ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 79516984

Озвучення тимчасово недоступне

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2019 р. Справа№ 910/8870/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Мокрицька К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гемофарм"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018

у справі № 910/8870/18 (суддя - Васильченко Т. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гемофарм"

до Міністерства охорони здоров'я України

про визнання недійсним пункту договору

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гемофарм" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства охорони здоров'я України про визнання недійсним пункту 7.2 Договору про закупівлю товарів за державні кошти №113/21-24 від 24.11.2015.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Гемофарм" вказує на те, що подвійна відповідальність за одне і те саме правопорушення, яка передбачена умовами п. 7.2 Договору про закупівлю товарів за державні кошти №113/21-24 від 24.11.2015 не відповідає вимогам ст. 61 Конституції України, порушує право позивача вільно володіти, користуватися та розпоряджатись грошовими коштами та призводить до скрутного фінансового становища останнього.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оспорюваний п. 7.2 Договору про закупівлю товарів за державні кошти №113/21-24 від 24.11.2015 жодним чином не суперечить статті 61 Конституції України, а твердження позивача з цього приводу є необґрунтованими та безпідставними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 скасувати повністю, залишити без розгляду позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зважаючи на неявку представника позивача чотири рази у судове засідання, суд не залишив позовну заяву без розгляду, а розглянув справу по суті. Також апелянт зазначив, що він мав правомірні очікування про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки необхідність у вирішенні даного спору виявилась неактуальною, а тому, оскільки позивачем не вчинялись ніяких процесуальних дій, останній мав правомірні очікування на залишення позову без розгляду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/8870/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі № 910/8870/18 та призначено до розгляду на 23.01.2019 року.

Позиції учасників справи

29.12.2018 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Явка представників сторін

Представник позивача у судове засідання 23.01.2019 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.01.2019 р. заперечив проти апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

24.11.2015 між Міністерством охорони здоров'я України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гемофарм" (постачальник) укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти №113/21-24, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити лікарські засоби, зазначені в специфікації (Додаток 1), (далі - товар), а замовник оплатити такий товар на умовах договору. Закупівля товару здійснюється за рахунок коштів державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 2301400 "Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру" за напрямом Централізована закупівля медикаментів для лікування дорослих хворих на гемофілію.

Постачальник здійснює поставку товару, на умовах DDP (у зазначенні міжнародних правил Інкотермс-2010) отримувачам, згідно із затвердженим замовником наказом про розподіл товару (далі - розподіл) та відповідно до узгодженого графіку поставки (Додаток 2 до Договору). Постачальник може залучити до розвезення товару до кінцевих отримувачів уповноважені підприємства замовника на підставі договірних зобов'язань між постачальником та відповідним уповноваженим підприємством замовника (п. 5.1 Договору).

Пунктом 5.4 Договору визначено, що приймання-передача товару оформляється видатковою накладною постачальника, повідомленням про отримання товару, реєстром та актом приймання-передачі товару (в трьох екземплярах). Видаткова накладна підписується матеріально-відповідальними особами постачальника і отримувача та скріплюється печатками. В накладній обов'язково зазначається: торговельна назва, назва виробника, дозування, форма випуску, фасування, номер Реєстраційного посвідчення/Сертифікату про державну реєстрацію, температурний режим зберігання, номери серій, термін придатності, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість поставки. Акт приймання-передачі товару підписується матеріально-відповідальними особами постачальника і отримувача, затверджується керівниками постачальника та отримувача та скріплюється печатками. Після передачі товару отримувачу, постачальник зобов'язаний протягом 3 днів передати замовнику по одному екземпляру належним чином оформленої видаткової накладної, повідомлення про отримання товару, реєстру та акту приймання-передачі товару.

Датою виконання постачальником зобов'язань щодо поставки товару у повному обсязі вважається дата надходження товару у відповідній кількості та якості, що відповідає вимогам договору, на склад отримувачів. Постачальник не несе відповідальності за невиконання зобов'язань щодо поставки товару до закладів охорони здоров'я у разі, якщо це відбулось з вини замовника (п. 5.7 Договору).

Пунктом 5.8 Договору визначено, що підтвердженням факту виконання зобов'язань згідно з договором є підписання постачальником і замовником акту про поставку (передачу) товару та виконання умов договору (додаток 3).

Згідно графіку поставки до договору (Додаток №2), термін поставки товару сторони визначили - грудень 2015 року.

