Постанова
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
справа № 723/405/17
провадження № 61-46674св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа із самостійними вимогами на стороні відповідача (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Яремка В. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Первісний позов мотивований тим, що 25 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 400 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 січня 2017 року. Зазначені кошти відповідачу були необхідні для здійснення будівництва торгового центру в АДРЕСА_1 . У визначений строк відповідач отримані у позику кошти не повернув.
ОСОБА_1 просив стягнути борг в сумі 10 880 000 грн, що еквівалентно 400 000 доларів США, згідно офіційного курсу НБУ та судові витрати по сплаті судового збору.
У червні 2017 року ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що з 14 квітня 2004 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 В грудні 2016 року вона звернулася з позовом про розірвання шлюбу.
Позивач ОСОБА_1 є родичем відповідача ОСОБА_2 . Позивач не мав джерел доходу, які б забезпечили йому можливість надати позику в сумі 400 000 доларів США.
ОСОБА_5 стверджувала, що боргових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не існувало, наявна розписка є фіктивною, а їх дії є узгодженими, спрямованими на позбавлення її можливості отримати належну їй частку в спільному майні подружжя.
ОСОБА_5 просила визнати недійсним договір позики, укладений 25 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 400 000 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 10 739 050 грн та 3 % річних в сумі 230 717,20 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено наявність між сторонами правовідносин договору позики, оскільки в позивача наявний оригінал розписки. Позивач не довела факту укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фіктивного правочину та інших обставин, за яких оспорюваний договір позики може бути визнаний недійсним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено. Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним задоволено частково. Визнано недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 400 000 доларів США у формі розписки від 25 грудня 2014 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. ОСОБА_1 не було спростовано відсутність у нього коштів у розмірі, який вказаний у спірному правочині. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою домовленістю уклали фіктивний договір позики (розписку) з метою уникнення розподілу спільного майна подружжя, а ОСОБА_5 як зацікавлена особа має право на оспорення цього договору.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що в цій справі вимога про стягнення боргу до ОСОБА_5 не заявлялась. Можливі негативні наслідки у вигляді звернення стягнення на належне їй майно не можуть бути підставою для визнання позики недійсною. ОСОБА_5 не є належним позивачем у справі і жодне її право порушено не було. Позикодавець не зобов`язаний доводити наявність у нього коштів і джерел їх походження, а відсутність таких доказів не є підставою для визнання договору фіктивним. ОСОБА_5 не довела фіктивність, не спростувала наявність правовідносин позики між сторонами.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року справа призначена до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суд першої інстанції встановив, що згідно розписки від 25 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 400 000 доларів США, для закінчення будівництва торгового центру в АДРЕСА_1, які зобов`язався повернути до 01 січня 2017 року. ОСОБА_2 позичені кошти в строк не повергнув.
При відмові в задоволенні первісного позову та задоволені зустрічного позову суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою домовленістю уклали фіктивний договір позики.
Колегія суддів не погоджується із висновком апеляційного суду з таких підстав.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Встановивши, що розписка від 25 грудня 2014 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, порушення ОСОБА_2 умов договору позики і не повернення отриманої грошової суми, суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове задоволення первісного позову.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.
Встановивши, що розписка від 25 грудня 2014 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, суд першої інстанцій зробив обґрунтований висновок про недоведеність ОСОБА_5 фіктивності договору позики. Натомість апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 17 280,00 грн. Тому з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року скасувати.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року залишити в силі.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року втрачає законну силу.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 17 280 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. І. Крат
Ухвала № 68104166
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2017 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Владичана А.І.
суддів: Міцнея В.Ф., Лисака І.Н.
секретар Костюк Л.С.
за участю представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року про забезпечення позову,
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 10 880 000 грн.
Представником позивача 04.04.2017 року подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на торговий центр, що знаходиться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, та належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 17.08.2015 року №42363134 та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №42363928 від 17.08.2015 року, посилаючись на те, що право відповідача на розпорядження торговим центром не обтяжене, що дає йому можливість здійснити відчуження майна у будь-який час, а це утруднить і навіть зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду про стягнення боргу.
Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року були вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на торговий центр, що знаходиться по АДРЕСА_1 Чернівецької області та належить ОСОБА_3 на праві власності.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішенням ОСОБА_4 як особа, яка вважає порушеними свої права, подала на ухвалу суду апеляційну
____________________________________________________________________
22ц/794/651/2017 р. Головуючий у 1 інстанції Дедик Н.П.
Категорія 27 Суддя-доповідач Владичан А.І.
скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що суперечать нормам процесуального права.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що в провадженні Сторожинецького районного суду Чернівецької області перебуває цивільна справа за її позовом до відповідача ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, у зв'язку з чим останній з метою позбавити її права власності на ? спільного майна подружжя, зокрема торгового центру, на який ухвалою накладено арешт, звернувся до суду з указаним позовом про стягнення боргу. Вказує, що реальних боргових зобов'язань її чоловіка перед його родичем ОСОБА_2 не існує.
Крім того, зазначає, що об'єкт нерухомого майна, розташований по АДРЕСА_1 Чернівецької області, використовується нею як приватним підприємцем в господарській діяльності.
Вважає, що судом накладено арешт на ? частину належного їй майна, чим порушив її права власника.
Заслухавши доповідача про суть оскаржуваної ухвали, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.
Забезпечуючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду за майновим спором.
У справі встановлено, що в провадженні Сторожинецького районного суду Чернівецької області перебуває цивільна справа за указаним позовом.
Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року були вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на торговий центр, що знаходиться по АДРЕСА_1 Чернівецької області та належить ОСОБА_3 на праві власності.
Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи по забезпеченню позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб та заборони вчиняти певні дії.
Метою вчинення вказаних процесуальних дій є забезпечення можливості виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих
позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановою "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" №5 від 3 червня 2016 року заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу (частина третя статті 154 ЦПК). При цьому із заявою про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору (частина четверта статті 154 ЦПК). Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (стаття 60 Закону про виконавче провадження)
З аналізу вказаних норм та роз'яснень вбачається, що власник (співвласник) майна при наявності перешкод у реалізації прав на майно, не пов'язаних із позбавленням володіння, має можливість на його судовий захист у встановлений законом спосіб, а саме шляхом пред'явлення позову про виключення майна з-під арешту, а не оскарження його накладення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо підстав забезпечення позову та не створюють наслідків його скасування.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо підстав забезпечення позову та його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року про забезпечення позову залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: