У Х В А Л А
11 липня 2018 року
м. Київ
Справа № 372/504/17
Провадження № 14-325цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванченко ОлениЛеонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6, про визнання договору іпотеки недійсним
за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року в складі судді Болобана В. Г. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів Сліпченка О. І., Іванової І. В., Гуля В. В. та
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати договір іпотеки від 05 вересня 2016 року недійсним та зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванченко О. Л. виключити записи про обтяження, внесені 05 вересня 2016 року, з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № № 16243266, 16239951.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року залишено без змін.
У грудні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що предмет договору іпотеки - квартира АДРЕСА_1, загальною площею 366,8 кв. м, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була придбана за час шлюбу та за їх спільні кошти, а тому укладення оспорюваного договору за відсутності її згоди суперечить закону та порушує права позивача, як одного з співвласників майна. Про існування договору позики та договору іпотеки їй стало відомо під час розгляду справи про поділ майна подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, передача майна в іпотеку можлива лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12, якою передбачено, що якщо майно, яке є спільною сумісною власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність таких обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 13 червня 2018 року - справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанова від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16).
У зазначених постановах Верховний Суд України, крім іншого, керувався пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, яким передбачено такий принцип як добросовісність, акцентувавши увагу на тому, що підставою для визнання договору іпотеки недійсним може бути лише наявність одночасно: недобросовісності дій того з подружжя, хто уклав договір, та контрагента за договором (така особа знала чи могла знати, що майно належить особам на праві спільної сумісної власності і, що той з подружжя, хто уклав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя).
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_4 надав нотаріально посвідчену заяву про те, що під час набуття спірної квартири він у шлюбі не перебував, ні з ким не проживав та не вів спільне господарство (фактичний шлюб), тому квартира є його особистою приватною власністю та не є спільною сумісною власністю. Осіб, які б могли порушити питання про визнання за ними права власності на зазначену квартиру (її частину), в тому числі відповідно до статей 62, 74, 97 Сімейного кодексу України, немає. Зі змісту зазначеної заяви убачається, що ОСОБА_4 приховав факт перебування його у шлюбі з позивачем на час придбання спірної квартири, що свідчить про недобросовісність його дій, спрямованих на розпорядження квартирою, переданою в іпотеку.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є обґрунтовані підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду України.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі.Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.
У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на викладене справу слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у порядку письмового провадження.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванченко Олени Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_6, про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 грудня 2017 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження на 17 жовтня 2018 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
В. І. Данішевська І. В. Саприкіна
О. С. Золотніков О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська
Ухвала № 70873086
Справа № 372/504/17
Головуючий у І інстанції Болобан В. Г.
Провадження № 22-ц/780/5547/17
Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.
Категорія 26
12.12.2017
УХВАЛА
Іменем України
12 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого: Сліпченка О.І.,
суддів: Іванової І.В., Гуля В.В.
за участю секретаря: Тимошевської С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванченко Олени Леонідівни, третя особа: ОСОБА_5 про визнання договору недійсним,-
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-
встановила:
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 05.09.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір позики на суму 5 592 930 грн. зі строком повернення позики до 04.03.2017 pоку. З метою забезпечення виконання основного зобов'язання за вказаним договором позики, між сторонами було укладено договір іпотеки від 05.09.2016 року, відповідно до умов якого договору в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю подружжя, та згоди на що позивач не давала.З 12.07.1986 року до 13.10.2015 року ОСОБА_3 перебував у шлюбі з позивачем. За час шлюбу подружжя набуло майно, в тому числі квартиру АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю подружжя.
Просила визнати недійсним договір іпотеки від 05.09.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченко Оленою Леонідівною та зареєстрований в реєстрі за № 1157.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач в своїй апеляційній скарзі просила його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги відносно визнання договору іпотеки недійсним не доведені належними і допустимими доказами, позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що договір іпотеки був укладений з порушенням вимог чинного законодавства України, тому в задоволенні цієї вимоги слід відмовити. Крім цього, в задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса також слід відмовити, оскільки вони є похідними від першої позовної вимоги, а отже не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Вказані висновки відповідають обставинам справи і узгоджуються із вимогами закону.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 вересня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено Договір позики на суму 5592930 (п'ять мільйонів п'ятсот дев'яносто дві тисячі дев'ятсот тридцять) гривень зі строком повернення позики до 04 березня 2017 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за Договором позики було укладено Договір іпотеки від 05 вересня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Іванченко Оленою Леонідівною, реєстровий № 1157), за умовами якого ОСОБА_3 був переданий об'єкт житлової нерухомості (квартира) загальною площею 366,8 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить останньому на праві приватної власності на підставі дублікату свідоцтва про право власності НОМЕР_1, виданого 20.07.2016 року Українською міською радою Обухівського району Київської області.
З 12.07.1986 року по 13.10.2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу Серія НОМЕР_2 та копією свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_3.
Відповідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
За змістом вказаних норм підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Згідно вимог ст.ст.572,575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Згідно ст.578 ЦК України та ст. 6 Закону України "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.
Частиною 1 ст. 65 СК України встановлено, що чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Зважаючи на те, що договір іпотеки підлягає нотаріальному посвідченню, а іпотека як обтяження нерухомого майна - державній реєстрації, згода другого подружжя згідно з п. 2 ч. 3 ст. 65 СК України повинна бути нотаріально засвідчена. Другий з подружжя у разі укладення договору іпотеки без його згоди має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору в силу ч. 2 ст. 65 СК України.
Відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.335 цього Кодексу.
Окрім того, згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 30.03.2016 року у справі № 6-533цс16, яка на підставі ст.360-7 ЦК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, відповідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.
Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із ч.1 ст. 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. Так, п. 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до ч.2 ст. 369 ЦК України та ч.2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Судом першої інстанції встановлено, що спірне майно (квартира) на час звернення до суду та на час укладання договору іпотеки належало на праві приватної власності ОСОБА_3, відповідно до інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно. Правовий статус цього майна (рішення в цивільній справі відносно поділу майна подружжя не прийнято) на спільну сумісну власність не змінений, відповідач на час укладання договору іпотеки в шлюбі не перебував, відповідну інформацію нотаріусу надав.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки згоди позивача на укладання договору іпотеки отримувати не требавідсутні правові підстави для визнання договору іпотеки недійсним.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування не встановлено.
Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: