РІШЕННЯ
Іменем України
19 липня 2018 року
м. Київ
справа №9901/27/17
адміністративне провадження №П/9901/27/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В., Данилевич Н.А., Шарапи В.М.,
за участі:
секретаря судового засідання Корецького І.О.,
позивача ОСОБА_1,
представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
29 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення від 5 грудня 2017 року № 3911/0/15-17, яким позивача звільнено з посади судді Оболонського районного суду міста Києва.
На обґрунтування позову позивач вказав про невідповідність прийнятого ВРП рішення Конституції та законам України у редакціях, які діяли на момент винесення ним судових рішень, що стали підставою для порушення дисциплінарної справи. Зокрема, у позові зазначається, що: скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подані до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) з порушенням встановленого законом шестимісячного строку з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про утворення ТСК, а тому на підставі частини п'ятої статті 2 Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) ці скарги підлягали розгляду за загальною процедурою, тобто не ВРП, а Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі - ВККС); на час винесення ВРП оскарженого рішення минуло більше 60 днів з дня надходження скарги судді на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП, у зв'язку з чим ВРП не мала повноважень ухвалювати це рішення; рішення ВРП та її Другої Дисциплінарної палати прийняті за межами встановленого законом строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; недотримання ОСОБА_6 вимог частини третьої статті 2 Закону № 1188-VII щодо необхідності додати до заяви копію судового рішення, прийнятого суддею, щодо перевірки якого подається заява, винесеного у справах з питань, визначених у статті 3 цього Закону, позбавило позивача можливості ефективно здійснити свій захист; в оскарженому рішенні відповідача не наведено підстав звільнення судді та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків; рішення ВРП не підписано у встановлений Законом строк членами ВРП, які брали участь у його ухваленні.
23 січня 2018 року до Верховного Суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій він зазначає, що 28 грудня 2017 року на офіційному веб-сайті ВРП опубліковано рішення від 5 грудня 2017 року № 3911/0/15-17. Ознайомившись з текстом даного рішення, вважає необхідним змінити підстави позову шляхом доповнення мотивувальної частини вже поданого позову наступним: абзац 2 аркушу 2 рішення ВРП від 5 грудня 2017 року не є наведенням підстав для його звільнення, а є загальним формулюванням правової норми; в спірному рішенні не вказано які конкретно дії позивача визнано підставою для його звільнення, які норми Закону цими діями ним порушено, та чим підтверджується наявність таких обставин. Зазначає, що на момент прийняття ним судових рішень від 25 січня 2014 року та 30 січня 2014 року (які стали підставою для порушення дисциплінарної справи) Конституцією України не визнавалось підставою для звільнення судді «вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді».
29 січня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову, просить у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалено у спеціальному приміщенні (нарадчій кімнаті), повноважним складом ВРП та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухвалені. Дане рішення також містить посилання на визначні законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
2 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погодився з доводами відповідача про законність прийнятого ним рішення та просив позов задовольнити.
У судовому засіданні 8 лютого 2018 року задоволено клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі № П/9901/27/17 до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду справи № 800/523/17 (провадження № 11-19сап18) за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 24 жовтня 2017 року № 3418/0/15-17, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 червня 2017 року № 1574/2дп/15-17 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року поновлене провадження у справі з огляду на набрання законної сили постановою Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2018 року у справі № 800/523/17.
У судовому засіданні позивач та представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, та просили позов задовольнити. Додатково зазначивши, що ВРП не мала повноважень притягувати позивача до дисциплінарної відповідальності та вносити подання про звільнення його з посади судді, оскільки строк застосування дисциплінарного стягнення закінчився. Оскаржуване рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов, та просив відмовити в задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 Указом Президента України від 23 січня 2012 року № 29/2012 призначена на посаду судді Печерського районного суду міста Києва строком на п'ять років, Указом Президента України від 15 червня 2012 року № 395/2012 переведена в межах п'ятирічного строку на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва.
У грудні 2014 року до ТСК надійшли заяви ОСОБА_6 від 9 грудня 2014 року та ОСОБА_5 від 12 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді ОСОБА_1. відповідно до Закону № 1188-VII у зв'язку з постановленням суддею 25 січня 2014 року ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та 30 січня 2014 року постанови про притягнення до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці стосовно особи, яка була учасником масових акцій протесту.
Листом секретаря ТСК ОСОБА_9 від 18 лютого 2016 року № 2246/0/9-16 вказані вище заяви передані для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу між членами Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 17 травня 2016 року заяви передані члену ВРЮ ОСОБА_10 для проведення перевірки.
30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - № 1798-VIII).
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Прикінцевих та Перехідних положень» Закону № 1798-VIII ВРЮ реорганізовано і створено ВРП. У відповідності до абзацу 2 пункту 18 розділу ІІІ цього Закону, скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора у дисциплінарних справах, не розглянуті ВРЮ до набрання чинності Законом № 1402-VIII, розглядаються ВРП.
Відповідно до пункту 21 Розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1798-VIII заяви та скарги, передані на розгляд члену ВРЮ за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів ВРП, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.
На підставі рішення ВРП від 2 лютого 2017 року № 188/0/15-17 здійснено повторний автоматизований розподіл матеріалів щодо дисциплінарних проступків судді, розподілених членам ВРП ОСОБА_11 та ОСОБА_10, оскільки вони не входять до складу Дисциплінарних палат.
На підставі протоколів повторного автоматизованого розподілу матеріалу від 21 лютого 2017 року заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_5 об'єднано в одне провадження, яке передане члену ВРП ОСОБА_12, що входить до складу Другої Дисциплінарної палати ВРП.
Член Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_12 запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1., про що надала відповідний висновок.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП від 3 квітня 2017 року № 707/2дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу.
