ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" листопада 2018 р. м. Київ Справа№ 910/7813/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Разіної Т.І.
при секретарі судового засідання Григораш Н.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.11.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 про залишення позову без розгляду
у справі №910/7813/18 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом керівника Київської місцевої прокуратури №9 в інтересах держави
до Київської міської ради (відповідач-1)
Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОК-Сігма" (відповідач-2)
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсною угоди та відсутнім права користування земельною ділянкою
В судовому засіданні 14.11.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 у справі №910/7813/18 позов керівника Київської місцевої прокуратури № 9 залишено без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Ухвала мотивована тим, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального права (ст.ст. 4, 7, 53, 86, 226 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Апелянт зазначає, що судом залишено поза увагою, що відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, Держгеокадастр не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовами про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок чи додаткових угод до них.
На переконання апелянта, безпідставним є посилання суду на лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.08.2018 про те, що Держгеокадастру не надходило повідомлення Київської місцевої прокуратури № 9 про намір звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі Держгеокадастру, оскільки при самостійному зверненні до суду у прокурора відсутній обов'язок повідомляти про це будь - яких осіб, у тому числі Держгеокадастр.
Апелянт вказує, що суд дійшов помилкового висновку, що прокурор в даному спорі повинен здійснювати представництво інтересів держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, а не як самостійний позивач.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач - 2 зазначає, що комплексний аналіз норм ГПК України дозволяє дійти висновку про відсутність у прокурора підстав як для здійснення представництва в суді законних інтересів держави у даних правовідносинах, так і для звернення до суду з позовом у даній справі.
Вказує, що прокурором не доведений факт не здійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави Держгеокадастром як підстави для звернення до суду в якості позивача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2018 апеляційну скаргу прокурора передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Майданевичу А.Г., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Гаврилюк О.М.
Відповідно до протоколу повторної автоматизованої зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2018, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Шаптала Є.Ю., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2018 апеляційну скаргу прокурора залишено без руху у зв'язку з тим, що останнім була подана копія платіжного доручення замість оригіналу на підтвердження сплати судового збору, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
25.06.2018 на виконання Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах", яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.
Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
03.10.2018 в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.
Відповідно до акту прийняття-передачі судової справи від 03.10.2018 справу № 910/7813/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2018 апеляційну скаргу прокурора передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Разіна Т.І., Тищенко А.І.
11.10.2018 від прокурора надійшов лист з поясненнями на виконання вимог ухвали суду від 02.10.2018.
Розглянувши лист та матеріали апеляційної скарги, перевіривши зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, колегія суддів встановила усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2018 у справі №910/7813/18 відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 14.11.2018.
Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.11.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник відповідача - 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.11.2018 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Представник відповідача - 1 в судове засідання апеляційної інстанції 14.11.2018 не з'явився про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача - 1 в судове засідання обов'язковою не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2018 керівник Київської місцевої прокуратури № 9 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОК-Сігма" про визнання незаконним та скасування рішення (оформлене висновком до кадастрової справи №А-22499) постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 27.10.2016 про поновлення ТОВ "ФОК-Сігма" на 5 років договору оренди земельної ділянки від 27.11.2008 №72-6-00550 площею 0,1446 га по вул. Гарматній, 35/2 у Солом'янському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:69:006:0009), визнання недійсною угоди № 322 від 05.10.2017 про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,1446 га по вул. Гарматній, 35/2 у Солом'янському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:69:006:0009), укладеної між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОК-Сігма", визнання відсутнім у ТОВ "ФОК-Сігма" права користування земельною ділянкою, площею 0,1446 га (кадастровий номер 8000000000:69:006:0009) по вул. Гарматній, 35/2 у Солом'янському районі м. Києва.
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Згідно з абз. 1-4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Звертаючись з даним позовом, керівник Київської місцевої прокуратури № 9 зазначає, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає у тому, що постійною комісією Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування прийнято незаконне рішення від 13.09.2016, оформлене висновком до кадастрової справи №А-22499, відповідно до якого поновлено ТОВ "Фок-Сігма" договір оренди земельної ділянки, без прийняття Київською міською радою відповідно рішення на 5 років земельна ділянка площею 0,1446 га по вул. Гарматній, 35/2 у Солом'янському районі, кадастровий номер 8000000000:69:006:0009).
Оскаржуваним рішенням ( у формі висновку) постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 27.10.2016 порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.
Вищезазначеним рішенням порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.
Проте, положенням про Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 вказаний орган не наділений повноваженням на звернення до суду з позовами про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.
З огляду на викладене, прокурор вважає, що даний позов пред'являється прокурором як позивачем.
Місцевий господарський суд, залишаючи позов прокурора без розгляду, дійшов висновку, що вищевикладені твердження керівника Київської місцевої прокуратури № 9 в обґрунтування підстав представництва інтересів держави не наділяють прокурора правом звернення з даним позовом до суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява N 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 N 1604(2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).
Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, а тому його твердження, що прокурор в даному спорі подає позов як позивач, а не здійснює представництво інтересів держави в особі Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру підлягають відхиленню.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у даній справі немає передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду як позивач, а твердження керівника Київської місцевої прокуратури № 9, що Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру не наділено повноваженнями на звернення до суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок є безпідставним.
Крім того, листом вих. № 29-28-0.17-8691/2-18 від 13.08.2018 Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру повідомила відповідача 2, що до нього не надходило повідомлення Київської місцевої прокуратури № 9 про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі Держгеокадастру.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку прокурор безпідставно підмінює поняття відсутності компетентного органу державної влади поняттям «відсутність повноважень у органу державної влади», в даному випадку - Держгеокадастру. При цьому, це твердження прокурора не відповідає дійсності, оскільки Держгеокадастр наділений повноваженнями на представництво інтересів держави в суді, що прямо передбачено п. 5-1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
Враховуючи викладене та той факт, що керівник Київської місцевої прокуратури № 9, який звернувся до суду в інтересах держави, в позовній заяві не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про залишення позову прокурора до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОК-Сігма" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсною угоди та відсутнім права користування земельною ділянкою без розгляду.
Доводи прокурора не спростовують вірних висновків місцевого господарського суду про залишення позову без розгляду.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів прокурора (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття оскаржуваної ухвали у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про залишення позову без розгляду.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 у справі №910/7813/18 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 у справі №910/7813/18 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/7813/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 19.11.2018.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
Т.І. Разіна