ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2017 року
Справа № 908/2380/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач),
Карабаня В.Я.,
Ковтонюк Л.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги
Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави
на рішення та постанову
Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017
у справі
№ 908/2380/16 Господарського суду Запорізької області
за позовом
Керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області
до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1
1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, 2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4; Запорізький металургійний коледж Запорізької Державної інженерної академії
про за участю прокурора та представників відповідача 1: відповідача 2: третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1:
визнання договору оренди нерухомого майна № 2513/д від 10.12.2009 недійсним та повернення майна, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, не з'явились,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 у справі № 908/2380/16 (суддя Азізбекян Т.А.) в позові відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 908/2380/16 (у складі колегії суддів: Ломовцевої Н.В. - головуючого, Скакун О.А.,Татенко В.М.) рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 у справі № 908/2380/16 залишено без змін, з мотивів, викладених у постанові.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 908/2380/16, Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави звернувсь до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 908/2380/16, і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши прокурора, представників відповідача 1 та відповідача 2, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Запорізькій області та Приватним підприємцем ОСОБА_4 10.12.2009 укладено договір оренди державного нерухомого майна № 2513/д, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії.
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частини вбудованих у будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з № 2 по № 6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - майно).
Пунктом 1.3 договору передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення майстерні, що здійснює обслуговування та ремонт автомобілів.
За умовами п. 2.1 договору вступ орендаря у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі орендованого майна (додаток №1).
Відповідно до п. 10.1 договору цей договір укладено строком на 364 дні, що діє з 10.12.2009 по 08.12.2010 включно із пролонгацією на тих самих умовах відповідно до п. 10.4 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.
Додатковими угодами від 20.12.2010, від 22.12.2011, від 17.12.2012, 06.12.2013 продовжено дію договору до 05.12.2016 включно.
Відповідно до п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди від 22.02.2013 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, зі змінами та доповненнями, шляхом її збільшення на конкурсну надбавку, скориговану на індекс інфляції за період інфляції.
Розмір орендної плати за перший після перегляду місяць оренди грудень 2012 року становить без ПДВ - 2426,30 грн. та діє з 07.12.2012 (додаток 1).
Договір та додаткові угоди до нього підписано сторонами.
Керівник Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області звернувся до Господарського суду Запорізької області із позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м. Запоріжжя, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м. Запоріжжя за участю третьої особи на стороні відповідача 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Запорізького металургійного коледжу Запорізької Державної інженерної академії м. Запоріжжя про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії № 2513/д від 10.12.2009, який укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендар) та зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Запорізькій області державне нерухоме майно - частини вбудованих у будівлю гаражу (літера В) нежитлових приміщень з № 2 по № 6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом їх звільнення.
Відмовляючи у задоволенні позовної заяви, місцевий господарський суд виходив з того, що майно, яке є предметом спірного договору оренди, в силу положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", може бути об'єктом оренди, оскільки об'єктом освіти в розумінні Закону України "Про приватизацію державного майна" є заклади, які здійснюють освітню діяльність, як цілісні майнові комплекси, а не окреме індивідуально визначене майно, що входить до їх складу і призначене для здійснення освітньої діяльності. Посилаючись на приписи Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.1997 № 38, місцевим господарським судом визнано можливість надання в оренду нерухомого майна, оскільки оренда не пов'язана із навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю. Заяву відповідач 2 про застосування строку позовної давності судом не розглянуто, оскільки строк позовної давності застосовується тільки для захисту порушеного права, а в даному випадку судом не встановлено порушень інтересів держави у зв'язку із укладанням спірного договору та відмовлено по суті.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: частина 1 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; частина 2 - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; частина 3 - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; частина 5 - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; частина 6 - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом спірного договору оренди є частини вбудованих у будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з № 2 по № 6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до інформації, яка міститься у витязі із Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м. Запоріжжя є: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (45.20), роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.32), діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10), надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що нерухоме майно - будівля гаражу (літера В) по АДРЕСА_1 належить до державної власності, а цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Відповідно до абз. 2 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний договір укладено Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Запорізькій області в якості орендодавця.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного договору) об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна". Відповідно до положень вказаної норми приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
Статтею 61 Закону України "Про освіту" у ч. ч. 1, 4 передбачено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Відповідно до імперативних вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються із бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані із навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до приписів п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано із навчально-виховним процесом, не дозволяється.
Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком місцевого господарського суду, що будівля гаражу не належить до майна, яке не може бути предметом оренди відповідно до ч. 2 ст. 4 вказаного Закону, оскільки вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються із бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).
Посилаючись на Перелік платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.1997 № 38, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що місцевим господарським судом не враховано, що системним аналізом наведених норм та приписів Закону України "Про освіту", який в даному випадку є спеціальним до спірних правовідносин, вбачається, що законодавець передбачив та допустив можливість отримання навчальними закладами освіти додаткового джерела фінансування з надання платних послуг, внаслідок здавання в оренду належного майна виключно за умови, що об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.
Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що укладаючи договір оренди державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії № 2513/д від 10.12.2009, з метою розміщення майстерні для здійснення технічного обслуговування та ремонту автомобілів, сторонами договору фактично змінено цільове призначення орендованого приміщення, що є порушенням зазначених законодавчих норм та дає підстави вважати вказаний договір укладений із порушенням Закону.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем 2 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 заявлено клопотання про застосування до спірних відносин позовної давності.
Запорізькою місцевою прокуратурою № 2 щодо строку позовної давності в позовній заяві зазначено, що Запорізькій місцевій прокуратурі № 2 стало відомо про вказаний договір після отримання інформації, що надійшла із Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м. Запоріжжя від 21.01.2016 № 10-13-00317, тому строк на звернення до суду із позовом вираховується з дня отримання відповідної інформації, а саме: з 21.01.2016.
Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що клопотання керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області про поновлення строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки наведені причини пропуску строку позовної давності суд вважає неповажними, і такими, що не випливають з об'єктивних причин, незалежних від заявника.
Колегія суддів Вищого господарського суду України із висновками господарських судів не погоджується та вважає їх передчасними, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Тому коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому норми, встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у разі коли відповідно до Закону позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення довідався або мав довідатися прокурор.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
Враховуючи викладене, місцевому господарському суду необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити, чи мала прокуратура об'єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки.
Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення; 2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження); 3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; 4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково із кожної із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, із якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу); найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна); найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.
У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення із кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у пункті 1 статті 83 цього Кодексу.
При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).
В резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору із бюджету.
Якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Господарськими судами не встановлено фактичних обставин, від яких залежить її правильне вирішення, тому рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа № 908/2380/16 - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 908/2380/16 Господарського суду Запорізької області частково задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 908/2380/16 Господарського суду Запорізької області скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Головуючий, суддя:
Корнілова Ж.О.
Судді:
Карабань В.Я.
Ковтонюк Л.В.
Постанова № 79311713
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.01.2019 року м.Дніпро Справа № 908/2380/16
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),
суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,
при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.,
представники сторін:
від відповідача-2: Кузнєцов Д.О., ордер серії ЗП №054522 від 15.01.2019 р., адвокат;
прокурор відділу: Шустова В.А., посвідчення №034470 від 20.07.2015 р., ;
інші учасники судового процесу у судове засідання не з'явилися.
розглянувши апеляційну скаргу прокуратури Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 (повний текст складено 01.11.2018, суддя Горохов І.В.) у справі №908/2380/16
за позовом керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави
до відповідача-1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, 69001, м. Запоріжжя , вулиця Перемоги, 50
до відповідача-2 Фізичної особи - підприємця Мироненко С.В., АДРЕСА_1
третя особа, яка не заявляє самостійні позовні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача-1 Запорізький металургійний коледж Запорізької Державної інженерної академії, 69091, м. Запоріжжя, вул. Немировича - Данченка, 71
про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна, зобов'язання повернути майно шляхом звільнення приміщень
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
Прокуратурою заявлено позов з тих підстав, що законодавством чітко передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням. Спірним договором оренди фактично змінено цільове призначення частини приміщення державного навчального закладу та визначено його використання під розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів, тобто для проведення господарського (підприємницької) діяльності орендарем. Тобто, діяльність фізичної особи - підприємця на території учбового закладу не пов'язана з навчальним та науковим процесом. Оренда приміщень може здійснюватись за умови використання орендарем приміщень для навчального та наукового процесу. Укладення договору оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії № 2513/д від 10.12.2009 з метою розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів сторонами фактично змінено цільове призначення приміщення, що є грубим порушення норм чинного законодавства України. До спірних правовідносин повинні застосовуватись норми спеціального законодавства, що регулюють відносини у сфері розпорядження майном закладів системи освіти, зокрема ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" в редакції чинній на день виникнення спірних відносин, а відтак нерухоме майно - частини вбудованих в будівлю гаражу з № 2 по № 6 включно, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировчиа - Данченка/Гастело 71/46, та перебувають на балансі Запорізького металургійного коледжу не могли бути передані в оренду підприємцю для розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів. У позові також просить поновити строк позовної давності при подачі даної позовної заяви. Щодо пропуску строку позовної давності заперечив.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі № 908/2380/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави до РВ Фонду державного майна України по Запорізькій області, фізичної особи-підприємця Мироненко С.В., третя особа - Запорізький металургійний коледж Запорізької державної інженерної академії, про визнання договору оренди недійсним та повернення нежитлових приміщень.
В обґрунтування своїх висновків судом зазначено, що нормами законів України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про освіту» (в редакції станом на дату укладення договору оренди), постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1999 № 38 «Про затвердження Переліку платних послуг, які можуть надаватись державними навчальними закладами», у їх системному поєднанні, не забороняють передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше нерухоме майно або обладнання, за умови, що такі об'єкти не пов'язані з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю і що здавання в оренду цих приміщень не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.
Постановою Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 16.05.2018 скасовано рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.2017, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі №908/2380/16, справу передано на новий розгляд.
2. Короткий і узагальнений зміст апеляційної скарги.
Не погодившись із рішеннями місцевого господарського суду, прокуратура Запорізької області звернулась до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/2380/16 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Прокурор вважає, що під час ухвалення рішення суд не взяв до уваги той факт, що договір оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії №2513/д від 10.12.2009 на час його укладення суперечив вимогам Закону України «Про освіту», Закону України «Про вищу освіту».
Судом не враховано, що орендований об'єкт освіти, який знаходиться на території Запорізького металургійного коледжу Запорізької Державної інженерної академії за адресою: вул. Немировича-Данченко/Гастелло, 71/46, м. Запоріжжя не може бути об'єктом оренди для використання його у підприємницькій діяльності, а отже Договір оренди, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії №2513/д від 10.12.2009 є недійсним.
Так, статтею 61 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинний на час укладання договору) встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
При цьому, ч. 1 ст. 63 Закону України «Про освіту» передбачено, матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що об'єкт освіти - це не тільки навчальних заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємства системи освіти.Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на час укладання договору) визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Зазначає, що в силу положень частини 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" (в редакції на день виникнення спірних відносин) об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність мети такого використання (в тому числі на умовах оренди) з навчально-виховним процесом.
Відповідно до інформації, яка міститься у витязі з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Мироненка Сергія Володимировича є: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (45.20), роздрібна торгівля деталями та приладдями для автотранспортних засобів (45.32), діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10), надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).
Однак, спірним договором оренди фактично змінено цільове призначення частини приміщення державного навчального закладу та визначено його використання під розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів, тобто для проведення господарської (підприємницької) діяльності орендарем.
З огляду на викладене, твердження суду першої інстанції про те, що види діяльності Відповідача - 2 , цілком узгоджуються з п. 1.3 договору оренди від 10.12.2009 щодо предмету та мети договору оренди є недоречним. Недоречним також є зазначення суду про не використання закладом освіти частини вбудованих в будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з № 2 по №6 на час укладання спірного договору та у майбутньому.
Так, з матеріалів справи видно, що орендоване за спірним договором нерухоме майно, використовувалось з дати укладання спірного договору для розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів, тобто для господарської діяльності відповідача-2, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки невикористання Запорізьким металургійним коледжем Запорізької держаної інженерної академії спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом самого навчального закладу.
Зазначення судом про те, що використання орендарем приміщень не ускладнює та не перешкоджає коледжу в наданні освітніх послуг, не погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються та працюють у коледжі, у зв'язку з чим укладання спірного договору оренди не суперечить вимогам законодавства є помилковим, адже мета використання майна об'єкта освіти (у тому числі на умовах оренди) повинна узгоджуватись з метою створення об'єкта освіти, тобто мати тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом.
Таким чином, судом безпідставно не застосовано положення частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту» (в редакції на час укладання спірного договору) внаслідок чого він дійшов помилкових висновків, шо передача в оренду державного нерухомого майна - частини вбудованих в будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з № 2 по №6 включно, загальною площею 117, 2 кв.м. розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул.Немировича- Данченка/Гастелло, 71/46 не суперечить чинному законодавству.
Судом взагалі проігноровано той факт, що діяльність фізичної особи- підпрпємця на території учбового закладу не пов'язана з навчальним та науковим процесом, що в свою чергу може призвести до порушення організації ефективного навчально-виховного процесу учнів, слухачів та високопродуктивної праці співробітників, натоміть судом зауважено, що передача в оренду цього майна не погіршує соціально-побутові умови працівників закладу освіти, студентської молоді.
Згідно із ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Разом з тим, аналізуючи норми абз. 4 ч. 4 статті 61 Закону України «Про освіту» (чинний на час укладання спірного договору), в якій визначено, що додатковими джерелами фінансування навчальних закладів, заснованих, в тому числі, на комунальній власності є також доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, а також враховуючи визначення "оренди" у статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», слід зауважити, що вказаними Законами України дозволяється оренда приміщень у таких навчальних закладах (об'єктах освіти) за умови використання орендарем приміщень для навчального та наукового процесу.
Системний аналіз наведених вище норм та приписів Закону України "Про освіту" (який в даному випадку є спеціальним по відношенню до даних правовідносин) в їх сукупності вказує, що унормовуючи освітню діяльність законодавець передбачив та допустив можливість отримання навчальними закладами освіти додаткового джерела фінансування, внаслідок здавання в оренду належного майна виключно за умови, що об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.
Таким чином, укладаючи договір оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії №2513/д від 10.12.2009 з метою розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів сторонами договору фактично змінено цільове призначення приміщення Запорізького металургійного коледжу загальною площею 117,2 кв.м., розташоване за адресою: вул. Немировича- Данченко/Гастелло, 71/46, м. Запоріжжя, що є грубим порушенням вищенаведених законодавчих норм та дає підстави вважати що вказаний Договір є незаконним.
Правова позиція щодо наявності підстав для визнання недійсним договору щодо передачі в оренду об'єкту освіти, за яким вказаний об'єкт використовується для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі 911/1610/16 та постанові Верховного Суду у складі колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі 906/164/17.
Ухвалюючи оскаржуване рішенні суд не обгрунтовано керується положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Стаття 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції на час укладення спірного договору) передбачає, що в оренду може бути надано нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), а також надає вичерпний перелік майна, яке не може бути об'єктами оренди (загальна норма, що регулює відносини у сфері оренди державного та комунального майна).
Водночас, спеціальною нормою, що регулює відносини у освітній сфері, в тому числі управління освітнім майном, є норми Закону України «Про освіту». Так, ст. 61 Закону України «Про освіту» встановлено, що додатковими джерелами фінансування освітніх закладів є доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
У своєму листі (наявний у загальному доступі) №758-0-2-08-19 від 26.12.2008 щодо практики застосування норм права у випадку колізії Міністерство юстиції України повідомляє наступне, - колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).
Так, у вказаному листі зазначено, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Отже, беручи до уваги той факт, що під час вирішення даного спору спеціальними є ті норми законодавства, що регулюють відносини у сфері розпорядження майном закладів системи освіти, нерухоме майно - частини вбудованих в будівлю гаражу з №2 по №6 включно, які розташовані за адресою: м.Запоріжжя, вул.Немировича-Данченка/Гастелло, 71/46, та перебувають на балансі Запорізького металургійного коледжу не могли бути надані в оренду підприємцю для розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів.
Поміж з цим, абз. 4 ч. 2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції станом на час укладення спірного договору оренди) встановлено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на 10.12.2009).
У ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансується з державного бюджету.
Отже, зазначені норми також вказують на той факт, що приміщення закладів системи освіти не можуть бути передані в оренду з метою їх використання не за цільовим призначенням, тобто не наданням освітніх, навчальних, виховних послуг.
На момент укладення договору оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії №2513/д від 10.12.2009 не були додержані вимоги, встановлені частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України відносно того, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Порушення у цій сфері завдають шкоди інтересам держави, що і стало підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовом до суду.
Таким чином, суд безпідставно та необгрунтовано вказав у своєму рішенні про те, що спірний договір не суперечить нормам законодавства про освіту.
За таких обставин, вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі № 908/2380/16 винесено з порушенням матеріальних та процесуальних норм, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим, підлягає скасуванню.
3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач - 2 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, зазначаючи, зокрема, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокуратури Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/2380/16 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 16.01.2019 року.
16.01.2019 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
В судовому засіданні прокурор та представник відповідача- 2 надали пояснення по справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства.
Інші учасник справи у судове засідання не з'явилися про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 року у справі №908/2380/16 слід скасувати та прийняти рішення про задоволення позову з наступних підстав .
5. Встановлені та неоспорені обставини та відповідні їм правовідносини.
10.12.2009 Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Запорізькій області (Орендодавець) та Приватним підприємцем Мироненко Сергієм Володимировичем (Орендар) укладено Договір оренди державного нерухомого майна №2513/д, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії (Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частини вбудованих в будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з № 2 по № 6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка/Гастелло, 71/46 (надалі - майно).
Пунктом 1.3 Договору визначено, що майно передається в оренду з метою розміщення майстерні, що здійснює обслуговування та ремонт автомобілів.
За умовами п. 2.1 Договору, вступ орендаря у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами Договору та акта приймання-передавання орендованого майна (додаток №1).
Згідно з п. 10.1 Договору, цей Договір укладено строком на 364 дні, що діє з 10.12.2009 по 08.12.2010 включно з пролонгацією на тих самих умовах відповідно до п. 10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.
Додатковими угодами від 20.12.2010, від 22.12.2011, від 17.12.2012, 06.12.2013 продовжено дію Договору до 05.12.2016 включно.
Згідно з п. 3.1 Договору в редакції додаткової угоди від 22.02.2013 орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, зі змінами та доповненнями, шляхом її збільшення на конкурсну надбавку, скориговану на індекс інфляції за період інфляції.
Розмір орендної плати за перший після перегляду місяць оренди грудень 2012 року становить без ПДВ - 2426,30 грн. та діє з 07.12.2012 (додаток 1).
Договір та Додаткові угоди до нього підписані обома сторонами без заперечень.
Запорізькою місцевою прокуратурою № 2 було проведено перевірку виконання органами державної влади повноважень щодо збереження майна закладів освіти та встановлено, що орендоване майно на момент укладання договору оренди належало до об'єктів освіти, а передбачена договором мета передання вказаних приміщень в оренду (розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів) не відповідала їх цільовому призначенню.
6. Доводи, за якими апеляційний суд погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 ЦК України),
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1 - 3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до частини 1 статті 63 Закону України "Про освіту" № 1060 від 23.05.1999 матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить % їм на правах, визначених чинним законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
Частиною 4 статті 61 Закону України "Про освіту" унормовано, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.
Згідно з ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", об'єкти освіти і науки, що фінансуються із бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані із навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Відповідно до пункту 4 розділу 9 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 38 від 20.01.1997, який був чинним на момент укладення спірного договору оренди від 10.12.2009, до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься здавання в оренду будівель, споруд та іншого нерухомого майна, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).
Пунктом "б" частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного на час укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу ПАТ залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
Відповідно до абз. 20 частини 2 статті 4 "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди як цілісний майновий комплекс, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.
Пунктом 1 частини 1 статті 287 ГК України передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.
Згідно зі статтею 10 Закону "Про оренду державного та комунального майна", істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на час підписання спірного договору) передбачено порядок укладення договору оренди. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону, а також необхідність погодження з органом, уповноваженим управляти майном щодо передачі його в оренду.
В матеріалах справи міститься Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24.02.2005 Серія НОМЕР_2, а саме: учбовий корпус № 1, А-4, 8455,2 кв.м.; будівля майстерні, Б, 52,8 кв.м.; гараж, В, 219,9 кв. м.; склад, Г, 324,8 кв.м.; учбовий корпус № 2 - гуртожиток, Е-6, 6524,9 кв.м. Власники: Держава Україна; Форма власності: загальнодержавна; частка 1/1; адреса об'єкта: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Немировича - Данченка, буд. 71/вул. Гастелло, буд. 46.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 37755620 та Відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вище наведене майно, у т. ч. яке було передано в оренду за спірним договором зареєстровано за Державою Україна в особі Міністерства освіти і науки України на праві власності - 14.05.2015.
Згідно з ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (в редакції Закону від 23.05.1991 № 1060-ХІІ), матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
Відповідно до підпункту а) частини 2 статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 № 185-V, Фонд державного майна України відповідно до законодавства: щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна: виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна.
Відповідно до підпункту 30 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 № 185-V, уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, нерухоме майно - будівля гаражу (літера В) по вул. Немировича - Данченка/Гастелло 71/46 належить до державної власності з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.
Відповідно до п. п. 1.1, 1.3 договору оренди від 10.12.2009 № 2513/д, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частини вбудованих в будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з № 2 по № 6 включно, загальною площею 117,2 кв. м., розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка/Гастелло 71/46, відповідно до плану приміщень виготовлених та завірених балансоутримувачем.
Майно передається в оренду з метою розміщення майстерні, що здійснює обслуговування та ремонт автомобілів.
Відповідно до інформації, яка міститься у витязі з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, видами діяльності громадянина Мироненка Сергія Володимировича, зокрема є: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (45.20), що цілком узгоджується з п. 1.3 договору оренди від 10.12.2009 щодо предмету та мети договору оренди.
Наступні наведені судом першої інстанції докази та відповідні вміщені в них оставини, які були прийняті за основу місцевим господарським судом:
- 25.07.2016 листом № 06-03/03 Запорізький металургійний коледж Запорізької державної інженерної академії на звернення керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 повідомив, що на території Запорізького металургійного коледжу ЗДІА за адресою вул. Немировича-Данченка 71/Гастелло 46 знаходиться одноповерхова цегляна будівля гаражів (бокси для 3-х автомашин) рік побудови споруди 1959 рік. До 1990 року будівля використовувалась в господарчій діяльності коледжу так як Міністерством чорної металургії до якого відносився металургійний коледж, було виділено вантажну машину ГАЗ, мікроавтобус та мотоцикл з коляскою. Автотранспорт знаходився на балансі підприємства.
В результаті довгострокового використання транспорт вичерпав всій виробничий ресурс, коштів для утримання (постійного ремонту) не виділялось, тому в 1990-1991 роках транспорт було передано в гаражі Міністерства чорної металургії. Враховуючи не використання гаражів у господарській діяльності коледжу, через Фонд державного майна України вільні площі гаражів - 2 бокси були передані в оренду ФОП Мироненко С.В. для розміщення авто майстерні. Також було повідомлено, що Мироненко С.В. орендує окремо побудовану цегляну будівлю майстерні (кузні) рік побудови 1959 загальною площею 52,8 кв. м., яке не використовувалось з 1980 року. Також Мироненко С.В. орендує площу під розміщення авто майстерні в залізних гаражах добудованих до майстерні. Залізні гаражі знаходяться на балансі коледжу з 1998 року. До 1998 року гаражі належали машино-обчислювальній станції, після закриття якої гаражі були безхазяйні та комісією коледжу оприбутковані на баланс.
- передача майна в оренду здійснювалась на підставі договорів оренди державного майна № 4 від 17.12.1998, № 34 від 01.03.2000.
З 2006 року орендодавцем цегляної будівлі гаражів по договору № 1969 оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу ЗДІА від 28.04.2006 виступило Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області. Строк дії договору до 23.04.2008.
В подальшому укладено договір оренду державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії № 2513/д.
в господарській діяльності коледжу приміщення надані в оренду за договором від 10.12.2009 не використовуються.
- Запорізький металургійний коледж ЗДІА не планує найближчим часом використовувати орендовані приміщення в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності. Використання орендарем (відповідачем 2) приміщень не ускладнює та не перешкоджає коледжу в наданні освітніх послуг, та не погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються та працюють у коледжі. Пояснення підписані директором ЗМК ЗДІА Самойлов В.Л.
- 21.02.2011 орендодавцем, балансоутримувачем за участі орендаря з виїздом на місцезнаходження об'єкта оренди проведено перевірку виконання умов договору оренди державного майна за договором від 10.12.2009 № 2513/д за результатами якої складено Довідку № 19. У довідці зазначено, що в ході перевірки виконання умов договору оренди від 10.12.2009 № 2513/д станом на 21.02.2011 порушень не встановлено.
Однак вони не спростовують доводи прокурора, який послідовно стверджував, що майно закладів освіти не може використовуватися не за призначенням, тобто на мету, не пов'язану з навчальним процесом.
В розумінні законодавця це майно не тільки індивідуально визначене, але і цілеспрямоване на досягнення мети навчального процесу. І на цій підставі законодавець забороняє його і перепрофілювання, і використання не за призначенням, незалежно від того, чи використовується воно навчальним закладом чи ні.
7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.
Гараж є об'єктом, пристосованим для зберігання автомобілів, у той час, як майстерня пристосована до їх ремонту, що не є тотожним. Отже, внаслідок здавання в оренду майна гаражу під приміщення майстерні дійсно відбувається використання майна закладу освіти не за призначенням.
Згідно з імперативними приписами ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору оренди) об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Водночас згідно з ч. 4 ст. 61 вказаного Закону (у тій самій редакції) майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, однак лише за умови дотримання вимог ст. 63 цього Закону і, зокрема, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу. При цьому вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).
З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених судом обставин справи, зокрема, що: за договором оренди частина приміщення загальноосвітнього навчального закладу передана підприємцю в оренду з метою розміщення майстерні; в матеріалах справи відсутні докази пов'язаності мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю; договором оренди фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під розміщення майстерні, тобто для проведення орендарем господарської діяльності, тобто такої, що не пов'язана з навчально-виховним процесом, - колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку обґрунтованість доводів апеляційної скарги , порушення судом першої інстанції норм матеріального права, та про задоволення позовних вимог у новому рішенні.
Колегія суддів враховує, що Запорізька місцева прокуратура не є стороною договору , а тому їй дійсно стало відомо про наявність договору після отримання інформації, що надійшла із Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м. Запоріжжя від 21.01.2016 № 10-13-00317, тому строк на звернення до суду із позовом вираховується з дня отримання відповідної інформації, а саме: з 21.01.2016. До суду позов надійшов 09.09.2016. Ця обставина вірно встановлена місцевим господарським судом у мотивувальній частині і відповідачем не оскаржується.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, ст. 257 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Тому коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому норми, встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
У разі коли відповідно до Закону позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення довідався або мав довідатися прокурор.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
В даному випадку день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, не пов'язаний з договірними відносинами щодо оренди спірних приміщень Фізичною особою підприємцем Миронненко С.В., які існують з 1998 року, про що свідчать договори оренди № 14 від 17.12.1998, № 34 від 01.03.2000, №1969/д від 28.04.2006.
Отже, звертаючись до суду з даним позовом прокуратурою не пропущено строк позовної давності .
8. Коли і ким були порушені, оспорені або невизнані права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.
Права прокуратури як органа, що здійснює представництво інтересів держави у спірних правовідносинах дійсно були порушені відповідачами, які уклали договір оренди державного майна закладу освіти, не пов'язаний з навчальним процесом.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Оскільки місцевим господарським судом були порушені норми матеріального права при постановленні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, постановлене рішення у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
10.Судові витрати.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2756,00 грн. за розгляд справи у суді першої та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4134,00 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу прокуратури Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі № 908/2380/16 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/2380/16 - скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов - задовольнити.
Визнати недійсним договір оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії № 2513/д від 10.12.2009, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області та приватним підприємцем Мироненко Сергієм Володимировичем.
Зобов'язати Фізичну особу - підприємця Мироненко Сергія Володимировича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 60 код ЄДРПОУ 20495280) державне нерухоме майно - частини вбудованих в будівлю гаражу (літера В) нежитлових приміщень з № 2 по № 6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича - Данченка/Гастелло, 71/46, шляхом їх звільнення.
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області на користь Прокуратури Запорізької області 3445,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Мироненко Сергія Володимировича на користь Прокуратури Запорізької області 3445,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 21.01.2019 року.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя Т.А. Верхогляд