ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 81938896

Озвучення тимчасово недоступне

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2019 р. Справа № 913/155/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Склярук О.І.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю представників сторін:

прокурора- Хряк О.О., посвідчення №028256 від 15.08.2014 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області, м. Лисичанськ (вх. №1292 Л/1-18)

на ухвалу господарського суду Луганської області від 01.04.2019 року у справі №913/155/19, постановлену в приміщенні господарського суду Луганської області (суддя Косенко Т.В.), повний текст якої складено 01.04.2019 року

за позовом заступника керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області, м. Лисичанськ в інтересах держави в особі Новодружеської міської ради Луганської області, м. Новодружеськ

до Фізичної особи - підприємця Анопченка Дмитра Вікторовича, м.Новодружеськ

про повернення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 30 990, 70 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Луганської області від 01.04.2019 року у справі №913/155/19 повернуто позовну заяву №1889 (вих.№19) від 25.03.2019 року та додані до неї документи заступнику керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області, з додатками на 102 арк..

Заступник керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Луганської області від 01.04.2019 року скасувати та передати справу для розгляду до господарського суду Луганської області.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Повертаючи позовну заяву, господарський суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено підстав для представництва інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування ; поза увагою суду залишено приписи ст. 131-1 Конституції України, якими на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді та положення ст.23 Закону України «Про прокуратуру», якими врегульовано порядок здійснення конституційної функції прокурором та визначено випадки, у яких прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді.

Підставою позову є те, що відповідач протягом тривалого часу ухиляється від виконання покладеного на нього законом обов`язку щодо укладення з органом місцевого самоврядування договору оренди земельної ділянки та сплати орендної плати за її користування, чим порушено норми земельного законодавства та права територіальної громади, що призвело до ненадходження до місцевого бюджету 30 990,70 грн. та порушення економічних інтересів держави, необхідність захисту яких покладено на органи прокуратури.

Посилається на правові позиції Верховного Суду викладені у постановах у справах №911/620/17, №924/1237/17, №922/1361/17, №804/2244/18, №910/11919/17, №291/1395/15-ц, №910/7813/18, №914/225/18, №905/803/18, №469/580/16-ц.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2019 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 року поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області на ухвалу господарського суду Луганської області від 01.04.2019 року у даній справі; відповідачу встановлено строк до 15.05.2019 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 22.05.2019 року о 10:30 годині .

У судовому засіданні 22.05.2019 року прокурор просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу господарського суду Луганської області від 01.04.2019 року скасувати та передати справу для розгляду до господарського суду Луганської області.

У судове засідання 22.05.2019 року представник відповідача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

На підтвердження направлення копії ухвали суду від 23.04.2019 року відповідачу у справі додано фіскальний чек УДППЗ "Укрпошта" від 24.04.2019 року: №6102228275599, з якого вбачається, що відповідач отримав копію ухвали суду 30.04.2019 року (а.с.145, том 1).

Крім того, вказану ухвалу суду від 23.04.2019 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Заступник керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Новодружеської міської ради Луганської області звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до ФОП Анопченка Д. В. про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за період з 03.10.2017 року по 10.12.2018 року за користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 30990 грн. 70 коп..

При зверненні з позовом в інтересах держави заступник керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області зазначив, що Новодружеська міська рада Луганської області не вживала будь-яких заходів для повернення безпідставно збереженого майна в судовому порядку.

01.04.2019 року господарським судом Луганської області постановлено оскаржувану ухвалу, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Місцевий господарський суд, повертаючи позовну заяву виходив з того, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт третій частини другої статті 129 Конституції України).

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

В контексті зазначеного судам слід враховувати, окрім іншого, і рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Виходячи з того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Колегія суддів враховує правову позицію щодо неможливості розширеного тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді, викладену в постановах Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі №924/1256/17 та від 30.01.2019 року у справі №47/66-08.

Правовий аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

А за таких обставин, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що повертаючи позовну заяву, господарський суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено підстав для представництва інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування та, що поза увагою суду залишено приписи ст. 131-1 Конституції України, якими на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді, а також положення ст.23 Закону України «Про прокуратуру», якими врегульовано порядок здійснення конституційної функції прокурором та визначено випадки, у яких прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді.

Обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі №927/246/18 та узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018року у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 року у справі № 924/1237/17.

Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що прокурором при зверненні з позовом до суду не зазначено причин неможливості здійснення позивачем, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку та не надано доказів того, що Новодружеська міська рада Луганської області не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до ФОП Анопченка Д. В ..

Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

А за таких обставин, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що підставою для подання позову прокурором є те, що відповідач протягом тривалого часу ухиляється від виконання покладеного на нього законом обов`язку щодо укладення з органом місцевого самоврядування договору оренди земельної ділянки та сплати орендної плати за користування нею, що призвело до порушення економічних інтересів держави, необхідність захисту яких покладено саме на органи прокуратури.

Зі змісту листа №184 від 18.03.2019 року вбачається, що Виконавчий комітет Новодружевської міської ради повідомив заступника керівника Лисичанської місцевої прокуратури, що Новодружеська міська рада Луганської області до господарського суду з позовом про стягнення з ФОП Анопченка Д. В. безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за період з 03.10.2017 року по 10.12.2018 року за користування земельною ділянкою не зверталася з причини відсутності у штаті виконавчого комітету фахівця - юриста, який би міг скласти відповідний позов та брак грошових коштів на сплату послуг юридичного характеру сторонній організації, доказів чого матеріали справи не містять.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви заступнику керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області, що не суперечить вимогам п.4 ч.5 ст.174 ГПК України, відповідно до якої суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Також, за таких обставин, висновок господарського суду першої інстанції не суперечить правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постановах у справах №911/620/17, №924/1237/17, №922/1361/17, №804/2244/18, №910/11919/17, №291/1395/15-ц, №910/7813/18, №914/225/18, №905/803/18, №469/580/16-ц, на які посилається апелянт.

Обставин, які б були підставою для висновку про невиконання або неналежне виконання Новодружеською міською радою Луганської області, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади, матеріали справи не містять.

В даному конкретному випадку прокурором при зверненні до суду з позовом не доведего існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази відповідно до вимог процесуального закону ( внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо.

Отже, висновок місцевого господарського суду про повернення позовної заяви відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 р.).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст. ст. 255, 269, 270, 271, ч.1 ст. 275, ст.282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Луганської області від 01.04.2019 року у справі №913/155/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24.05.2019 року.

Головуючий суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Склярук