КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
14 лютого 2017 року 810/451/17
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку.
Ухвалою суду від 30.01.2017 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 14.02.2017, шляхом надання суду копії всіх сторінок паспорту ОСОБА_1, довідки про реєстрацію місця проживання (форми 1) - ОСОБА_1 або довідки, що підтверджує місце його перебування, передбачену вимогами ч.4 ст. 6 Закону України, від 15.04.2014 № 1207-VII, оригіналу документу про сплату судового збору за подання адміністративного позову (виходячи з заявлених позовних вимог майнового характеру) до Київського окружного адміністративного суду та доказів зарахування його до спеціального фонду Державного бюджету України, у розмірі, передбаченому ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
13.02.2017 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви. До заяви було додано копії усіх заповнених сторінок паспорту, оригінал квитанції про сплату судового збору та копію довідки Подільського районного відділу в м. Києві ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві.
Надаючи оцінку поданою позивачем заяву з додатками суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" для реєстрації особа або її законний представник подає, серед іншого, документ, до якого вносяться відомості про місце проживання.
Згідно зі статтею 3 цього ж Закону документи, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
Пунктом 1.2 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 N 1077, передбачено, що реєстрація місця проживання або місця перебування особи - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Відомості про місце проживання та місце перебування особи вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - паспортний документ), довідки про звернення за захистом в Україні.
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку працівник територіального підрозділу ДМС, а після утворення центрів - адміністратор центру (крім внесення відомостей про реєстрацію місця проживання до паспортного документа та картки реєстрації особи), зокрема, вносить відомості про реєстрацію місця проживання до паспортного документа та картки реєстрації особи шляхом проставлення в них штампа реєстрації місця проживання особи (далі - штамп реєстрації місця проживання), зразок якого наведено в додатку 3 до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13 квітня 2012 року N 320, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 02 липня 2012 року за N 1089/21401.
Аналогічним чином до паспортного документа вносяться відомості про зареєстроване місце перебування особи (Розділ ІV Порядку).
Відповідно до пункту 6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) відмітки про реєстрацію постійного місця проживання громадянина робляться на одинадцятій - шістнадцятій сторінках паспорта.
Суд зазначає, що позивачем подано копії всіх заповнених сторінок паспорту, де на сторінці 11 зазначено останнє місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3. Будь-які інші записи на сторінці 11 відсутні.
Отже, оскільки будь-яких інших записів, у тому числі відомостей про зняття з останнього місця проживання відсутні, то суд дійшов висновку, що єдиним належним підтвердженням місця реєстрації, знаходження та перебування позивача є останнє місце реєстрації за адресою яка зазначена в паспорті, а саме: АДРЕСА_3.
У такому випадку суд не бере до уваги довідку Подільського районного відділу ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві №8/2-17 від 09.02.2017, оскільки Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено конкретний перелік документи до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи. В даній довідці зазначено, що ОСОБА_1 09.02.2017 подав письмову заяву, тобто після звернення до суду з даною позовною заявою зареєстрованою від 30.01.2017, в якій зазначив таку адресу: АДРЕСА_1 за якою може бути вручена офіційна кореспонденція. У такому випадку, позивач тільки отримує офіційну кореспонденцію за адресою яку зазначив - АДРЕСА_1, але особисто за даною адресою не проживає та належним чином не зареєстрований. Також суд звертає увагу, що позивачем в позовній заяві вказано АДРЕСА_2, як поштову адресу.
Згідно ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу; чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства; чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Правила територіальної підсудності адміністративних справ визначені у статті 19 КАС Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ч. 2 ст. 19 КАС України передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що КАС України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Альтернативний характер підсудності надає позивачу право вибору суду, до якого він може звернутися. Це один з двох судів: або суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача, або суд за місцезнаходженням відповідача.
З матеріалів адміністративного позову вбачається, що адресою місцезнаходження відповідача у справі є м. Київ, тобто вирішення спору за правилами загальної підсудності чи альтернативної (у разі обрання суду за місцезнаходженням відповідачів) має здійснюватися окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
Положеннями статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VII від 15 квітня 2014 року зазначено, що у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим, змінено. Зокрема, забезпечено розгляд адміністративних справ Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим - Київським окружним адміністративним судом, адміністративних справ Окружного адміністративного суду міста Севастополя - Окружним адміністративним судом міста Києва; Севастопольського апеляційного адміністративного суду - Київським апеляційним адміністративним судом.
Позивач звернувся із даним позовом саме до Київського окружного адміністративного суду, повноваження якого згідно Додатку № 1 до Указу Президента України від 16.11.2004 N 1417/2004 "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі" розповсюджуються на територію Київської області.
За таких обставин та враховуючи, що місцезнаходженням відповідача є м. Київ, а позивача - м. Сімферополь, а також застосовуючи правила альтернативної підсудності адміністративних справ, даний спір має вирішуватися Київським окружним адміністративним судом лише в тому випадку, якщо місцем проживання (перебування, знаходження) позивача чи відповідача є саме Київська область.
Отже, позовна заява подана з порушенням правил територіальної підсудності, у зв'язку з чим дана справа не підсудна Київському окружному адміністративному суду, а підсудна Окружному адміністративному суду міста Києва.
Крім того, суд звертає увагу та ту обставину, що позивач неодноразово звертався з аналогічними позовними заявами до Окружного адміністративного суду м. Києва про стягнення середнього заробітку та рішеннями Окружного адміністративного суду м. Києва позовні вимоги позивача були задоволені частково.
Згідно з п. 6 ч. 3 ст. 108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду.
Таким чином, дана справа за правилами територіальної підсудності не підсудна Київському окружному адміністративному суду та підлягає поверненню позивачу.
При цьому, повернення позовної заяви, згідно з вимогами частини шостої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України, не позбавляє права позивача для повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 108, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку - повернути позивачу.
2. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою з усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Лиска І.Г.
Ухвала № 101922793
УХВАЛА
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 810/451/17
адміністративне провадження № К/9901/43615/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 57919,68 грн. за період з 25 березня 2016 року по 28 грудня 2016 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 810/451/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року прийнято справу до провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного провадження.
провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2016 р. по 28 грудня 2016 р. у розмірі 26 112 грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
26 листопада 2021 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, судом не встановлені.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Тому враховуючи вищезазначене, Верховний Суд прийшов до висновку, що цю справу суд першої інстанції не відносив до категорії малозначних справ, та урахувавши вимоги статті 257 КАС України, а розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Решта доводів скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо особа яка подає касаційну скаргу, обґрунтовано довела, що саме цей випадок стосується його безпосередньо, порушує його права, свободи та інтереси.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України.
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді: Л.О. Єресько
В.М. Соколов