ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 64126279

Озвучення тимчасово недоступне

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]

0,2

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

05.01.2017

Справа № 910/153/17

Суддя Привалов А.І., розглянувши

позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Тоффі"

до 1) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олени Віталівни; 2) публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" про визнання права власності та скасування записів про право власності.

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тоффі" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олени Віталіївнм; 2) публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" про визнання права власності та скасування записів про право власності.

Розглянувши подану позовну заяву, господарський суд встановив, що вона не відповідає вимогам розділу VIII Господарського процесуального кодексу України, та підлягає поверненню без розгляду, виходячи з наступного.

Частинами 1-3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Частиною 1 ст. 54 ГПК України передбачено, що позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Юридична особа, відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. Отже, від імені юридичної особи позовну заяву підписує повноважна посадова особа, повноваження якої ґрунтуються на установчих документах чи приписах закону.

Таким чином, право на представництво юридичної особи пов'язане з наявністю акта органу управління юридичної особи, котрим ця юридична особа наділяє посадову особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії.

Керівник підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначено законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їхнє посадове становище. Повноваження керівників юридичних осіб підтверджується:

а) документів, що посвідчують їхнє посадове чи службове становище. До таких документів відносять накази (чи інші аналогічні документи) про призначення на посаду, протоколи зборів про обрання на посаду;

б) установчими документами юридичної особи, в яких містяться повноваження посадових чи службових осіб, що беруть участь у справі як представники цих осіб.

Проте, серед документів, доданих до позовної заяви, відсутні докази, які б станом день подання позову до суду підтверджували посадове становище ОСОБА_3, як ліквідатора та керівника позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовну заяву підписано особою, яка не має право її підписувати, оскільки повноваження особи, яка видала на ім'я представника ОСОБА_4, який підписав позовну заяву, належним чином не підтверджені.

Згідно п. 1 ст. 63 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Крім того, згідно з приписами статті 57 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до частини 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом частини 1 статті 3 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" визначено, що станом на 01.01.2017 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 гривень.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюються у таких розмірах: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600,00 грн.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000,00 грн.).

У підпункті 2.2 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 року № 7 зазначено, що статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Отже, враховуючи викладене, при зверненні з позовом до суду, позивач повинен був сплатити судовий збір: за вимоги майнового характеру - визнання права власності на майно, у розмірі 1,5 від вартості майна та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000,00 грн.), а також за дві вимоги немайнового характеру - скасування записів про право власності, 3200,00 грн.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем за подання позову не надано доказів сплати судового збору у вказаному розмірі. Натомість, в позовній заяві міститься клопотання про відстрочку сплати судового збору.

Пунктом 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 року роз`яснено, що клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Таким чином, суд зауважує, що підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування майнового стану заявника, який унеможливлює сплату судового збору при зверненні з позовом, при цьому на заінтересовану сторону покладається обґрунтування та доведення обставин, котрі свідчать, зокрема, про утруднення здійснення сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі.

Обґрунтовуючи своє клопотання про звільнення від сплати судового збору, позивач посилається на неможливість проведення платежів, у зв'язку з новорічними святами та вихідними днями у банківських установах. При цьому, очікування можливості сплатити судовий збір призведе до погіршення ситуації, адже власник (позивач) не може розпоряджатися своїм майном, натомість є ризик відчуження нерухомого на користь третіх осіб.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, матеріали позовної заяви не містять доказів, які б підтверджували майновий стан позивача, (зокрема відсутність рахунків в установах банках, коштів на відповідних рахунках та відсутність майна), та що такий майновий стан перешкоджає сплаті ним судового збору. Також, відсутні докази вчинення відповідачем-2 дій, які можуть свідчити про відчуження спірного майна на користь третіх осіб.

При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства, визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й державних установ та організацій та враховуючи характер виключно господарських правовідносин, самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та наявністю або відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для відстрочення такої сплати.

Враховуючий даний принцип, а також положення ст. 5 Закону України "Про судовий збір", господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі й у питанні звільнення від сплати судового збору.

Враховуючи викладене, у розумінні приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір", звільнення або відстрочення сплати судового збору є правом господарського суду, яким останній користується за наявності виключних обставин, які у даному випадку позивачем не доведено.

Таким чином, оскільки наведені в клопотанні обставини не є підставою для відстрочення сплати судового збору, в розумінні ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суд прийшов до висновку про відмову в задоволені клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Тоффі" про відстрочення сплати судового збору до прийняття рішення у справі.

Отже, судом встановлено, що заявником не подано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Відповідно до п. 4 ст. 63 ГПК України, суддя повертає позовну заяву, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що за приписами ст.ст. 1, 21 ГПК України, відповідачми в господарському суді можуть витупати підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установоленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Правовий статус і діяльність нотаріусов регулюється окремим Законом України "Про нотаріат", згідно з положеннями якого нотаріус не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Таким чином, нотаріус не може виступати відповідачем у господарських судах України, а відтак позовні вимоги до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олени Віталіївнм підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 3 ст. 58 ГПК України, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 5 ст. 63 ГПК України, суддя повертає позовну заяву, якщо порушено правила об'єднання вимог.

Також, приписами ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач, прокурор зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

В силу Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.

Згідно з п.п. 59, 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля.

Таким чином, належним доказом відправлення відповідачеві позовної заяви та доданих до неї документів є опис вкладень в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) надані в оригіналі.

Проте, всупереч зазначеним вище нормам, позивачем до позовної заяви долучені ксерокопії описів вкладення та фінансових чеків, з яких до того ж вбачається, що позивачем надіслано позовну заяву без зазначення переліку додатків до позовної заяви. Тобто позивачем не надано належних доказів надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу, у відповідності із ст. 56 ГПК України.

Дана обставина є суттєвою, оскільки нормами ст. 59 Господарського процесуального кодексу України передбачено право відповідача після одержання ухвали про порушення провадження у справі надіслати суду відзив на позовну заяву, тоді як у даному випадку відповідач позбавляється можливості підготувати обґрунтовані заперечення на позовну заяву, з урахуванням усіх обставин, на які посилається позивач та поданих ним доказів.

Тож, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що заявником не дотримано вимог ч. 1 ст. 56 та п. 2 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, позивачем не надано суду належних доказів направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Крім того, судом враховано правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в абз. 1 п.п. 3.5 п. 3 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК.

Беручи до уваги наведене, зважаючи на те, що заявником не дотримано вимог ст. 56, 57, 58 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що приписи ст. 63 Господарського процесуального кодексу України носять імперативний характер, суд дійшов висновку, що викладені обставини є підставою для повернення без розгляду позовної заяви, відповідно до п.п. 1, 4, 5, 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись п.п. 1, 4, 5, 6 ч. 1 ст. 63, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Відмовити в задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Тоффі" про відстрочення сплати судового збору до прийняття рішення у справі.

2. Позовну заяву і додані до неї документи повернути заявнику без розгляду.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.

Суддя А.І. Привалов