ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 80116299

Озвучення тимчасово недоступне

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2019 р. Справа№ 910/8710/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

ОСОБА_1

секретар судового засідання: Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 07.02.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.09.2018 (повний текст рішення підписано 03.09.2018)

у справі №910/8710/18 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Універсальні інформаційні технології"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 864 447, 69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач) про стягнення 864 447, 69 грн.

Позивач обґрунтовуючи вимоги зазначив про порушення відповідачем зобов`язань щодо розрахунку за договором про співпрацю №1087 від 21.01.2013, оскільки у визначений строк не виплатив позивачу винагороду, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 523 799, 34 грн., за прострочення оплати якої нараховані 95 331, 48 грн. – пені, 200 327, 53 грн. – інфляційні втрати та 44 989, 34 грн. – 3% річних.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на невиконання позивачем договору про співпрацю №1087 від 21.01.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі №910/8710/18 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 523 799, 34 грн., 85 716, 48 грн.– пені, 198 886, 48 грн. – інфляційних втрат, 44 946, 26 грн.– 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 12 800, 23 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позов зазначив про те, що виконання позивачем умов договору про співпрацю №1087 від 21.01.2013 підтверджується, зокрема, тим, що у п. 2.1 договору №ІЕ 1166 від 19.04.2013, який укладений між відповідачем та ДП "Головний інформаційно-обчислювальний центр Державної адміністрації залізничного транспорту України" є посилання на договір про співпрацю №1087 від 21.01.2013, а отже даний пункт вказує на виконання позивачем договору про співпрацю №1087 від 21.01.2013.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі №910/8710/18 – в частині задоволених позовних вимог – скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2018 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі №910/8710/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Питання щодо відкриття апеляційного провадження, залишення апеляційної скарги без руху або повернення апеляційної скарги у справі не було вирішено у строк передбачений статтями 260, 262 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з перебуванням головуючого судді Зубець Л.П. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 на підставі п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі №910/8710/18, з доданими до неї матеріалами вирішено не приймати до розгляду та повернуто скаржнику.

У грудні 2018 року відповідач повторно звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі №910/8710/18 – в частині задоволених позовних вимог – скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, відповідно вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необгрунтованим.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем умов Договору №1087, а саме проведення заходів по залученню ДП "Головний інформаціно-обчислювальний центр Державної адміністрації залізничного транспорту України", передачі вказаній особі типового Договору інтернет- еквайрінгу на підписання та перелік документів, які необхідно передати в Банк, передачі до установи Банку з супровідним листом підписані вказаною особою Договори та документи, зазначені в додатку 5 до даного Договору.

Крім того, відповідач вважає, що оскільки акт наданих послуг за липень 2015 року сторонами не був підписаний, відповідно у відповідача і не було підстави задля здійснення виплати винагороди позивачу за вказаний період.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді- доповідачу) та витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 20.12.2018, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі №910/8710/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 поновлено пропущений процесуальний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі №910/8710/18. Розгляд справи призначено на 07.02.2019.

Роз’яснено позивачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку зазначеного в п. 4 вказаної вище ухвали.

11.01.2019 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд скаргу відповідача залишити - без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін, оскільки вважає всі доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі необгрунтованими та безпідставними.

В судове засідання 07.02.2019 з’явився представник позивача.

Відповідач в судове засідання 07.02.2019 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 07.02.2019 представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

Ч. 12 ст. 270 ГПК України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В судовому засіданні 07.02.2019 проголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 21.01.2013 між позивачем (за договором - агент) та відповідачем (за договором - Банк) було укладено Договір про співпрацю №1087 (том 1, аркуші справи 11-16).

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що сторони в порядку та на умовах, визначених цим Договором, домовились здійснювати співробітництво в процесі надання Банком послуг Інтернет-еквайрингу.

За умовами п. 3.1.1 Договору позивач зобов’язався проводити заходи по залученню організацій, які бажають приймати платіжні картки для оплати товарів (робіт, послуг) або організацій, які бажають отримувати від банку послуги приймання платежів на їх користь через мережу банківських терміналів самообслуговування.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що агент проводить переговори з організацією на предмет обслуговування організації в банку та укладення договору інтернет-еквайрингу між банком та організацією.

Згідно з пунктом 4.2 договору, у випадку позитивного рішення організації щодо обслуговування в банку та укладення договору інтернет-еквайрингу, агент передає організації типовий договір інтернет-еквайрингу на підписання та перелік документів, які необхідно передати в Банк. При цьому в договорі інтернет-еквайрингу має бути посилення про приналежність організації до агента.

Відповідно до пункту 4.3 Договору, організація передає агенту два примірники договору інтернет-еквайрингу, підписані уповноваженими особами та завірені мокрою печаткою організації та копії документів згідно додатку 5 до даного договору.

Агент передає до установи Банку з супровідним листом підписані організацією договори та документи, зазначені в додатку 5 до даного договору (пункт 4.4 договору).

Пунктом 4.5 Договору встановлено, що Банк приймає рішення про укладання або відмову в укладенні договору інтернет-еквайрингу згідно внутрішніх процедур Банку та надає відповідь агенту протягом 10 банківських днів з дати отримання від агента документів, передбачених п. 4.4. цього договору

Згідно з пунктом 5.1 Договору, розрахунки з агентом здійснюються за результатами діяльності організацій, які були залучені агентом.

Відповідно до пункту 5.2 Договору, розмір винагороди, яка сплачується агенту визначається як різниця між комісією, яка встановлена для агента та зазначена в додатку 1 до даного договору та комісією, яку сплачує Банку організація по договорах інтернет-еквайрингу по кожній організації окремо, яку агент залучив на обслуговування в Банк.

У Додатку №1 до Договору (том 1, аркуш справи 17) сторонами було визначено, що комісія, яку сплачує Банку організація за договором інтернет-еквайрингу (% від суми успішної транзакції за договором інтернет-еквайрингу) становить 1,5% по картках, емітованих Банком та 3% по картках, емітованих іншими банками. Комісія, яка встановлена для агента (% від суми успішної транзакції за договором інтернет-еквайрингу) становить 0,7% по картках, емітованих Банком та 2,2% по картках, емітованих іншими банками.

Судом апеляційної інстанції перевірено зазначений позивачем розмір винагороди, який становить відповідно додатку №1 до Договору: 3%-2,2%=0,8% (по картках, емітованих відповідачем) та 1,5%-0,7%=0,8% (по картках, емітованих іншими банками).

Пунктом 5.3 Договору визначено, що базою для розрахунку винагороди агенту є сума платежів, які були прийняті організаціями за звітний період відповідно до укладених договорів інтернет-еквайрингу між Банком та організаціями.

Згідно п. 5.4 Договору передбачено, що підставою для здійснення Банком виплати винагороди агенту є підписаний сторонами акт наданих послуг. Акт наданих послуг складається Банком та передається агенту на підписання не пізніше 10-ого числа місяця, що слідує за звітним. В акті наданих послуг зазначається платежі, які були прийняті організаціями за звітний період відповідно до договорів інтернет-еквайрингу між Банком та організаціями, та розмір комісійної винагороди, що належить до сплати агенту.

Відповідно до умов п.5.5 Договору, виплата агенту винагороди здійснюється Банком в національній валюті протягом 5 робочих днів після підписання сторонами акту надання послуг. Виплата агенту винагороди здійснюється шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок агента, зазначений в такому акті.

Також, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 19.04.2013 між Державним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр Державної адміністрації залізничного транспорту України" (за договором - підприємство) та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (за договором – Банк, відповідач) було укладено договір №ІЕ-1166 (том 1, аркуші справи 22-32), відповідно до п.1.1 якого цей Договір регулює відносини Підприємства й Банка, згідно з якими Підприємство з метою проведення оплати вартості товарів, послуг у мережі Інтернет приймає до оплати платіжні картки покупця, а Банк забезпечує технологічне обслуговування Підприємства з виконання розрахунків з ним по операціях, які здійснені з використанням платіжних карток і розрахунків з ним по операціях, які здійснені з використанням платіжних карток і перерахування коштів на поточний рахунок Підприємства.

Відповідно до пункту 1.2 Договору №ІЕ-1166 якість послуг, наданих Банком за цим Договором повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, які регулюють операції з використанням платіжних карток. Цей договір укладений у відповідності та з урахуванням положень договору №1087 від 21.01.2013 про співробітництво, укладеного між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ТОВ "Універсальні інформаційні технології".

За результатом виконання умов Договору №ІЕ-1166, відповідачем на користь ДП "Головний інформаційно-обчислювальний центр Державної адміністрації залізничного транспорту України" за період з 01.07.2015 до 23.07.2015 (включно) було прийнято платежів (грошових коштів) на суму 65 474 917,45 грн.

На підтвердження вищевикладеного позивачем долучено до матеріалів справи копію реєстру розрахунків з контрагентами за період з 01.07.2015 до 23.07.2015 (том 1, аркуші справи 47-55), наданий Філією "Головний інформаційно-обчислювальний центр" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Отже, сума винагороди, що належить до сплати відповідачем на користь позивача складає 523 799, 34 грн. (0,8%).

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач складав, підписав та передав позивачу акт наданих послуг за липень 2015 року, відповідно до п. 5.4 Договору.

31.05.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією щодо неналежного виконання умов Договору, в якій просив здійснити розрахунок за Договором №1087 на підставі самостійно складенного, підписанного, скріпленого печаткою та долученого до претензії акту наданих послуг за липень 2015 року.

В липні 2018 року позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовною вимогою до відповідача, в якій просив суд стягнути з останнього 523 799, 34 грн. заборгованості, за прострочення оплати якої також нараховані 95 331, 48 грн. – пені, 200 327, 53 грн. – інфляційні втрати та 44 989, 34 грн. – 3% річних.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково. Присудив до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 523 799, 34 грн., 85 716, 48 грн.– пені, 198 886, 48 грн. – інфляційних втрат, 44 946, 26 грн.– 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 12 800, 23 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно достатті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 ЦК України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо того, що позивачем не доведено виконання п.п. 4.1-4.4 Договору, оскільки позивач не надав суду доказів, які б підтверджували, що укладення договору №ІЕ 1166 від 19.04.2013 з ДП "Головний інформаційно-обчислювальний центр Державної адміністрації залізничного транспорту України" стало наслідком дій саме позивача з огляду на їх необгрунтованість.

Так, виконання позивачем умов договору про співпрацю №1087 від 21.01.2013 підтверджується, зокрема, тим, що у п. 2.1 Договору №ІЕ 1166 від 19.04.2013, який укладений між відповідачем та ДП "Головний інформаційно-обчислювальний центр Державної адміністрації залізничного транспорту України" є посилання на договір про співпрацю №1087 від 21.01.2013.

Врахувавши зміст пункту 2.1 Договору №ІЕ-1166 від 19.04.2013, у якому є посилання на Договір про співпрацю №1087 від 21.01.2013, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що даний пункт вказує на виконання позивачем договору про співпрацю №1087 від 21.01.2013.

Відтак, факт виконання умов Договору зі сторони позивача свідчить про обов`язок відповідача розрахуватися за отримані згідно Договору про співпрацю №1087 від 21.01.2013 послуги.

Крім того, слід звернути увагу, що саме відповідач порушив обов`язок підписати акт наданих послуг. Порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо підписання акта не може бути підставою для звільнення його від обов`язку оплати отриманих ним послуг.

Аналогічний висновок викладено в постанові Вищого господарського суду України від 05.07.2016 у справі № 904/8842/15.

Розмір винагороди за липень 2015 року підтверджено матеріалами справи та відповідає п.5.2 договору. Відповідно до пункту 5.5 договору, строк оплати є таким, що настав.

Акт наданих послуг за липень 2015 року відповідачем не складено, не підписано та позивачу не передано на підписання. Також матеріали справи доказів того, що відповідач суму заборгованості у розмірі 523 799, 34 грн. на користь позивача оплатив не містять.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пункт 1 ст. 612 ЦК України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати послуг позивача за Договором настав, а доказів оплати винагороди в повному обсязі станом на день подачі позовної заяви відповідачем не надано, суд першої інстанції вірно встановив, що обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 523 799, 34 грн.

Щодо заявлених вимог по стягненню пені, інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 6.3 Договору визначено, що у разі несвоєчасного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань за цим Договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає правильним зроблений судом першої інстанції розрахунок пені, оскільки в розрахунку складененому позивачем не враховано положень ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, яким розмір пені обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши перерахунок пені з урахуванням ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, суд апеляційної інстанції встановив, що її розмір складає 85 716, 48 грн. Відтак, місцевим господарським судом позовні вимоги в цій частині правильно було вирішено задовольнити частково.

Частинами 1-2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що збитки від інфляції підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до уточненого розрахунку суду першої інстанції у розмірі 198 886, 48 грн.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних за прострочення оплати винагороди, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, яким встановлено, що зазначена вимога задовольняється частково в сумі 44 946, 26 грн., оскільки в 2016 році 366 днів.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства та із з’ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В ст. ст. 76-79 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об’єктивно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (скаржника).

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76-79, 269, 272, 275, 276, 281, 282, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі №910/8710/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі №910/8710/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018, яке зупинено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у справі №910/8710/18.

4. Матеріали справи №910/8710/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

ОСОБА_1