У Х В А Л А
01 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 800/489/17
Провадження № 11-527асі18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі в розгляді апеляційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року у справі
№ 800/489/17 за позовом ОСОБА_3 до Президента України ПорошенкаПетра Олексійовича про скасування указу та
ВСТАНОВИЛА:
13 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України про скасування Указу від 10 листопада 2017 року № 357/2017 «Про призначення суддів Верховного Суду».
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 29 листопада 2017 відкрив провадження в адміністративній справі за вказаним позовом.
У січні 2018 року матеріали цієї справи передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 квітня 2018 року закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_3
30 квітня 2018 року ОСОБА_3 подав через Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду апеляційну скаргу на вказане судове рішення.
ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 11 травня 2018 року відкрила апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_3 та призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 06 червня 2018 року.
30 травня 2018 року позивач подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про відвід усіх суддів Великої Палати Верховного Суду від участі в розгляді апеляційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року.
Як на підставу для відводу суддів позивач послався на пункт 4 частини першої статті 36 КАС України, а саме наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості та об'єктивності суддів.
Обґрунтовуючи наявність такої підстави ОСОБА_3 зазначив, що оскільки Верховний Суд утворено з численними порушеннями законодавчих норм, зокрема, вимог пункту
4 розділу ХІІ Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) з подальшими змінами та доповненнями (щодо строку утворення Верховного Суду та призначення суддів), то судді цього суду, на думку позивача, за своїм правовим статусом не є «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) .
Перевіривши наведені ОСОБА_3 на обґрунтування заяви про відвід суддів доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
У відповідності до частини другої статті 37 Закону № 1402-VIII Велика Палата діє у складі Верховного Суду.
За правилами частини другої статті 266 КАС України адміністративні справи, зокрема, щодо законності указів і розпоряджень Президента України розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.
Частиною п'ятою цієї статті передбачено, що судом апеляційної інстанції у справах, визначених частиною другою статті 266 КАС України, є Велика Палата Верховного Суду.
Окрім того, згідно з частиною третьою статті 23 КАС України у випадках, визначених цим Кодексом, Велика Палата Верховного Суду переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є судом, установленим закономдля розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від
16 квітня 2018 року у справі № 800/489/17 за позовом ОСОБА_3 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про скасування указу.
Вирішуючи питання про відвід 17 суддів від розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 та постановляючи за наслідками розгляду цього питання дану ухвалу, Велика Палата Верховного Суду зважає на те, що позивач звернувся із заявою про відвід усіх суддів Великої Палати Верховного Суду, до компетенції яких законом віднесено розгляд цієї скарги.
З огляду на закріплені у параграфі 2 глави 2 розділу І та статті 40 КАС України правила інстанційної юрисдикції й порядок вирішення заявленого відводу іншого суду для вирішення питання про відвід усіх суддів такого колегіального органу Верховного Суду як Велика Палата законодавством не встановлено.
Відповідно до статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами («Ветштайн проти Швейцарії»).
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді («Морель проти Франції», пункти 45-50; «Пескадор Валеро проти Іспанії», пункт 23) або органу, що засідає у вигляді суду присяжних («Лука проти Румунії», пункт 40), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду («Ветштайн проти Швейцарії», пункт 44; «Пабла Кю проти Фінляндії», пункт 30; «Мікалефф проти Мальти», пункт 96).
У рішенні в справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року цей Суд з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49).
Стосовно об'єктивного критерію Суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (пункт 52 рішення у справі «Білуха проти України»).
Посилання ОСОБА_3 на упередженість суддів через створення Верховного Суду, на думку заявника, не на підставі закону, не можна вважати об'єктивно обґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, суб'єктивній оцінці заявником обставин створення цього органу.
Крім того, з предмета та меж перегляду в цій справі не простежується будь-яка залежність чи взаємозв'язок, що прямо чи опосередковано вказували б на упередженість або необ'єктивність суддів, яким заявлено відвід.
Таким чином, оскільки наведені позивачем на обґрунтування заяви про відвід суддів обставини не знайшли свого підтвердження, тому підстав для висновку про наявність визначених пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України обставин та інших передумов для відводу названих вище суддів Великої Палати Верховного Судунемає.
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги те, що в разі задоволення відводу її суддям перегляд оскарженої ОСОБА_3 ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня
2018 року може не відбутися, оскільки формально не існуватиме складу суду, встановленого для цього законом. За такої правової ситуації позивач може бути позбавлений передбаченого статтею 6 Конвенції права на доступ до правосуддя, що є неприпустимим.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 23, 36, 40 та 266 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі в розгляді апеляційної скарги ОСОБА_3на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року у справі № 800/489/17 за позовом ОСОБА_3 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про скасування указу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
В. І. Данішевська І. В. Саприкіна
О. Р. Кібенко О. М. Ситнік
В. С. Князєв О. С. Ткачук
Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич
Н. П. Лященко О. Г. Яновська