ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 75376422

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 318/89/18 Номер провадження №2/318/228/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2018 р. м. Кам’янка-Дніпровська

Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області в складі: головуючого судді Петрова В.В., при секретарі Александрові М.І,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

10 листопада 1990 року ОСОБА_2 купив у ОСОБА_3 житловий будинок № 84 по вулиці 50 років Жовтня в місті Кам’янка-Дніпровська Запорізької області. В той же день договір купівлі-продажу був укладений та засвідчений державним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за №1882. Гроші за свій будинок ОСОБА_3 від нас отримав своєчасно та в повному обсязі. Але, як виявилося в подальшому, у ОСОБА_3 була тимчасова недієздатність, та рішенням К.-Дніпровського суду від 27.10.1997 року ОСОБА_3 було визнано недієздатним з лютого 1990 року, а в 2004 році його дієздатність було поновлено. 22 грудня 1998 року К.-Дніпровським районним судом було визнано договір купівлі-продажу від 10.11.1990 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, житлового будинку № 84 по вул. 50 років Жовтня в м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області недійсним. ОСОБА_4-Дніпровського суду від 04 жовтня 2002 року по справі №2-400-02 було вирішено «зобов’язати ОСОБА_2, ОСОБА_5 та проживаючих з ними дітей передати житловий будинок з надвірними будівлями вартістю 25805 грн. 70 коп. ОСОБА_6, а ОСОБА_6 на момент передачі йому будинку, виплатити одноразово подружжю ОСОБА_5 25 805 грн. 70 коп. або суму за вищевказане майно станом на момент виконання даного рішення». Ні ОСОБА_6, який діяв в інтересах недієздатного ОСОБА_3, ні ОСОБА_2 чи ОСОБА_1 виконавчого листа особисто не отримували, оскільки діюче на той час законодавство передбачало передачу виконавчого листа на виконання судом. 08 листопада 2002 року на виконання вищеназваного рішення суду від К.-Дніпровського районного суду без заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження надійшов виконавчий лист. Як випливало із вказаного рішення суду, воно передбачало одночасне зобов’язання позивача і відповідачів. Оскільки у ОСОБА_6 не було грошових коштів, необхідних для виплати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно рішення суду 08 листопада 2002 року ОСОБА_6 пише заяву про повернення виконавчого документа без виконання. В той же день – 08 листопада 2002 року державним виконавцем ВДВС К.-Дніпровського МУЮ виноситься постанова про повернення виконавчого листа стягувачеві на підставі ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» і виконавчий лист та постанова про повернення виконавчого документа без виконання чомусь направлена ОСОБА_6 09 червня 2004 року К.-Дніпровським районним судом було поновлено дієздатність ОСОБА_3 Майже відразу ОСОБА_3 пише до прокуратури заяву про незаконність постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа за заявою стягувача-опікуна. Після численних скарг та звернень до суду ОСОБА_3, виконавче провадження з примусового виконання рішення К.-Дніпровського районного суду від 04.10.2002 року по справі № 2-400 2002 рік було 20 жовтня 2008 року відновлено ВДВС К.-Дніпровського МУЮ. В той же день воно було зупинене державним виконавцем за необхідністю заміни сторони виконавчого провадження з ОСОБА_6 на ОСОБА_3. ОСОБА_7-Дніпровського районного суду Запорізької області від 29.12.2008 року по справі № 6-53/2008 рік подання ВДВС К -Дніпровського РУЮ було задоволене та замінено стягувача у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа К.-Дніпровського районного суду № 2-400/02 від 05.11.2002 року з ОСОБА_6 на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Як зазначалося вище, рішення суду передбачало зобов’язання виконання дій з боку подружжя ОСОБА_1, та виконання дій з боку ОСОБА_3, оскільки в рішенні суду зазначено «зобов’язати ОСОБА_2, ОСОБА_5 та проживаючих з ними дітей передати житловий будинок з надвірними будівлями вартістю 25805 грн. 70 коп. ОСОБА_6, а ОСОБА_6 на момент передачі йому будинку, виплатити одноразово подружжю ОСОБА_5 25 805 грн. 70 коп. за вищеназване майно або суму за вищевказане майно станом на момент виконання даного рішення». ОСОБА_3 про факт одночасного виконання рішення та наявність у нього обов’язку повернути грошові кошти подружжю ОСОБА_5 неодноразово попереджався державним виконавцем. Однак всі попередження були проігноровані ОСОБА_3 Тому 27 травня 2009 року начальником відділу ОСОБА_8 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. В вищеназваній постанові було роз’яснено ОСОБА_3 про те, що він має право звернутися повторно до ВДВС в строк до 27.05.2012 року. Про вказані дії ВДВС К.-Дніпровського МУЮ лише повідомило ОСОБА_2 та ОСОБА_1 супровідним листом. А сам виконавчий лист знову було повернуто вже ОСОБА_3 ОСОБА_2 09 листопада 2015 року отримав виконавчий лист та вирішив пред’явити виконавчий лист до виконання. Однак, встановлений п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України „Про виконавче провадження” трирічний строк на його пред’явлення на той час вже минув. Внаслідок цього державний виконавець відділу державної виконавчої служби К.-Дніпровського РУЮ відмовив ОСОБА_2 у прийнятті виконавчого документу до виконання і запропонував звернутися до суду. 17 березня 2016 року К.-Дніпровським районним судом Запорізької області було винесено ухвалу, якою заяву задоволено та вирішено поновити ОСОБА_2 пропущений строк для пред’явлення до виконання виконавчого листа №2-400/2002, виданий 09 листопада 2015 року на виконання рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду від 04.10.2002 року про зобов’язання ОСОБА_6 в момент передачі будинку сплатити одноразово подружжю ОСОБА_2 25807 грн. 70 коп. або ж суму за вищевказане майно станом на момент виконання рішення. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2016 року ухвала К.-Дніпровського районного суду від 17 березня 2016 року була скасована. Таким чином, рішення К.-Дніпровського суду від 04 жовтня 2002 року по справі №2-400-02, яким було вирішено «зобов’язати ОСОБА_2, ОСОБА_5 та проживаючих з ними дітей передати житловий будинок з надвірними будівлями вартістю 25805 грн. 70 коп. ОСОБА_6, а ОСОБА_6 на момент передачі йому будинку виплатити одноразово подружжю ОСОБА_5 25 805 грн. 70 коп. або суму за вищевказане майно станом на момент виконання даного рішення» до теперішнього часу не виконано, ОСОБА_3 отримані від подружжя ОСОБА_5 гроші добровільно не повертає, тобто, не виконує рішення В січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до К.-Дніпровського районного суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_9 про вселення і виселення. ОСОБА_4 Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 лютого 2015 року по справі № 318/140/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про вселення позовні вимоги позивача було задоволено у повному обсязі та вирішено: Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з житлового будинку № 84 по вулиці 50 років Жовтня у м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області; Вселити ОСОБА_3 до житлового будинку № 84 по вулиці 50 років Жовтня у м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області; Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 121 грн. 80 коп. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2015 року вищеназване рішення суду було залишене в силі. Вселення ОСОБА_3 в спірний будинок повністю скасувало можливість виконання рішення К.-Дніпровського районного суду від 04 жовтня 2002 року по справі №2-400-02 стосовно того, що на момент передачі ОСОБА_3 будинку, він має виплатити одноразово подружжю ОСОБА_1 25 805 грн. 70 коп. або суму за вищевказане майно станом на момент виконання даного рішення. При цьому, вищеназване рішення суду хоча б якимось чином захищало їх законні права та інтереси. Оскільки іншого житла у них не має, то вселення ОСОБА_3 в будинок без отримання своїх грошей повністю позбавило позивачів можливості на придбання іншого житла. В той же час винесене 17 лютого 2015 року рішення суду дає нам право на звернення до суду з позовом про захист свого права іншим шляхом. Хочу зазначити, що з 1990 року по теперішній час наша родина проживає в спірному будинку. Проживши такий довгий час неможливо без проведення ремонту та поліпшення житлових умов. Весь цей час вони доглядали за будівлею та утримували її в належному стані. За ці роки багато що змінилося, в тому числі й ціни на житло. Спірний будинок в 1990 році коштував 25 805 грн., та в 2002 році, при винесенні рішення та його повному виконанні вони мали б змогу купити рівноцінний будинок та були б забезпечені житлом. На теперішній час вказаний житловий будинок коштує 271300 грн. Дане твердження доводиться звітом про незалежну оцінку житлового будинку з надвірними будівлями. Просять стягнути з ОСОБА_3(ІДН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ІДН НОМЕР_2) та ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості житлового будинку № 84 по вулиці Грязнова (колишня -50 років Жовтня) в місті Кам’янка-Дніпровська Запорізької області в розмірі 271 300 грн. та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 Васильовича судові витрати в розмірі 2 713 грн. та 352 грн.40 коп.

В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали, просять задовольнити позов.

Відповідач та його представник позов не визнали, просять відмовити в його задоволенні, оскільки даний спір був вже розглянутий судом, рішення постановлено та набрало чинності.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд приходить до наступного:

ОСОБА_4 Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04.10.2002 року зобов’язано ОСОБА_2В, ОСОБА_10М та проживаючих з них дітей передати житловий будинок з надвірними прибудовами вартістю 25 805 грн. 70 коп. ОСОБА_6М, а ОСОБА_6М на момент передачі будинку виплатити одноразово подружжю ОСОБА_10 25 805 грн. 70 коп., або же суму за вищевказане майно на стан виконання судового рішення. На підставі даного рішення було видано виконавчий лист (а.с.9, 13)

ОСОБА_7 Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 29.12.2008 року було замінено стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_6М на ОСОБА_3М (а.с.10)

ОСОБА_7 Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17.03.2016 року поновлено ОСОБА_2В пропущений строк для пред’явлення до виконання виконавчого листа № 2-400/2002, виданого 09.11.2002 р на виконання рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду від 04.10.2002 р про зобов’язання ОСОБА_6М на момент передачі будинку сплатити одноразово подружжю ОСОБА_2 25 807 грн 70 коп. або ж суму за вищевказане майно станом на момент виконання рішення. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28.01.2016 р дану ухвалу було скасовано та відмовлено ОСОБА_2В у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документу до виконання (а.с.16-19)

Ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями, які є предметом спору, складає 271 300 грн., що підтверджується висновком ТОВ «Аналітичний центр Дробнова» від 03.10.2017 р (а.с.20)

Кінцева мета діяльності демократичної правової держави полягає в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Досягнення цієї мети нерозривно пов'язане з обов'язком держави створювати систему захисту прав і свобод, а також встановлювати чіткі юридичні процедури такого захисту.

У правовій державі одним з найбільш ефективних і поширених засобів захисту прав і свобод є судовий захист. Права людини, гарантовані Конституцією та міжнародними угодами нашої країни, мають бути реалізовані. Один із засобів реалізації прав людини полягає у тому, що їх можна захистити у випадку порушення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Цивільне законодавство не містить вичерпного переліку визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов’язків цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об’єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або не настання певної події.

Відповідно до ст. 13 ЦК цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1). При їх здійсненні особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах (ч. 3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч. 4). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені чч. 2-5 ст. 13 ЦК, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Матеріальний аспект захисту охоплює й положення гл. 3 ЦК, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб’єктам цивільного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб’єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зміст зазначених у ст. 15 ЦК підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб’єктивного цивільного права, зокрема, на майно, грошові кошти тощо, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб’єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб’єктивного права.

Визначеними ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства, яким мають відповідати як цивільні права, так і цивільні інтереси, є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

Ст. 3 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать:

1)визнання права;

2)визнання правочину недійсним;

3)припинення дії, яка порушує право;

4)відновлення становища, яке існувало до порушення;

5)примусове виконання обов’язку в натурі;

6)зміна правовідношення;

7)припинення правовідношення;

8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10)визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобовязань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

На користь цього свідчить і практика Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ). Зокрема, у рішенні від 15.11.1996 р. у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” ЄСПЛ зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суд також указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

В рішенні від 05.04.2005 р. у справі “Афанасьєв проти України” ЄСПЛ вказав, що засіб захисту, який вимагається ст. 13 Конвенції, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Загальна декларація прав людини у статті 8 вказує на те, що "кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом" (197).

Судом встановлено, що спір про стягнення з відповідача на користь позивачів суми вартості домоволодіння № 84, що знаходиться по вул. Грязного (колишня – 50 років Жовтня) м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області, судом раніше не розглядався. Мова йшла лише про зобов’язання ОСОБА_3М передати подружжю ОСОБА_2 певну суму, тому суд не приймає до уваги заперечення ОСОБА_3 та його представника. Вартість спірного домоволодіння становить 271300 грн, що підтверджується матеріалами справи, а саме: висновком суб’єкту оціночної діяльності - ТОВ «Аналітичний центр Дробнова» від 03.10.2017 р, тому суд вважає, що вимоги позивачів обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Конвенцією «Про захист прав людини і основоположних свобод», ст..ст. 3, 4, 11-16 ЦК України, ст..ст. 4, 12-13, 80-81, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, народжений м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, мешкає за адресою: вул.Червоноармійська, 119 м.Кам’янка-Дніпровська Запорізької області, ІДН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, народжений с.Новодніпровка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області, мешкає за адресою: вул.Грязнова, 84 м.Кам’янка-Дніпровська Запорізької області, ІДН НОМЕР_2) та ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, народжена м.Кам’янка-Дніпровська Запорізької області, мешкає за адресою: вул.Грязнова, 84 м.Кам’янка-Дніпровська Запорізької області, ІДН НОМЕР_3) грошову компенсацію вартості житлового будинку № 84 по вул.Грязнова (колишня 50 років Жовтня) в м.Кам’янка-Дніпровська Запорізької області в розмірі 271 300 (двісті сімдесят одна тисяча триста) грн.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів.

Суддя:

ОСОБА_11