**ПОСТАНОВА**
**Іменем України**
25 вересня 2018 року
м. Київ
справа №809/1653/15
касаційне провадження №К/9901/9540/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 (суддя Гундяк В.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 (головуючий суддя - Ніколін В.В., судді: Гінда О.М., Качмар В.Я.) у справі **№ 809/1653/15 (876/6144/15)** за позовом ОСОБА\_1 до Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання нечинним та скасування рішення,
**В С Т А Н О В И В:**
ОСОБА\_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання нечинним та скасування рішення від 01.04.2015 № 0000122100 про застосування фінансових санкцій.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 18.05.2015 позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував оскаржуваний акт індивідуальної дії. В задоволенні позову в іншій частині відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.12.2015 залишив постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Снятинському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області оскаржила їх у касаційному порядку.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2015, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Снятинському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: абзацу 11 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 70, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях).
Зокрема, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно взято до уваги доводи позивача про те, що алкогольні напої були придбані ним без мети реалізації, а в якості розрахунку з робітниками, які проводили ремонтні роботи в магазині, та проігноровано встановлені відповідачем під час здійснення контрольного заходу обставини щодо зберігання алкогольних напоїв у місці зберігання, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області проведено фактичну перевірку господарської одиниці (магазину), що належить ОСОБА\_1, результати якої оформлено актом від 26.03.2015 № 33/09-19-21-11/1/НОМЕР\_2.
За її наслідками встановлено порушення позивачем статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок зберігання алкогольних напоїв у місці зберігання, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято рішення від 01.04.2015 № 0000122100, згідно з яким до ОСОБА\_1 застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, судові інстанції дійшли висновку про те, що обов'язок реєстрації місця зберігання алкогольної продукції може бути покладений виключно на суб'єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані в установленому порядку як особи, що здійснюють реалізацію алкогольної продукції відповідно до виданої ліцензії.
Відтак, оскільки позивач не зареєстрований у встановленому порядку як суб'єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю алкогольними напоями, відповідна ліцензія на провадження такої діяльності в ОСОБА\_1 відсутня, застосування до нього фінансових санкцій у вигляді штрафу згідно з оскаржуваним актом індивідуальної дії є безпідставним.
Відповідно до частини тридцять п'ятої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.
Абзацом 11 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень.
Згідно з пунктом 1.1 розділу 1 Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 28.05.2002 № 251 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що Єдиний державний реєстр місць зберігання - це перелік місць, що використовуються для зберігання спирту, та приміщень, що використовуються для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, який містить відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.
Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 зазначеного Порядку до Єдиного реєстру вносяться, зокрема, місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Метою правового регулювання відносин із зберігання алкогольних напоїв є забезпечення контролю за їх виробництвом і обігом. Нарівні з місцями виробництва, оптової та роздрібної торгівлі алкогольних напоїв законодавець запровадив реєстрацію їх місця зберігання в Єдиному державному реєстрі для забезпечення повного контролю за процесом виробництва і реалізації підакцизної продукції. При цьому здійснення такої реєстрації не пов'язується з наявністю в суб'єкта господарювання відповідної ліцензії на провадження діяльності з реалізації алкогольних напоїв, як помилково зазначили суди в оскаржуваних судових рішеннях.
Наведені у статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначення місця торгівлі як місця реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів - без обмеження площі, для алкогольних напоїв - торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане електронними контрольно-касовими апаратами (незалежно від їх кількості) або де є товарно-касові книги (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів, та місця зберігання як місця, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання, не дають підстави для висновку про взаємовиключність цих місць.
Тобто за певних обставин місце зберігання та місце реалізації можуть знаходитись за однією адресою і тоді суб'єкт господарювання відповідно до частини тридцять восьмої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільняється від обов'язку вносити до Єдиного реєстру таке місце зберігання алкогольних напоїв.
Утім, у справі, що розглядається, судами встановлено, що позивачем не здійснювалась реалізація алкогольних напоїв, а тому з огляду на їх виявлення посадовими особами Головного управління ДФС в Івано-Франківській області в господарській одиниці, що належить ОСОБА\_1, доводи відповідача про наявність у діях позивача ознак складу правопорушення для притягнення його до відповідальності у вигляді штрафу за порушення порядку зберігання алкогольних напоїв згідно з абзацом 11 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є цілком обґрунтованими.
Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові.
Керуючись статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
**П О С Т А Н О В И В:**
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 у справі № 809/1653/15 (876/6144/15) скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
**Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна**
** Л.І. Бившева **
** **
** І.А. Гончарова**