УХВАЛА
18 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/2791/13
Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Могил С.К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019
у справі № 916/2791/13
за позовом Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі:
1) Одеської міської ради;
2) Виконавчого комітету Одеської міської ради;
3) Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області
до Публічного акціонерного товариства "Туристично-виробнича фірма "Чорне море"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів:
1) ОСОБА_1 ;
2) ОСОБА_2,
про зобов`язання знести самовільно побудовану споруду
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 10.05.2019 через Південно-західний апеляційний господарський суд звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі № 916/2791/13.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.06.2019 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Случ О.В., Волковицька Н.О.
Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд встановив, що подана скарга їм не відповідає, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 14.12.1999 у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації, тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.
Постановою пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996, а саме у п. 9 визначено, що згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя на всій території України забезпечується державою. Виходячи з цього конституційного положення судочинство в Україні має провадитися українською мовою. На виконання ч. 4 ст. 10 Конституції суд за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, зобов`язаний застосовувати при провадженні судочинства й іншу мову в порядку, визначеному законом (наприклад, Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним кодексами).
Рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2008 від 22.04.2008 у справі № 1-18/2008 встановлено, що відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
Гарантування у судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15.05.2003 N 802-IV.
Разом з тим Суд зазначає, що забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, гарантування права громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, не означають абсолютного права сторони (учасника справи) подавати відповідні процесуальні документи мовою, якою вона володіє, якому кореспондує безумовний обов`язок суду приймати такі документи до розгляду. Згідно з частиною 1 статті 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою, а відповідний механізм забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою передбачено у частинах 3, 4 статті 10 ГПК України, відповідно до якої суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.
Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" передбачено, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до ст. 2 цього Закону поширюються положення Хартії.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги положення ч. 1 ст. 10 ГПК України та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Суд доходить висновку, що касаційна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою.
При цьому Суд бере до уваги ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 922/234/18, від 11.02.2019 у справі №904/712/18, від 25.02.2019 у справі № 905/1222/18, ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 646/5556/17-ц, від 26.10.2018 у справі № 263/9917/15-ц, у яких відповідні судді доходили висновків про залишення без руху скарг, поданих не державною мовою, з наданням строку для подання касаційної скарги, викладеної державною мовою, або її перекладу.
Подана ОСОБА_1 касаційна скарга, як і клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, викладені не державною мовою. При цьому, в касаційній скарзі ОСОБА_1 не заявляє жодних клопотань щодо забезпечення її права на участь у судовому процесі не на державній мові, не зазначає про використання нею послуг перекладача, а тому Суд вважає доцільним залишити подану касаційну скаргу без руху та надати її заявнику строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, протягом якого скаржнику необхідно надати суду касаційну скаргу і клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження викладені українською мовою з доказами надсилання їх копій іншим учасникам справи.
За таких обставин, керуючись статтями 2, 7, 10, 234, 292 ГПК України, Суд, -
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі № 916/2791/13 залишити без руху.
2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме - скаржнику необхідно надати суду касаційну скаргу і клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження викладені українською мовою з доказами надсилання їх копій іншим учасникам справи.
3. Звернути увагу скаржника на те, що у разі невиконання у встановлений строк вимог даної ухвали, касаційна скарга буде повернута її заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Касаційного господарського суду
у складі Верховного Суду Могил С.К.