22-ц/4804/266/18
Категорія 27
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„06” листопада 2018 року місто Маріуполь Донецької області
Єдиний унікальний номер 263/11786/17
Номер провадження 22-ц/4804/266/18
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А.
за участю секретаря: Єфремової О.В
учасники справи :
позивач – ОСОБА_1
відповідачі – ПАТ «ПУМБ», ТОВ «ФК «Алькор Інвест», ТОВ «ФПГ Металпромресурс»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 червня 2018 року головуючого судді Томіліна О.М. із складанням повного тексту судового рішення 21 червня 2018 року по цивільній справі про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними,-
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» (далі ПАТ «ПУМБ»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі ТОВ «ФК «Алькор Інвест»), товариства з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» (далі ТОВ «ФПГ Металпромресурс») про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними та просив визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення права вимоги № 39/2016 від 18 листопада 2016 року, укладений між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест», відповідно до якого відступлено право вимоги за Кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року та Іпотечним договором № 39/1 від 04 серпня 2006 року; визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення права вимоги № 39/2016/1 від 18 листопада 2016 року, укладений між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» і ТОВ «ФПГ Металпромресурс», згідно якого відступлено право вимоги за Кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року та Іпотечним договором № 39/1 від 04 серпня 2006 року. Також просив визнати дії ПАТ «ПУМБ» щодо поширення персональних даних відносно позивача неправомірними.
04 січня 2018 року позивач подав заяву про зміну підстав позову, в обґрунтування позовних вимог в остаточній редакції ОСОБА_1 зазначав, що 04 серпня 2006 року між ним та ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», було укладено кредитний договір № 39, відповідно до умов якого позивач отримав у користування грошові кошти у розмірі 1 200 000 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за наведеним кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки нежилого приміщення, розташованого у будинку № АДРЕСА_1. Як стало відомо позивачу, 18 листопада 2016 року між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» було укладено договір про відступлення права вимоги № 39/2016, відповідно до якого первісний кредитор – ПАТ «ПУМБ» - відступає новому кредитору ТОВ «ФК «Алькор Інвест», а новий кредитор, відповідно, приймає право вимоги за наведеним Кредитним договором та Договором іпотеки. В подальшому між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ Металпромресурс» було укладено договір про відступлення права вимоги № 39/2016/1, відповідно до якого до ТОВ «ФПГ Металпромресурс» отримало право вимоги за наведеними вище зобов'язаннями. Позивач зазначав, що договори про відступлення права вимоги укладені з порушенням ст. 512 ЦК України, що на переконання позивача є підставою для визнання таких правочинів недійсними відповідно до ст.203 ЦК України. Так, в порушення вимог ст.514 ЦК України відповідачі – ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ Металпромресурс» не мають дозволу (ліцензії) на надання фінансових послуг з кредитування, а особа, яка набуває право кредитора у кредитних правовідносинах повинна мати тотожну правосуб'єктність з особою, від якої таке право набуто. Позивача не було повідомлено про укладення договору про відступлення права вимоги та не отримано згоди ОСОБА_1 на укладання таких договорів. Позивач вважає, що в порушення Закону України «Про захист персональних даних» ПАТ «ПУМБ» було передано персональні дані ОСОБА_1 при укладанні договору про відступлення права вимоги, який оскаржується.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 червня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «ПУМБ», ТОВ «ФК «Алькор Інвест» про визнання недійсним з моменту укладення договору про відступлення права вимоги № 39/2016 від 18 листопада 2016 року, укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест»; про визнання недійсним з моменту укладення договору про відступлення права вимоги № 39/2016/1 від 18 листопада 2016 року, укладеного між ТОВ«ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ Металпромресурс» ; в задоволенні позовних вимог до ПАТ «ПУМБ» про визнання дій ПАТ «ПУМБ» неправомірними – відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування доводів скарги, зазначає, що судом першої інстанції не вірно встановлено, що договори відступлення права вимоги не є фінансовою послугою, а отже новий кредитор, на думку суду, не потребує спеціального дозволу (ліцензії). Вказує, що за договорами про відступлення права вимоги ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» передало, а ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ « ФПГ «Металпромресурс» у свою чергу, прийняли також інші права вимоги за кредитним договором (зокрема, можливість нарахування та отримання новим кредитором в майбутньому процентів, договірних штрафів, пені, інших договірних нарахувань, пов’язаних з фінансовим кредитуванням), також вказує, що вказані обставини можуть свідчити про наявність, операцій з фінансовими активами – борговими зобов’язаннями за фінансовим кредитом, та про перехід до нового кредитора прав та обов’язків у фінансовому кредитуванні, що здійснюються з метою отримання прибутку, а отже підпадає під визначення фінансових послуг, що встановлене п.5 с.1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та потребує ліцензування. Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Зауважує, що під час укладення договорів відступлення права вимоги, а ні у ТОВ « ФК «Алькор Інвест», а ні у ТОВ «ФПГ Металпромресурс» не було відповідного дозволу (ліцензії) для здійснення фінансових послуг з кредитування, тому судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення по справі та порушення прав позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ «ПУМБ» просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_4 відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, зазначаючи, що ОСОБА_1 не доведено факту порушення його прав та інтересів при укладенні відповідачами оспорюваних правочинів. Зауважує, що відповідно до ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя було здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів по справі № 263/10469/15-ц, виданих Жовтневим районним судом міста Маріуполя у справі за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ПАТ «ПУМБ» на ТОВ «ФПГ Металпромресурс». Судом зроблено висновок, що ТОВ «ФПГ Металпромресурс» законно набуло права вимоги за договором про надання кредиту № 39 від 04 серпня 2006 року. Також вказує, що 06 березня 2017 року відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження №53243894 з ПАТ «ПУМБ» на ТОВ «ФПГ Металпромресурс». Зазначає, що ОСОБА_1 було відомо про прийняття зазначених вище процесуальних рішень щодо зміни кредитора у зобов’язанні, але останнім вони не оскаржувались та є чинними на теперішній час, що також підтверджує відсутність порушення його прав як позичальника та боржника за виконавчим провадженням.Крім того вказує, що за змістом ст. ст. 514, 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додаткового врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.Крім того ,банком 21 листопада 2016 року було направлено повідомлення від 18 листопада 2016 року на адресу ОСОБА_1 щодо відступлення права вимоги за кредитним договором № 61-05-564.Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов*язків,зокрема ,є договори та інші правочини.Частина 1 ст.626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов*язків.Відповідно до ст.ст.6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту ,вимог розумності та справедливості.В ч.1. ст.628 ЦК України зазначено, що свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору ,який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови(пункти ),визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов*язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Отже з огляду на те,що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а згідно ч.1 ст. 516 ЦК України за загальним правилом волевиявлення боржника не береться до уваги в разі заміни кредитора у зобов*язанні й інше не встановлено в основному договорі ,заміна кредитора у зобов*язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов*язків ,не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів ,у суду першої інстанції були відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів про відступлення права вимоги. В позові заявлено вимоги щодо неправомірності дій ПАТ «ПУМБ» стосовно поширення персональних даних відносно ОСОБА_1 при укладенні оспорюваних договорів .Така позиція скаржника є необгрунтованою та надуманою з огляду на те,що відповідно до ст.1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка,операцій за рахунком і відомостей про клієнта .Кредитор у зобов*язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги )(п.1 ч.1 ст.512 ЦК України). Згідно ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов*язанні здійснюється без згоди боржника ,якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитний договір № 39 від 04 серпня 2006 року та іпотечний договір № 39/1 від 04 серпня 2006 року ,які укладені між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1,не містять положень про заборону укладати угоди щодо відступлення права вимоги на користь третіх осіб,або отримання згоди позичальника /іпотекодавця на укладення такого правочину .У відповідності до ст.61 Закону України « Про банки та банківську діяльність « банк має право надавати інформацію,яка містить банківську таємницю,приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями ) та банком договорів ,у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта .Доводи скаржника не грунтуються на положеннях діючого законодавства України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФПГ Металпромресурс» адвокат ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки апеляційна скарга є необґрунтованою. Зокрема зазначає,що при розгляді справи судом першої інстанції було вірно встановлено,що спірні договори про відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором від 18 листопада 2016 року є оплатними договорами відступлення права вимоги,а не договорами факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату,з огляду на що ці договори не є договорами про надання фінансової послуги. На правовідносини ,які склались між сторонами за договорами відступлення права вимоги,які оскаржуються позивачем,не розповсюджується дія Закону України « Про банки і банківську діяльність»,а для укладення договору про відступлення права вимоги новий кредитор не потребує спеціального дозволу (ліцензії),оскільки поняття « придбання права вимоги « не можна вважати тотожним поняттю « надання фінансової послуги» .
Відповідь на відзив представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_4 містить підтримання обґрунтування апеляційної скарги та незгоду з відзивами представників відповідачів .
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги. Представники ПАТ « ПУМБ» адвокат Маштаков С.А. та представник ТОВ « ФПГ « Металпромресурс» адвокат Д*якова К.І. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.
У судове засідання апеляційного суду представник ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не з*явився,належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 209).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін , дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає,що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до кредитного договору № 39 від 04 серпня 2006 року, укладеного між ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1, банк взяв на себе зобов'язання видати, а ОСОБА_1 – прийняти, кредитні кошти у розмірі 1 200 000 доларів США; цільове використання кредиту – будівництво торгового комплексу та інші поточні витрати; строк повернення кредиту – до 30 липня 2021 року (а.с. 8-9). Виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою нерухомого майна – нежитлового приміщення, розташованого у будинку № АДРЕСА_1 літ. «А-3», загальною площею 909 кв. м., відповідно до укладеного між сторонами іпотечного договору № 39/1 від 04 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Колесник А.І. (а.с. 10-11).
За статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
18 листопада 2016 року між ПАТ «ПУМБ», яке є правонаступником ЗАТ «Донгорбанк», та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» було укладено договір про відступлення права вимоги за № 39/2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. (а.с. 12-14).
Відповідно до умов вказаного договору про відступлення права вимоги № 39/2016 первісний кредитор (ПАТ «ПУМБ») відступає новому кредитору (ТОВ «ФК «Алькор Інвест»), а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором за:
- кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року, укладеним між первісним кредитором та позичальником ОСОБА_1;
- іпотечним договором № 39/1 від 04 серпня 2006 року, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1
Відповідно до п. 2.2 договору про відступлення права вимоги № 39/2016 до нового кредитора (ТОВ «ФК «Алькор Інвест») переходять всі права первісного кредитора у зобов'язаннях, які виникли із кредитного договору та договору забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав, в тому числі , але не обмежуючись, право на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафних санкцій, відповідно до умов кредитного договору. Пунктом 2.3 наведеного договору про відступлення права вимоги встановлено, що станом на день укладення цього договору загальна сума права вимоги за кредитним договором, що відступається первісним кредитором новому кредитору становить – 17 116 060,12 грн., що в еквіваленті – 656 959,75 доларів США, у тому числі основний борг – 15 020 459,91 грн. (еквівалент 576 525,06 доларів США); проценти – 2 095 600,21 грн. (еквівалент 80 434,69 доларів США).
18 листопада 2016 року між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ Металпромресурс» було укладено договір про відступлення права вимоги за № 39/2016/1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. (а.с. 15-17). Вказаний договір про відступлення права вимоги має аналогічні умови щодо відступлення права вимоги за кредитним договором № 39 та іпотечним договором № 39/1 первісним кредитором – ТОВ «ФК «Алькор Інвест» - новому кредитору – ТОВ «ФПГ Металпромресурс».
Відповідно до п. 3.1 договору про відступлення права вимоги № 39/2016, укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест», Новий кредитор (ТОВ «ФК «Алькор Інвест») зобов'язаний в повному обсязі оплатити вартість права вимоги, передбачену п. 1.6 цього договору, в день укладення договору шляхом безготівкового перерахування відповідної суми коштів на визначений у наведеному пункті договору рахунок. Пунктом 1.6 договору про відступлення права вимоги № 39/2016 встановлено вартість прав вимоги 4 030 000 грн.
Аналогічні умови міститься у п. 3.1 договору про відступлення права вимоги № 39/2016/1, укладеного в подальшому між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ «Металпромресурс».
Пунктом 1.6 договору про відступлення права вимоги № 39/2016/1 встановлено вартість прав вимоги – 4 031 000 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на порушення Закону України «Про банки і банківську діяльність» через відсутність у ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ Металпромресурс», які почергово набували право вимоги за кредитним договором, позичальником за яким є позивач, банківської ліцензії щодо надання банківських послуг та, зокрема, відсутність тотожної з ПАТ «ПУМБ» (первісним кредитором) правосуб'єктності. Враховуючи відсутність у наведених юридичних осіб банківської ліцензії ОСОБА_1 вважає, що відповідно до ч.1 ст. 227 ЦК України, такі правочини недійсними.