19 червня 2017 року рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП № 1574/2дп/15-17 суддю Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у вигляді подання про звільнення її з посади.
24 жовтня 2017 року ВРП ухвалила рішення № 3418/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 19 червня 2017 року № 1574/2дп/15-17 про притягнення судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1. до дисциплінарної відповідальності».
17 листопада 2017 року за вхідним № 6876/0/8-17 до ВРП надійшло подання Другої Дисциплінарної палати ВРП та матеріали дисциплінарної справи про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
5 грудня 2017 року ВРП на своєму засіданні прийняла рішення № 3911/0/15-17 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення ВРП стало те, що Друга Дисциплінарна палата ВРП, за результатами розгляду дисциплінарної справи встановила, що суддя Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1., застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_13 у справі № 756/1212/14-к, не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один ризик, передбачений статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, та про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу до ОСОБА_13В; не вказала, на яких матеріалах ґрунтується переконання слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри у вчинені ОСОБА_13 кримінального правопорушення; не навела мотивів відмови у задоволенні клопотання про допит свідків. Крім того, суддя ОСОБА_1. обрала найбільш суворий із передбачених статтею 122-2 КУпАП вид адміністративного стягнення - позбавлення права керування транспортними засобами ОСОБА_14 у справі № 756/882/14-п, не зазначивши мотивів, які саме дані характеризують вчинення правопорушення й особу порушника та враховані судом при обрані такого виду стягнення.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2018 року залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 24 жовтня 2017 року № 3418/0/15-17, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 червня 2017 року № 1574/2дп/15-17.
Постанова Великої Палати Верховного Суду вмотивована тим, що приймаючи оскаржуване рішення, ВРП діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що наявність ознак дисциплінарного проступку в діях судді ОСОБА_1. було встановлено Другою Дисциплінарною палатою не виключно у зв'язку із допущенням суддею порушень норм законодавства, а також у зв'язку із встановленням фактів, які дали підстави для висновку, що відповідні порушення суддя допустив через беззаперечне прийняття доказів сторони обвинувачення без встановлення їхньої належності і допустимості та відхилення доводів осіб, питання про притягнення до відповідальності яких вирішувалось. Саме ці дії судді були визнані такими, що порочать звання судді і підривають авторитет правосуддя, та на момент їх вчинення визнавалися порушеннями присяги судді, а на момент розгляду дисциплінарної справи підпадають під визначення істотного дисциплінарного проступку. З урахуванням характеру порушень, допущених суддею, ВРП дійшла висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у вигляді подання про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому проступку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантується Конституцією і Законами України.
Поряд з тим, пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України визначено підстави для звільнення судді, зокрема, звільнення за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Статтею 112 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення.
Як вбачається з рішення ВРП від 5 грудня 2017 року № 3911/0/15-17, позивача було звільнено у зв'язку з поданням Другої Дисциплінарної палати ВРП на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді).
При цьому підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувало рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 19 червня 2017 року № 1574/2дп/15-17, залишене без змін рішенням ВРП від 24 жовтня 2017 року № 3418/0/15-17, яке, в свою чергу, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2018 року, про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у вигляді внесення подання про звільнення його з посади судді.
Згідно з частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, законодавець чітко визначив підстави для оскарження та скасування рішення про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, такі підстави є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.
Установлені Верховним Судом обставини свідчать, що рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі за скаргою ОСОБА_1 було предметом контролю ВРП, а рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, - Великої Палати Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду постановою від 5 квітня 2018 року, яка набрала законної сили з дати її прийняття, відмовила в задоволенні скарги ОСОБА_1 У цій постанові Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, з наведенням обґрунтованих мотивів необхідності застосування до судді ОСОБА_1. дисциплінарної відповідальності у вигляді внесення подання про звільнення її з посади.
Відповідно до положень частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові, що набрала законної сили, обставини не підлягають доказуванню у справі, що вирішується Верховним Судом.
Таким чином, аргументи позивача щодо протиправності здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження стосуються обставин, які були предметом доказування у справі за скаргою на рішення дисциплінарного органу, що вирішувалася Великою Палатою Верховного Суду, та за результатом розгляду якої цей судовий орган ухвалив судове рішення, що набрало законної сили та є обов'язковим.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити в контексті змісту частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, що оскаржуване рішення ВРП від 5 грудня 2017 року № 3911/0/15-17 є вмотивованим та містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену законом.
Частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII встановлено, що засідання ВРП у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя або Дисциплінарної палати відповідно.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена.
Як вбачається з витягу протоколу засідання ВРП від 5 грудня 2017 року № 69, на засіданні були присутніми 18 її членів, тобто більшість від складу, які проголосували «за» звільнення позивача з посади судді, «проти» - 0, «не брали участі в голосуванні» - 0.
Отже, спірне рішення ухвалено повноважним складом ВРП та підписано усіма її членами, які брали участь в його ухваленні.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб'єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.
Отож, у відповідності з вимогами Закону № 1402-VIII суд з'ясував, що: 1) обставини, які б свідчили про неповноважний склад ВРП, який ухвалив спірне Рішення, відсутні; 2) спірне Рішення підписали усі члени ВРП, які брали участь в його ухваленні; 3) у спірному Рішенні наведено підстави його прийняття та мотиви, на основі яких відповідач дійшов висновку про наявність підстав для звільнення судді з підстави, встановленої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що рішення ВРП від 5 грудня 2017 року № 3911/0/15-17 про звільнення позивача з посади судді прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстави для скасування вказаного рішення, відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, відсутні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
За правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ВИРІШИВ:
ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення від 5 грудня 2017 року № 3911/0/15-17 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх
Судді В.М. Бевзенко
О.В. Білоус
Н.А. Данилевич
В.М. Шарапа
Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2018 року