ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 82390752

Озвучення тимчасово недоступне

Єдиний унікальний номер 227/2015/18 Номер провадження 22-ц/804/1364/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2019 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Соломахи Л.І., Агєєва О.В.,

за участю секретаря Самойленко Г.В.,

представника позивача адвоката Гречушкіна Є.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Гречушкін Єгор Валерійович , на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2019 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Хандуріна В.В. у місті Добропіллі Донецької області, повний текст судового рішення виготовлений 25 лютого 2019 року, в справі номер 227/2015/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , Добропільської районної ради Донецької області про визнання недійсними рішення Добропільської районної Ради народних депутатів та державного акту на право постійного користування землею та скасування його реєстрації та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі України,

В С Т А Н О В И В:

24 травня 2018 року до Добропільського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Гречушкін Є.В. , з позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , Добропільської районної ради Донецької області про визнання недійсними рішення Добропільської районної Ради народних депутатів та державного акту на право постійного користування землею та скасування його реєстрації та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі України, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 01.03.2018 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області з метою надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Ганнівської сільської ради Добропільського району за межами населеного пункту.

Листом від 03.04.2018 року відповідач повідомив позивача, що згідно даних Державного земельного кадастру витребувана земля є частиною іншої земельної ділянки площею 11,7 га, яка перебуває у постійному користуванні іншої особи.

Оскільки, публічна кадастрова карта України не містила відомостей по належність цієї земельної ділянки та її меж, позивач звернувся за отриманням документів, на підставі яких ця земля належить іншій особі.

24.08.2018 року позивачу надана відповідь, що за рішенням Добропільської районної ради народних депутатів (нині Добропільської районної ради Донецької області) від 24 квітня 1992 року відповідачу ОСОБА_1 виданий Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_3 від 2 лютого 2001 року земельною ділянкою площею 50 га на території Ганнівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Рішення ради передбачало надання ОСОБА_1 тільки 24,9 га, тоді як Державний акт йому виданий на площу землі в 50 га. Посилання в акті на інші рішення ради були відсутні. Тому, позивач вважає, що Державний акт НОМЕР_3 від 02.02.2001 року виданий ОСОБА_1 всупереч рішенню районної Ради та його оформлення було незаконним, вважає, що районна Рада народних депутатів не мала законних підстав, а саме повноважень на прийняття рішення від 24.04.1992 року б/н, так як відмови відповідної селищної ради у наданні землі не було. Відповідачу ОСОБА_1 виданий Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою всупереч рішенню ради, яке було прийняте Радою без належних на те повноважень, і цей акт порушує права позивача на земельну ділянку, бо вона передана у власність з порушенням законодавства.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати недійсними рішення Добропільської районної Ради народних депутатів Добропільського району від 24 квітня 1992 року б/н та Державний акт НОМЕР_3 від 02.02.2001 року на право постійного користування землею, виданий ОСОБА_1 , та скасувати реєстрацію цього акту та реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 в Державному земельному кадастрі України.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , Добропільської районної ради Донецької області про визнання недійсними рішення Добропільської районної Ради народних депутатів та державного акту на право постійного користування землею та скасування його реєстрації та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі України - відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводами апеляційної скарги наведено, що суд першої інстанції під час розгляду справи невірно застосував норми матеріального права та зробив висновки, що не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що спір в даній справі не узгоджено на той час нормативно-правовими актами. Суперечність між двома чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання свідчить про наявність колізії норм права.

Вважає хибним твердження суду першої інстанції, що положення статті 19 Земельного кодексу України жодним чином не змінило редакцією Кодексу від 13.03.1992 року і тому, вважає цю норму нормою нової редакції цього Закону.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України відповідної відмови Ганнівської сільської ради в наданні зазначених земельних ділянок не було, а тому надавати у постійне користування земельні ділянки повинна була саме Ганнівська сільська рада, а не Добропільська районна рада Донецької області.

Відзиви в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшли.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача адвокат Гречушкін Є.В. в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю (а.с. 244).

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу не визнав просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залити без змін.

Представники Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області та Добропільської районної ради Донецької області в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, отримавши 4 червня 2019 року судові повістки, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 242, 241).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез?явившихся відповідачів.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_3 від 02.02.2001 року ОСОБА_1 на підставі рішення Добропільської районної ради народних депутатів Добропільського району Донецької області від 24 квітня 1992 року надано в постійне користування земельна ділянку площею 50 га в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с. 7, 8).

З листа №В-951/0-895/0/37-18 від 03.04.2018 року вбачається, що ОСОБА_2 повідомлено про неможливість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, оскільки вона є частиною земельної ділянки площею 11,7000 га, яка перебуває у постійному користуванні іншої особи на підставі Державного акту на право користування землею серії НОМЕР_3 (а.с. 10).

Згідно з рішенням Добропільської районної ради №ІІІ-12/25 ОСОБА_1 затверджено проект відведення з наданням в постійне користування земельну ділянку площею 25,1 га, в тому числі 25,1 га ріллі, для ведення селянського (фермерського) господарства на території Ганнівської сільської ради (а.с. 125, 152).

Згідно з рішенням Добропільської районної ради від 24.04.1992 року ОСОБА_1 надано в довічне успадковане володіння 24,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства з земель державного запасу, що раніше належали колгоспу «Заповіт Ілліча» Ганнівської сільської ради (а.с. 156).

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_4 від 1992 року ОСОБА_1 надано довічне успадковане володіння 24,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства з земель державного запасу, що раніше належали колгоспу «Заповіт Ілліча» Ганнівської сільської ради (а.с. 126-128).

З листа Ганнівської сільської ради б/н вбачається, що ОСОБА_1 надано для ведення фермерського господарства на території Ганнівської ради земельну ділянку площею 25 га

(а.с. 158, 159-160).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає вимогам закону і обставинам справи.

Перевіряючи законність судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_3 від 02.02.2001 року ОСОБА_1 на підставі рішення Добропільської районної ради народних депутатів Добропільського району Донецької області від 24 квітня 1992 року надано в постійне користування земельна ділянку площею 50 га в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідач ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 1 березня 2018 року звернувся до відповідача Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням (а.с. 9) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Ганнівської сільської ради Добропільського району Донецької області за межами населеного пункту. Його повідомлено (а.с. 10) про неможливість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, оскільки вона є частиною земельної ділянки площею 11,7000 га, яка перебуває у постійному користуванні іншої особи на підставі Державного акту на право користування землею серії НОМЕР_3 від 02.02.2001 року.

Звернувшись до суду, позивач вважає, що його права порушені через незаконне надання відповідачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Проте, з таким висновком погодитися не можна.

Частиною другою статті 19 ЗК України 1990 року передбачено, що районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів із земель запасу для сільськогосподарського використання.

Оскільки земельна ділянка, що виділена відповідачу ОСОБА_1 , відносилась до земель державного запасу, тому апеляційний суд вважає, що рішення Добропільської районної Ради народних депутатів Добропільського району Донецької області про надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки ухвалено відповідно до вимог закону.

Отже, підстав для визнання його недійсним та визнання недійсним і скасування державного акту НОМЕР_3 від 02.02.2001 року не вбачається.

Крім того, апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Рисовський проти України», де зазначено, що Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Зазначене спростовує доводи позивача щодо можливості скасування акта державної влади через 26 років.

Звертаючись з заявою про надання земельної ділянки, яка протягом 26 років використовується відповідачем ОСОБА_1 , та біля якої позивач земельних ділянок не має, і не має їх на землях цього району, не довів яким чином відповідачі порушують його право на отримання земельної ділянки.

Виходячи з наведеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанцій не спростовують, на законність судового рішення не впливають та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Відтак, підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Гречушкін Єгор Валерійович , залишити без задоволення, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст судового рішення складений 13 червня 2019 року.

Суддя: