ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 67994907

Озвучення тимчасово недоступне

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2017

Справа №910/8864/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ»

до за участю про

Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача Публічного акціонерного товариства «Укрвторчмет» визнання третейської угоди недійсною

Представники сторін:

від Позивача: Проценко О.М. (представник за довіреністю);

від Відповідача: Гей В.Г. (представник за довіреністю);

від Третьої особи: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» (надалі також - «Відповідач») про визнання третейської угоди недійсною.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 07.07.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (Банк) та Публічним акціонерним товариством «Укрвторчмет» (Позичальник) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ, відповідно до умов якого Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, надає Позичальнику на умовах цього Договору кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії, а Позичальник зобов'язався використовувати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені в ст.8 цього Договору, і виконувати інші умови цього Договору. 25.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ» (Поручитель) було укладено Договір поруки №1, згідно з умовами якого Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання Договору про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ від 07.07.2011 року за Боржника - та Публічного акціонерного товариства «Укрвторчмет», а також за будь - якого нового боржника, в разі переведення боргу Боржника на іншу особу чи припинення боржника. Пунктом 6.8 Договору поруки передбачено, що усі спори, розбіжності, або вимоги, що виникають з цього Договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання неукладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються даного Договору, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", місцезнаходження якого: 03142, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 150, корпус А, офіс 25 (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду від 15.03.2013р., видане Державною реєстраційною службою України) згідно з регламентом зазначеного третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті суду http://arbitrate.com.ua/. Спір розглядається одноособово суддею, призначеним Головою Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" зі списку суддів, що знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http://arbitrate.com.ua/. При цьому, сторони договору підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", добре розуміють положення цього регламенту. Сторони домовилися, що рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" є остаточними і обов'язковими з дати його винесення. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення цього Договору". Як зазначає Позивач, третейська угода є недійсною, оскільки укладена під впливом тяжких обставин для Поручителя, на вкрай невигідних умовах, на розгляд третейського суду було передано спір, який не може бути підвідомчій третейському суду, оскільки спір виникає з договору поруки, а також предметом кредитного договору, в забезпечення виконання зобов'язань якого було укладено договір поруки, є надання кредитних коштів у доларах США, що не є спором приватноправового характеру. За таких обставин, Позивач просить Суд визнати недійсним пункт 6.8 Договору поруки №1 від 25.05.2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Сбербанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2017 року порушено провадження у справі № 910/8864/17, судове засідання призначено на 21.06.2017 року.

21.06.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

21.06.2017 року в судове засідання представники сторін не з'явились, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.06.2017 року не виконали. Представник відповідача про поважні причини неявки Суд не повідомив.

Суд прийшов до висновку про задоволення клопотання Позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 року відкладено розгляд справи на 12.07.2017 року, у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

12.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.06.2017 року.

12.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

12.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Товариства з обмеженою відповідальність "Вторметал" надійшла заява, в якій просить Суд залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача.

12.07.2017 року в судове засідання з'явились представники сторін.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальність "Вторметал" про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача, Суд зазначив наступне.

Відповідно до п.1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотання сторін, прокурора.

Відповідно до п. 1.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ст. 27 ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін. З підстав, зазначених у третьому і четвертому реченнях частини першої згаданої статті, господарський суд залучає певну особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, й за відсутності згаданих заяви чи клопотання. Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Предметом розгляду справи №910/8864/17 є визнання недійсним пункту 6.8. Договору поруки №1 від 25.05.2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Сбербанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ".

Заяву Товариства з обмеженою відповідальність "Вторметал" вмотивовано тим, що відповідно до Договору поруки №2 від 25.05.2015 року Товариство з обмеженою відповідальність "Вторметал" поручилось перед Публічним акціонерним товариством "Сбербанк" за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ" своїх зобов'язань за Кредитним договором.

З огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальність "Вторметал" не являється стороною Договору поруки, який є предметом розгляду справи №910/8864/17, Суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання.

Так, враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали та обставини справи, Суд прийшов до висновку про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача - Публічне акціонерне товариство "Укрвторчормет", як позичальника за Договором про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ, з метою забезпечення виконання зобов'язань за яким, було укладено Договору поруки №1 від 25.05.2015 року, який є предметом розгляду справи №910/8864/17.

Також, Суд, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) Позивача:

- надати письмові пояснення чи заперечення з посиланням на належні докази з урахуванням відзиву Публічного акціонерного товариства "Сбербанк";

- направити копію позовної заяви з додатками на адресу Публічного акціонерного товариства "Укрвторчормет" та надати Суду докази на підтвердження направлення.

2) Публічне акціонерне товариство "Укрвторчормет" надати письмові пояснення по суті позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - ГТВ".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 року відкладено розгляд справи на 24.07.2017 року, у зв'язку з залученням до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, витребуванням додаткових доказів по справі.

21.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення з урахуванням відзиву Відповідача.

21.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення.

21.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів отримання позовної заяви Третьою особою.

21.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли докази направлення відзиву на адресу Третьої особи.

В судовому засіданні 24 липня 2017 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позову заяву. Представник Третьої особи в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 17.07.2017 року уповноваженій особі підприємства Третьої особи ухвали суду від 12.07.2017 року.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Третя особа про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Приймаючи до уваги, що Третя особа була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Третьої особи не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 24 липня 2017 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.07.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (Банк) та Публічним акціонерним товариством «Укрвторчмет» (Позичальник) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ, відповідно до умов якого Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, надає Позичальнику на умовах цього Договору кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії, а Позичальник зобов'язався використовувати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені в ст.8 цього Договору, і виконувати інші умови цього Договору.

25.05.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (Банк) та Публічним акціонерним товариством «Укрвторчмет» (Позичальник) було укладено Додатковий договір №5 до Договору про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ, яким виклали кредитний договір в новій редакції.

25.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ» (Поручитель) було укладено Договір поруки №1, згідно з умовами якого Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання Договору про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ від 07.07.2011 року за Боржника - та Публічного акціонерного товариства «Укрвторчмет», а також за будь - якого нового боржника, в разі переведення боргу Боржника на іншу особу чи припинення боржника.

Пунктом 6.8 Договору поруки передбачено, що усі спори, розбіжності, або вимоги, що виникають з цього Договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання неукладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються даного Договору, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", місцезнаходження якого: 03142, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 150, корпус А, офіс 25 (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду від 15.03.2013р., видане Державною реєстраційною службою України) згідно з регламентом зазначеного третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті суду http://arbitrate.com.ua/. Спір розглядається одноособово суддею, призначеним Головою Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" зі списку суддів, що знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http://arbitrate.com.ua/. При цьому, сторони договору підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", добре розуміють положення цього регламенту. Сторони домовилися, що рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" є остаточними і обов'язковими з дати його винесення. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення цього Договору".

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що третейська угода є недійсною, оскільки укладена під впливом тяжких обставин для Поручителя, на вкрай невигідних умовах, на розгляд третейського суду було передано спір, який не може бути підвідомчій третейському суду, оскільки спір виникає з договору поруки, а також предметом кредитного договору, в забезпечення виконання зобов'язань якого було укладено договір поруки, є надання кредитних коштів у доларах США, що не є спором приватноправового характеру. За таких обставин, Позивач просить Суд визнати недійсним пункт 6.8 Договору поруки №1 від 25.05.2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Сбербанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено Судом, 25.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ» (Поручитель) було укладено Договір поруки №1, згідно з умовами якого Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання Договору про відкриття кредитної лінії №74-В/11/54/КЛ від 07.07.2011 року за Боржника - та Публічного акціонерного товариства «Укрвторчмет», а також за будь - якого нового боржника, в разі переведення боргу Боржника на іншу особу чи припинення боржника.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Пунктом 6.8 Договору поруки передбачено, що усі спори, розбіжності, або вимоги, що виникають з цього Договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання неукладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються даного Договору, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", місцезнаходження якого: 03142, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 150, корпус А, офіс 25 (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду від 15.03.2013р., видане Державною реєстраційною службою України) згідно з регламентом зазначеного третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті суду http://arbitrate.com.ua/. Спір розглядається одноособово суддею, призначеним Головою Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" зі списку суддів, що знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http://arbitrate.com.ua/. При цьому, сторони договору підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", добре розуміють положення цього регламенту. Сторони домовилися, що рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" є остаточними і обов'язковими з дати його винесення. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення цього Договору".

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що третейська угода є недійсною, оскільки укладена під впливом тяжких обставин для Поручителя, на вкрай невигідних умовах, на розгляд третейського суду було передано спір, який не може бути підвідомчій третейському суду, оскільки спір виникає з договору поруки, а також предметом кредитного договору, в забезпечення виконання зобов'язань якого було укладено договір поруки, є надання кредитних коштів у доларах США, що не є спором приватноправового характеру.

У відповідності до ч. 2 ст.1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про третейські суди" визначено поняття третейської угоди - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Регламент постійно діючого третейського суду - документ, яким визначаються порядок та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, інші питання, пов'язані з вирішенням спорів третейським судом.

Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин;

Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Статтею 6 Закону України "Про третейські суди" визначено підвідомчість справ третейським судам. Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин;

10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;

13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень;

14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

За будь-яких обставин, у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що Договір поруки №1 від 25.05.2015 року відповідає вимогам чинного законодавства України, підписаний та скріплений печатками сторін без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, що свідчить про те, що на момент укладення Договору Сторони досягли згоди щодо істотних умов Договору.

Крім того, у Договорі поруки №1 від 25.05.2015 року, в якому є третейське застереження, містяться відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди, а також вказівка про конкретно визначений третейський суд.

Таким чином, Суд зазначає, що Договір поруки №1 від 25.05.2015 року підписаний сторонами без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, при укладанні третейської угоди сторонами додержано правил, передбачених положеннями ст.ст. 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди", а спірне третейське застереження, викладене у пункті 6.8 договору, за формою і змістом закону не суперечить.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12.08.2015 року у справі №908/4676/14.

Що стосується доводів Позивача в частині підписання третейської угоди під час існування тяжких обставин у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем, зменшенням обсягів виробництва, наявністю заборгованості перед Позивачем, а також укладання третейської угоди на врай невигідних умовах внаслідок існування тяжкої обставини, Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною. (п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 року)

При цьому в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тобто, для кваліфікації правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Проте, Позивачем не доведено суду належними та допустимими засобами доказування відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими положення статті 233 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання спірного Договору недійсним, оскільки не надано належних та допустимих доказів тяжкого фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ» на момент укладання оспорюваного правочину, оскільки звіти про фінансові результати не є такими доказами.

Стосовно посилань Позивача на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі 6-831цс15 за заявою фізичної особи про скасування рішення третейського суду, в якій сформована правова позиція, що стягнення коштів в іноземній валюті суперечить приписам діючого законодавства України та порушує права та охоронювані законом інтереси відповідача, Суд зазначає.

У названій постанові Верховний Суд України виходив зі змісту і духу Закону України ,,Про третейські суди" в питанні розмежування компетенції щодо розгляду кредитних спорів між громадянами і банками, тобто, спорів, що виникають з цивільних правовідносин про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті, зокрема, з огляду на публічну основу норм закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні та наявність у правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно - значимих публічних елементів, що не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами.

Чинне законодавство України, як і ст.ст. 1, 5 і 6 Закону України ,,Про третейські суди", розмежовує поняття цивільних і господарських правовідносин.

Так, у ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України зазначено, що Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Кредитування суб'єктів господарювання врегульовано у ст. 346 Господарського кодексу України, згідно з якою для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи: клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею; техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації; інші необхідні документи.

Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Включення до складу майна суб'єктів господарювання грошей, поряд з національною також в іноземній валюті, для здійснення фінансових відносин передбачено у ч. 5 ст. 139 ГК України.

Згідно з ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Отже, відносини у сфері кредитування суб'єктів господарювання, в тому числі в іноземній валюті, врегульовано нормами Господарського кодексу України та іншими актами законодавства.

Також слід врахувати, що згідно з приписами п. 14 ст. 6 Закону України ,,Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тобто, норми Закону виводять із компетенції третейських судів спори, коли за своєю природою одна з сторін спору - споживач перебуває не в рівних умовах з сильною фінансовою структурою - банком, а тому потребує посиленого судового захисту споживача в державному суді.

У даній же справі стороною спору (боржником) є суб'єкт господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність, в тому числі зовнішньоекономічну, на власний ризик та є вільним у виборі фінансових установ для кредитування.

Крім того, на підприємницькі (господарські) товариства не поширюються норми закону про захист прав споживачів, а тому не може йтися про наявність підстав для посилення судового захисту такого суб'єкта господарювання в державному суді, в тому числі у спорах про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті.

Таким чином, оскільки господарські правовідносини щодо кредитування суб'єктів господарювання мають особливості регулювання, а тому відсутні підстави вважати правовідносини у даній справі подібними з правовідносинами у названій цивільній справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року у справі № 910/15318/16, постановах Київського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року у справі № 910/10907/16, від 24 травня 2017 року у справі № 910/20682/16.

Враховуючи викладене, а також те, що перелік винятків зазначений у ст. 6 Закону України ,,Про третейські суди" щодо підвідомчості справ третейським судам, є вичерпним, і не містить спорів, що виникають з господарських правовідносин, у яких грошове зобов'язання виражене в іноземній валюті, Суд не приймає до уваги постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі 6-831цс15, на яку посилається Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Крім того, Суд зазначає, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 року по справі № 6-50цс12 та п. 4.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним пункт Договору поруки №1 від 25.05.2015 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ» до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про визнання третейської угоди недійсною задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР - ГТВ» до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про визнання третейської угоди недійсною - відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 28 липня 2017 року.

Суддя О.В. Чинчин