ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 81333278

Озвучення тимчасово недоступне

**ПОСТАНОВА**

**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**

16 квітня 2019 р.

**Справа № 820/4673/18**

**Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:**

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА\_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.01.19 року по справі № 820/4673/18

**за позовом** ОСОБА\_1

**до ** Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни ** третя особа ** ОСОБА\_3

**про** визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

**ВСТАНОВИВ:**

Позивач, ОСОБА\_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни, третя особа, ОСОБА\_3, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

\- визнати незаконними дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Ю.В. як державного реєстратора, щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА\_3, номер запису 24909242;

\- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА\_3, номер запису 24909242, здійснену суб'єктом державної реєстрації прав - приватним нотаріусом Івановою Юлією Вікторівною 19.02.2018 р.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначала, що оскаржувані дії щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА\_3, номер запису 24909242, здійснені суб'єктом державної реєстрації прав - приватним нотаріусом Івановою Юлією Вікторівною 19.02.2018 р. є незаконними, неправомірними та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки, незважаючи на наявність зареєстрованої ухвали суду про арешт квартири, приватним нотаріусом Івановою Ю.В. було проведено реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 року закрито провадження у справі №820/4673/18 за позовом ОСОБА\_1 (АДРЕСА\_1, код НОМЕР\_1) до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни (АДРЕСА\_2), третя особа - ОСОБА\_3 (АДРЕСА\_4, код НОМЕР\_2) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що дані вимоги за змістом, характером та сутністю не можуть бути вирішені за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність) можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції Україниa. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України.

Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Конституційний Суд України зазначив, що стаття 19 КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю й обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Згідно із частиною першою статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина друга статті 4 КАС).

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2018 р. між ОСОБА\_4 (продавець) та ОСОБА\_1 (покупець) було укладено договір купівлі - продажу квартири за адресою АДРЕСА\_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області зареєстрований в реєстрі за № 98.

19\.02.2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39755028 та внесена до державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформація про право власності на зазначений об'єкт нерухомого майна за ОСОБА\_1

Предметом доказування в цій справі є обставини, що підтверджують законність чи незаконність прийнятого відповідачем рішення, яке за своєю юридичною природою є рішенням суб'єкта владних повноважень та повинне прийматися в порядку, на підставі та у спосіб, визначені законом.

Колегія суддів вважає, що дослідженню в цій справі підлягають владні, управлінські рішення відповідача щодо державної реєстрації речових прав, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом № 1952-IV.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

Правовий статус і компетенція державного реєстратора прав та їх обтяжень визначені статтею 9 Закону № 1952-IV. За приписами пунктів 1, 2, 8 частини другої цієї статті державний реєстратор, зокрема:

\- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

\- приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

\- у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Згідно зі статтею 11 цього Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина четверта статті 15 Закону № 1952-IV).

Таким чином, державний реєстратор є суб'єктом владних повноважень, а правовідносини, які виникають між ним та заявником прав чи їх обтяжень, є публічно-правовими. Захист прав та інтересів відповідного заявника від порушень з боку цього суб'єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, наприклад, у перевищенні повноважень, недотриманні строків, процедури, умов та інших визначених законом особливостей вчинення реєстраційних дій, є завданням адміністративного судочинства та має відбуватися у відповідному порядку.

З огляду на положення частини першої статті 19 ЦПК та пункту 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) вимоги щодо реєстрації майна, інших реєстраційних дій можуть розглядатися судами в порядку цивільного чи господарського судочинства (залежно від суб'єктного складу), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав у зв'язку з оскарженням заінтересованою особою не самої реєстраційної дії (рішення), а підстави її проведення, як-от правочину, свідоцтва тощо.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 188 ЦПК, абзацом другим частини першої статті 173 ГПК похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Колегія суддів вважає, що вимога про оскарження реєстраційної дії може бути похідною вимогою, якщо вона заявлена разом із основної вимогою, наприклад такою, як вимога про визнання правочину недійним чи витребування майна із чужого незаконного володіння.

Якщо ж позивач обґрунтовує незаконність відповідної реєстраційної дії саме порушенням з боку державного реєстратора під час її здійснення, то така вимога не є похідною від будь-якої іншої вимоги, а є основною вимогою і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Таке розмежування обумовлене й обсягом судового контролю в адміністративному судочинстві, визначеним частиною другою статті 2 КАС, який не охоплює оцінки правомірності діянь/рішень суб'єкта владних повноважень з огляду на наслідки, які це діяння/рішення спричинили, чи правомірності юридичного факту, що став підставою реєстрації.

Зі змісту позовних вимог убачається, що предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання відповідачем (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій установленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Питання правомірності чи неправомірності набуття позивачем ОСОБА\_4 права власності на квартиру за адресою АДРЕСА\_3, чи дотриманням умов укладеної між ОСОБА\_4 (продавець) та ОСОБА\_1 (покупець) цивільно-правової угоди, перед судом не порушено.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватно правового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора вбачається, що одним з його обов'язків є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати за потреби подання додаткових документів тощо.

Такий обов'язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1).

Законодавець поклав на відповідних посадових осіб обов'язок під час реєстрації перевіряти відповідність нормам законодавства форми таких правочинів, відсутність суперечності зареєстрованих прав і тих, що подаються до реєстрації, та в деяких випадках - факт виконання умов правочину. Зазначене свідчить, що реєстрація прав на нерухоме майно не є автоматичною, здійснюється не за явочним принципом. Приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідна посадова особа здійснює дії з аналізу поданих документів, зареєстрованих прав тощо та приймає відповідне рішення про здійснення реєстрації або про відмову у здійсненні такої реєстрації, яке є обов'язковим для заявника. Діяльність з державної реєстрації речових прав в такому випадку має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, здійснюється державним органом або суб'єктом з делегованими державою повноваженнями, тому має всі ознаки діяльності з державного управління. Суб'єкт такої діяльності здійснює від імені і за дорученням держави функції з контролю у сфері державної реєстрації (зокрема перевіряє подані документи), приймає обов'язкові для заявника управлінські рішення, тому має всі ознаки суб'єкта владних повноважень. Такі управлінські відносини за участю суб'єкта владних повноважень, що врегульовані нормами саме адміністративного законодавства, є адміністративними правовідносинами.

Здійснюючи дії при перевірці поданих документів, співставлення зареєстрованих та заявлених до реєстрації прав, державна реєстрація по суті є інститутом превентивного правосуддя, оскільки запобігає порушенню прав та законних інтересів власників, заставодержателів тощо від порушень внаслідок незаконних реєстраційних дій, тим самим зменшуючи кількість звернень до суду з вимогами про визнання реєстраційних дій незаконними.

Таким чином, колегія суддів, вважає невірним висновок суду першої інстанції про те, що рішення державного реєстратора не можуть бути предметом судового контролю окремо від вимог, заявлених у цивільному чи господарському спорі, навіть у разі наявності порушень законодавства з боку державного реєстратора під час виконання ним своїх повноважень.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації права власності на квартиру, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право. Такі вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір виник унаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер.

За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу судді суду першої інстанції необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки доводи апеляційної скарги спростовують висновки судді суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі скасуванню, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

**ПОСТАНОВИВ:**

Апеляційну скаргу ОСОБА\_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 року по справі № 820/4673/18 скасувати.

Адміністративну справу № 820/4673/18 за позовом ОСОБА\_1 до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни, третя особа ОСОБА\_3 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя

(підпис)

З.О. Кононенко

Судді

(підпис) (підпис)

Л.В. Мельнікова В.А. Калиновський

Повний текст постанови складено 22.04.2019 року