КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" вересня 2017 р. Справа№ 910/8864/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Ткаченка Б.О.
Мартюк А.І.
при секретарі Романовій Ю.М.
представники сторін:
позивача: Невмержицький В.П. за довіреністю від 18.04.2017;
відповідача : не з'явився;
третьої особи: Кравцов С.В. за довіреністю від 18.04.2017;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017
у справі № 910/8864/17 (головуючий суддя Чинчин О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ"
до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Укрвторчормет"
про визнання третейської угоди недійсною
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - Відповідач) про визнання недійсним пункту 6.8 Договору поруки №1 від 25 травня 2015 року, укладеного між позивачем та відповідачем, яким передбачено, що усі спори, розбіжності, або вимоги, що виникають з цього Договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання неукладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються даного Договору, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/8864/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ" звернулось із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки спірний пункт договору суперечить вимогам чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 25.09.2017.
25.09.2017 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.
Відповідач явку представників у судове засідання не забезпечив, не повідомивши про причини, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.
З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників відповідача.
Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, про задоволення позову.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу позивача та просив її задовольнити.
Заслухавши пояснення представників позивача і третьої особи, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
07.07.2011 року між відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (в подальшому перейменоване на ПАТ "Сбербанк"), як Банком, та третьою особою - Публічним акціонерним товариством "Укрвторчормет", як Позичальником, було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ, відповідно до умов якого Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, надає Позичальнику на умовах цього Договору кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії, а Позичальник зобов'язався використовувати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені в ст.8 цього Договору, і виконувати інші умови цього Договору.
25.05.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", як Банком, та Публічним акціонерним товариством "Укрвторчормет", як Позичальником, було укладено Додатковий договір №5 до Договору про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ, яким виклали кредитний договір в новій редакції.
25.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", як Кредитором, та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ", як Поручителем, було укладено Договір поруки №1, згідно з умовами якого Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання Договору про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ від 07.07.2011 року за Боржника - та Публічного акціонерного товариства "Укрвторчормет", а також за будь - якого нового боржника, в разі переведення боргу Боржника на іншу особу чи припинення боржника.
Спірним пунктом 6.8 Договору поруки передбачено, що усі спори, розбіжності, або вимоги, що виникають з цього Договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання неукладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються даного Договору, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", місцезнаходження якого: 03142, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 150, корпус А, офіс 25 (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду від 15.03.2013р., видане Державною реєстраційною службою України) згідно з регламентом зазначеного третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті суду http://arbitrate.com.ua/. Спір розглядається одноособово суддею, призначеним Головою Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" зі списку суддів, що знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http://arbitrate.com.ua/. При цьому, сторони договору підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", добре розуміють положення цього регламенту. Сторони домовилися, що рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" є остаточними і обов'язковими з дати його винесення. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення цього Договору".
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилався на те, що третейська угода є недійсною, оскільки укладена під впливом тяжких обставин для Поручителя, на вкрай невигідних умовах, на розгляд третейського суду було передано спір, який не може бути підвідомчій третейському суду, оскільки спір виникає з договору поруки, а також предметом кредитного договору, в забезпечення виконання зобов'язань якого було укладено договір поруки, є надання кредитних коштів у доларах США, що не є спором приватноправового характеру. За таких обставин, Позивач просить Суд визнати недійсним пункт 6.8 Договору поруки №1 від 25.05.2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Сбербанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ".
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що оспорюваний ним пункт 6.8 Договору поруки суперечить нормам чинного законодавства та укладений під впливом тяжких обставин.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Статтею 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.
З урахуванням приписів ст.215 ЦК України та ст.207 ГК України слід розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 ЦК України, ч.2 ст.207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 25.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ" (Поручитель) було укладено Договір поруки №1, згідно з умовами якого Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання Договору про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ від 07.07.2011 року за Боржника - та Публічного акціонерного товариства "Укрвторчормет", а також за будь - якого нового боржника, в разі переведення боргу Боржника на іншу особу чи припинення боржника.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Пунктом 6.8 Договору поруки передбачено, що усі спори, розбіжності, або вимоги, що виникають з цього Договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання неукладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються даного Договору, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України".
Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Як зазначалось вище, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що третейська угода є недійсною, оскільки укладена під впливом тяжких обставин для Поручителя, на вкрай невигідних умовах, на розгляд третейського суду було передано спір, який не може бути підвідомчій третейському суду, оскільки спір виникає з договору поруки, а також предметом кредитного договору, в забезпечення виконання зобов'язань якого було укладено договір поруки, є надання кредитних коштів у доларах США, що не є спором приватноправового характеру.
У відповідності до ч. 2 ст.1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про третейські суди" визначено поняття третейської угоди - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Регламент постійно діючого третейського суду - документ, яким визначаються порядок та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, інші питання, пов'язані з вирішенням спорів третейським судом.
Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин;
Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Статтею 6 Закону України "Про третейські суди" визначено підвідомчість справ третейським судам. Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:
1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;
3) справ, пов'язаних з державною таємницею;
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;
7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;
8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;
9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин;
10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;
11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;
13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень;
14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.
За будь-яких обставин, у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.
Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.
Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.
Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.
Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, що Договір поруки №1 від 25.05.2015 року відповідає вимогам чинного законодавства України, підписаний та скріплений печатками сторін без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, що свідчить про те, що на момент укладення Договору Сторони досягли згоди щодо істотних умов Договору.
Крім того, у Договорі поруки №1 від 25.05.2015 року, в якому є третейське застереження, містяться відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди, а також вказівка про конкретно визначений третейський суд.
Таким чином, Договір поруки №1 від 25.05.2015 року підписаний сторонами без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, при укладанні третейської угоди сторонами додержано правил, передбачених положеннями ст.ст. 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди", а спірне третейське застереження, викладене у пункті 6.8 договору, за формою і змістом закону не суперечить.
Щодо посилань позивача на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі 6-831цс15 за заявою фізичної особи про скасування рішення третейського суду, в якій сформована правова позиція, що стягнення коштів в іноземній валюті суперечить приписам діючого законодавства України та порушує права та охоронювані законом інтереси відповідача.
У зазначеній постанові Верховний Суд України виходив зі змісту і духу Закону України "Про третейські суди" в питанні розмежування компетенції щодо розгляду кредитних спорів між громадянами і банками, тобто, спорів, що виникають з цивільних правовідносин про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті, зокрема, з огляду на публічну основу норм закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні та наявність у правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно - значимих публічних елементів, що не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами.
Чинне законодавство України, як і ст.ст. 1, 5 і 6 Закону України "Про третейські суди", розмежовує поняття цивільних і господарських правовідносин.
Так, у ч. 2 ст. 9 ЦК України зазначено, що Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Кредитування суб'єктів господарювання врегульовано у ст. 346 ГК України, згідно з якою для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи: клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею; техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації; інші необхідні документи.
Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.
Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
Включення до складу майна суб'єктів господарювання грошей, поряд з національною також в іноземній валюті, для здійснення фінансових відносин передбачено у ч. 5 ст. 139 ГК України.
Згідно з ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Отже, відносини у сфері кредитування суб'єктів господарювання, в тому числі в іноземній валюті, врегульовано нормами Господарського кодексу України та іншими актами законодавства.
Також слід врахувати, що згідно з приписами п. 14 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тобто, норми Закону виводять із компетенції третейських судів спори, коли за своєю природою одна з сторін спору - споживач перебуває не в рівних умовах з сильною фінансовою структурою - банком, а тому потребує посиленого судового захисту споживача в державному суді.
У даній же справі стороною спору (боржником) є суб'єкт господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність, в тому числі зовнішньоекономічну, на власний ризик та є вільним у виборі фінансових установ для кредитування.
Крім того, на підприємницькі (господарські) товариства не поширюються норми закону про захист прав споживачів, а тому не може йтися про наявність підстав для посилення судового захисту такого суб'єкта господарювання в державному суді, в тому числі у спорах про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті.
Таким чином, оскільки господарські правовідносини щодо кредитування суб'єктів господарювання мають особливості регулювання, а тому відсутні підстави вважати правовідносини у даній справі подібними з правовідносинами у названій цивільній справі.
Враховуючи викладене, а також те, що перелік, винятків зазначений у ст. 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ третейським судам, є вичерпним, і не містить спорів, що виникають з господарських правовідносин, у яких грошове зобов'язання виражене в іноземній валюті, колегія суддів зазначає про те, що постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі 6-831цс15, на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, до спірних правовідносин застосована бути не може.
Місцевий господарський суд також вірно зазначив, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.
Що стосується доводів позивача в частині підписання третейської угоди під час існування тяжких обставин у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем, зменшенням обсягів виробництва, наявністю заборгованості перед Позивачем, а також укладання третейської угоди на врай невигідних умовах внаслідок існування тяжкої обставини, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність вказаних доводів, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною. (п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року)
При цьому в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Тобто, для кваліфікації правочину за ст. 233 ЦК України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування на підтвердження існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими положення статті 233 ЦК України передбачають можливість визнання спірного Договору недійсним, оскільки не надано належних та допустимих доказів тяжкого фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ" на момент укладання оспорюваного правочину, оскільки звіти про фінансові результати не є такими доказами.
З огляду на викладене, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним пункт Договору поруки №1 від 25.05.2015 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Бруманеску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.
При цьому слід зазначити, що згідно Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дєло" та Штекель проти України", у судовому рішенні національного суду є можливим посилання на судові рішення українських судів, у яких суди схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, якими врегульовано подібні відносини, або у яких був загальний підхід національних судів у таких справах та вбачається, що відповідне тлумачення або загальний підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття судового рішення зі спору у подібних відносинах.
Місцевий господарський суд, з врахуванням зазначеної практики Європейського суду з прав людини, при розгляді даної справи правомірно врахував загальний підхід щодо розгляду спорів у подібних відносинах, який викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-50цс12, постанові Вищого господарського суду України від 20.02.2017 року у справі № 910/15318/16, постановах Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 року у справі №910/10907/16, від 24.05.2017 року у справі № 910/20682/16.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 910/8864/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №910/8864/17 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/8864/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.О. Зеленін
Судді Б.О. Ткаченко
А.І. Мартюк