СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" липня 2019 р. Справа № 922/74/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Гетьман Р.А.
при секретарі Пархоменко О.В.
за участю представників сторін:
позивача – адвокат Родіна Т.М., довіреність №14-214 від 24.05.2019 року, свідоцтво №244 від 17.11.2003 року
відповідача – Веретельник ОСОБА_1 .О., рішення №2 від 17.11.2015 року, адвокат Сивак А.Ю., ордер ХВ №000190 від 24.01.2019 року, свідоцтво №1359 від 14.11.2005 року;
1-третя особа-Богуцька В.В., довіреність від 22.04.2019 року;
2-третя особа-не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ (попередня назва –Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ (вх. № 1650 Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2019 року у справі №922/74/19 ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Сальнікова Г.І.) повний текст якого складено 26.04.2019 року
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ (попередня назва –Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ
до Огульцівської сільської ради, с. Огульці, Харківської області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Кабінет Міністрів України м. Київ
2. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ
про стягнення 913 039,93 грн.
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.04.2019 року у справі №922/74/19 в позові відмовлено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Огульцівської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2019 року у справі №922/74/19; відмовити у стягненні з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Огульцівської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн.; ухвалити нове рішення, яким стягнути з Огульцівської сільської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму основного боргу в розмірі 617 588,20 грн., 3% річних в сумі 54 009,36 грн., інфляційні втрати в сумі 241 442,37 грн., що загалом складає 913 039,93 грн.; стягнути з Огульцівської сільської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму сплаченого судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.
Висновки господарського суду першої інстанції суперечать змісту Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року №1001-р «Про добудову підвідних газопроводів», у п.1 якого визначено: «Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів»: фінансування цих об`єктів за рахунок інших коштів, зокрема, державних, навіть не передбачалось.
Господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що об`єкт підпадає під Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року; за своєю організаційно-правовою формою Компанія не є державним підприємством; Компанія є приватним акціонерним товариством, метою діяльності якого є одержання прибутку від провадження господарської діяльності.
Компанія не набула право власності на збудований за її кошті об`єкт; побудований за кошти компанії об`єкт підлягав передачі у державну власність в управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, а не у власність чи управління Компанії; Компанія не є розпорядником державних коштів, а умовами договору, укладеного між сторонами, передбачено, що компанія зобов`язана здійснити фінансування добудови об`єкта за рахунок власних коштів в обсягах, передбачених фінансовим планом компанії на відповідний період.
Господарський суд першої інстанції проігнорував п.2.3.15 договору, яким визначено, що замовник зобов`язаний протягом року, наступного за роком введення об`єкта в експлуатацію, повернути компанії, шляхом перерахування на її розрахунковий рахунок, суму грошових коштів, отриманих від неї на добудову об`єкта.
В ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду; неналежно оформлений ордер та відсутність належних доказів (договору) на підтвердження повноважень адвоката є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2019 року, суддею – доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Гетьман Р.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2019 року у даній справі; учасникам справи встановлено строк до 05.06.2019 року на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 10.06.2019 року .
04.06.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5427), в якому останній просить рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2019 року у справі залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення, який долучено до матеріалів справи.
06.06.2019 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання, засвідчене електронним цифровим підписом (вх.№5575), в якому останній просить надати можливість ознайомитись з матеріалами справи, яке долучено до матеріалів справи.
10.06.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява (вх.№5627), в якій останній повідомляє про подання доказів щодо розміру судових витрат відповідача, пов`язаних з апеляційним розглядом справи, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, яку долучено до матеріалів справи.
10.06.2019 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№5626), в якому останній просить призначене на 10.06.2019 року о 11:00 год. судове засідання перенести на іншу дату, яке долучено до матеріалів справи.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 202, ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку за клопотанням учасника справи, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
В обґрунтування клопотання представник позивача посилається на те, що після ознайомлення з матеріалами справи 10.06.2019 року та відзивом на апеляційну скаргу виникла необхідність в підготовці та наданні додаткових пояснень.
В судовому засіданні 10.06.2019 року представник позивача просив клопотання про відкладення розгляду справи задовольнити, представники відповідача та 1-ї третьої особи не заперечували.
В судове засідання 10.06.2019 року представник 2-ї третьої особи не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 року оголошено перерву у розгляді справи до 17.07. 2019 р. о 10:00 год.
11.06.2019 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№5670), в якому останній просить надати можливість ознайомитись з матеріалами справи та зробити відповідні копії, яке долучено до матеріалів справи.
16.07.2019 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вх.№6595), в якому останній просить відмовити у стягненні з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Огульцівської сільської ради витрат на професійну правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн., яке долучено до матеріалів справи.
В обгрунтування клопотання представник позивача зазначає, що всупереч вимогам п.13 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, доданий до матеріалів справи ордер серії ХВ №000190 від 24.01.2019 року не містить підпису адвоката, який надає правову допомогу на підставі цього ордера; матеріали справи не містять копії договору №б/н від 23.01.2019 року на підставі якого видано ордер серії ХВ №000190 від 24.01.2019 року; ордер серії ХВ №000190 від 24.01.2019 року не містить назви судового органу, в якому надається правова допомога адвокатом; з ордеру не можливо встановити в якому органі та по якій справі адвокат має надавати правову допомогу Огульцівській сільській раді. Посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі №9901/847/18, провадження №11-44заі19; договір про надання правової допомоги б/н від 21.02.2019 року, копія якого міститься в матеріалах справи, не є належним і допустимим доказом надання правової допомоги, оскільки правова допомога з представництва і захисту інтересів Огульцівської сільської ради за цим договором не здійнювалась; ордер на підставі вказаного договору не оформювався, адвокат від адвокатського об`єднання «Шкребець та партнери» в судові засідання по справі №922/74/19 не направлявся.
17.07.2019 року на адресу суду від представника позивача надійшли пояснення (вх.№6642), в яких останній просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2019 року у справі, відмовити у стягненні з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Огульцівської сільської ради витрат на професійну правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн., ухвалити нове рішення про задоволення позову, які долучено до матеріалів справи.
Також, в поясненнях представник позивача зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року №226 змінено тип публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
У судовому засіданні 17.07.2019 року представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити; представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін; представник 1-ї третьої особи покладався на розсуд суду.
У судове засідання 17.07.2019 року повноважний представник 2-ї третьої особи не з`явився, хоча 2-га третя особа належним чином повідомлялася про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.
На підтвердження направлення копії ухвали суду від 10.06.2019 року 2-й третій особі у справі додано фіскальний чек УДППЗ "Укрпошта" від 12.06.2019 року: №6102228545073, з якого вбачається, що 2-га третя особа отримала копію ухвали 14.06.2019 року, (а.с.161, том 3).
Крім того, вказану ухвалу суду від 10.06.2019 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
26.08.2009 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Розпорядження №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів". Відповідно до п. 2 цього розпорядження, для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із Замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", а згідно п. 3 Замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством.
25.02.2011 року Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-компанія, позивач) та Огульцівська сільська рада Валківського району Харківської області (далі- замовник, відповідач) на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" (далі - Розпорядження) відповідно до діючого законодавства України уклали договір №14/396/11 в редакції Додаткової угоди №1 від 23.07.2012 року та додаткової угоди №2 від 26.09.2012 року (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Компанія, відповідно до Розпорядження та на умовах Договору, на підставі затвердженого рішенням правління Компанії "Переліку об`єктів газопостачання у спорудженні яких передбачено фінансову участь Компанії" (далі -Перелік) та графіку фінансування спорудження об`єкта газопостачання (Додаток 1), здійснює фінансування добудови об`єкта газопостачання "Будівництво газопроводу по вулицях Залізничній АДРЕСА_1 Зеленій АДРЕСА_2 Радгоспній АДРЕСА_3 " (далі - Об`єкт), а Замовник зобов`язується здійснити добудову Об`єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами Договору, забезпечити передачу його, як цілісного об`єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Компанії на добудову Об`єкта.
У п. п. 2.3.13. п. 2.3. Договору зазначено, що протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування НАК "Нафтогаз України" добудови (будівництва) Об`єкта Огульцівська сільська рада зобов`язується повернути позивачу суму грошових коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) Об`єкта відповідно до ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету.
23.07.2012 року позивач та відповідач уклали Додаткову угоду №1 до вказаного Договору, якою виклали в новій редакції ряд положень основного Договору:
Відповідно до п.1. Договору в редакції змін, внесених до Договору додатковою угодою від 23.07.2012 року №1, статтю 1 "Предмет договору" викладено в наступній редакції:
Статтю 2 "Права та Обов`язки Сторін" викладено в новій редакції, де, зокрема, п.п. 2.1.1. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 року передбачено, що позивач зобов`язаний при наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови Об`єкта за рахунок власних коштів (не коштів державного бюджету) в обсягах, передбачених фінансовим планом Нафтогазу на відповідний період, згідно з Додатком 1. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок Замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству України.
Підпунктом 2.1.2. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 року передбачений обов`язок Нафтогазу щоквартально на звітну дату та в місячний термін після завершення робіт по добудові Об`єкта в установленому порядку оформлювати акти звірки взаємних розрахунків із Замовником з підтвердженням заборгованості Замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування.
Замовник зобов`язався у будь-який час на вимогу Нафтогазу надавати усю інформацію про виконання умов цього Договору, а також всіх інших документів і матеріалів, пов`язаних з виконанням цього Договору (п.п. 2.3.7. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012).
У разі неможливості виконання договірних зобов`язань Замовник має повідомити Нафтогаз протягом 3-х робочих днів з дати виникнення обставин, що перешкоджають виконанню Договору, з обов`язковим зазначенням цих обставин, для прийняття спільного з Нафтогазом рішення щодо подальшого виконання Договору (п. 2.3.9. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 року).
Відповідач як Замовник, зобов`язався:
- після завершення робіт по добудові Об`єкта забезпечити введення його в експлуатацію з оформленням усіх необхідних документів, та у термін, що не перевищує 60 календарних днів від дати введення Об`єкта в експлуатацію, забезпечити його передачу, як цілісного об`єкта, у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації (п. 2.3.12. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 року);
- протягом місяця з дати передачі Об`єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, надати Нафтогазу завірені підписом уповноваженої особи та печаткою Замовника копії декларації про готовність об`єкта до експлуатації або акт готовності об`єкта до експлуатації з сертифікатом, акту приймання-передачі Об`єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та протоколу комісії про прийняття Об`єкта державної форми власності до експлуатації. (п. 2.3.13. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 року);
- своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об`єкта газопостачання для повернення Нафтогазу, в установлений Договором термін, суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об`єкта газопостачання (п.п. 2.3.14. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 року);
- протягом року, наступного за роком введення Об`єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об`єкта (п.п. 2.3.15 Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 року).
Відповідно до умов п.п. 2.4.3. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 року, Замовник є власником частини (цілісного) Об`єкта, добудованої за кошти Нафтогазу, до передачі цілісного Об`єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації.
Статтю 3 "Ціна договору і порядок проведення розрахунків" викладено в наступній редакції наступні положення договору:
"3.1. Загальний обсяг фінансування за цим Договором (ціна Договору) 617588,20 грн.
3.2. Вартість добудови Об`єкта визначається Замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку, та не може перевищувати вартості добудови затвердженої Переліком.
3.3. Фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об`єкта буде здійснюватися в межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період.
3.4. Фінансування робіт з добудови Об`єкта за Договором здійснюється згідно з Додатком 1, який є невід`ємною частиною цього Договору."
Статтю 4 " Відповідальність Сторін" викладено в наступній редакції:
"4.1. Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань відповідно до умов Договору та діючого законодавства України.
4.2. У випадку ненадання/надання в неповному обсязі інформації відповідно до п. 2.3.8 Договору або порушення строку її надання, Нафтогаз має право припинити фінансування за Договором та/або вимагати дострокового повернення суми грошових коштів, що були перераховані Нафтогазом на фінансування добудови Об`єкту.
4.3. У випадку порушення Замовником зобов`язань щодо повернення суми грошових коштів, він платить на користь Нафтогазу пеню у розмірі 0,1% від загальної ціни Договору за кожний день прострочення виконання зобов`язань, а у випадку прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у сумі 7% ціни Договору.
4.4. Нафтогаз не несе відповідальності за не фінансування добудови Об`єкта.
4.5. Замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору.
4.6. В разі невиконання пунктів 2.3.12, 2.3.13 Договору або не підтвердження суми заборгованості Замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування, Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надходження письмової вимоги Нафтогазу, повертає всю суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу згідно з Договором.
4.7. Не виконання Замовником п. 2.3.15 Договору через відсутність бюджетного фінансування у зв`язку з відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості Замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє Замовника обов`язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з Договором.".
Згідно Графіка фінансування спорудження об`єкта газопостачання (додаток №1 до Договору) обсяг фінансування за рахунок коштів Компанії, необхідний для введення об`єкта в експлуатацію становить 617588,20 грн., строк введення в експлуатацію 2012 рік.
