ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" грудня 2018 р. Справа№ 910/12463/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар судового засідання Вінницька Т.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 05.10.2018
у справі № 910/12463/18 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6
в інтересах держави в особі Київської місцевої ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіт Ф»
про витребування майна
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2018 у справі № 910/12463/18 в задоволенні заяви Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 про забезпечення позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із згаданою ухвалою, Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 6, оскаржив її в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву Київської місцевої прокуратури № 6 про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржувану ухвалу прийнято з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням вимог процесуального права, а саме ст. ст. 13, 86, 136, 137 ГПК України, що на підставі ст. 277 цього Кодексу є підставою для її скасування. За твердженнями апелянта, судом першої інстанції безпідставно не враховано, що особа, за якою здійснено первинну реєстрацію права власності на спірну квартиру - ОСОБА_3 являється керівником попереднього власника майна - ТОВ «Васильківське КСМ» та єдиним засновником і керівником - ТОВ «Аларіт Ф» (відповідача у справі). На переконання апелянта, обставини щодо неодноразового відчуження спірного майна, набуття та реєстрація відповідачем права власності на нього від попереднього власника ТОВ «Васильківське КСМ» на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.04.2007 у справі № 2-1796 свідчать про несумлінність відповідача та його намір уникнути повернення вказаного нерухомого майна в комунальну власність, що ускладнить виконання судового рішення, у разі його постановлення на користь позивача. На думку апелянта, можливість ТОВ «Аларіт Ф» на даний час вільно розпоряджатись спірним майном, в тому числі, відчужувати його, а також те, що спірна квартира вже була відчужена під час судового розгляду справи, створює реальну загрозу ускладнити чи унеможливити виконання рішення у даній справі. Апелянт також вказував про наявність зв'язку між вказаним заходом забезпечення позову та предметом спору, співмірність та адекватність зазначеного заходу із заявленими вимогами тощо.
В судове засідання апеляційної інстанції 20.12.2018 з'явився прокурор, представники позивача та відповідача не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотань про відкладення розгляду не надіслали, про причини неявки суд не повідомили, відтак апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності цих представників за наявними у справі матеріалами.
Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву Київської місцевої прокуратури № 6 про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіт Ф» (далі - ТОВ «Аларіт Ф», відповідач) про витребування на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартири АДРЕСА_1 загальною площею 99,8 кв. м.
Разом із позовною заявою, прокурором подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій останній просив суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 у м. Києві та заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в т.ч. Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо квартири АДРЕСА_1, загальною площею 99,8 кв. м. Згадана заява мотивована існуванням реальної загрози ускладнення виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ч.1 ст.137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
З аналізу згаданих положень закону видно, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Проте особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову є обов'язковим.
В ході вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника про необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
В ході вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При цьому, в силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, що мають значення для справи.
Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник вказував, що згідно рішень Київської міської ради «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» № 208/1642 від 27.12.2001, «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» № 284/5096 від 02.12.2010 житловий будинок на вул. Червоноармійська, 17Б площею 1200,50 кв.м. включено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Разом з цим, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.11.2005 у справі № 2-5534/05 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, КП «Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна у м. Києві», КП по утриманню житлового господарства Печорського району м. Києва «Печерськжитло» про визнання права власності, за ОСОБА_3 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2. Вищевказане рішення скасовано Апеляційним судом Сумської області від 20.08.2006, позивачам відмовлено у визнанні права власності на квартиру та зобов'язано КП «Бюро технічної інвентаризації та права власності на об'єкти нерухомого майна у м. Києві» скасувати реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3, однак, незважаючи на вказані обставини, спірна квартира неодноразова відчужувалася.
Відповідно до інформації Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на даний час, право власності на квартиру № 16 за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 17 зареєстровано за TOB «Aларіт Ф» на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.04.2007 (лист № 062/14-6698 (И-2017) від 02.06.2017). При цьому, єдиним засновником і керівником TOB «Аларіт Ф» є ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За таких обставин, на переконання прокурора, існує реальна можливість проведення товариством державної реєстрації права власності на спірну квартиру в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та подальшого відчуження спірного майна, що призведе до утруднення виконання рішення господарського суду, у випадку задоволення позовних вимог прокурора.
Проте, як правомірно встановлено місцевим судом, жодних дій щодо перереєстрації права власності на спірну квартиру починаючи з 2007 року не вчинено, а в згаданій заяві міститься лише посилання на потенційну можливість відчуження відповідачем спірного майна, відсутнє достатнє обґрунтування та докази на підтвердження доцільності та необхідності термінового забезпечення позову. Зокрема, прокуратурою не наведено та не подано жодних доказів на підтвердження того, що вчиняються будь-які дії щодо відчуження спірної квартири та невжиття обраного прокуратурою заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі.
Посилання прокурора на те, що особа, за якою здійснено первинну реєстрацію права власності на спірну квартиру - ОСОБА_3 являється керівником попереднього власника майна - ТОВ «Васильківське КСМ» та єдиним засновником і керівником - ТОВ «Аларіт Ф» (відповідача у справі) також жодним чином не свідчать про вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна чи підготовку до такої реалізації тощо.
Таким чином, заявником не наведено суду будь-яких належних підстав, які б свідчили, що невжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування (надання відповідних доказів) не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Крім цього, приймаючи судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, судом взято до уваги, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суду слід мати на увазі, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, тому судом мають бути враховуватись інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені в результаті застосування відповідних заходів, зокрема, відповідачів у справі.
З огляду на наведене та відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не наведення прокурором даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову на підставі ст. ст. 136, 137 ГПК України.
Доводи апелянта з приводу невідповідності висновків суду обставинам справи, а також порушення процесуального права, а саме, ст. ст. 13, 86, 136, 137 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні (ухвалі) висновків.
Керуючись ст.ст. 240, 255, 269-270, 271, 273, 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.10.2018 у справі № 910/12463/18 - без змін.
Матеріали справи № 910/12463/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Повний текст постанови складено 26.12.2018
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук