ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" травня 2019 р. Справа№ 911/618/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Чорної Л.В.
Михальської Ю.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради
на ухвалу господарського суду Київської області
від 12.03.2019
у справі №911/618/19 (суддя Сокуренко Л.В.)
за позовом Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Лоджистік"
про визнання договору укладеним,
ВСТАНОВИВ:
Бориспільська місцева прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Лоджистік" про визнання договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури території Великоолександрівської сільської ради укладеним.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.03.2019 позовну заяву Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради повернуто заявникові без розгляду на підставі п.4 ч.5 ст.174 ГПК України.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Бориспільська місцева прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 12.03.2019 у справі №911/618/19 та направити справу для розгляду до господарського суду Київської області.
Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.23 Закону України "Про прокуратуру". При цьому скаржник зазначив, що прокурором в позовній заяві вказано обставини, пов'язані з порушенням інтересів держави та зазначено обґрунтування необхідності захисту таких інтересів - у даній справі прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у зв'язку із не укладенням ТОВ "Юніверсал Лоджистік" договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Велика Олександрівка Бориспільського району, укладення якого є обов'язковим відповідно до ч.2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та ч.3 ст. 179 Господарського кодексу України, що, як наслідок, призводить до несплати коштів пайової участі, які згідно з п.1 ч.1 ст.71 Бюджетного кодексу України є складовою частиною місцевого бюджету, а також через нездійснення Великоолександрівською сільською радою у порушення ст. 145 Конституції України, визначених ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноважень щодо звернення до суду на захист інтересів територіальної громади для забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2019 апеляційну скаргу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Чорної Л.В., Разіної Т.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2019 поновлено Бориспільській місцевій прокуратурі Київської області в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради строк для подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Київської області від 12.03.2019 у справі №911/618/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Бориспільській місцевій прокуратурі Київської області в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради на ухвалу господарського суду Київської області від 12.03.2019 у справі №911/618/19. Постановлено здійснювати апеляційний перегляд оскаржуваної ухвали без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
11.05.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на подачу відзиву на апеляційну скаргу, яке обґрунтоване тим, що ухвалу суду апеляційної інстанції отримано відповідачем 25.04.2019; оскільки відповідач не отримував копію апеляційної скарги, 26.04.2019 представник відповідача ознайомився з матеріалами справи та з урахуванням святкових та неробочих днів 27, 28, 29, 30 квітня 2019 р., 01 травня 2019 р. зміг приступити до підготовки відзиву на апеляційну скаргу лише з 02.05.2019.
При розгляді питання про поновлення процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає наявними підстави для поновлення строку, оскільки наведені відповідачем причини визнаються поважними.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить ухвалу суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування ухвали суду є безпідставними та необґрунтованими, а ухвалу суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 2 ст. 271 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт третій частини другої статті 129 Конституції України).
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).
У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Відповідно до частин 3 - 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з абз. 2-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Таким чином, прокурор має право здійснювати в господарському суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень за умови його попереднього повідомлення, а також підтвердження представництва.
Як встановлено вище, Бориспільська місцева прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Лоджистік" про визнання договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури території Великоолександрівської сільської ради укладеним, посилаючись на положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також Порядку пайової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури території Великоолександрівської сільської ради, затвердженого рішенням Великоолександрівської сільської ради № 157-05-VII від 14.04.2016.
В обґрунтування порушення інтересів держави перший заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області зазначає, що пред'явлення ним даної позовної заяви в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради викликано бездіяльністю останньої щодо невжиття заходів, спрямованих на укладення договору пайової участі та стягнення із забудовника пайового внеску.
Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави полягає у не надходженні коштів пайової участі до бюджету Великоолександрівської сільської ради, що спричинює безпідставні витрати місцевого бюджету. Заходи, спрямовані на усунення вказаних порушень - укладення договору пайової участі та стягнення із забудовника пайового внеску Великоолександрівською сільською радою, як суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені питання освоєння коштів пайової участі, не вживались, тому інтереси держави залишаються незахищеними через бездіяльність уповноваженого державою органу, що, на думку прокуратури, є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді у даній справі.
При цьому прокурор зазначив, що в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу позивача направлено повідомлення про намір реалізації представницьких повноважень шляхом звернення до суду (вих. №34-2909 вих19 від 05.03.2019).
Проте прокурором не надано належних доказів на підтвердження надсилання даного листа позивачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду с. Велика Олександрівка є Великоолександрівська сільська рада.
Відповідно до ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для звернення прокурора до суду з даним позовом, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
У такому разі прокурор повинен надати відповідні докази відповідно до вимог ст.ст. 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (зокрема: докази внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 02.11.2016 у справі №923/1006/15, від 02.08.2017 у справі №922/2885/16.
Як зазначено вище, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).
Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Відповідна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 06.02.2019 у справі №927/426/18.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у даному випадку передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради.
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Враховуючи викладену норму та той факт, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти, а не прокурор та те, що прокурор виконує субсидіарну роль, та не може вважатись альтернативним суб'єктом звернень до суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновок місцевого господарського суду про те, що прокурор, подаючи до суду позовну заяву у даній справі, не обґрунтував наявність підстав для представництва, а також не навів обставин нездійснення Великоолександрівською сільською радою належним чином захисту інтересів держави, що відповідно відповідно до пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України є підставою для повернення позовної заяви та доданих до неї документів заявникові.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв ухвалу з додержанням норм чинного законодавства, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваної ухвали суду не вбачається.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Великоолександрівської сільської ради залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Київської області від 12.03.2019 у справі №911/618/19 залишити без змін.
Матеріали справи №911/618/19 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Л.В. Чорна
Ю.Б.Михальська