При цьому, в пункті 7.2 договору сторонами погоджено, що у випадку поставки товару понад термін, встановлений п. 5.1 Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення товару, а за прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого (неприйнятого) товару, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.07.2017 у справі №911/1316/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 та постановою Верховного Суду від 26.04.2018, у зв'язку з порушенням ТОВ "Гемофарм" умов Договору щодо передачі позивачу продукції у визначені строки, задоволено частково позов Міністерства охорони здоров'я України та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гемофарм" на користь Міністерства охорони здоров'я України пеню у розмірі 1 212 029,10 грн. та 1 125 457,20 грн. штрафу.

Позивач, посилаючись на те, що умови п. 7.2 Договору про закупівлю товарів за державні кошти №113/21-24 від 24.11.2015, передбачають подвійну відповідальність за одне і те саме правопорушення, що протирічить ст. 61 Конституції України, порушує право позивача вільно володіти, користуватися та розпоряджатись грошовими коштами та призводить до скрутного фінансового становища позивача, просить визнати п. 7.2 Договору недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Під час розгляду даної справи не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, та настання відповідних наслідків щодо оспорюваного договору.

При цьому, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання п. 7.2 Договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання вказаного пункту Договору недійсним, оскільки є недоведеними та не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічна правова позиція зазначена в ч. 2 та 3 ст. 180 ГК України, а саме, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 ЦК України, ст. 231 ГК України та ч. 6 ст. 232 ГК України.

В пункті 7.2 договору сторонами погоджено, що у випадку поставки товару понад термін, встановлений п. 5.1 Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення товару, а за прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого (неприйнятого) товару, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору щодо невиконання негрошового зобов'язання у вигляді сплати пені.

Крім того, розмір договірної штрафної санкції у договорі обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України відповідає поняттю "пеня".

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Згідно частини 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 09.07.2018 у справі №903/647/17, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 25.05. 2018 у справі №922/1720/17.

Отже, судом першої інстанції правомірно спростовано доводи позивача про неправомірність одночасного стягнення штрафу та пені за неналежне виконання зобов'язання стороною, оскільки, пеня та штраф є самостійними видами юридичної відповідальності, а в даному випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі.

Також, судом обґрунтовано відхилено посилання позивача на правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15 та постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №381/2112/15-ц, оскільки даних висновків Верховний Суд України та Верховний Суд дійшли за результатом розгляду цивільних спорів щодо боржників фізичних осіб за кредитними договорами, що не є подібними правовідносинами до правовідносин у даній справі щодо стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти, яке регулюється Господарським кодексом України.

Отже, враховуючи викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюваний п. 7.2 Договору про закупівлю товарів за державні кошти №113/21-24 від 24.11.2015 жодним чином не суперечить статті 61 Конституції України, а твердження позивача з цього приводу є необґрунтованими та безпідставними.

Стосовно доводів апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно не було залишено позовну заяву позивача без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду слід мати на увазі, що застосування п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України можливо лише за наявності таких умов:

- документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач без поважних причин не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Таким чином, залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані ухвалами суду додаткові матеріали, необхідні для вирішення спору, або його представники не з'явилися на виклик у засідання господарського суду і їх нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою.

Згідно з ч. 1 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.

З матеріалів справи не вбачається, що суд першої інстанції визнавав явку позивача обов'язковою. Крім того, суд першої інстанції не витребував жодних додаткових доказів чи документів у позивача.

В розумінні ст. 42 Господарського процесуального кодексу України участь у судовому засідання учасників справи є правом сторони.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про судове засідання для розгляду справи по суті і не повідомив суду про причини неявки, явка представника позивача судом не визнавалась обов'язковою і у останнього не витребовувались жодних додаткових доказів, суд першої інстанції правомірно розглянув справу по суті за відсутності позивача.

Вказане вище, зокрема, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.10.2018 у справі № 910/16157/14, від 06.02.2018 у справі № 910/12590/17, від 21.12.2018 у справі № 910/17428/17.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, враховуючи викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюваний п. 7.2 Договору про закупівлю товарів за державні кошти №113/21-24 від 24.11.2015 жодним чином не суперечить статті 61 Конституції України, а твердження позивача з цього приводу є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про судове засідання для розгляду справи по суті і не повідомив суду про причини неявки, явка представника позивача судом не визнавалась обов'язковою і у останнього не витребовувались жодних додаткових доказів, суд першої інстанції правомірно розглянув справу по суті за відсутності позивача.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2018 року у справі № 910/8870/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гемофарм" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 року у справі № 910/8870/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 року у справі № 910/8870/18 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/8870/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 28.01.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко