 р. у справі № 800/274/17.

Однак, колегія суддів зауважує, що рішення в справі № 800/274/17 приймалось відносно фізичної особи із наданням власної оцінки кожним членом комісії її діям. Разом з тим, в даній справі рішення приймається на підставі вже затверджених витрат, розмір яких повинен узгоджуватися, зокрема, із відповідним відділом НКРЕКП. Таким чином, в даному випадку затвердження економічно обґрунтованого тарифу не потребує суб`єктивної оцінки членами Регулятора, а є лише технічною дією.

Таким чином, оскільки НКРЕКП штучно створений дефіцит коштів в елементі структури тарифу на розподіл природного газу щодо обсягів ВТВ, який має наслідком незабезпечення покриття тарифом економічно обґрунтованих витрат позивача, що призводить до його збиткової діяльності, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Окрім того, вимога про зобов`язання НКРЕКП встановити економічно обґрунтований тариф відповідає принципам недискримінаційності та економічної обґрунтованості під час затвердження тарифів, що передбачені Директивою Європейського парламенту та Ради 2009/73/ЄС від 13 липня 2009 року "Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та скасування Директиви 2003/55/ЄС".

Колегія суддів не приймає до уваги посилання представника НКРЕКП на те, що ВТВ та НВтр не відповідають п. 3 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.10.2004 р. № 668 "Про затвердження Положення про порядок визначення граничних обсягів виробничо-технологічних витрат і нормативних втрат природного газу, що виникають у газорозподільних мережах" в частині визначення виробничо-технологічних витрат газу, оскільки витрати, які заявлені позивачем були затверджені відповідними наказами Міненерговугілля, проте, як встановлено судом, у розмірі меншому ніж були ним заявлені та фактично понесені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

За змістом ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Національної комісї, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді А.Г. Степанюк

А.Ю. Кучма