На виконання зобов`язань за Договором, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 31.07.2012 року перерахувало Огульцівській сільській раді грошові кошти в загальній сумі 617588,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6796, а також копіями банківських виписок.
Об`єкт побудовано та введено в експлуатацію, про що свідчить копія Декларації про готовність об`єкта до експлуатації (зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області 30.09.2014 року за №ХК ХК143142720344), згідно якої Об`єкт " Будівництво газопроводу по вулицях Залізничній, Зеленій, Лісовій і Радгоспній в селі Огульці Валківського району Харківської області 2221.1, категорія складності - ІІІ" збудовано та введено в експлуатацію. Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією – 647,58720 тис. гривень.
Позивач посилається на те, що оскільки Об`єкт введено в експлуатацію у 2014 році, відповідач зобов`язаний був виконати п.2.3.15 Договору і повернути на рахунок Компанії грошові кошти, отримані на добудову Об`єкта в сумі 617588,20 грн. в строк по 31.12.2015 року,однак відповідач на розрахунковий рахунок позивача (Компанії) жодних коштів не повернув.
Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.
18.04.2019 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Так, предметом спору у даній справі,є вимога про стягнення з Огульцівської сільської ради на користь НАК "Нафтогаз України" грошових коштів, отриманих Огульцівською сільською радою на добудову Будівництво газопроводу по вулицях Залізничній, Зеленій АДРЕСА_2 і Радгоспній в селі Огульці АДРЕСА_3 Харківської АДРЕСА_4 (Об`єкта), за Договором № 14/396/11 від 25.02.2011року.
Договір укладено НАК "Нафтогаз України" та Огульцівською сільською радою на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009року № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010року № 1881-р (Розпорядження), відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України "Про трубопровідний транспорт" і діючого законодавства України.
Позивач зазначає, що правовідносини сторін спірного Договору відносяться до господарсько-майнових, відтак зобов`язання мають виконуватись відповідно до умов договору та норм цивільного законодавства, з урахування відповідних наслідків порушення виконання такого зобов`язання; Огульцівська сільська рада в повному обсязі не виконала свої договірні зобов`язання щодо повернення грошових коштів, отриманих від позивача на добудову Об`єкта, чим порушила умови Договору № 14/396/11 від 25.02.2011року в редакції Додаткової угоди №1 від 23.07.2012року.
Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що такі доводи позивача є передчасними.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 ГК України, правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Зазначеною нормою встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.
Згідно ч.3 ст. 5 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, а тому, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ГК України, у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.
Згідно ст. 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання (абзац 3 п. 1 ч.1 ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", в редакції чинній час видання Розпорядження № 1001-р).
Державна цільова програма - це комплекс взаємопов`язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв`язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (ст. 1 Закону України "Про державні цільові програми", в редакції, чинній на час видачі Розпорядження).
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007року № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села (далі - Програма) на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.
У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми.
Пунктом 4 Розділу ІІ вказаної Програми врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.
Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.
Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2002,3 млн. грн..
Отже, саме Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України, що відповідає приписам ст. 1 Конституції України, за якими Україна є соціальною державою, та підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.
Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009року № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010року № 1881-р ( далі - Розпорядження).
Пунктом 1 Розпорядження визначено: "Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" переліку".
Відповідно до пункту 2 Розпорядження, для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Згідно з пунктом 3 Розпорядження, Замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, відповідно до законодавства.
За змістом пунктів 4 та 5 Розпорядження, після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність.
Зазначені положення Розпорядження повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.
Розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до положень ст. 117 Конституції України, є обов`язковими до виконання.
Розпорядженням НАК "Нафтогаз України" (створена відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998року № 151 "Про реформування нафтогазового комплексу України" та постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998року "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", засновником та єдиним акціонером НАК "Нафтогаз України" є Держава) була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.
25.02.2011року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Огульцівською сільською радою Валківського району Харківської області, на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009року № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010року №1881-р., укладено Договір №14/396/11.
Господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відповідач не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником Договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність, та, що при цьому Розпорядженням на Огульцівську сільську раду, по суті, покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.
Огульцівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, який, відповідно до ст. 19 Конституції України, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава та саме Державі ці газопроводи передаються у власність.
Огульцівська сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.
А отже, місцевий господарський суд вірно зазначив, що Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов`язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено Договір між позивачем та відповідачем у справі.
Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України).
Учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава, спірний Договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України, за результатами виконання якого Об`єкт, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Огульцівській сільській раді НАК "Нафтогаз України", отримала у власність Держава.
Місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що загальні принципи і засади цивільних відносин у цій конкретній ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених вище особливостей.
Щодо здійснення розрахунків за Договором та повернення грошових коштів слід зазначити наступне.
Згідно підпункту 2.3.13 пункту 2.3 Договору (до внесення змін згідно з додатковою угодою № 1), протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування НАК "Нафтогаз України" добудови (будівництва) Об`єкта Огульцівська сільська рада зобов`язується повернути позивачу суму грошових коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) Об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" (в редакції, чинній на час укладення Договору), у разі якщо за технічними умовами підприємств трубопровідного транспорту за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані (реконструйовані) споруди трубопровідного транспорту, передача зазначених споруд у державну власність і на баланс підприємств трубопровідного транспорту виконується на договірній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, альтернативи компенсації НАК "Нафтогаз України" витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів у спосіб інший, аніж за рахунок коштів Державного бюджету України, не передбачалось.
Положення ч.ч. 2 та 3 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" були виключені на підставі Закону України від 22.12.2011року № 4220-VI (4220-17).
Основне положення Договору, змінене у Додатковій угоді № 1, стосувалося питання компенсації позивачу витрат, понесених на добудову Об`єкта.
Відповідно до підпункту 2.3.15 пункту 2.3 додаткової угоди № 1 Огульцівська сільська рада зобов`язалася протягом року, наступного за роком введення Об`єкта в експлуатацію, повернути НАК "Нафтогаз України", шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача, суму грошових коштів, отриманих на добудову Об`єкта.
Вказаними умовами Додаткової угоди саме на Огульцівську сільську раду було покладено відповідні зобов`язання.
Разом з тим, до Розпорядження, на виконання якого укладено Договір, зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов`язок Огульцівської сільської ради компенсувати позивачеві витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня.
Також, серед видатків місцевого бюджету Огульцівської сільської ради положення про компенсацію грошових коштів НАК "Нафтогаз України" не передбачено.
Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що Держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.
Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Огульцівської сільської ради, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Згодом, первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів.
Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004року № 15-рп/2004).
Також, господарським судом першої інстанції обгрунтовано вказано на позиції Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування", що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Цneryэldэz v.Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8.04.2008 , "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009 ).
На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05. 2010 , і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11. 2008 ) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Цneryэldэz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, а тому є вірним висновок місцевого господарського суду про те, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Огульцівську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.
Господарським судом першої інстанції вірно враховано правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.10.2018року по справі № 918/33/17, Верховним Судом у постановах від 28.11.2018року по справі № 908/44/17, від 04.12.2018року по справі № 918/35/17, від 05.12.2018року по справі № 918/34/17, та у постанові від 22.01.2019 року у справі №902/559/17.
Отже, є вірним висновок місцевого господарського суду, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, внаслідок чого покладення на відповідача - обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.
Разом з тим, правочин між сторонами спору укладений на виконання державного замовлення. Зміст Розпорядження є державним завданням, яке встановлено Кабінетом Міністрів України з метою виконання якого сторонами у справі укладено Договір.
Специфікою договорів, укладених на виконання державного замовлення, виходячи з норм статей 12, 13, 183 ГК України є те, що держава гарантує оплату за такими контрактами, що узгоджується з пунктом 3 Розпорядження, згідно з яким замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт, послуг, пов`язаних з завершенням будівництва.
Враховуючи також те, що результати робіт, які профінансовані позивачем за Договором, перейшли у державну власність, зобов`язаною стороною у цих правовідносинах слід вважати Державу, а відтак зміни, внесені до Договору згідно з додатковою угодою № 1, які передбачають покладення обов`язку з повернення коштів на відповідача, є порушенням приписів статей 12, 13, 183 ГК України та бюджетного законодавства, оскільки такі витрати місцевого бюджету не передбачалися та не погоджені в установленому законом порядку.
А тому, підписавши додаткову угоду № 1 до Договору, Огульцівська сільська рада всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяла на себе зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту та пункт 4.7 додаткової угоди від 25.02.2012 року № 1 до Договору.
Отже, такі зміни, внесені до Договору щодо покладення обов`язку з повернення коштів на Огульцівську сільську раду за відсутності бюджетного фінансування, є прийняттям відповідачем зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань, а тому підлягають визнанню недійсними п. 2.3.15 та п. 4.7 додаткової угоди № 1 від 25.02.2012 року до договору № 14/396/11 від 25.02.2011 року, укладеної між НАК "Нафтогаз України" та Огульцівської сільською радою Валківського району Харківської області, як такі, що суперечать вимогам закону.
Положеннями частини 1-ї статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно частини 1-ї статті 215 наведеного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, зміни до договору в частині покладення обов`язку на відповідача щодо повернення коштів, наданих для виконання робіт по добудові газопроводу, у разі відсутності бюджетного фінансування, є прийняттям сількою радою зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань, а тому підлягають визнанню недійсними, як такі, що суперечать вимогам закону.
Застосовуючи норму ст. 83 ГПК України, якою суду надано право визнати недійсним повністю або в частині, пов`язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, суд визнає недійсним п. 2.3.15 та п. 4.7 додаткової угоди № 1 від 25.02.2012 року до договору № 14/396/11 від 25.02.2011 року.
За загальним правилом, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст. 215 ЦК України), а тому підстави для задоволення позову в частині стягнення коштів з сільської ради відсутні.
Колегією суддів враховано правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.10.2018року по справі № 918/33/17.
Окрім того, місцевий господарський суд, вирішуючи питання щодо компенсації витрат на правничу допомогу, виходив, зокрема з того, що за відсутності клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку з їх неспівмірністю, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 45000,00 грн., понесення яких підтверджено належними доказами.
Колегія суддів з такими висновками господарського суду першої інстанції не погоджується та зазначає про таке.
Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено:
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Так, з матеріалів справи вбачається наступне.
За умовами договору про надання правової допомоги від 21.02.2019 року, укладеного між Огульцівською сільською радою в особі сільського голови Веретельник А ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «Шкребець і партнери» в особі керуючого партнера Шкребця Є. Ф., адвокатське об`єднання зобов`язується за винагороду надавати клієнтові правову допомогу в порядку та на умовах, передбачених цим договором (а.с.40-43, том 3).
Згідно акту наданих послуг №1 від 04.03.2019 року до договору надання правової допомоги б/н від 21.02.2019 року, укладеного між Огульцівською сільською радою в особі сільського голови ОСОБА_3 та Адвокатським об`єднанням «Шкребець і партнери» в особі керуючого партнера Шкребця Є.Ф., за участю адвоката Сива А.Ю. в судових засіданнях у справі №922/74/19 та представництво інтересів клієнта, винагорода адвокатського об`єднання складає 45 000,00 грн. (а.с.44, том 3).
За платіжним дорученням №25 від 04.03.2019 року, Огульцівська сільська рада здійснила оплату в сумі 45 000,00 грн. АО «Шкребець і партнери» винагороди за надання правової допомоги відповідно до акту наданих послуг №1 від 04.03.2019 року до договору № б/н від 21.02.2019 року : без ПДВ. (а.с.45, том 3).
Отже, за актом наданих послуг №1 від 04.03.2019 року до договору надання правової допомоги б/н від 21.02.2019 року укладеного між Огульцівською сільською радою в особі сільського голови ОСОБА_3 та Адвокатським об`єднанням «Шкребець і партнери» в особі керуючого партнера Шкребця Є.Ф. участь в судових засіданнях у даній справі мав би здійснювати адвокат Сива А.Ю.
Втім, відповідно ордеру серії ХВ №000190 від 24.01.2019 року, виданого на підставі договору №б/н від 23.01.2019 адвокатом, який приймає участь у судових засіданнях у даній справі є ОСОБА_4 А.Ю.; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1359 від 14.11.2005 року видане КДКА Харківської області (а.с.109,110 т.3).
Також, у ордері серії НОМЕР_1 №000190 від 24.01.2019 року, виданому на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом про надання безоплатної правової допомоги №б/н від 23.01.2019 року у судах, прокуратурах, правоохороних органах, підприємствах, установах та перед будь-якими іншими третіми особами, зазначено на те, що адвокатом за цим ордером є Сивак ОСОБА_5 .; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1359 від 14.11.2005 року видане КДКА Харківської області.
Разом з тим, ордер серії ХВ №000190 від 24.01.2019 року не містить підпису адвоката Сивак А.Ю., який надає правову допомогу на підставі цього ордера та назви судового органу, в якому надається правова допомога адвокатом.
Також, з ордеру серії ХВ 3000190 від 24.01.2019 року не можливо встановити, в якому саме органі та по якій справі адвокат Сивак А.Ю. має надавати правову допомогу Огульцівській сільській раді.
Вказане суперечить вимогам п.13 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі №9901/847/18, провадження №11-44заі19.
Так, згідно із частиною четвертою ст.60 ГПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі -Закон № 5076-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Таким чином, судові органи чітко відокремлені від інших органів державної влади.
Згідно з підпунктом 15.4 пункту 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням за необхідності виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога».
Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду, втім, ордер на надання правової допомоги серії ХВ №000190 від 24.01.2019 року, не містить назви судового органу, у якому надається правова допомога адвокатом Сивак А.Ю. відповідачу.
А за таких обставин, оскільки адвокатом Сивак А.Ю. як представником Огульцівської сільської ради документально не доведено, що ним понесено витрати на правову допомогу у даній справі: не надано договір на правову допомогу на підставі якого видано ордер, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, належного ордера на підтвердження своїх повноважень, а саме: всупереч вимогам законодавства до суду подано ордер, у якому не зазначено конкретної назви органу (суду), в якому надається правова допомога, підстав для стягнення правничої допомоги у розмірі 45000,00 з позивача не має.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові по вказаній справі зазначила, що звернення до суду, в тому числі, до Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики [статті 17 та 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII)] з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, статті 16, 57 КАС та статті 10 Закону № 1402-VIII) передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи, із зазначенням назви судового органу, у якому надається правова допомога позивачу), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника.
Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)
Отже, на думку колегії суддів, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати в частині стягнення з позивача на користь відповідача правничої допомоги в сумі 45000,00 грн., а в решті рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ (попередня назва –Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2019 року у справі №922/74/19 скасувати в частині стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ (попередня назва –Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Огульцівської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу в сумі 45000,00 грн.
В решті рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2019 року у справі №922/74/19 залишити без змін.
Визнати недійсними п. 2.3.15 та п. 4.7 додаткової угоди № 1 від 25.02.2012 року до договору № 14/396/11 від 25.02.2011 року, укладеної між НАК "Нафтогаз України" та Огульцівської сільською радою Валківського району Харківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22.07.2019 року.
Головуючий суддя О.І. Терещенко
Суддя В.І. Сіверін
Суддя Р.А. Гетьман
Постанова № 90081096
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" червня 2020 р. Справа № 922/74/19
Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого (доповідача): Стойка О.В.
судді: Попков Д.О., Пелипенко Н.М.
при секретарі судового засідання: Склярук С.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не з`явився;
від відповідача: Сивак А.Ю. - за ордером (адвокат);
від третьої особи 1: Богуцька В.В. - (самопредставництво);
від третьої особи 2: не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ
на рішення господарського суду
Харківської області
від
18.03.2020р.
у справі
№ 922/74/19 (суддя Ольшанченко В.І.)
за первісним позовом: до: треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: про та за зустрічним позовом до про
Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ Огульцівської сільської ради с. Огульці, Харківська область 1.Кабінет Міністрів України м.Київ 2.Міністерство енергетики та вугільної промисловості України м.Київ стягнення 913039,93 грн Огульцівської сільської ради с.Огульці, Харківська область Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ визнання недійсними положень договору в редакції додаткової угоди до цього договору
про стягнення 913039,93 грн
та за зустрічним позовом Огульцівської сільської ради с.Огульці,
Харківська область
до Акціонерного товариства "Національна Акціонерна
Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр
метрології та газорозподільних систем" Акціонерного
товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз
України" м.Київ
про визнання недійсними положень договору в редакції
додаткової угоди до цього договору
В С Т А Н ОВ И В:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач), звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Огульцівської сільської ради (далі - Відповідач) про стягнення 913039,93 грн. заборгованості, що складається з 617588,20 грн. основного боргу, 54009,36 грн. 3% річних, 241442,37 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.01.2019 року до участі у справі залучено третіх осіб на боці Відповідача, які не заявляють самостійних позовних вимог - Кабінет Міністрів України м. Київ (далі-Третя особа-1) та Міністерство енергетики та вугільної промисловості України м. Київ (Третя особа-2).
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Харківської області 18.04.2019 у задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2019 рішення Господарського суду Харківської області 18.04.2019 скасовано в частині стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", на користь Огульцівської сільської ради витрат на професійну правничу допомогу в сумі 45000,00 грн.
В решті рішення Господарського суду Харківської області від 18.04.2019 у справі №922/74/19 залишено без змін, визнано недійсними п. 2.3.15 та п. 4.7 додаткової угоди №1 від 25.02.2012 до договору №14/396/11 від 25.02.2011, укладеної між НАК "Нафтогаз України" та Огульцівської сільською радою Валківського району Харківської області.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2019 постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2019 та рішення Господарського суду Харківської області 18.04.2019 у справі №922/74/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18 березня 2020 року законність та обґрунтованість якого переглядається в межах даного апеляційного провадження, у задоволенні первісних позовних вимог та зустрічних позовних вимог було відмовлено в повні мірі.
Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 18.03.2020 року у справі № 922/74/19 у частині відмови у задоволенні первісного позову, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач за первісним позовом правом на оскарження рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені зустрічного позову не скористався.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права України, а також при неповному з`ясуванні обставин справи.
Зокрема, Позивач посилався на те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати Державу стороною спірного правочину, який укладено між Відповідачем та Позивачем, оскільки Відповідач є вигодонабувачем за спірним Договором, який прийняв об`єкт в експлуатацію, отримав від Позивача кошти та як власник розпорядився набутим в результаті будівництва майном. У зв`язку з чим вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відсутність державного субсидіювання не є підставою для невиконання договірних зобов`язань. Також зазначав про неправомірність посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 908/44/17, оскільки обставини справи не є тотожними обставинам даної справи, а також про неправомірне неврахування судом висновків Верховного Суду в межах даної справи, згідно з якими касаційна інстанція визнала обґрунтованість первісних позовних вимог. Стверджував про порушення судом принципу обов`язковості договору, який з урахуванням додаткових угод, не визнано недійсним в передбаченому законом порядку.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якій проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив розглянути апеляційну скаргу та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства, за наявними в матеріалах справи доказах.
За змістом відзиву Відповідач зазначив, що заявник апеляційної скарги безпідставно стверджує про визнання Верховним Судом в постанові від 20.11.2019 року обґрунтованості та правомірності первісних позовних вимог, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд надав вказівки щодо дослідження обставин справи, які є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Також посилався на помилкове заперечення Позивачем застосування судом першої інстанції до спірних відносин Розпорядження КМУ від 26.08.2009 р. №1001-р. "Про добудову підвідних газопроводів", а також заперечення належності спірних коштів на момент здійснення фінансування до державних. Твердження Позивача про те, що Відповідач за Договором є "замовником" у господарському зобов`язанні, останній вважав таким, що не відповідає приписам чинного законодавства щодо розумності та справедливості, а також правовим позиціям Верховного Суду щодо встановлення факту порушення принципу належного урядування в результаті зміни нормативних умов у процесі реалізації спірного проекту.
Третьою особою - 1 також було надано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого вона утрималася від викладення свого відношення до обґрунтованості вимог Позивача або законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, проте надала письмові пояснення, які просила врахувати при розгляді справи. За змістом цих пояснень Третя особа-1 вважала спірний Договір таким, що не породжує для неї будь-яких прав або обов`язків, констатувала відсутність будь-яких вимог з боку Позивача до неї в межах даної справи, виклала своє бачення змісту Розпорядження КМУ від 26.08.2009 р. №1001-р. "Про добудову підвідних газопроводів".
Також Позивачем простим поштовим відправленням направлено до суду клопотання за №50/07-329 про участь його представника в судовому засіданні о 10 годині 22.06.2020 року в режимі відеоконференції, забезпечення якого просив доручити суду на території м. Києва за наведеним переліком. Оскільки зазначене клопотання надійшло до суду безпосередньо в день судового засідання, судова колегія позбавлена можливості розглянути це клопотання та вжити заходів щодо задоволення таких вимог Позивача.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 22.06.2020 року Відповідач підтримав доводи, наведені ним в відзиві на апеляційну скаргу, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Представник Третьої особи - 1 Кабінету міністрів України - підтримав свої доводи, що зазначені у відзиву на апеляційну скаргу.
Представник Третьої особи - 2 в судове засідання не з`явився, будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, будь-яких клопотань з цього приводу не надав.
Представник Позивача за первісним позовом до судового засідання також не з`явився, будучи повідомленим належним чином про час та місце судового засідання, в день судового засідання направив електронною поштою клопотання про забезпечення участі представника Позивача за первісним позовом в режимі відеоконференції, в якому просить призначити розгляд справи на іншу дату, а також розглянути справу № 922/74/19 за участі представника Позивача в режимі відеоконференції.
В обґрунтування зазначеного клопотання в частині призначення справи на іншу дату, представник Позивача зазначає про бажання особисто взяти участь у розгляді справи, але у зв`язку зі збільшенням кількості випадків захворювання на короновірусну інфекцію в м. Київ та з метою запобігання поширенню зазначеної інфекції, задля збереження здоров`я своїх працівників та працівників судів, Позивач намагається уникати направлення своїх представників у відрядження до інших міст.
Визначену Позивачем причину неявки представника в судове засідання судова колегія не може вважати поважною та такою, що є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні вимог ст. 202 ГПК України.
Також судова колегія враховує, що явка учасників справи не визнавалася обов`язковою, справа розглядається тривалий час та учасники справи мали можливість викласти всі свої вимоги, доводи, міркування та заперечення з приводу предмету спору, що учасники справи, місцезнаходження яких також розташоване за межами м. Харкова забезпечили явку своїх представників в судове засідання апеляційної інстанції у визначений в ухвалі суду від 26.05.2020 року час, Позивач мав достатньо часу для завчасного (з урахуванням поштового пробігу між обласними центрами України або за допомогою електронного зв`язку) надання до суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з урахуванням вимог ст. 197 ГПК України, необхідність дотримання строку розгляду справи, передбаченого ст.273 ГПК України
З урахуванням наведеного, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд справи у відсутності представників Позивача та Третьої особи - 2, які з власної волі не скористались своїм правом направлення представників в судове засідання апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду за результатами повторного розгляду справи встановлено наступні обставини :
- прийняття 26.08.2009 Кабінетом Міністрів України розпорядження №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів", відповідно до п.2 якого для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Згідно з п. 3 вказаного розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством (далі-Розпорядження КМУ);
- укладення 25.02.2011 договору №14/396/11 між Позивачем та Відповідачем на виконання вищенаведеного Розпорядження КМУ відповідно до діючого законодавства України, за яким Позивач здійснює фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання: "Будівництво газопроводу по вулицях Залізничній, Зеленій, Лісовій і Радгоспній в селі Огульці Валківського Харківської області" (далі - Об`єкт), а Відповідач - зобов`язується здійснити добудову (будівництво) об`єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об`єкта, у державну власність до сфери управління Третьої особи - 2 на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Позивача за первісним позовом на добудову (будівництво) Об`єкта (далі - Договір);
- укладення 23.07.2012 між сторонами додаткової угоди №1 до вказаного договору, якою було викладено в новій редакції ряд положень основного договору, зокрема, щодо обов`язку повернення коштів Позивачу, забезпечення передачі Об`єкта у державну власність, відповідальності сторін (далі-Додаткова угода №1);
- укладення 26.09.2012 між сторонами додаткової угоди №2 до Договору щодо обсягу фінансування Об`єкту (далі-Додаткова угода №2);
- перерахування 31.07.2012 Позивачем Відповідачу за Договором грошових коштів в загальній сумі 617588,20 грн.;
- введення в експлуатацію Об`єкта 30.09.2014 з кошторисною вартістю будівництва 647,58720 тис грн.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
В обґрунтування первісного позову Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем зобов`язань за Договором №14/396/11 від 25.02.2011 в частині повернення Позивачу грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання. Також Позивач посилається на те, що оскільки об`єкт введено в експлуатацію у 2014 році, Відповідач на підставі п. 2.3.15 Договору був зобов`язаний повернути на рахунок Позивача грошові кошти, отримані на добудову об`єкта в сумі 617588,20 грн. в строк по 31.12.2015 року. Невиконання цього обов`язку Відповідачем й стало підставою для звернення Позивача з відповідним позовом до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позову в суді першої інстанції з підстав, викладених у відзиві. Зокрема, зазначав, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Огульцівську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, власником якого є держава та до якого він не має ніякого відношення, є порушенням принципу належного урядування.
Відповідач 26.12.2019 звернувся до Позивача із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсними положення п.п. 2.3.15, 2.3, 4.7 укладеного Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 23.07.2012, який був прийнятий судом до спільного розгляду з первісним позовом.
Свої зустрічні позовні вимоги Відповідач обґрунтовує тим, що спірні положення Договору в частині покладання на нього обов`язку компенсації вартості добудови об`єкта не відповідають вимогам п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 1 ст. 627 ЦК України щодо розумності та справедливості, а також ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 8, 142 Конституції України, п. 2 - 5 розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р «Про добудову підвідних газопроводів».
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції первісного позову і повернення суді першої інстанції з підстав, викладених у відзиві. Зокрема дійшов висновку, що зобов`язаною за спірним правочином є Держава Україна, а не Відповідач, переведення обов`язку Держави на територіальну громаду, в особі сільської ради, не відповідає вимогам закону. Також суд наголосив , що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, внаслідок чого покладення на Відповідача за первісним позовом - Огульцівську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.
Суд зазначив, що кошти Позивача за первісним позовом виділені на фінансування добудови газопроводу, підлягають поверненню виключно в порядку та у спосіб, визначений державою, в особі Кабінету Міністрів України, на виконання власного розпорядження №1001-р.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд зазначив, що строк позовної давності за зустрічним позовом закінчився відповідно 01.01.2019, а сам зустрічний позов було подано лише 26.12.2019, тобто після спливу строку позовної давності. Позивач за зустрічним позовом не вказав будь-яких причин пропуску ним строку позовної давності та не просив суд поновити його.
При цьому суд дійшов висновку, що підписавши Додаткову угоду №1 до Договору, Відповідач за первісним позовом всупереч приписам статей 2, 22, 23, 48, 116 Бюджетного кодексу України взяв на себе зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від №1 від 23.07.2012 до договору №14/396/11 від 25.02.2011.
Таким чином зміни до договору в частині покладення обов`язку на відповідача щодо повернення коштів, наданих для виконання робіт по добудові газопроводу, у разі відсутності бюджетного фінансування, викладені у підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від №1 від 23.07.2012 до договору №14/396/11 від 25.02.2011, є прийняттям Огульцівською сільською радою зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань, а тому підлягають визнанню недійсними як такі, що суперечать вимогам закону.
За таких обставин, суд вважав зустрічні позовні вимоги обґрунтованими, доведеними, але в той же час такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом розгляду в межах даної апеляційної скарги є рішення суду в частині первісних позовних вимог, рішення в частині зустрічного позову сторонами не оскаржується.
Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції в оскаржуваної частині, Відповідач посилається на :
- неправомірне неврахування судом висновків Верховного Суду в межах даної справи, згідно з якими касаційна інстанція визнала обґрунтованість первісних позовних вимог;
- безпідставне застосування до спірних правовідносин вимог Розпорядження КМУ, ч.ч.1,3 ст.5, ч.ч.1,4 ст.9 ЦК України, п.1 ч.1 ст.20 Закону України «Про КМУ», Постанови КМУ від 19.09.2007 року №1158 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, ст.ст.1,113,117 Конституції України.
- безпідставність висновку про формальність зазначення в Договорі статусу Відповідача у якості замовника, оскільки Відповідач отримала у розпорядження кошти Позивача, замовила у підрядника будівництво Об`єкту, розрахувалася з ним коштами, отриманими від Позивача, ввів в експлуатацію Об`єкт, отримавши його у власність, після чого розпорядився ним на свій лад - передавши його у власність держави;
- неправомірний висновок про наявність боргу Держави за спірним Договором перед Позивачем.
Судова колегія вважає не заснованими на вимогах ст. 316 ГПК України доводи Позивача про визнання Верховним судом в межах даної справи обґрунтованості позовних вимог, оскільки за змістом другої частини зазначеної норми постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Разом з тим, за змістом вказівок, що містяться у цій постанові, які в силу першої частини зазначеної норми є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, Верховний суд зауважив, що при новому розгляді справи суду слід врахувати наведене в постанові, дати належну правову оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності, звернути увагу на підстави поданого позову, та в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.
На виконання зазначених вказівок, судова колегія ретельно дослідила висновки суду першої інстанції, їх відповідність нормам матеріального права та обставинам справи, дотримання судом норм процесуального права, дослідила надані сторонами докази в їх сукупності в межах доводів апеляційної скарги та дійшла висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги.
Згідно з пунктами 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Загальна позиція Позивача зводиться до того, що спірний Договір є звичайним господарським договором між сторонами, не підлягає окремому врегулюванню підзаконними актами та породжує права та обов`язки виключно між сторонами, а не Державою.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України і статтею 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Спір у справі стосується стягнення з Відповідача на користь Позивача грошових коштів, отриманих Огульцівською сільрадою на добудову газопроводу по вулицях Залізничній, Зеленій, Лісовій і Радгоспній в селі Огульці Валківського району Харківської області (Об`єкта) на підставі Договору.
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Частинами 6, 7 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.
Як зазначено у преамбулі Договору, його укладено сторонами на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р (Розпорядження), відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України "Про трубопровідний транспорт" і діючого законодавства України.
Відповідач здійснив фінансування добудови (будівництва) Об`єкта у сумі 617588,20 грн.
Відповідач на виділені грошові кошти здійснив організацію будівництва зазначеного у Договорі Об`єкта, після введення його в експлуатацію передав газопровід у власність Держави.
За змістом частини першої статті 5 ГК України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.
Відповідно до приписів частини третьої статті 5 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
При цьому, враховуючи те, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.
Відповідно до частини першої статті 9 ГК України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (частина четверта статті 9 ГК України).
Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Згідно з абзацом третім пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (який був чинний на час видання Розпорядження) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.
Державна цільова програма - це комплекс взаємопов`язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв`язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (стаття 1 Закону України "Про державні цільові програми", в редакції, чинній на час видачі Розпорядження).
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.
Серед шляхів та способів розв`язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов`язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.
У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватися шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.
Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватися, джерела їх фінансування тощо.
Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2 002,3 млн. гривень.
Підсумовуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.
Зазначене відповідає приписам статті 1 Конституції України, у якій проголошено, що Україна є соціальною державою. Підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.
Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України Розпорядження, зміст п.п.1,2 якого містить погодження з пропозицією, зокрема, Позивача, щодо фінансування ним робіт з добудови підвідних газопроводів, а для забезпечення добудови газопроводів Відповідач має укласти відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Відповідно до решти пунктів Розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством, а після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію - передає їх у державну власність.
Наведені положення Розпорядження повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.
За змістом цього Розпорядження, яке відповідно до положень статті 117 Конституції України є обов`язковими до виконання, саме Позивач був уповноважений Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів, а за змістом правоустановчих документів Позивача, його засновником та єдиним акціонером є Держава в особі Третьої особи-1.
Взаємовідносини Позивача та Третьої особи - 1, зокрема ті, що стосуються предмету спору, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі.
Аналізуючи зміст укладеного сторонами Договору, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідач не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку Відповідач не був та не міг бути ініціатором укладення Договору, не отримував від його укладення власної користі як суб`єкт господарських відносин.
Відповідач у спірних відносинах був лише учасником Договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність на виконання вимог Розпорядження, маючи лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених державних коштів.
Матеріалами справи підтверджено, що вигодонабувачем за Договором про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава, якій ці газопроводи передаються у власність.
Сам Відповідач не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.
Отже, Держава в особі Третьої особи - 1, декларуючи свій обов`язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено Договір між сторонами у справі.
Договір, укладений між сторонами на виконання зазначеного Розпорядження, прямо не врегульований нормами Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, але він укладений, виходячи із загального принципу диспозитивної цивільного права.
Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України).
Визначені особливості укладення та виконання спірного Договору мають бути враховані при застосуванні загальних принципів і засад цивільних відносин у цій конкретній справі.
За таких обставин є безпідставними доводи Позивача, що укладений між сторонами Договір заснований на вільному волевиявленні його учасників, а також те, що саме Відповідач має нести майновий тягар в забезпечення його виконання.
Щодо доводів скаржника про те, що змістом Додаткової Угоди №1 сторонами чітко визначений обов`язок Відповідача сплатити спірні кошти, тобто компенсувати Позивачу витрати, понесені на добудову Об`єкта, то дійсно, підпункти 2.3.15 пункту 2.3 цієї угоди містять обов`язок Відповідача протягом року, наступного за роком введення Об`єкта в експлуатацію, повернути Позивачу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача суму грошових коштів, отриманих на добудову Об`єкта, тобто на Відповідача за цією угодою покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов Договору.
Проте до Розпорядження, на виконання якого укладено Договір, зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов`язок Огульцівської сільської ради компенсувати Позивачеві витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня.
Як встановлено судом першої інстанції, серед видатків місцевого бюджету Відповідача, норми про компенсацію грошових коштів НАК "Нафтогаз України" не передбачено.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що, підписавши додаткову угоду № 1 до Договору, Відповідач всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяв на себе зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 Додаткової угоди - 1 до Договору.
Зазначена правова позиція із висновками про таке застосування норм матеріального права викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 з аналогічних правовідносин Позивача з іншою сільською радою з приводу укладення такого ж договору на виконання того самого Розпорядження.
Доводи Позивача про те, що спірні правовідносини у цих справах не є подібними, спростовуються їх змістом, а наявність в межах справи № 918/33/17 задоволених вимог про визнання недійсними відповідних положень Додаткової угоди не робить ці відносини іншими, оскільки ці висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду покладені також стосовно обґрунтованості вимог й в зазначеній частині позову.
Сам факт відмови в задоволенні зустрічного позову в межах даної справи про визнання відповідних умов Додаткової угоди - 1 недійсними через сплив позовної давності, але з висновками суду про невідповідність цих умов діючому законодавству, не може бути формальною підставою до покладення на Відповідача обов`язку нести тягар відповідальності за Договором, що прямо суперечить діючому законодавству за вищенаведеним підставами та правовій природі укладеного Договору.
У підпункті 2.3.13 пункту 2.3 Договору (до внесення змін згідно з додатковою угодою № 1) було зазначено, що протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування Позивачем добудови (будівництва) Об`єкта, Відповідач зобов`язується повернути йому суму грошових коштів, отриманих від Позивача на добудову (будівництво) Об`єкта відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Відповідно до частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" (в редакції, чинній на час укладення Договору) у разі якщо за технічними умовами підприємств трубопровідного транспорту за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані (реконструйовані) споруди трубопровідного транспорту, передача зазначених споруд у державну власність і на баланс підприємств трубопровідного транспорту виконується на договірній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Тобто альтернативи компенсації НАК "Нафтогаз України" витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів у спосіб інший, аніж за рахунок коштів Державного бюджету України, не передбачалось.
Зазначені вище положення частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" були виключені на підставі Закону України від 22.12.2011 № 4220-VI (4220-17).
Судова колегія вважає необґрунтованими зауваження апелянта щодо виключення на момент укладення між сторонами Додаткової Угоди №1 відповідних положень ч. ч. 2 та 3 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" на підставі Закону України від 22.12.2011 № 4220-VI (4220-17), змістом якої він обґрунтовує наявність обов`язку Відповідача повернути спірні кошти, оскільки наявність цієї норми закону щодо обов`язку компенсація з державного бюджету, витрачених АТ "Нафтогаз України" грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів зумовлює правову природу Договору, його предмет та правовий статус сторін саме на момент укладення самого Договору.
Згідно до вимог ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, зміст якого визначений в рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 як панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.
Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.
У зазначеному аспекті доцільно зазначити про позицію Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування". Він передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v.Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Оскільки Держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави, нею на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю Позивача, який уповноважувався Третьою особою - 1 здійснювати фінансування будівництва газопроводу, а також Відповідача - який здійснював технічні функції з будівництва газопроводу.
Згодом первинно визначений механізм, який вже був запущений під реалізацію, був змінений шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів, якими обов`язок Держави щодо фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів був нівельований.
Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Відповідача обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування, отже висновок суду про відмову Позивачу в задоволенні позовних вимог є обґрунтованим.
Крім наведеної правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду від 12.10.2018 у справі №918/33/17, відповідна усталена судова практика в подібних відносинах підтверджується змістом правових позицій Верховного Суду в постановах від 28.11.2018 у справі №908/44/17, від 04.12.2018 у справі №918/509/17, від 05.12.2018 у справі №918/34/17, від 12.12.2018 у справі №902/49/17, від 22.01.2019 у справі №902/559/17, від 10.04.2019 у справі №908/1270/17, від 18.07.2019 у справі №918/229/17, від 07.08.2019 у справі №922/1005/18, від 17.10.2019 у справі №915/13/17, від 18.10.2019 у справі №918/11/19, від 27.11.2019 у справі №908/55/17, від 17.12.2019 у справі №906/54/19.
За наведених підстав, під час розгляду даної справи судом першої інстанції фактичні обставини справи були встановлені судом на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, судом дотримані вимоги норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують відповідного висновку суду першої інстанції за вищенаведеними мотивами.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2020 року у справі за №922/74/19- залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2020 у справі №922/74/19 - без змін.
Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" м.Київ.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26.06.2020
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Д.О. Попков
Суддя Н.М. Пелипенко