За своєю правовою природою відступлення права вимоги (цесія) означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.
У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог,суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами – ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест», та в подальшому між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ Металпроресурс» - мали місце договори про відступлення права вимоги, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги.
Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.
Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Водночас, щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).
Законодавець визначив факторинг як кредитну операцію, про що зазначено у ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.
Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги).
Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
У даному випадку спірні договори про відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором від 18 листопада 2016 року є оплатними договорами відступлення права вимоги, а не договорами факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, з огляду на що ці договори не є договорами про надання фінансової послуги.
Суд першої інстанції правильно зазначив,що на правовідносини, які склались між сторонами за договорами про відступлення права вимоги, які оскаржуються позивачем, не розповсюджується дія Закону України «Про банки і банківську» діяльність, а для укладення договору про відступлення права вимоги новий кредитор не потребує спеціального дозволу (ліцензії), оскільки поняття «придбання права вимоги» не можна вважати тотожним поняттю «надання фінансової послуги».
Також ,суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог ,виходив з того , що не знайшли правового обґрунтування й посилання ОСОБА_1 на недійсність договорів про відступлення права вимоги через його неповідомлення про заміну кредитора.
Так, відповідно до повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором від 18 листопада 2016 року № 61-05-564, ПАТ «ПУМБ» направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права вимоги заборгованості за кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року на користь ТОВ «ФК «Алькор Інвест».
Вказане повідомлення спрямовано ОСОБА_1 цінною кореспонденцією за адресою м. Маріуполь, пр. Леніна, 10/20-46, про що свідчить опис поштового вкладення та фіскальний чек про відправку вказаної цінної кореспонденції.
Тобто первісним кредитором – ПАТ «ПУМБ» вжито достатніх заходів для повідомлення позичальника – ОСОБА_1 – про зміну кредитора за основним зобов'язанням.
Норми ст.ст. 512, 514 ЦК України, не містять імперативного положення про необхідність обов'язкового повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні, та, відповідно, діюче законодавство не містить обмежень щодо неможливості укладення договору про відступлення права вимоги без повідомлення про це позичальника.
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
З огляду на наведені положення діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, неналежне повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язані може мати своїм наслідком певні ризики для нового кредитора та не може бути підставою про визнання такої заміни кредитора недійсною.
Суд також не погодився з посиланнями ОСОБА_1 на наявність при укладанні договору про відступлення прав вимоги, порушень Закону України «Про захист персональних даних», ст. 1076 ЦК України, виходячи з того,що відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» згода суб'єкта персональних даних – це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її проінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставляння відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставляння відмітки.
Згідно із ст.4 Закону України «Про захист персональних даних» суб'єктами відносин, пов'язаних з персональними даними є розпорядники персональних даних. Розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності. Володілець персональних даних може доручити обробку персональних даних розпоряднику персональних даних відповідно до договору, укладеного в письмовій формі.
В той же час, відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 61 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами та Банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги.
З огляду на наведені норми діючого законодавства, які регулюють спірні правовідносини, при укладенні договорів про відступлення права вимоги первісними кредиторами ОСОБА_1 не було допущено порушень, які стосуються розголошення персональних даних боржника ОСОБА_1, оскільки таке право банку прямо випливає з конструкції ст. 516 ЦК України та передбачено ст. 61 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Враховуючи наведені обставини та положення закону,апеляційний суд вважає,що суд першої інстанції,вирішуючи спір,встановивши відсутність порушень чинного законодавства при укладенні договорів про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 39 від 04.08.2006 року та іпотечним договором № 39/1 від 04.08.2006 року, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Такі висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Перевірені доводи апеляційної скарги є безпідставними,обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні , судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи ,викладені в апеляційній скарзі ,фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці,проте,відповідно до вимог ст.89 ЦПК України ,оцінка доказів є виключною компетенцією суду,переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена . Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи ,перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку .
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд –
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 09 листопада 2018 року .
Судді: