ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 80921324

Озвучення тимчасово недоступне

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2019 р. Справа№ 910/4348/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Іоннікової І.А.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у справі № 910/4348/18 (суддя Бойко Р.В., м. Київ, повний текст рішення складено 22.12.2018)

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", м. Київ

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інкомстрах", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2, м. Київ

про стягнення 8 238,01 грн.

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (надалі - "ПрАТ "СК "Українська страхова група", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інкомстрах" (надалі - "ПрАТ "СК "Інкомстрах", відповідач) про стягнення 8 238,01 грн. страхового відшкодування.

В обґрунтуванні позову ПрАТ "СК "Українська страхова група" заначило, що на підставі договору добровільного страхування №28-2801-13-00406 від 02.09.2013 у зв'язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування, а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника т.з., водієм якого скоєно ДТП, застрахована ПрАТ "СК "Інкомстрах" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/6030847, а тому обов'язок з відшкодування завданої шкоди у розмірі 8 238,01 грн. покладається саме на відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у справі № 910/4348/18 (суддя Бойко Р.В., м. Київ, повний текст рішення складено 22.12.2018) «…в задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інкомстрах" про стягнення 8 238,01 грн.»

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивачем з даним позовом є передчасним, оскільки матеріали справи не містять доказів настання обставин, з якими чинне законодавство України, що регулює спірні правовідносини, надає можливість для висновку про існування порушених прав позивача, що не позбавляє його можливості звернутися з відповідною заявою до відповідача про виплату спірного страхового відшкодування у визначеному ст.ст. 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку і у випадку не здійснення ним такої виплати у визначені строки або повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у її виплаті повторно звернутися з позовом до господарського суду.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду строк виконання відповідачем грошового зобов'язання не настав внаслідок недотримання позивачем визначеного чинним законодавством України порядку реалізації свої прав у спірних правовідносинах, а відтак, підстав вважати наявним порушене право позивача щодо отримання спірної суми страхового відшкодування відсутні. В той час, коли важливою умовою застосування судом обраного позивачем способу захисту права або інтересу є його доведення останнім факту порушення такого права чи інтересу.

Не погодившись із вказаним рішенням, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

До апеляційної скарги скаржником додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у справі № 910/4348/18.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до переконань "ПрАТ "СК "Українська страхова група" про те, що можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Тому, звернення "ПрАТ "СК "Українська страхова група" з даним позовом до суду є оптимальним правовим захистом, яке встановлене та дозволене законом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2019 для розгляду апеляційної скарги "ПрАТ "СК "Українська страхова група" було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Чорна Л.В..

У відповідності до ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 задоволено клопотання "ПрАТ "СК "Українська страхова група" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у справі № 910/4348/18; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4348/18; розгляд зазначеної апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

На запит Господарського суду міста Києва від 08.02.2019 матеріали справи № 910/4348/18 було скеровано до місцевого господарського суду з метою виправлення допущеної технічної описки в рішенні Господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у справі № 910/4348/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2019 ухвалено виправити технічну описку в п. 1 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у справі №910/4348/18, доповнивши його після слів та цифр: "про стягнення 8 238,01 грн." словосполученням "відмовити повністю". Дана ухвала є невід'ємною частиною рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у справі №910/4348/18.

20.02.2019 матеріали справи № 910/4348/18 було повернуто до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідач та третя особа не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмових відзивів та пояснень на апеляційну скаргу позивача, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу "ПрАТ "СК "Українська страхова група" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у даній справі залишити без змін, виходячи із наступного.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-2801-13-00406 від 02.09.2013, укладеного між ПрАТ "СК "Українська страхова група" (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник), (надалі - "Договір", «договір добровільного страхування») позивачем було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані із володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, а саме: автомобілем марки "Suzuki", державний номер НОМЕР_1, на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Строк дії Договору: з 10.09.2013 по 09.09.2014.

09.07.2014 о 09:30 год. по вул. Хрещатик, 32, у м. Києві сталася ДТП за участі застрахованого автомобіля "Suzuki", державний номер НОМЕР_1, та автомобіля "Hyundai", державний номер НОМЕР_2, а саме: ОСОБА_2, керуючи автомобілем "Hyundai", під час паркування не дотрималась безпечного бокового інтервалу до припар кованого автомобіля "Suzuki", в результаті чого трапилось зіткнення автомобілів та їх пошкодження.

Факт скоєння ДТП підтверджується довідкою №9409611 про дорожньо-транспортну пригоду, виданою заступником начальника відділу УДАІ ГУМВС України в м. Києві Твердохлібом О.М.

Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 п. 13.3 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2014 у справі №761/20371/14-п, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На підставі акту огляду пошкодженого транспортного засобу, складеного 09.07.2014 представником ПрАТ "СК "Українська страхова група", заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 09.07.2014, реєстраційний номер ДККА-38294, рахунку-фактури №0008159 від 09.07.2014, наданого ТОВ "АвтоІнтернешнл Метрополіс", розрахунку суми страхового відшкодування від 18.07.2014, страхового акту №ДККА-38294 від 18.07.2014 позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором добровільного страхування, здійснив відшкодування завданої страхувальнику внаслідок спірної ДТП шкоди у розмірі 9 238,01 грн. шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок ТОВ "АвтоІнтернешнл Метрополіс", що підтверджується платіжним дорученням №17065 від 22.07.2014.

Транспортний засіб винної особи - автомобіль "Hyundai", державний номер НОМЕР_2 за керуванням водія ОСОБА_2, застраховано підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/6030847.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідача обов'язку із виплати позивачу страхового відшкодування на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційного оскарження позивача, виходячи з наступного.

Звертаючись з відповідним позовом до суду позивач вказував на те, що з моменту виплати на підставі Договору страхового відшкодування власнику автомобіля "Suzuki", державний номер НОМЕР_1, у нього згідно положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України виникло право вимоги до ПрАТ "СК "Інкомстрах" як страховика, яким згідно договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/6030847 було застраховано цивільно-правову відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди, тому він не зобов'язаний попередньо звертатися до відповідача з будь-якими заявами, у зв'язку з чим реалізація отриманого ним права на страхове відшкодування здійснена безпосередньо шляхом звернення з даним позовом до суду.

Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

В положеннях ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" законодавцем було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується, зокрема, з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) в порядку, визначеному ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

В такому випадку, перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

Відтак, у силу приписів статі 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови виконання встановлених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вимог, в т.ч. щодо подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання відповідної заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто, підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.

Аналогічний правовий висновок, в частині встановлення чи є здійснення виплати за договором добровільного майнового страхування виникненням нового зобов'язання або ж за наслідками такої виплати лише відбувається заміна кредитора у вже існуючому зобов'язанні із набуттям останнім всіх прав і обов'язків попереднього кредитора (в т.ч. передбачених ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17, який силу приписів ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України суди враховують при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування. У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Аналізуючи вищезазначені норми чинного законодавства, слідує, що настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ №АС/6030847 обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

І визначальною у мовою, серед іншого, є отриманням відповідачем заяви про страхове відшкодування.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже відповідно до частини третьої статті 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. При цьому докази, які подаються до суду, повинні бути належними, тобто стосуватися предмета доказування, інакше суд не бере їх до розгляду згідно з частиною першою статті 76 ГПК України. Сторона, яка подає доказ на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, здійснює це саме таким чином, щоб поданий нею доказ був належним, тобто вказує, для доведення яких саме належних до предмету доказування обставин сторона подає цей доказ, або стверджує про обставини і посилається при цьому на доказ існування цих обставин.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. (Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18).

Принцип змагальності сторін у господарському судочинстві не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивачем чи первісним кредитором - ОСОБА_3, до відповідача з заявою в порядку, визначеному ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а в поданому до суду позові позивачем підтверджується той факт, що відповідна заява на виплату страхового відшкодування не подавалася.

Таким чином, за відсутності зазначеної заяви, вірним є висновок суду першої інстанції, що визначений ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк на прийняття рішення щодо здійснення виплати страхового відшкодування на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/6030847 за наслідками настання дорожньо-транспортної пригоди, зумовленої порушенням водієм забезпеченого за вказаним полісом транспортного засобу, а саме: "Hyundai", державний номер НОМЕР_2, Правил дорожнього руху України, як і строк здійснення відповідної виплати не настав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судом апеляційної інстанції враховано рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002, в якому зазначається, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, в даному випадку таке право позивача не обмежується, оскільки його позов прийнято судом до розгляду, в той же час, наведене рішення Конституційного Суду України не регулює питання матеріального права в частині настання строку виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що правові підстави для покладення на відповідача обов'язку із виплати позивачу страхового відшкодування на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування №АС/6030847 в спірній дорожньо-транспортній пригоді, за даних фактичних обставин при відсутності заяви-звернення позивача про виплату страхового відшкодування, відсутні.

Доводи апеляційного оскарження позивача про те, що можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору, суд апеляційної інстанції оцінює критично та не приймає до уваги, як підставу для скасування судового рішення у даній справі.

При цьому, колегія суддів відзначає, що позивач за змістом апеляційної скарги імовірно ототожнює поняття «досудового врегулювання господарського спору», та звернення із заявою, що визначена спеціальним законодавством внаслідок необхідності дотримання процедури та форми, зокрема ст.ст. 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", звернення до відповідача щодо отримання страхового відшкодування, які є відмінними та різними за своєю правовою суттю.

Разом з тим, слід звернути увагу позивача, що стягнення в судовому порядку з відповідача спірного страхового відшкодування за відсутності вчинення визначеного Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" комплексу узгоджених дій (в т.ч. щодо повідомлення страховика за полісом ОСЦПВВНТЗ про настання відповідного страхового випадку, з моментом чого пов'язується виникнення у нього можливості реалізувати закріплені в Законі права на отримання інформації та витребування документів задля встановлення всіх обставин страхового випадку, оскільки останній не є його учасником, а тим більше - суб'єктом правовідносин з виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО)) нівелюватиме суть та мету здійснення такого виду ліцензійної діяльності, яка спрямована на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відтак, виключно за наслідками вчинення наведених дій, які зумовлюють початок перебігу встановленого законодавцем в положеннях ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку на прийняття страховиком рішення щодо відповідного страхового випадку, та у випадку не здійснення страхової виплати (неповної її виплати) за спливом такого строку чи повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування взагалі, можна вести мову про існування порушених прав потерпілого або іншої особи, яка має право на отримання страхового відшкодування за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, що підлягає судовому захисту.

Що стосується даного випадку, місцевим господарським судом вірно відзначено, що звернення позивачем з цим позовом до суду є передчасним, оскільки матеріали справи не містять доказів настання обставин, з якими чинне законодавство України, що регулює спірні правовідносини, надає можливість для висновку про існування порушених прав позивача. Зазначене не позбавляє можливості позивача звернутися з відповідною заявою до відповідача про виплату спірного страхового відшкодування у визначеному Законом порядку і вже у випадку не здійснення ним такої виплати у визначені строки або повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у її виплаті повторно звернутися з позовом до суду за захистом свого права.

Серед іншого, місцевим господарським судом цілком правомірно звернуто увагу на наступне.

Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань (частина шоста наведеної статті Конституції України).

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом обраного позивачем способу захисту права або інтересу є його доведення останнім факту порушення такого права чи інтересу.

В той же час, судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення позивача до суду строк виконання відповідачем грошового зобов'язання не настав внаслідок недотримання позивачем визначеного чинним законодавством України порядку реалізації свої прав у спірних правовідносинах, а відтак, підстав вважати наявним порушене право позивача щодо отримання спірної суми страхового відшкодування відсутні.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновокм місцевого суду про відмову у задоволення позовних вимог ПрАТ "СК "Українська страхова група" до ПрАТ "СК "Інкомстрах" про стягнення 8 238,01 грн., як передчасні та безпідставні.

Інших доводів та доказів на підтвердження своєї правової позиції, які б слугували підставою для скасування судового рішення у даній справі позивачем не наведено.

Аналізуючи через призму ст. 86 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції бере до уваги висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги скаржника є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України , ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у справі № 910/4348/18 залишити без змін.

3. Повернути матеріали справи № 910/4348/18 до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

І.А. Іоннікова